Постанова

від 08.11.2011 по справі 7/14-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/14-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2011 р.                                                                Справа № 7/14-10  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого  судді                                                      Савченко Г.І.

суддів                                                                             Грязнов В.В.  

 суддів                                                                             Мельник О.В.

при секретарі судового засідання  Новак Р.А.

за участю представників сторін:

Від позивача - не з"явився

Від відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Дочірнього підприємства "Вінні-Постач" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" на рішення господарського суду Вінницької області від 08.12.10 р. у справі № 7/14-10   (суддя Банасько О.О.).

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра ПАК"

до   Дочірнього підприємства "Вінні-Постач" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут"

про стягнення 11 141 776 грн. 93 коп.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Вінницької області від 08 грудня 2010 року у справі № 7/14-10 позов Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра ПАК" до Дочірнього підприємства "Вінні-Постач" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" про стягнення 11 141 776 грн. 93 коп., задоволено частково.

          Стягнуто з Дочірнього підприємства "Вінні-постач" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" (вул.Фрунзе, 45, м. Калинівка, Вінницька область, 22400, ідентифікаційний код - 31348865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак" (вул. Межигірська, 82, м. Київ, ідентифікаційний код - 20016121) -  7744575 грн. 60 коп.  - основного боргу, 399747 грн. 41 коп. - 3 % річних, 18405 грн. 64 коп. - витрат на держмито та 170 грн. 34 коп.    -  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Прийнято відмову позивача від позовної вимоги про стягнення пені в сумі 3139186 грн. 04 коп. , провадження у справі в цій частині припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

          Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач Дочірнє підприємство "Вінні-Постач" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" подав апеляційну скаргу, у якій просить, скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 08.12.2010 року та винести нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ "Тетра ПАК" відмовити. Вважає дане рішення необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

          Скаржник посилається на те, що:

          Задовольняючи позов ТОВ «Тетра Пак»суд першої інстанції визнав правомірними позовні вимоги, які розраховані у зв'язку із зміною вартості угоди на підставі самостійного проведення позивачем коригування у відповідності до п.3.3 та 3.4 Угоди 51-08-25 від 01.08.08р.

          Скаржник вважає такий розрахунок боргу проведений не правомірно у зв'язку з тим, що вартість угоди є істотною умовою договору, зміна якого тягне за собою зміну умов Договору, яке є дійсним з моменту підпису додаткових угод.

          Вважає, що при винесенні рішення суд першої інстанції не перевірив правильності проведених позивачем розрахунків суми боргу, що призвело до неправильного рішення.

          Вказує на те, що при розрахунку основної суми боргу не можливо брати до уваги додаткові рахунки (кредит ноти). Згідно и.3.4 Угоди виставлення Продавцем додаткових рахунків (кредит-нот) є підтвердженням зміни загальної вартості Уїоди та також є підставою для зміни заборгованості та фіксує суму зміни такої заборгованості. Якщо на протязі 10 робочих днів дана сума, згідно рахунку (кредит-ноти) не буде письмово оскаржена, тоді заборгованість вважається узгодженою.

          Крім того заначає, що відповідно до п.3.6. Угоди сума не підлягає коригуванню, якщо офіційний курс обміну гривні на євро на дату здійснення оплати до офіційного курсу обміну гривні на євро менше за 1,01. Судом при винесенні рішення не було проаналізовано, чи дійсно співвідношення курсів на день виставлення рахунків та на день фактичної чи передбаченої графіком погашення заборгованості оплати більше коефіцієнту 1,01. Відповідно до ч.2. ст.524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. Частиною 2 ст.533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений  договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Але в Угоді в жодному пункті не встановлено еквівалент в іноземній валюті. В п.2.1. Угоди визначено загальну вартість Угоди тільки в гривні в сумі 30 000 000 грн., але не визначено еквівалент ні в доларовому вираженні, ні в Євро. Відповідно до п.3.4 угоди №51-08-25 ОМ від 01.08.08р. ціна, що вказана у рахунку-фактурі, має змінювати ціну, вказану у специфікації та відповідно до формули, що наводиться в цьому пункті. При цьому розрахунок даної формули визначає остаточну ціну з урахуванням обмінного курсу гривні на євро станом на дату видання рахунку-фактури.

