Рішення

від 03.10.2011 по справі 33/217

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/217

03.10.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом  комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до                 всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури»

про               стягнення 38 920,67 грн.

Представники:

від позивача:      ОСОБА_1. –представник за довіреністю від 09.09.2011 року

від відповідача: не з’явились

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури»про стягнення 38 920,67 грн. заборгованості за договором про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ХВП та їх абонентських уводів №1370 від 01.08.2006 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.08.2006 року між комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі –позивач, підприємство за договором) та всеукраїнською благодійною організацією «Український фонд культури»(далі-відповідач, споживач за договором) укладено договір № 1370 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів (далі - договір).

Згідно із п. 2.3.6 договору, споживач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) Дирекції по експлуатації нежилих будинків (філії КП "Київжитлоспецексплуатація")  вартість спожитої теплової енергії та технічного обслуговування системи ЦО, ХВП.

Загальна сума вартості теплопостачання на будинок розподіляється між споживачами цього будинку (нежилого приміщення) пропорційно до площі, яку вони займають на підставі договорів оренди та договорів купівлі-продажу. Згідно з цими розрахунками кожному споживачу направляються щомісячно платіжні вимоги-доручення для сплати за теплову енергію та технічне обслуговування. За теплову енергію, яка фактично була надана в приміщення, яке займає всеукраїнська благодійна організація «Український фонд культури», оплата не надійшла.

Станом на 01.09.2011 року у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість за період з грудня 2008 року по серпень 2011 року в розмірі 25 950,92 грн. вартості теплової енергії та технічного обслуговування системи центрального опалення та холодного водопостачання, яке нараховано згідно із калькуляцією від 01.02.2006 року, від 20.04.2007 року, від 24.02.2011 року на підставі п. 2.3.6 договору та п 3.5 додатку № 2 до договору.

Оскільки, відповідач не виконав свого грошового зобов'язання перед позивачем, останній звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 25 950,92 грн. –основного боргу, 2 044,42 грн. –пені, 7 930,09 грн. – інфляційних витрат та 2 995,24 грн. –три відсотки річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.09.2011 року порушено провадження у справі № 33/217, розгляд справи призначено на 03.10.2011 року.

03.10.2011 року в судове засідання з’явився представник відповідача, надав суду докази сплати суми основного боргу, а також заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволені позову.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що провадження в частині основної заборгованості необхідно припинити, а в іншій частині позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.08.2006 року між комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі –позивач, підприємство за договором) та всеукраїнською благодійною організацією «Український фонд культури»(далі-відповідач, споживач за договором) укладено договір № 1370 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів (далі - договір).

У відповідності до положень п.1. договору, предметом даного договору є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді та експлуатаційних витрат; обслуговування та утримання внутрішньобудинкових інженерних систем центрального опалення (ЦО), постачання холодної води та водовідведення (ХВП) та їх абонентських уводів в нежилому приміщенні (будинку) за адресою: вул. Липська, 16-А.

Згідно п. 2.1. договору встановлено, що при виконанні умов даного договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені даним договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, положенням про Держенергоспоживнагляд, діючими правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до п. 2.3.6. договору, споживач  зобов’язався своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) на розрахунковий рахунок Дирекції по експлуатації нежилих будинків (структурного підрозділу Підприємства) № 2600500010883 в ВАТ КБ «Хрещатик»вартість спожитої теплової енергії та технічного обслуговування системи ЦО, ХВП.

