Постанова

від 15.07.2008 по справі 2/93-д

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2/93-Д

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 липня 2008 р.                                                                                    № 2/93-Д  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючогоВолковицької Н.О. Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивачаТерещук О.В. дов. від 04.01.2008 року

відповідачаТарасюка М.П. –директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМалого колективного підприємства "Кролівник"

на постанову від 15.04.2008 року Житомирського апеляційного господарського суду

у справі№ 2/93-Д господарського суду Житомирської оласті

за позовомКолективного кооперативного підприємства"Ринок"

доМалого колективного підприємства "Кролівник"

про спонукання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2007 року Колективне кооперативне підприємство "Ринок" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Малого колективного підприємства "Кролівник" про зобов'язання відбудувати пошкоджену відповідачем огорожу кооперативного підприємства, що знаходиться за адресою м. Радомишль, вул. Котовського, 32.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.11.2007 року позов задоволено.

Зобов'язано Мале колективне підприємство "Кролівник" відновити належну колективному кооперативному підприємству "Ринок" пошкоджену частину огорожі довжиною 4,5 метрів та висотою 2,10 метрів за адресою: м. Радомишль, вул. Котовського, 32.

За апеляційною скаргою Малого колективного підприємства "Кролівник" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 15.04.2008 року залишене без змін з тих самих підстав.

Мале колективне підприємство "Кролівник" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у справі і прийняти нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу підприємство посилається на те, що судові рішення прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме: частини 3, 4 статті 373 Цивільного кодексу України та статтю 43 Господарського процесуального кодексу України.

Також скаржник вважає, що судом залишено поза увагою той факт, що паркан побудовано незаконно, і побудова на цьому місці воріт, є самозахистом цивільних прав згідно зі статтею 19 Цивільного кодексу України, а відтак, на думку скаржника, вказані дії є правомірними.

Заслухавши суддю –доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи предметом спору є зобов'язання відповідача відбудувати пошкоджену ним огорожу позивача.

Позовні вимоги заявлені на підставі статей 373, 374 Цивільного кодексу України.

Вказаними статтями передбачено, що права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі –продажу від 09.04.2004 року позивач придбав у Радомишльської міської ради земельну ділянку розміром 12985 кв.м., яка знаходиться по вул. Котовського, 32 у місті Радомишль.

На вказаній земельній ділянці розташований цілісний майновий комплекс який належить Колективному кооперативному підприємству "Ринок" на праві колективної власності на підставі свідоцтва №36, виданого виконавчим комітетом Радомишльської міської ради 26.01.2001 року та зареєстрованого в Житомирському обласному державному комунальному підприємстві по технічній інвентаризації 26.01.2001 року.

03.07.2007 року Радомишльським районним відділом земельних ресурсів Радомишльської міської ради видано Колективному кооперативному підприємству "Ринок" державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с.9).

На виконання пункту 6 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства  економіки з питань європейської інтеграції України,  Міністерства внутрішніх справ України , Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року №57/188/84/105 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22 березня 2002 року за №288/6576 позивачем споруджено кам'яно - цегляну огорожу в межах власної земельної ділянки.

Судами також встановлено та вбачається із матеріалів справи, що директором Малого колективного підприємства "Кролівник", з метою влаштування проїзду до приміщень належних підприємству, на підставі рішення Радомишльської міської ради від 08.05.2007 року №92, за допомогою інших осіб, було зруйновано частину належної позивачу кам'яно - цегляної огорожі висотою 2,10 метрів та довжиною 4,5 метрів та поставлено на цьому місці ворота.

Наведене також підтверджується відмовним матеріалом №1061 Радомишльського РВ УМВС України в Житомирській області за 2007 рік по заявах директора ККП "Ринок" Ліпіна В.П. щодо неправомірних дій Тарасюка М.П. (директора відповідача).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із доведеності матеріалами справи факту пошкодження цегляної огорожі позивача.

Крім того, суди застосували статтю 1192 Цивільного кодексу України, якою передбачені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.

Колегія суддів не може погодитися із такими висновками оскільки відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

В порушення вказаних вимог суди не встановили які права позивача порушені і які норми права повинні бути застосовані до спірних правовідносин.

Так, поза увагою судів залишились приписи статей 375, 376 Цивільного кодексу України, згідно з якими власник земельної ділянки має право здійснювати будівництво на належній йому ділянці за умови відведення ділянки для цієї мети та з дозволу відповідних органів.

Крім того, застосовуючи до спірних правовідносин приписи статті 1192 Цивільного кодексу України суди не звернули увагу на ту обставину, що дана стаття встановлює способи відшкодування шкоди, а не підстави відповідальності за завдану шкоду.

Отже, для вирішення даного спору по суті та застосування цивільно –правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди судам, насамперед слід було встановити необхідний склад правопорушення, що включає такі елементи як: протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки для виникнення деліктного зобов'язання їх існування потрібне в усіх випадках, якщо інше не обумовлено законом.

Суди також не звернули увагу на припис Радомишльської районної інспекції державного архітектурно –будівельного контролю (а.с. 17) та не надали йому оцінку як доказу, наявному у матеріалах справи.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити  докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Житомирської області від 08.11.2007 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 15.04.2008 року у справі № 2/93-Д господарського суду Житомирської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Касаційну скаргу Малого колективного підприємства "Кролівник" задовольнити частково.

Головуючий суддя                                         Т. Дроботова

С у д д і          Н. Волковицька

Л.Рогач