Постанова

від 23.05.2008 по справі 3/454

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

місто

Київ

13

год. 49 хв.

 23.05.2008 р.                                                                                                    

№ 3/454 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді  Блажівської Н. Є. при секретарі Яремій Г. В.

За

результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За

позовом                         

ОСОБА_1,

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (надалі -Позивачі)

до

Управління

соціального захисту населення Святошинського району міста Києва (надалі -

Відповідач-1) та  Київський міський

центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі -Відповідач-2)

про

стягнення

недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення  

На

підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в

судовому засіданні 23 травня 2008 року проголошено вступну та резолютивну

частини Постанови.

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1,

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з

позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення

Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про стягнення

невиплаченої суми щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2004-2007

роки.

18

квітня 2008 року до участі у справі в якості відповідача було залучено

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Позивачі

зазначають, що виплачені кошти у вигляді щорічних сум компенсації на

оздоровлення за 2004-2007 роки обчислені і нараховані Управлінням соціального

захисту населення Святошинського району міста Києва невірно, всупереч нормам

закону, які підлягають застосуванню. Також зазначають, що за 2004, 2005, 2006

та 2007 роки вони отримали допомоги на оздоровлення значно нижчі, ніж це

передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідач-1

надав письмові заперечення на позов та зазначив, що на сьогоднішній день чинним

законодавством не передбачено порядок відшкодування та механізм сплати

недоотриманих сум коштів на оздоровлення Управліннями праці та соціального

захисту населення за рахунок коштів Державного бюджету. Крім того, Державним

бюджетом не передбачені кошти на покриття витрат даного типу. А відповідно до

статті 51 Бюджетного кодексу України будь-які зобов'язання, взяті фізичними та

юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних

бюджетних асигнувань або ж перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом

та законом про Державний бюджет України не вважаються бюджетними

зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не

можуть здійснюватися.

Представник

Відповідача-1 також зазначив, що право позивачів на одноразову допомогу не

порушено оскільки їм були виплачені всі суми, встановлені Кабінетом Міністрів

України. Ці виплати не передбачені Законом України «Про Державний бюджет

України на 2008 рік», а виплата їх суперечить та протидіє Закону України «Про

Державний бюджет України на 2008 рік» створюючи штучний дефіцит бюджету і є

протизаконними.

Також

представник Управління праці та соціального захисту населення Святошинської

районної у місті Києві державної адміністрації вказав на те, що позивачами

пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та

інтересів особи. А саме, позивачі протягом 2004-2006 років одержували

нараховані їм виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляли, законодавчо

встановлені розміри компенсаційних виплат повинна були знати, так як Закон

України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»офіційно оприлюднений.

Відповідач-2

проти позову заперечив та зазначив, що Київський міський центр по нарахуванню

та здійсненню соціальних виплат діяв в межах правового поля і немає законних

підстав для виплати різниці суми щорічної допомоги на оздоровлення  за 2004-2007 роки, оскільки виплати

зазначених допомог проведені позивачам у відповідності з чинним законодавством.

Також представник Відповідача-2 вказав на те, що позивачами пропущено строк

звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів

особи. А саме, позивачі протягом 2004-2006 років одержували нараховані їм

виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляла, законодавчо встановлені

розміри компенсаційних виплат повинні були знати, так як Закон України «Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»офіційно оприлюднений.

          Розглянувши подані сторонами

документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивачів та представників

Відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких

ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне

значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до

наступних висновків.

Відповідно

до вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-XII (надалі

-Закон № 796-XII) щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІІ групи

виплачується у розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Згідно

з положенням пункту 7 частини 1 статті 48 Закону № 796-XII «Розмір мінімальної

заробітної плати визначається на момент виплати».

Відповідно

до пункту 30 Закону про Державний Бюджет на 2007 рік дію абзацу другого частини

першої статті 48 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у

розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Однак,

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 за конституційним

поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини

другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29,

30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України

“Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії

громадян) від 9 липня 2007 року (надалі -Рішення КСУ від 9 липня 2007 року)

пункт 30 Закону про Державний Бюджет на 2007 рік було визнано таким, що не

відповідає Конституції України. Зокрема, в частині 1 резолютивної частини

Рішення КСУ від 9 липня 2007 року зазначено: «Визнати такими, що не

відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»: … пункту 30 статті 71, яким

зупинено на 2007 рік дію  … в частині

виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної

плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого

частини першої …та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи». Згідно з частиною 3 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня

2007 року «Положення … пунктів … 30 …. статті Закону України «Про Державний

бюджет України на 2007 рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з

дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення». Відповідно до

частини 2 статті 152 Конституції України «Закони, інші правові акти або їх

окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня

ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».

