Рішення

від 05.10.2011 по справі 48/403

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/403

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  48/403

05.10.11

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

доПриватного підприємства "Вестероленд"

простягнення 151 605,51 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Куріцина Г.А.

від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (надалі –"Товариство") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Вестероленд" (надалі –"Підприємство") про стягнення 151 605,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про фінансовий лізинг №00001044 від 22.10.2009 р. позивач передав у лізинг автомобіль "VW Golf", а відповідач належним чином грошове зобов'язання по сплаті лізингових платежів не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 8 541,77 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача неустойки за прострочення по поверненню об'єкту лізингу у розмірі подвійного лізингового платежу у розмірі 16 277,12 грн., збитків у розмірі 121 308,24 грн., штрафу у розмірі 1 288,70 грн., пені у розмірі 1 049,84 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 201,44 грн., 3% річних у розмірі 508,80 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 429,60 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 19.09.2011 р.

В судовому засіданні представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на майно та грошові кошти відповідача.

Судом в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів з якими приписи ст. 66 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2011 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 05.10.2011 р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Відповідач, повідомлений про час і місце судового засідання належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду, в судове засідання своїх повноважних представників не направив, вимоги ухвал суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №11020744 від 02.09.2011 р. та вказано в позові.

Також, судом додатково було направлено ухвали суду на поштову адресу відповідача: 03126, м. Київ, вул. М.Донця, 25, кв. 89, що вказана в позові.

Згідно із абз. 2 п. 3.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2009 р. між Товариством (лізингодавець) та Підприємством (лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00001044 (надалі –"Договір"), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався придбати та передати у розпорядження лізингоодержувачу транспортний засіб –автомобіль VW Colf Var 1,6 I Benzin, 2009 року виробництва, шасі № WVWZZZ1KZ9M285764, двигун № BSF 102242 (надалі –об'єкт лізингу).

Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі –"Загальні умови") для експлуатації об'єкту лізингу лізингоодержувач щомісячно сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що є невід'ємною частиною договору, які включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу; проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно із п. 6.5 Загальних умов щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений лізингодавцем, не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування.

Пунктом 8.3.2 Загальних умов встановлено, що якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг"), лізингодавець має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Додатком до Договору сторонами погоджено Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

На виконання умов Договору 28.10.2009 р. позивач передав, а відповідач прийняв у лізинг об'єкт лізингу, що підтверджується підписаним представниками та скріпленим печатками сторін актом прийому-передачі.

Протягом дії Договору та користування об'єктом лізингу відповідач частково здійснював сплату лізингових платежів, а станом на 18.06.2010 р. його заборгованість по сплаті таких платежів становила 22 446,04 грн.

18.06.2010 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору, в якій вимагав погасити заборгованість за Договором у розмірі 22 446,04 грн., повернути об'єкт лізингу та повідомив про відмову від Договору.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов'язання за Договором по сплаті лізингових платежів.

Договір є договором фінансового лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Матеріалами справи (акт прийому-передачі) підтверджується факт передачі позивачем та прийнята відповідачем об'єкту лізингу за Договором.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (додаток до Договору) відповідач у період з 22.10.2009 р. по 15.06.2010 р. (авансовий платіж та 1-8 щомісячні платежів) зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти еквіваленті 8 528,40 доларів США.

З матеріалів справи (банківські виписки з рахунку позивача) вбачається, що відповідачем було частково сплачено суму лізингових платежів, а станом на 13.07.2011 р. його заборгованість становить 8 541,77 грн. (тобто, є частково неоплаченим шостий платіж у розмірі 398,07 грн., повністю сьомий платіж у розмірі 4 071,85 грн. та восьмий –4 071,85 грн.), а з урахуванням положень ч. 1 ст. 530, ст. 762 Цивільного кодексу України та Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів зобов'язання по її сплаті на момент подачі позову до суду настало.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у розмірі 8 541,77 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Підприємство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства основного боргу у розмірі 8 541,77 грн. є правомірними та обґрунтованими.

