Постанова

від 12.10.2011 по справі 47/435

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2011                                                                                           № 47/435

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  О.В.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників

від позивача:            ОСОБА_1 дов. від 17.08.2010 року  

від відповідача:            ОСОБА_2 дов. від 01.08.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу    Товариства з обмеженою відповідальністю “КІНГ-ТРАНС”

на рішення                 Господарського суду м. Києва

від                                 18.11.2010 року

у справі                       № 47/435 (суддя Станік С.Р.)

за позовом                          Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРО ДОБРОБУТ”

до                                  Товариства з обмеженою відповідальністю “КІНГ-ТРАНС”

про                                стягнення  11 828,43 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРО ДОБРОБУТ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “КІНГ-ТРАНС”  про стягнення з відповідача 11 828,43 грн.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №30-04/2010 на перевезення вантажів від 30.04.2010, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався нести матеріальну та юридичну відповідальність за збереження вантажу з моменту його завантаження  і до прибуття в кінцевий пункт призначення і передачі вантажу отримувачу, у випадку нестачі товару в результаті крадіжки, втрати товару, пошкодження товару і т.п. перевізник (відповідач) зобов’язався відшкодувати збитки замовнику, а оскільки при прийнятті вантажу отримувачем товару було виявлено нестачу товару на суму 8 517,60 грн., позивач просить стягнення з відповідача 8 517,60 грн. вартості нестачі товару, пені у розмірі 310,83 грн., витрат на оплату послуг юриста у розмірі 3 000,00 грн., моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн. та судових витрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.11.2010 р. у справі № 47/435 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КІНГ-ТРАНС"  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ДОБРОБУТ" 8 517 грн. 60 коп. вартості втраченого вантажу, 85 грн. 17 коп. витрат по сплаті державного мита та 145 грн. 36 коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позовних вимог в іншій частині –відмовлено.          

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що  оскільки умовами спірного договору було визначено обов’язок матеріальної та юридичної відповідальності відповідача (перевізника) за збереження вантажу з моменту його завантаження  і до прибуття в кінцевий пункт призначення і передачі вантажу отримувачу, то збитки, завдані позивачу втратою вантажу при транспортуванні у розмірі 8 517,60 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в повному обсязі.

Вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 310,83 грн. не підлягають задоволенню, оскільки правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, яким ст.546 Цивільного кодексу України визначено неустойку, повинен бути вчинений обов’язково у письмовій формі (ст.547 Цивільного кодексу України), а умовами укладеного між сторонами договору №30-04/2010 на перевезення вантажів від 30.04.2010, сторонами не погоджено між собою стягнення неустойки (штрафу, пені) за втрату вантажу.

Вимоги позивача про стягнення 2 000,00 грн. моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження невиконання позивачем зобов’язань перед контрагентами, а крім цього, позивачем не конкретизовано, в чому саме полягає втрата ділової репутації позивача та не наведено розрахунку суми моральної шкоди.

Вимоги позивача про стягнення 3 000,00 грн. понесених останнім на оплату юридичних послуг не підлягають задоволенню, оскільки ці витрати не входять до складу судових витрат відповідно до ст. 44 ГПК України (входять тільки витрати на адвокатські послуги) та не є обов’язковими.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2010 р. у справі №47/435, прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Скаржник зазначає, що останній не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, оскільки  згідно конвертів, які містяться в матеріалах справи, всі повідомлення про виклик в судове засідання, які надіслані на адресу відповідача повернуто до суду без вручення адресату.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 року апеляційну скаргу відповідача  до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.10.2011 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб’єктами №01-23/1/3/8 від 10.10.2011 року у зв’язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Іваненко Я.Л. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі  № 47/435 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46,  69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій  і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.

Представник відповідача  в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2010 р. у справі №47/435 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача , викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2010 р. у справі № 47/435.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю „АГРО ДОБРОБУТ”ТОВ ( замовник) та  Товариством з обмеженою відповідальністю "КІНГ-ТРАНС"(перевізник) укладено договір на перевезення вантажу №30-04/2010.

