Постанова

від 10.11.2011 по справі 9/213/10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "10" листопада 2011 р.                                                                                    

Справа № 9/213/10  

              Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши  матеріали касаційної скарги

Приватного підприємства "Кріс-Охорона"

на  постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.11

у справі

№9/213/10

за позовом

Приватного підприємства "Кріс-Охорона"(надалі –підприємство)

до

1.Відділу Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області (надалі –відділ виконавчої служби)

2.Головного управління  юстиції у Миколаївській області

3.Головного управління державного казначейства України у Миколаївській області

про

стягнення

за зустрічним позовом

Головного управління  юстиції у Миколаївській області (надалі –Головне управління)

до

1.Приватного підприємства "Кріс-Охорона"

2. Відділу Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області

за участю

Прокуратури Миколаївської області

про

визнання договору недійсним

           У судовому засіданні 03.11.11 оголошувалась перерва до 10.11.11.                                                      У судовому засіданні взяли участь представники:   

від позивача за первісним позовом: Сікоза В.О.- керівник;

від відповідача -1 за первісним позовом: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача -2 за первісним позовом: ОСОБА_5- за дов. від 13.05.11;

від відповідача -3 за первісним позовом: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від прокуратури: Ходаківський М.П.- прок. ГПУ, посв. №147.

Приватним підприємством "Кріс-Охорона" у грудні 2010 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Відділу Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області, Головного управління  юстиції у Миколаївській області, Головного

Доповідач: Добролюбова Т.В.

управління державного казначейства України у Миколаївській області про стягнення з Відділу Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області 212 000,00 грн –боргу та 106 000,00 грн - неустойки. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем -1 зобов‘язань зі сплати охоронних послуг наданих за договором від 01.07.09. При цьому, позивач посилався на приписи статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530, 629 Цивільного кодексу України.

Водночас, до суду першої інстанції із зустрічним позовом звернулось Головне управління  юстиції у Миколаївській області до Приватного підприємства "Кріс-Охорона" та Відділу Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області про визнання недійсним договору з надання послуг охорони від 01.07.09. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач за зустрічним позовом вказував на те, що відділ виконавчої служби не мав повноважень без погодження з ним укладати оспорюваний договір. Окрім цього, Головне управління вважало, що вказаний договір укладений всупереч приписів статті  978 Цивільного кодексу України. При цьому, Головне управління посилалось на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України.                               Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14.06.11, ухваленим суддею Філінюк І.Г., вимоги зустрічного позову задоволено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції установив, що договір від 01.07.09 укладений відділом виконавчої служби без необхідного обсягу цивільної дієздатності та всупереч приписів статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 3 Положення про районний, районний у місті, міський, міста обласного значення, міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України  від 03.03.07 № 83\5. У задоволенні вимог первісного позову місцевим судом відмовлено з огляду на те, що договір, котрий визначений підставою для стягнення, є недійсним з моменту його укладення.

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Колоколова С.І. –головуючого, Разюк Г.П., Андрєєвої Е.І., постановою від 16.08.11, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу  Приватного підприємства "Кріс-Охорона" залишив без задоволення.

 Приватне підприємство "Кріс-Охорона" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову і відмову у зустрічному або змінити рішення. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статті 216 Цивільного кодексу України, Положення про районний, районний у місті, міський, міськрайонний відділ державної виконавчої служби, статей 11, 41, 59 Закону України «Про виконавче провадження», статей 5, 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», статей 207, 208 Господарського кодексу України.                               Від Прокуратури Миколаївської області, Головного управління юстиції у Миколаївській області отримано відзиви на касаційну скаргу, в яких останні просять постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Від Відділу Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області, Головного управління державного казначейства України у Миколаївській області відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутніх у судовому засіданні учасників судового процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає  наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що  01.07.09 між Приватним підприємством "Кріс-Охорона"  - охороною, та Відділом державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області - замовником, укладено договір про надання послуг охорони, за умовами якого охорона зобов'язалась  надати замовнику послуги з охорони техніки згідно з актом опису та арешту майна, складеного державним виконавцем, на території об'єкта, розташованого за адресою: смт. Березнегувате, Миколаївської області. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду за первісним позовом є вимога Приватного підприємства "Кріс-Охорона" до Відділу Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області, Головного управління  юстиції у Миколаївській області, Головного управління державного казначейства України у Миколаївській області про стягнення з Відділу Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області 212 000,00 грн –заборгованості зі сплати вартості наданих охоронних послуг та 106 000,00 грн - неустойки. Предметом судового розгляду за зустрічним позовом є вимога Головного управління  юстиції у Миколаївській області до Приватного підприємства "Кріс-Охорона" та Відділу Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області про визнання недійсним договору з надання послуг охорони від 01.07.09. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відтак, у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною. Правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Закон України "Про державну виконавчу службу", Закон України "Про виконавче провадження" та інші закони прийняті на їх виконання. Органами державної виконавчої служби, зокрема, є районні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.  Організаційні основи діяльності відділу виконавчої служби, його права та правовий статус, визначені Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України  від 03.03.07 № 83/5. Відповідно до пункту 4.6 цього Положення районний відділ виконавчої служби утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктами  57, 61 Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, місті Києві та місті Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 14.02.07 №47/5, Головне управління затверджує кошториси видатків на утримання відділів виконавчої служби у межах доведених показників, а також здійснює централізований бухгалтерський облік витрат на утримання відділів. Отже, відділ державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області утримується Головним управлінням за рахунок коштів державного бюджету і власних коштів не має. За приписами частин 5, 6 статті 51 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)  розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань чи з перевищенням повноважень, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Як установлено судами,  в кошторисі доходів та видатків відділу виконавчої служби  не передбачено видатків за договорами про надання послуг з охорони або іншими договорами,  змін до  кошторису не вносилось та виділення відповідних грошових коштів Головним управлінням не здійснювалось. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що оспорюваний договір укладений Відділом Державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області без погодження з Головним управлінням юстиції в Миколаївській області як розпорядником бюджетних коштів, що здійснює матеріальне забезпечення відділу. Виходячи з того, що судами попередніх інстанцій установлені обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним правочину, висновок судів про задоволення вимог зустрічного позову визнається правомірним. Водночас, згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. З огляду на те, що договір про надання послуг охорони від 01.07.09, котрий визначений підставою стягнення за первісним позовом, є недійсним з моменту його укладення, правових підстав для задоволення вимог про стягнення боргу за цим договором, як вірно зазначено судами, не вбачається. Стосовно доводу скаржника про безпідставне незастосування судами наслідків недійсності правочину, то такі твердження є неспроможними виходячи з наступного. Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов‘язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Аналогічні положення містить і частина 2 статті 208 Господарського кодексу України. Довід касаційної скарги про незастосування реституції був розглянутий судом апеляційної інстанції і у постанові цього суду вірно зазначено, що така вимога сторонами не заявлялась. Згідно з пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"  вимога про застосування наслідків недійсності правочину  може бути заявлена  як  одночасно  з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним,  так і у вигляді самостійної  вимоги  в  разі наявності  рішення  суду про визнання правочину недійсним. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки не спростовують установленого судами  та ґрунтуються на переоцінці доказів, однак, відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково  перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

          Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -               

                                                         ПОСТАНОВИВ:

          Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.11 у справі №9/213/10 залишити без змін.

    Касаційну скаргу  Приватного підприємства "Кріс-Охорона" залишити без задоволення.

Головуючий                                                                                    Т.Добролюбова

       Судді                                                                                          Т.Гоголь

                                                                                                       В.Швець