          Вважає, що відповідно до ч.1 ст.192 ЦК України, Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України-гривня. Частина 2 цієї статті передбачає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. У вказаній статті зазначається тільки про використання іноземної валюти у випадках і в порядку, встановленому законом. Законами України ані порядок, ані випадок використання іноземної валюти не встановлений.

          Посилається на той факт, що існує Постанова Кабінету Міністрів України №1898 від 18.12.1998р. «Про удосконалення порядку формування цін». Дана постанова досі актуальна, є чинною та такою, що є обов'язковою до застосування у випадках, коли існує в структурі собівартості товару імпортна складова.

          Зазначає, що дана Постанова була прийнята Кабінетом Міністрів України з метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монопольними проявами та захисту інтересів вітчизняного виробника і населення.          

          Вказує, що відповідно до п.1 вказаної постанови КМУ, встановлено, що формування та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обгрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни. Дія зазначеної постанови поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльності та всі види цін, що застосовуються в державі. Таким чином, формування ціни на базі євро та застосування єврового еквіваленту для розрахунків між підприємствами на території України є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Отже, формування ціни орендної плати у євро не може застосовуватися сторонами у договорі, так як такий розрахунок суперечить чинному законодавству.

          Крім того скаржник в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що відповідно до ст. 215 ч.1 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України. Відповідно до ст.203 ч.1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Частина 3 ст.215 ЦК України передбачає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах. Встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Враховуючи ту обставину, що угода є дійсною з тих підстав, що спрямована на реальне настання правових наслідків та виконувалась сторонами, але при загальній дійсності угоди, окремі пункти 3.3. та 3.4 угоди №51-08-25 ОД від 01.08.08р. суперечать чинному законодавству, на що суд першої інстанції при винесення рішення уваги не звернув.

          Вважає, що наведені норми договору суперечать пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 р. №1998, оскільки в цьому випадку фактично здійснюється формування певної частини ціни в євровому, а не доларовому еквіваленті іноземної валюти. Однією з істотних умов договору купівлі-продажу є ціна товару, яка повинна бути однозначно встановлена як абсолютна величина і може бути змінена виключно додатковою до договору угодою сторін. Тдчно визначеною в цьому випадку є тільки основна гривнева ціна. Саме ця ціна має відповідати закону і повинна бути визнана "законним розміром" ціни товару - істотної умови, оскільки вона точно визначена на момент підписання і тому відповідає вимогам законодавства про виникнення договірних відносин тіііьки при досягненні сторонами угоди за всіма істотними умовами договору. Обов'язковими для сторін можуть бути тільки ті істотні умови, які не суперечать закону, тобто за якими досягнуто згоди на момент підписання, а для ціни це повинне бути її точне значення;

          Також скаржник вважає, що будь-яка зміна істотної умови договору (в цьому випадку - ціни) повинна провадитися двосторонньою додатковою угодою до договору. А зміна істотної умови договору перерахунком за вказаною вище формулою не відповідає чинному законодавству, оскільки встановлена ціна (а вона повинна бути зазначена в точній абсолютній величині) змінюється згідно з наведеною формулою без двосторонньої угоди сторін про конкретний розмір збільшення ціни договору. Отже, якщо розмір гривневої суми, що сплачується, був визначений сторонами договору через еквівалент іноземної валюти - євро, то є ряд правових підстав для того, щоб при розгляді в суді спорів про стягнення цієї грошової суми визнати законною сплату тільки тій частини плати за договором, яка визначається без урахування зміни курсу іноземної валюти, до якого сторони "прив'язали" гривневу ціну. Враховуючи умови надведеної вище Постанови КМУ №1998, є достатні підстави вважати, що євро одинця курсу визначення валют, не може застосовуватись у договірних відносинах суб'єктів підприємницької діяльності.