З огляду на встановлення судом наявності прострочення відповідача по сплаті лізингових платежів (в т.ч. більше 30 днів) позивач правомірно згідно ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 12.6.1 Загальних умов листом від 18.06.2010 р. повідомив відповідача про відмову від Договору та вимагав повернути об'єкт лізингу.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У відповідності до п. 12.13 Загальних умов у випадках, передбачених п.п. 12.6, 12.12, договір припиняється на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Вказаний лист направлено на адресу відповідача 22.06.2011 р. (відтиск штампу відділення пошти), а відтак згідно положень п. 12.13 Загальних умов Договір припинив свою дію з 07.07.2010 р. (десятий робочий день з дня надіслання листа позивача від 18.06.2010 р.), а відтак, з вказаної дати наступають визначені законодавством та Договором правові наслідки.

Згідно із ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Положеннями ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно із п. 12.9 Загальних умов у разі припинення лізингу відповідно до пункту 12, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між ринковою вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи приписи вказаних норм, положення п. 12.9 Загальних умов, та встановлені Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 р. №1149, зобов'язання відповідача по поверненню об'єкту лізингу мало бути виконане до 12.07.2010 р. (три днів –нормативні строки пересилання кореспонденції + 10 робочих днів).

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем самостійно не було повернуто об'єкт лізингу, у зв'язку з чим повернення спірного майна відбувалося в примусовому порядку згідно ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 8.3.2 Загальних умов на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В. від 09.08.2010 р., та фактично було повернуто 30.08.2010 р. (акт прийому-передачі від 30.08.2010 р.).

Отже, має місце прострочення відповідача по виконанню свого зобов'язання щодо повернення об'єкту лізингу з 13.07.2010 р. по 30.08.2010 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки за прострочення виконання зобов'язання по поверненню об'єкту лізингу у розмірі 16  277,12 грн., нарахованої за період липень-серпень 2010 року з розрахунку розміру лізингового платежу –4 069,28 грн., однак суд здійснює перерахунок виходячи з встановленого періоду прострочення (з 13.07.2010 р. по 30.08.2010 р.). Тобто, правомірним нарахуванням неустойки за прострочення по поверненню об'єкту лізингу є за 19 днів липня 2010 року (з 13.07.2010 р. по 31.07.2010 р.) та 30 днів серпня 2010 року (з 01.08.2010 р. по 30.08.2010 р.), а не за повні місяці, як вказує позивач.

За перерахунком суду з огляду на викладене розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення по поверненню об'єкту лізингу, становить 12 864,18 грн.

В іншій частині заявленої до стягнення неустойки за прострочення по поверненню об'єкту лізингу (3 412,94 грн.) необхідно відмовити, оскільки вона обрахована невірно (за більший період прострочення).

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у розмірі 40 001,00 грн., що були понесенні ним у зв'язку із примусовим поверненням об'єкту лізингу.

У відповідності до частин 1, 2, 3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Судом встановлено наявність порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором по сплаті лізингових платежів, що мало своїм наслідком відмову позивача від Договору та вимагання повернути об'єкт лізингу.

У зв'язку із невиконанням відповідачем п. 12.9 Загальних умов та неповерненням об'єкту лізингу у встановлені строки позивач на підставі п.п. 13.1, 13.7 Загальних умов для відновлення свого порушеного права звернувся до Приватного підприємства "Інформаційна агенція "Безпека і Право" для здійснення процедури повернення об'єкту лізингу у примусовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріусу, що підтверджується договором про надання послуг №1 від 18.03.2010 р.