Порядок здійснення розрахунків за теплову енергію сторони встановили відповідно до положень додатку № 2 до договору, а саме розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводиться виключно у грошовій формі. Споживач щомісяця з 14 по 18 число самостійно отримує у підприємства (за адресою: вул. Артема, 58/2-Д, договірно-розрахунковий відділ, тел. 486-47-29, 486-71-95) акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки споживач повертає підприємству), розрахунок фактичного споживання теплової енергії за попередній період (за вимогою споживача), платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії за попередній та поточний місяці та технічного обслуговування, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду та акт  виконаних робіт. Сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, споживач виконує це пізніше 23 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги з теплопостачання та технічного обслуговування системи центрального опалення, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманих послуг, у зв’язку з чим  в останнього в період з грудня 2008 року по серпень 2011 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 25 950,92 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви розрахунками нарахувань та актами прийому виконаного опалення та технічного обслуговування.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі  вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, всеукраїнська благодійна організація «Український фонд культури»сплатило заборгованість у розмірі 26 116,32 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями № 63 від 22.09.2011 року на суму 10 000,00 грн., № 1321/з15 від 27.09.2011 року на суму 5 000,00 грн., № 701310017 від 13.09.2011 року на суму 10 000,00 грн. та платіжним дорученням № 92 від 21.09.2011 року на суму 1 116,32 грн.

Відповідно п. 1-1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 2 статті 80 ГПК України передбачає, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши докази відповідача про сплату частини основного боргу, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми  основного боргу в розмірі 25 950,92 грн. При цьому суд враховує, що дане припинення провадження у справі не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

У зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь пеню в розмірі 2 044,42 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 3.4. додатку № 2 до договору встановлено, що у випадку несплати за користування послугами, вказаними в даному договорі, до кінця розрахункового періоду підприємство нарахує споживачу пеню за суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочки платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Суд встановив, що розрахунок пені, наданий позивачем є не вірним, а саме не вірно визначено період нарахування пені.

Розрахунок суми пені:

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

14 038.56 (січень 2011)

24.02.2011 - 22.07.2011

149

7.7500 %

0.042 %*

888.28

13761.75 (лютий 2011)

24.03.2011 - 22.07.2011

121

7.7500 %

0.042 %*

707.13

11257.24 (березень 2011)

24.04.2011 - 22.07.2011

90

7.7500 %

0.042 %*

430.24

236.01 (квітень 2011)

24.05.2011 - 17.06.2011

25

7.7500 %

0.042 %*

2.51

1272.02 (травень 2011)

24.06.2011 - 22.07.2011

29

7.7500 %

0.042 %*

15.67

                                                                                                    Всього:

2 043.83

Таким чином, в частині стягнення пені в розмірі 0,59 грн. відмовити.

В судовому засіданні 03.10.2011 року відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку ч. 3 ст. 83 ГПК України. Відповідач просив врахувати те, що організація є неприбутковою та здійснює благодійну діяльність.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань” від 29 квітня 1994 №02-5/293 вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій нарахованих позивачем достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а тому, з урахуванням принципів розумності, справедливості, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій нарахованих позивачем, а саме підлягає стягненню пеня в розмірі 1 000,00 грн.

Крім того, позивач просить суд, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнути з відповідача на свою користь збитки від інфляції  в сумі 7 930,09 грн. та 3% річних в розмірі 2 995,24 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене суд погоджується з розрахунком 3 % річних в розмірі 2 995,24 грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 7 930,09 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову  судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також враховуючи те, що відповідач сплатив суму заборгованості в розмірі 10 000,00 грн. до звернення позивача з позовом до суду та порушення провадження по справі № 33/217, тому в цій частині витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно покладаються на обидві сторони.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, п. 1-1 ч. 1, 2 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі                           25 950,92 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

2. Стягнути з всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури» (01021,               м. Київ, вул. Липська, 16; ідентифікаційний код 0034884) на користь комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, ідентифікаційний код 03366500) три проценти річних в розмірі 2 995 (дві тисячі дев’ятсот дев’яносто п’ять) грн. 42 коп., індекс інфляції в розмірі 7 930 (сім тисяч дев’ятсот тридцять) грн. 09 коп., пеню в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 289 (двісті вісімдесят дев’ять) грн. 20 коп. та 175 (сто сімдесят п’ять) грн. 36 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.  В іншій частині позову відмовити.

4.  Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

 Суддя                                                                                                        С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 06.10.2011 року