Постанова

від 04.10.2011 по справі 40/274

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2011                                                                                           № 40/274

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Михальської  Ю.Б.

суддів:             

За участю представників:

від позивача       ОСОБА_1 - за дов. від 15.09.2011

від відповідача  ОСОБА_2  – за дов. від 10.01.2011

розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення          Господарського суду міста Києва від 11.08.2011

у справі          № 40/274 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом          Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

про                    визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 1502/07/2008

ВСТАНОВИВ:

Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» про визнання частково недійсним Договору фінансового лізингу                                 № 1502/07/2008 від 17.07.2008.

У відповідності до вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України 11.08.2011 позивачем було подано до Господарського суду міста Києва уточнення позовних вимог в частині пунктів 7.1.2, 13.4, 13.5, 13.6, 13.8 Договору № 1502/07/2008, які останній просив визнати недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2011 у справі № 40/274 у задоволенні позовних вимог Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю відмовлено повністю.

          Вищезазначене рішення мотивовано тим, що наданими позивачем доказами не доведено, що існують правові підстави для визнання недійсними зазначених пунктів спірного Договору, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2011 у справі № 40/274 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

          Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийнято внаслідок неповного з’ясування обставин, що мають значення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, про що зазначив у відзиві на апеляційну скаргу, вважає її безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду просить залишити без змін.   

          Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне:

17.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець, відповідач у справі) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач, позивач у справі) був укладений Договір фінансового лізингу № 1502/07/2008 (надалі – Договір), відповідно до пункту 1 якого, лізингодавець зобов’язується придбати у свою власність транспортний засіб (надалі - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації:

Тип: Вантажний автомобіль;

Марка, модель: Автокран КТА -18 на шасі МАЗ 533702 (одна одиниця);

№ шасі : буде встановлений в акті здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2008 р.;

Пробіг на момент придбання до 1000 км.;

Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 17.07.2008,

та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу  у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах даного Договору.

Згідно статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу (стаття 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (стаття 806 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього закону.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

 Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільний кодекс України).

 Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як вбачається з позовної заяви, позивач в обґрунтування вимог посилається на те, що пункт 7.1.2. та пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними.

Позивач зазначив, що пункт 7.1.2 Договору є недійсним через: 1) відсутність істотної умови договору – ціни договору; 2) покладання розміру лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу в залежність від офіційного курсу гривні до «у.е.» та невідповідність застосування валютних коефіцієнтів структурі лізингових платежів, встановлених статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору не відповідають вимогам законодавства та порушують права  позивача, оскільки згідно частини 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі включають не тільки винагороду лізингодавцю, а і суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, у зв’язку з чим умови спірного договору в частині положень щодо неповернення всіх раніше сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують частину вартості предмету лізингу, суперечать статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позовних вимоги заперечив, зазначивши, що пункт 7.1.2. Договору не може бути визнаний недійсним, оскільки жодних порушень статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не немає, жодних змін ані вартості майна, що є предметом лізингу, ані сум, що йдуть в погашення вартості майна протягом дії Договору не відбувається.

Що стосується пунктів 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору, та дані пункти дублюють положення пункту 2 статті 7, пунктів 3, 4 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» та відповідають статтям 627, 628 Цивільного кодексу України щодо принципу вільного укладення договору та змісту договору, який становлять його умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними.

Предметом лізингу за даним договором є майно, визначене сторонами у пункті 1 Договору.

Відповідно до пункту 2.3. Договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 93 096,00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 15 516,00  «у.о.», що виражена у гривнях України. Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до пункту 7.4. Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену у Графі 4 Графіку внесення платежів (Додаток № 1 до Договору) по Курсу1 та викупну вартість, зазначену у додатку № 1 до Договору по Курсу1.

Вартість переданого в лізинг майна, що становить загальну суму платежів  в погашення майна та його викупну вартість погоджено сторонами в Додатку № 1 – Графік внесення платежів, який є невід‘ємною частиною договору, тому помилковим є твердження позивача, що сторонами не визначено такої істотної умови як ціна договору.