Відповідно до частини 5 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року

«Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення

для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з

правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів,

що визнані неконституційними». Згідно із частиною 6 резолютивної частини

Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Рішення Конституційного Суду України є

обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути

оскаржене». Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України

“Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання

на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені”. Крім того,

згідно із статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»№ 422/96-ВР

«Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання

на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені».

Враховуючи

Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та його

обов'язковість до виконання, Суд вважає, що положення Закону № 796-XII не є

призупиненими на цей час та підлягають застосуванню при розгляді справи.

Відповідно

до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-XII (надалі -Закон №

796-XII) щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІІ групи виплачується у

розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

ОСОБА_3

є громадянкою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та інвалідом

ІІІ групи і відноситься до категорії 1, що підтверджується відповідним

посвідченням НОМЕР_1 (копія у матеріалах справи)

ОСОБА_1

та ОСОБА_2 є громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і

відносяться до категорії 2, що підтверджується відповідними посвідченням

НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (відповідні копії у матеріалах справи). Відповідачі не

заперечують стосовно того, що позивачі є особами, яка постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи.

На

підставі зазначеного Суд вважає, що позивачі дійсно є постраждалими внаслідок

аварії на Чорнобильській АЕС та мають право на отримання щорічної допомоги на

оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII.

Суд

звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з

отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час

виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного

законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань,

тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину

невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у

справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не

приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної

влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання

своїх зобов'язань.  

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії

основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home

Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності

означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання,

взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті,

який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу

пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що

держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили

певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться

такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи

поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в

такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки

дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно

додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи

поведінки. 

Відносини,

що склалися між позивачами та відповідачами є публічно-правовими відносинами,

виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Як

зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року     № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і

щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це

умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,

необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -

це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола

суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що позивачі є особами, яка постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,

вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на

додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної

допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши

зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити

належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто,

між позивачами і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній

сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок

Чорнобильської катастрофи.

Згідно

зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і

не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до

чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і

свобод.

Відповідно

до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України

завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів

фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових

відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при

здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому

числі на виконання делегованих повноважень.

До

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи

бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких

рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший

порядок судового провадження.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною

2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Отже,

на підставі викладеного Суд вважає, що нарахування компенсації позивачам має

здійснюватися виходячи із розміру, передбаченого Законом № 796-XII.

Відповідно

до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний

позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду,

встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для

звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з

дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів.

Для

захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть

встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо

не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо

законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач

скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного

суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних

повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або

бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Частиною

1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що

пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у

задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із

сторін.

Вивчивши

матеріали справи, суд встановив, що позивачі звернулись до Окружного

адміністративного суду міста Києва із порушенням річного строку звернення до

адміністративного суду щодо частини позовних (за 2004, 2005 та 2006 роки),

оскільки адміністративний позов подано до суду 13 грудня 2007 року, про що

свідчить відповідний реєстраційний номер на першій сторінці позовної заяви.

Будь-яких клопотань щодо поновлення пропущеного строку звернення Позивач до

суду не надавала.

У

відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної

влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти

лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією

та законами України.

Частиною

1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд

при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи

державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові

особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Суд

також бере до уваги, що згідно з частини третьої статті 2 Кодексу

адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи

бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,

чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України;

2) з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії);

4)

безсторонньо (неупереджено);

5)

добросовісно;

6)

розсудливо;

7) з

дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)  з урахуванням права особи на участь у процесі

прийняття рішення;

10)  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи

те, що позивачами пропущено строк звернення до адміністративного суду і

відповідачі наполягають на відмові в позові з цієї підстави, а клопотання про

його поновлення не заявлялось, зважаючи на всі наведені обставини в їх

сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині

виплати щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2004, 2005 та 2006

роки не підлягають задоволенню.

Таким

чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень

чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що

викладені в позовній заяві доводи позивачів є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню

частково.

Керуючись  статтями 69-71, 99, 100, 160-165, 167, 254

Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд

міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1.

Адміністративний позов задовольнити частково.

2.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Святошинської районної у

місті Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню

та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та забезпечити виплату

ОСОБА_1 недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік.

3.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Святошинської районної у

місті Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню

та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та забезпечити виплату ОСОБА_2

недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік.

4.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Святошинської районної у

місті Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню

та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та забезпечити виплату

ОСОБА_3 недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік.

5. В

задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                

                             Н. Є.

Блажівська