          Представник позивач Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра ПАК" 04.11.2011 року безпосередньо перед судовим засіданням подав телеграму про можливість розгляду апеляційної скарги без його участі.

          Представник відповідача Дочірнього підприємства "Вінні-Постач" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" в судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду не з"явився. В установленому порядку був повідомлений про час і місце судового розгляду. Явка судом обов"язковою не визнавалась. Матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без їх участі.

          Дослідивши докази у справі Рівненський апеляційний господарський суд встановив.

          01.08.2008 року між ТОВ з іноземною інвестицією "Тетра Пак" (Продавець) та ДП "Вінні-Постач" ВАТ "Вінніфрут" (Покупець) було укладено Угоду № 51-08-25ОD за умовами якої Продавець продає, а Покупець купує пакувальний матеріал (приблизно 60 мільйонів упаковок), а також належні додаткові прилади відповідно до Специфікації (Додаток 1 та 1А до цієї Угоди) (п.1 Угоди, а.с.30, т.1).

          В п.2 Угоди визначено. що приблизна вартість Угоди має складати 30 мільйонів гривень без урахування ПДВ. Точна вартість Угоди має визначатися відповідно до фактичних поставок продукції та ціни за цією Угодою, яка визначена нижче, з можливістю корегування.

          В п. 3.2 Угоди сторони погодили, що Продавець має право надавати знижки і робити націнки.

          Згідно п.3.3 Угоди при відвантаженні продукції Продавець має надати Покупцю рахунок-фактуру та/або товарно-транспортну (видаткову) накладну. Ціна, визначена у рахунку-фактурі та/або товарно-транспортній (видатковій) накладній, має заміняти ціну, що визначена у Специфікації та у п.4.2, відповідно до формули: Pi=Psp*(Ri/Rsp), де Pi означає ціну на дату видання рахунку-фактури; Psp означає ціну відповідно до Специфікації; Ri означає офіційний курс обміну гривні на євро станом на дату видання рахунку-фактури; Rsp означає офіційний курс обміну гривні на євро станом на дату Специфікації.

          Пунктом 3.4 Угоди передбачено, що ціна визначена за вищенаведеною формулою, має підлягати корегуванню на день сплати Покупцем відповідно до такої формули: Pр=Psp*(Rр/Rsp) , де Pр означає ціну станом на дату здійснення оплати; Psp  означає ціну відповідно до Специфікації з врахуванням п.3.1 та 4.2; Rр означає офіційний курс обміну гривні на євро станом на дату здійснення оплати; Rsp  означає офіційний курс обміну гривні на євро станом на дату Специфікації.

          В такому випадку Продавець виставляє додатковий рахунок (кредит ноту) на різницю. спричинену зміною курсу обміну гривні на євро. У випадку виставлення додаткового рахунку - такий рахунок має бути сплачений Продавцем протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати його виставлення. Виставлення Продавцем додаткових рахунків (кредит-нот) є підтвердженням зміни загальної вартості Угоди та також є підставою для зміни заборгованості. Якщо на протязі 3 (трьох) робочих днів дана сума, згідно рахунку (кредит-ноти) не буде письмово оскаржена, тоді заборгованість вважається  узгодженою (п.3.5 Угоди).

          Відповідно до п.5.2 Угоди оплата має здійснюватись в гривнях. Покупець сплачує 100 % (сто відсотків) загальної вартості пакувального матеріалу, що визначена у відповідних рахунках-фактурах та товарно-транспортних (видаткових) накладних шляхом прямого банківського переказу не пізніше ніж 30 днів після дати відвантаження, що визначена в рахунку-фактурі та товарно-транспортній (видаткових) накладній.

          До вказаної Угоди сторонами було підписано Додаток № 1, № 1А (Специфікації), №2  (Замовлення), №3 (правила оформлення рекламації пакувального та комплектуючого матеріалів), №4 (Знижка за обсяг річного замовлення), № 5 (Знижка за зростання закупівлі пакувального матеріалу), №6 (Знижка за придбання пакувального матеріалу певного типу/розміру) (а.с.23-29, 44-52, т.1).