Відповідно до п. 1.1 договору перевізник зобов’язався перевезти вантаж, який доручив йому замовник з місця відправки (завантаження) до місця призначення (розвантаження) і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов’язався оплатити перевізнику за надані транспортні послуги.

Згідно  п. 2.1.2 договору перевізник зобов’язався забезпечувати повне збереження вантажів замовника при їх транспортуванні (перевезенні).

Відповідно до п. 4.1 договору перевізник зобов’язався нести матеріальну та юридичну відповідальність за збереження вантажу з моменту його завантаження  і до прибуття в кінцевий пункт призначення і передачі вантажу отримувачу, у випадку нестачі товару в результаті крадіжки, втрати товару, пошкодження товару і т.п. перевізник (відповідач) зобов’язався відшкодувати збитки замовнику.

Відповідно до заявки №07 від 29.04.2010, позивач замовив відповідачу перевезення вантажу за маршрутом –м. Зайцево, м. Новомосковськ (Дніпропетровська обл.) –Обухів (Київська обл.) –м. Маньківка, м. Катеринопіль (Черкаська обл.).

Згідно умов названої заявки були визначені вантаж –насіння в мішках, вага –8 т., автомобіль –марки Рено, державний номерний знак НОМЕР_1, напівпричеп НОМЕР_2, водій ОСОБА_3 та інші умови перевезення.

Згідно накладної на відпуск товару №751 від 30.04.2010 НВФГ “Компанія “Маїс” (відповідно до умов договору купівлі-продажу №091222/1 від 22.12.2009) відвантажило на адресу позивача 680 мішків насіння гібридів кукурудзи 1 покоління на загальну суму 137 904,00 грн., що також підтверджується листом НВФГ “Компанія “Маїс” від 19.05.2010. При цьому, ціна 1 мішку насіння гібридів кукурудзи “Сплав 290” дорівнювала 202,80 грн.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № 004352 від 30.04.2010 водієм відповідача водій ОСОБА_3 було прийнято до перевезення 680 мішків насіння кукурудзи.

Комісією у складі представників позивача - вантажоотримувача, представника перевізника вантажу - ТОВ "КІНГ-ТРАНС" –водія ОСОБА_3 було складено та підписано акт про те, що при розвантаженні вантажу виявлено нестачу вантажу, насіння в кількості 42 мішка гібрида кукурудзи (сплав МС 290).

Позивачем 06.05.2010 було направлено на адресу відповідача претензію за вих. № 308 від 06.05.2010 з вимогою про відшкодування вартості нестачі вантажу на суму 8 517,60 грн.

Вимога позивача залишена без відповіді та задоволення.

Позивач просить стягнути з відповідача 8 517,60 грн. вартості нестачі товару, пені у розмірі 310,83 грн., витрат на оплату послуг юриста у розмірі 3 000,00 грн., моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України та ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноважений на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Приписами пунктів 11.1, 11.8 та 13.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 (далі-Правила), встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Як вже зазначалось вище, відповідно до товарно-транспортної накладної № 004352 від 30.04.2010 водієм відповідача ОСОБА_3 було прийнято до перевезення 680 мішків насіння кукурудзи.

Також, згідно ст.133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрав Української РСР №401 від 27.06.1969р., автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок:

а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача);

б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться;

в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі;

г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні;

д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Відповідно до ст. 136 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрав Української РСР №401 від 27.06.1969р., автотранспортні підприємства або організації відшкодовують збитки, заподіяні при перевезенні вантажів, у таких розмірах:

а) за втрату або недостачу вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого або невистачаючого вантажу;

б) за пошкодження або псування вантажу - в розмірі тієї суми, на яку знизилася його вартість;

в) за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижча його справжньої вартості.