За наслідками проведення Приватним підприємством "Інформаційна агенція "Безпека і Право" процедури примусового повернення об'єкту лізингу, проведення якої підтверджується виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В. від 09.08.2010 р., актами прийому-передачі автомобіля від 30.08.2010 р., актом наданих послуг №11 від 01.09.2010 р., позивачем згідно умов договору про надання послуг №1 від 18.03.2010 р. на підставі рахунків-фактур №СФ-0000017 від 05.07.2010 р., №СФ-0000023 від 09.08.2010 р. та №СФ-0000034 від 01.09.2010 р. було перераховано на користь Приватного підприємства "Інформаційна агенція "Безпека і Право" грошові кошти у загальному розмірі 40 001,00 грн., з яких 36 501,00 грн. за інформаційно-консультативні послуги (рахунки-фактури №СФ-0000023 від 09.08.2010 р. та №СФ-0000034 від 01.09.2010 р.) та 3 500,00 грн. за послуги нотаріуса по вчиненню виконавчого напису (рахунок-фактура №СФ-0000017 від 05.07.2010 р.).

Суд відзначає, що витрати у розмірі 3 500,00 грн. за оплату послуг нотаріуса в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України є реальними збитками позивача, понесеними ним у зв'язку із відновленням порушеного відповідачем його права.

Відповідно до п. 13.6 Загальних умов лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку із вилученням об'єкту лізингу.

З огляду на викладені обставини вбачається наявність всіх елементів цивільної відповідальності з настанням яких чинне законодавство пов'язує можливість застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 3 500,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно посилання позивача на завдання йому збитків у розмірі 36 501,00 грн., понесених ним на оплату інформаційно-консультативних послуг Приватного підприємства "Інформаційна агенція "Безпека і Право" суд відзначає наступне.

Із матеріалів справи та наданих представником позивача пояснень вбачається, що такі кошти були сплачені Приватному підприємству "Інформаційна агенція "Безпека і Право" за проведення процедури примусового повернення об'єкту лізинг, яка полягала в подачі заяви про вчинення виконавчого напису до нотаріусу та звернення із таким виконавчим написом до виконавчої служби для його виконання.

При цьому, позивачем не надано будь-яких пояснень чи доказів наявності обставин, які б перешкоджали йому вчинити наведені дії самостійно, а з огляду на безоплатність дій виконавця по виконанню виконавчих документів (в будь-якому випадку для стягувача) та відсутність надання Приватним підприємством "Інформаційна агенція "Безпека і Право" будь-яких інших послуг по поверненню об'єкту лізингу, суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та такими витратами позивача, що виключає можливість покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню таких збитків.

Таким чином, в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 36 501,00 грн. необхідно відмовити.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації різниці між ринковою вартістю об'єкту лізингу та несплаченими лізинговими платежами у розмірі 81 307,24 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 225 Цивільного кодексу України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

За змістом п. 12.9 Загальних умов у випадку припинення лізингу відповідно до п. 12 лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю різницю між ринковою вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку виплат.

Судом встановлено, що Договорів розірвано на вимогу лізингодавця згідно п. 12.6.1 Загальних умов (у зв'язку із несплатою лізингоодержувачем одного лізингового платежу, прострочення по сплаті якого триває більше 30 днів), а відтак відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу різницю між ринковою вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку виплат.

За наслідками проведення інтернет аукціону з продажу спірного автомобіля, який був виставлений на продаж зі стартовою ціною –107 051,89 грн. (13 400 доларів США), об'єкт лізингу було продано за 136 611,00 грн. (17 100 доларів США), що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт (звіт комісіонера) від 15.10.2010 р. та видатковою накладною №00022409 від 15.10.2010 р.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент вилучення об'єкту лізингу (30.08.2010 р.), окрім несплачених платежів, строк сплати яких настав, несплаченими залишились лізингові платежі на загальну суму 27 654,60 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 30.08.2010 р., становило 217 918,24 грн.