Згідно пункту 7.1. Договору, валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, яка відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 7.1.1. Договору.

Пунктом 7.1.1. Договору визначені такі поняття:

- Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 17.07.2008;

- Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток № 1) до даного Договору.

Відповідно до пункту 7.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.», згідно Графи 3 Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в Графі 4 Додатка № 1 та Курсу1.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

В разі якщо сума поточного лізингового платежу розрахована у відповідності до абзацу першого цього пункту менша або дорівнює добутку відповідної суми в «у.е.» зазначеної в Графі 4 Додатку № 1 на відповідну дату та Курсу1, то поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток відповідної суми в «у.е.» зазначеної в Графі 4 Додатку № 1 на відповідну дату і Курсу1 та 20,00 грн. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, що виражена у гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в «у.е.» зазначеної в Графі 4 Додатку № 1 і Курсу1, а різниця – в комісію лізингодавця.

Сторони домовились що комісія лізингодавця, розрахована у відповідності з правилами, зазначеними вище, протягом 6 періоду (-ів) починаючи з 1 періоду збільшується на 1/6 грошової суми, яка у відповідності з умовами даного договору повинна бути внесена лізингоодержувачем як аванс комісії.

Комісія лізингодавця за кожний період лізингу розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, зазначену в Графі 2 Додатку № 1 даного Договору.

Таким чином, судом встановлено, що згідно умов спірного договору сторонами було погоджено певний порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані позивачем саме на час здійснення відповідних розрахунків, таким чином момент коригування лізингового платежу пов‘язаний з моментом фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача.

Твердження позивача, що здійснення конвертації на умовах пункту 7.1.2. Договору сум відшкодування вартості предмета лізингу виражених в «у.е.» по Курсу2 в гривню у відповідності до курсових коливань призводить до зміни вартості предмета лізингу за Договором не відповідає фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до Євро, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.

Згідно частини 1 статті 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (частина 2 статті 524 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (частина 2 статті 189 Господарського кодексу України).

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998 № 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Згідно пункту 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 № 34, валюта євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

Водночас, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування ані вказаною постановою, ані іншими нормами законодавства, не передбачено.

Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов’язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

Таким чином, положення Договору та Графіки сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі мають сплачуватись в гривнях.

Пунктом 7.1.2. Договору передбачено, що сума зазначена у графі 4 Графіку, виражена у гривнях розраховується на Курс1 - станом на 17.07.2008, та є сума що сплачується в погашення вартості майна, а отже є незмінною і не свідчить про зростання вартості майна. Отже, посилання позивача на зростання вартості майна, переданого в лізинг не підтверджується фактичними обставинами справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для визнання пункту 7.1.2. Договору недійсним.

Що стосується пунктів 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору, то колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в цій частині та вважає, що зазначені пункти Договору підлягають визнанню недійсними, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Розділ 13 Договору має назву: питання одностороннього припинення прав володіння і користування майном, розірвання Договору з ініціативи лізингодавця, вилучення та продаж майна.

Згідно пункту 13.4. Договору вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов‘язань лізингоодержувача, визначених умовами договору.

Відповідно до пункту 13.5. Договору якщо порушення зобов‘язань, що стали підставою для вилучення майна, не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, то лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.

Пунктом 13.6. Договору встановлено, що отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов‘язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов‘язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. У разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.

Згідно пункту 13.8. Договору в разі якщо договір порушується лізингоодержувачем, в тому числі у випадках, зазначених у пункті 13.1. договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь-яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати яких-небудь компенсацій.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

          Отже, основним зобов’язанням лізингодавця є передача предмету лізингу у лізинг лізингоодержувачу, а основним зобов’язанням лізингоодержувача є сплачувати лізингові платежі за користування предметом лізингу.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання згідно статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

За змістом статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Частина 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Зазначене положення закону закріплено сторонами в пункті 13.1.9. Договору лізингу.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (стаття 653 Цивільного кодексу України).