          На виконання укладеної Угоди позивач передав відповідачу продукцію за період з 03.01.2008 року по 10.12.2008 року на загальну суму 35856785,39 грн..

          Однак відповідач не у повному обсязі провів розрахунок за отриману продукцію та сплатив за період з 04.02.2008 року по 11.03.2009 року лише 28111936,48  грн..

          Наведені вище обставини щодо поставки та сплати грошових коштів за поставлену продукцію підтверджуються рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, реєстром платіжних доручень за період з 01.01.2008 року по 24.02.2010 року (довідка КБ "ІНГ Банк Україна" від 25.02.2010 року № 42337), довідкою щодо руху коштів від 07.12.2010 року № 165 виданою позивачем за підписом головного бухгалтера та директора тощо.

          Також місцевим господарським судом встановлено, що позивачем 29.02.2008 року було здійснено коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної від 31.01.2008 року на суму 273,31 грн. з ПДВ в сторону зменшення вартості поставленої продукції відповідачу.                               Таким чином розмір заборгованості відповідача становить 7744575,60 грн. ((35856785,39-273,31)-28111936,48).

          Крім того судовому засіданні суду першої інстанції представником позивача було подано заяву від 29.11.2010 року  про зменшення розміру  стягнення суми боргу на 273,31 грн., при цьому останній просив стягнути 7744302,29 грн. боргу. Також просив про продовження терміну розгляду справи за  межами строку, передбаченого ч.1  ст. 69 ГПК України.

          Також представником позивача в судовому засіданні було подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 3139186,04 грн..

          Місцевий господарський суд прийняв до розгляду заяви представника позивача про уточнення розміру позовних вимог, яка розцінюється як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3 % річних, зменшення розміру стягнення суми боргу та заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені як, таких, що не суперечать ст.22 ГПК України.

          Давши оцінку доказам у справі, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

          Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

          Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Дії ТОВ з іноземними інвестиціями по передачі продукції ДП "Вінні-Постач" ВАТ "Вінніфрут" та дії  ДП "Вінні-Постач" ВАТ "Вінніфрут" по прийняттю продукції, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

          З моменту укладення сторонами Угоди № 51-08-25ОD між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

          Також судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

          До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.                               Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

          Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

          Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

          Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

          Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

          Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає вимогу позивача викладену в позовній заяві про стягнення боргу в розмірі 7744575,60  грн.  правомірною та обґрунтованою.                               Також Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правильно розглянута вимога позивача щодо стягнення з відповідача 399747,41 грн. 3% річних.

          Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних  від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Таким чином судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що вимога щодо стягнення 3 % річних є правомірною, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинному законодавству.

          Перевіривши матеріали справи, а саме розрахунок 3 % річних, які позивач за первісним позовом обрахував на суму заборгованості в сумі 7744575,60 грн. за період з 12.03.2009 року по 29.11.2010 року (період нарахування 628 днів) судовою колегією не виявлено помилок, в зв'язку з чим вказана вимога була правильно задоволена в повному обсязі.

          Крім того Рівненський апеляційний господарський суд встановив, що розглянувши заяву позивача за первісним позовом про відмову від позовної вимоги про стягнення пені місцевий господарський суд дійшов висновку про її прийняття та припинення провадження у цій частині позову.

          Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

          Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився  від  позову і  відмову прийнято господарським судом.

          Крім того судом першої інстанції взято до уваги п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6  інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

          Таким чином, місцевим господарським судом повно з"ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

          Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Вінні-Постач" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" на рішення господарського суду Вінницької області від 08 грудня 2010 року по справі №7/14-10 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 08 грудня 2010 року по справі №7/14-10 залишити без змін.

3. Матеріали справи №7/14-10 повернути в господарський суд Вінницької області.

        4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий  суддя                                                                      Савченко Г.І.

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.  

Суддя                                                                                              Мельник О.В.  

 01-12/15689/11  15689/11