Таким чином, різниця між вартістю продажу об'єкту лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент вилучення об'єкту лізингу становила 81 307,24 грн. (217 918,24 грн. –136 611,00 грн.), а відтак вимога позивача про стягнення вказаної суми на підставі п. 12.9 Загальних умов є правомірною та підлягає задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 288,70 грн., нарахованого на підставі п. 8.2.2 Договору, пені у розмірі 1 049,84 грн., нарахованої у розмірі 10% за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті 3-8 лізингових платежів згідно Плану відшкодування, а саме за прострочення по сплаті 3 платежу у період з 15.01.2010 р. по 01.03.2010 р., 4 платежу у період з 15.02.2010 р. по 30.06.2010 р., 5 платежу –з 15.03.2010 р. по 15.09.2010 р., 6 платежу від суми платежу у розмірі 4 069,28 грн. у період з 15.04.2010 р. по 15.10.2010 р. та від суми платежу у розмірі 398,07 грн. у період з 15.04.2010 р. по 15.10.2010 р., 7 платежу –з 15.05.2010 р. по 15.11.2010 р. та 8 платежу –з 15.06.2010 р. по 15.12.2010 р., а також інфляційних втрат у розмірі 508,80 грн. та 3% річних, нарахованих за прострочення по сплаті 3-8 лізингових платежів згідно Плану відшкодування (по кожному окремо) у загальний період з 15.01.2010 р. по 13.07.2011 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.2 Загальних умов у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (п. 8.2.1); штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізингодавцем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (п. 8.2.2).

Суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення пені з огляду на наступне.

По-перше, відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) зобов'язання відповідача по сплаті лізингових платежів має бути виконане до 15 числа розрахункового місяця, а відтак правомірним є нарахуванням пені за прострочення по сплаті 3-6, 8 лізингових платежів з 16 чисел розрахункових місяців, а по сплаті 7 лізингового платежу відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України з 18.05.2010 р., оскільки останній день виконання грошового зобов'язання по сплаті такого платежу припадає на вихідний день (суботу).

По-друге, згідно із положеннями ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується неустойкою (різновидом якої є пеня), якщо це встановлено договором або законом.

Позивач, як підставу нарахування пені, посилається на п. 8.2.1 Загальних умов.

Судом встановлено, що Договір (та як наслідок Загальні умови) припинив свою дію 07.07.2010 р., а тому правові підстави для стягнення з відповідача пені, нарахованої після припинення дії Договору, відсутні, оскільки необхідними елементами для застосування відповідальності у вигляді пені, яка нараховується за триваюче порушення, тобто визначається щоденно, є наявність прострочення та правової підстави для її застосування, а тому припинення дії п. 8.2.1 Загальних умов за відсутності іншої норми договору чи закону, яка встановлює відповідальність за таке прострочення у вигляді пені, свідчить про відсутність сукупності елементів, необхідних для нарахування пені.

При цьому, суд відзначає, що за змістом ст.ст. 598-609, 651, 653 Цивільного кодексу України розірвання Договору не має наслідок припинення зобов'язань, які вже виникли з Договору (та є простроченими на момент розірвання).

По-третє, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, правомірним є нарахування пені за прострочення по сплаті лізингових платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

По-четверте, із Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) вбачається, що 6 лізинговий платіж становить 513,15 доларів США, що за обмінним курсом НБУ на момент настання строку оплати становить 4 069,28 грн., а із наданого позивачем розрахунку вбачається, за позивач здійснює нарахування пені за прострочення по сплаті 6-го лізингового платежу від суми платежу у розмірі 4 069,28 грн. у період з 15.04.2010 р. по 15.10.2010 р. та від суми платежу у розмірі 398,07 грн. у період з 15.04.2010 р. по 15.10.2010 р.

Тобто, позивачем двічі здійснюється нарахування пені за прострочення по сплаті 6-го лізингового платежу у сумі 398,07 грн. за той же самий період, що суперечить нормам чинного законодавства України.

Суд відзначає, що зменшення суми 6-го лізингового платежу з 4 069,28 грн. до 398,07 грн. зумовлено частковою оплатою відповідачем заборгованості, однак таке погашення заборгованості не може мати наслідком повторне нарахування пені.