Згідно пунктів 3, 4 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов'язаний: прийняти предмет лізингу, зокрема, в разі дострокового розірвання договору лізингу (пункт 5).

Частина 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором (пункт 7).

Згідно пункту 13.2. Договору лізингоодержувач зобов’язаний повернути предмет лізингу в строк, вказаний у вимозі лізингодавця, передати лізингодавцю майно, а також документи і приналежності, що є невід’ємною частиною майна. За неповернення предмету лізингу сторони встановили штрафні санкції (пункт 13.3 Договору).

Крім того, відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України передбачено як наслідок невиконання зобов’язання сплату неустойки та відшкодування збитків.

Частина 3 статті 615, частина 2 статті 653 Цивільного кодексу України встановлюють, що внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Таким чином, пункт 13.4. Договору про сплату лізингових платежів після повернення предмету лізингу, який можливий внаслідок відмови від договору або розірвання договору, що тягне за собою припинення зобов’язання, суперечить нормам закону, оскільки сплата лізингових платежів як основне зобов’язання лізингоодержувача за користування предметом лізингу, припиняється з припиненням дії договору та повернення предмету лізингу лізингодавцю. Таким чином, передбачене пунктом 13.4. Договору продовження платіжних зобов’язань за користування предметом лізингу за відсутністю такого користування суперечить природі лізингових платежів.

Натомість, норми Цивільного кодексу України, зокрема, статті 611, частина 2 статті 615, частина 5 статті 653 Цивільного кодексу, норми глав 24, 25, 26 Господарського кодексу України передбачають відповідні наслідки невиконання зобов’язань.

Заперечення відповідача про те, що несплата лізингових платежів вважається обставиною, за яку лізингоодержувач відповідає, то вилучення майна не звільняє його від сплати прострочених платежів, не приймається до уваги як підстава заперечень щодо недійсності пункту 13.4. Договору, оскільки він не містить термін «прострочених лізингових платежів».

Згідно статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Отже, санкції встановлюються за невиконання зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Стаття 321 Цивільного кодексу України встановлює, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Наслідком порушення зобов’язання, що тягне за собою повернення предмету лізингу, є встановлене законом право лізингодавця розірвати договір лізингу, або відмовитися від нього з відповідними наслідками такого розірвання або відмови.

Отже, предмет лізингу як наслідок невиконання зобов’язань з боку лізингоодержувача може бути повернутий лізингоодержувачем лізингодавцю у разі розірвання договору лізингу або у разі відмови від договору лізингу у передбачених законом випадках, що тягне за собою припинення зобов’язань сторін, а тому пункти договору, які передбачають вилучення предмету лізингу, припинення володіння або користування  та наслідки такого вилучення в інший спосіб, ніж передбачено законом, суперечить вищенаведеним нормам законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з запереченнями відповідача про те, що пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору за своєю правовою природою є засобами забезпечення зобов’язань за Договором, право сторін встановлювати які передбачено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, оскільки положення цих пунктів  суперечать правовій природі зобов’язань за договором лізингу та санкцій за їх невиконання.  

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі таким, що підлягає зміні, позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 7.1.2. Договору не підлягають задоволенню, позовні вимоги в частині визнання недійсними пунктів 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору фінансового лізингу № 1502/07/2008 від 17.07.2008 підлягають задоволенню. Апеляційна скарга позивача - Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2011 у справі № 40/274 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2011 у справі № 40/274 змінити.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору фінансового лізингу                     № 1502/07/2008 від 17.07.2008.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2011 у справі                   №  40/274 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, код ЄДРПОУ 33104543) на користь Фірми «Т.М.М.» – Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б) 17 (сімнадцять) грн. державного мита за подання позовної заяви, 47 (сорок сім) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 8 (вісім) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 40/274 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді