Постанова

від 15.07.2008 по справі 47/307

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

47/307

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 15.07.2008                                                                                           № 47/307

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Шипка  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Рогульська Ю. С., Ковальчук О. В.,

 від відповідача - Чешев О. С.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Лоджик"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 29.01.2008

 у справі № 47/307  

 за позовом                               Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Лоджик"

 про                                                  стягнення 70402,44 грн.

 після оголошеної відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України перерви в судовому засіданні 08.07.2008 року до 15 год. 00 хв. 15.07.2008 року,

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2008р. у справі         № 47/307 позов задоволено частково.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення, в якій просив його скасувати. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що фактичні договірні стосунки між сторонами були відсутні; невід'ємними частинами спірного договору є додаток № 1 і дозвіл на розміщення реклами, однак додаток № 1 до договору відповідачем не підписувався, а дозвіл на розміщення реклами відповідачем отримано не було, що є доказом неукладання договору; звіт про обстеження рекламного засобу, який свідчить про використання відповідачем місця для реклами, є підробкою, оскільки рекламна вивіска була демонтована відповідачем у 2003 році.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів відповідача заперечує і просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 28.09.2007 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київреклама” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью Лоджик” про стягнення 70 422 грн. 44 коп. Позов мотивований неналежним виконанням позивачем своїх обов'язків за договором № 763/ТК від 01.05.2003 року.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2008р. у справі             № 47/307 позов задоволено частково.

Апеляційний господарський суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду – скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми боргу, який, на його думку, виник внаслідок неналежного виконання позивачем своїх обов'язків за договором № 763/ТК про право тимчасового користування місцем для розташування об'єкту зовнішньої реклами від 01.05.2003 року, в частині сплати позивачу коштів за користування місцем для розташування ОЗР.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Між тим рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні  чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тобто для вирішення спору по суті суд першої інстанції повинен був з'ясувати правову природу договору № 763/ТК від 01.05.2003 року, чи виник він в результаті досягнення сторонами домовленості відносно встановлення їх взаємних цивільних прав у передбаченій законом формі і чи не суперечить така домовленість вимогам діючого законодавства.

В своїх поясненнях по справі позивач зазначає, що договір № 763/ТК від 01.05.2003 року є діючим, про що свідчать підписи на договорі та те, що його дія не була припинена в передбаченому законом порядку.

Між тим такі доводи позивача є безпідставними, враховуючи наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Разом із тим до господарських відносин, що виникають в процесі організації і здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, застосовуються норми Господарського кодексу України.

За змістом ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Законодавець не обмежує право сторін на укладання договору, вибір контрагента і визначення умов договору, із врахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору; умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до п. 1.1. договору № 763 від 01.05.2003 року робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце за адресою згідно Додатку, який є невід'ємною частиною цього договору, на підставі погодженої дозвільної документації на розташування об'єктів зовнішньої реклами.

Із змісту вказаного пункту вбачається, що питання щодо предмету договору, його фізичних характеристик та місця розташування, що є істотними умовами договору, повинні оформлятися додатковою угодою до договору, яка є його невід'ємною частиною.   

Однак, як вбачається з матеріалів справи додаток № 1 до Договору на право тимчасового користування місцем для розташування об'єкту зовнішньої реклами № 763 від 01.05.2003 року, яким визначено предмет договору, відповідачем підписаний не був.

За таких підстав слід погодитись із доводами відповідача, що під час укладання договору № 763 від 01.05.2003 року сторонами не було досягнуто домовленості щодо його істотної умови – предмету договору.

Крім того, як передбачено п. 1.1. договору № 763 від 01.05.2003 року робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце на підставі погодженої дозвільної документації на розташування об'єктів зовнішньої реклами.

Відповідно до п. 2 Типових правил розміщення реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.09. 1998 р. N 1511 (діючих на момент виникнення спірних відносин), дозвіл - реєстраційний документ встановленої форми, виданий на підставі рішення Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, що визначає право розповсюджувача зовнішньої реклами на встановлення окремої спеціальної конструкції на певний термін та у певному місці і містить відомості про розповсюджувача зовнішньої реклами, технічні характеристики спеціальної конструкції, місце її розташування з прив'язкою до генерального плану місцевості, фотографічний знімок місця до і після розташування спеціальної конструкції, узгоджувальну частину та інші необхідні відомості.

Згідно із п. 20 Типових правил розміщення реклами зареєстрований та виданий відповідно до пункту 15 цих Правил дозвіл є підставою для встановлення спеціальної конструкції.

Пунктом 2.2. договору № 763 від 01.05.2003 року передбачено, що дозвіл на розміщення ОЗР є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно із п. 3.4.1. відповідач зобов'язується отримати дозвільну документацію протягом двох місяців з моменту підписання договору. У випадку наявності діючого дозволу, виданого та затвердженого Головним управлінням містобудування та архітектури, переоформити його у встановленому порядку до 19.06.2003 року.

Таким чином підставою для розміщення реклами, а також виникнення між сторонами відповідних правовідносин щодо користування місцем для розташування об'єкту зовнішньої реклами відповідно до норм законодавства та умов договору № 763 від 01.05.2003 року є дозвіл на розміщення ОЗР.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав до суду дозвіл № 00666-03 на розміщення зовнішньої реклами, виданий ТОВ “Нью Лоджик”, з терміном його дії з 21.07.2003 року по 31.07.2005 року, продовженим до 25.03.2008 року.

Між тим, відповідно до п. 8 Типових правил розміщення реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.09. 1998 р. N 1511, для одержання дозволу розповсюджувач зовнішньої реклами (далі - заявник) подає робочому органу заявку за формою згідно з додатком 1 до цих Правил.

Згідно із п. 29 Типових правил розміщення реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. N 2067, строк дії дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається робочому органу розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу.

Однак, ні заявки відповідача на розміщення об'єктів зовнішньої реклами, ні заяви на продовження строку дії дозволу на вимогу ухвали суду позивач не надав.

В судовому засіданні відповідач надав пояснення, в яких зазначив, що в зв'язку з неукладанням договору № 763 від 01.05.2003 року заявку на отримання дозвільної документації він не подавав.

Такі обставини свідчать про те, що дозвіл № 00666-03 на розміщення зовнішньої реклами був виданий ТОВ “Нью Лоджик” позивачем в односторонньому порядку, що не передбачено нормами законодавства.

Крім того, згідно із актом виконаних робіт від 18.05.2003 року на замовлення відповідача об'єкт зовнішньої реклами за адресою м. Київ, вул. Михайлівська, 2, загальною площею 23 м2, був демонтований.

Як вбачається з бухгалтерських документів, наданих відповідачем, рекламна конструкція, яка була розміщена на фасаді будинку за адресою м. Київ, вул. Михайлівська, 2 загальною площею 23 м2, на балансі ТОВ “Нью Лоджик” не обліковується.

Отже, доводи позивача про те, що за весь строк дії договору № 763 від 01.05.2003 року відповідач користувався місцем для розташування об'єкту зовнішньої реклами є безпідставними.

Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що між сторонами фактично були відсутні договірні стосунки, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором не підлягають задоволенню.

На вказані обставини справи місцевий господарський суд уваги не звернув, а тому дійшов хибного висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 96, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського судуміста Києва від 29.01.2008р. у справі № 47/307 скасувати повністю.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київреклама” (ідентифікаційний номер 26199714; 01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, 12-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью Лоджик” (ідентифікаційний номер 24724458; 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 7/14) 352 грн. 00 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

Наказ на виконання даної постанови доручити видати Господарському суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 23.07.08 (відправлено)