З огляду на викладене з урахуванням наданого позивачем розрахунку, правомірним є нарахуванням пені за прострочення по сплаті 3-8 лізингових платежів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ: за прострочення по сплаті 3-го платежу у період з 16.01.2010 р. по 01.03.2010 р., 4-го платежу у період з 16.02.2010 р. по 30.06.2010 р., 5-го платежу –з 16.03.2010 р. по 07.07.2010 р., 6-го платежу (від суми 4 069,28 грн.) у період з 16.04.2010 р. по 07.07.2010 р., 7-го платежу –з 18.05.2010 р. по 07.07.2010 р. та 8-го платежу –з 16.06.2010 р. по 07.07.2010 р.

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті 3-8 лізингових платежів, становить 1 012,67 грн.

В іншій частині заявленої до стягнення пені (37,17 грн.) необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду, здійсненого з урахуванням наведених при розрахунку пені обставин в частині встановлення днів з яких відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання та наведеного позивачем розрахунку, розмір інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача за прострочення по сплаті лізингових платежів, становить 1 320,25 грн. та 488,58 грн. відповідно.

Оскільки позивачем заявлено вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі, який є меншим, ніж визначений судом, то з урахуванням відсутності підстав для виходу за межі позовних вимог, такі вимоги задовольняються у розмірі, заявленому позивачем до стягнення (1 201,44 грн.).

В іншій частині заявлених до стягнення 3% річних (20,22 грн.) необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно (за більший період).

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 261,70 грн., нарахованого на підставі п. 8.2.2 Загальних умов суд відзначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем строків сплати лізингових платежів, а матеріалами справи підтверджується звернення позивача з вимогами до відповідача щодо сплати таких платежів, то за перерахунком суду правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 261,70 грн., нарахованого на підставі п. 8.2.2 Загальних умов.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 429,60 грн. суд відзначає наступне.

Частиною 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами обов'язковим є визначення розміру таких процентів в договорі чи відповідному законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Правовою підставою для визначення розмірі процентів, що підлягають стягненню з відповідача за користування чужими грошовими коштами позивач вказує на положення ст. 1048 Цивільного кодексу України, однак суд відзначає наступне.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Дана норма міститься в § 1 "Позика" Главі 81 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України та регулює правовідносини, що виникають із договорів позики, а відтак не може бути застосовуватися до відносин лізингу, з яких виник спір у даній справі, оскільки чинним законодавством України не передбачено можливості застосування до договору лізингу положень про позику.

Аналогічний висновок щодо неможливості застосування положень ст. 1048 Цивільного кодексу України до правовідносин, які є відмінними від правовідносин позики, міститься в постанові Верховного Суду України від 27.12.2010 р. у справі №9/67-38.

З огляду на викладене та враховуючи те, що як умовами Договору (в т.ч. Загальними умовами), так і чинним законодавством, яке регулює відносини лізингу не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, правові підстави для задоволення вимоги позивача та стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємства на користь Товариства основної заборгованості у розмірі 8 541,77 грн., неустойки у розмірі 12 864,18 грн., збитків у розмірі 3 500,00 грн., договірної санкції згідно п. 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у розмірі 81 307,24 грн., штрафу у розмірі 1 288,70 грн., пені у розмірі 1 012,67 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 201,44 грн. та 3% річних у розмірі 488,58 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вестероленд" (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б; ідентифікаційний код 32734562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 1; ідентифікаційний код 35571472) заборгованість у розмірі 8 541 (вісім тисяч п'ятсот сорок одна) грн. 77 коп., неустойку у розмірі 12 864 (дванадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 18 коп., збитки у розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп., договірну санкцію згідно п. 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у розмірі 81 307 (вісімдесят одна тисяча триста сім) грн. 24 коп., штраф у розмірі 1 288 (одна тисяча двісті вісімдесят вісім) грн. 70 коп., пеню у розмірі 1 012 (одна тисяча дванадцять) грн. 67 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 201 (одна тисяча двісті одна) грн. 44 коп., 3% річних у розмірі 488 (чотириста вісімдесят вісім) грн. 58 коп., державне мито у розмірі 1 102 (одна тисяча сто дві) грн. 05 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 171 (сто сімдесят одна) грн. 55 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                               Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –10.10.2011 р.