Автотранспортні підприємства і організації поряд з відшкодуванням встановленого збитку, зв'язаного з втратою, недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу, що перевозиться, повертають провізну плату, стягнену за перевезення втраченого, невистачаючого, зіпсованого або пошкодженого вантажу, якщо ця плата не входить в ціну вантажу. В разі використання автотранспортним підприємством або організацією для своїх потреб будь-яких вантажів, прийнятих до перевезення, особи, винні в цьому, притягаються в установленому порядку до відповідальності, а автотранспортне підприємство або організація відшкодовують вартість вантажу в подвійному розмірі.

Статтею 137 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрав Української РСР №401 від 27.06.1969р. встановлено, що вартість вантажу визначається виходячи з загальної суми рахунку вантажовідправника. Автотранспортне підприємство або організація відшкодовують вантажовідправнику (вантажоодержувачу) по претензіях вартість втрачених, невистачаючих, зіпсованих або пошкоджених вантажів на підставі рахунку вантажовідправника, а в тих випадках, коли розрахунки за вантаж через банк не провадяться, - на підставі іншого документа, який замінює рахунок. Якщо по втраченому, невистачаючому, зіпсованому або пошкодженому вантажу вантажовідправник (вантажоодержувач) зобов'язаний сплатити податок з обороту, а рахунок вантажовідправника виписано по цінах без податку, до суми рахунку заявником претензії додається відповідна сума податку з обороту, підтверджена довідкою фінансового органу.

Відповідно до розділу 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, визначено правила складання актів.

Зокрема, п. 15.1. зазначених Правил встановлено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.

Відповідно до п. 15.2. Правил, перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини:

а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній;

б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері;

в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу;

г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними (п. 15.3 Правил).

Пунктом 15.4 Правил встановлено, що жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

Згідно п. 15.5 Правил, при відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.

Як вже зазначалось, комісією у складі представників позивача - вантажоотримувача, представника перевізника вантажу - ТОВ "КІНГ-ТРАНС" –водія ОСОБА_3 було складено та підписано акт про те, що при розвантаженні вантажу виявлено нестачу вантажу, насіння в кількості 42 мішка гібрида кукурудзи (сплав МС 290).

Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Вказана норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України,  якою визначено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема, у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Стаття 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата  або пошкодження її майна , а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідальність за порушення зобов‘язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

-  протиправної дії чи бездіяльності особи;

-  заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

-причинного зв‘язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

-  вини боржника.

Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні договірного зобов‘язання.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства і умови договору перевезення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки, відповідно до умов укладеного між сторонами договору було визначено обов’язок матеріальної та юридичної відповідальності відповідача (перевізника) за збереження вантажу з моменту його завантаження  і до прибуття в кінцевий пункт призначення і передачі вантажу отримувачу, то збитки, завдані позивачу втратою вантажу при транспортуванні у розмірі 8 517,60 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості втраченого вантажу у розмірі 8 517,60 грн. є обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірна була задоволена.

Щодо  вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Позивач зазначає, що підприємство ТОВ “Агро Добробут” невиконало свої зобов’язання по відвантаженню контрагентам товару, який було втрачено перевізником (відповідачем), що спричинило втрату ділової репутації підприємства - позивача.

Однак, згідно із ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті  1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини,  крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов’язує настання цивільно - правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність  шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням  заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно з листом Міністерства юстиції України №35-13/797 від 13.05.2004 року “Відшкодування моральної шкоди”, з’ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно ж  до пункту 9 названої постанови Пленуму розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно із ст. 4-2 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України,  судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.

Проте, позивачем, всупереч вимогам ст. 33, ст. 34 ГПК України, не надано суду жодних доказів щодо невиконання останнім зобов’язань перед контрагентами, не доведено факту спричинення позивачу моральної шкоди протиправними діями відповідача (наявності причинного зв’язку між втратою товару та виникненням моральної шкоди), не наведено розрахунку суми моральної шкоди.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення 2 000,00 грн. моральної шкоди є необґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.  

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені,  колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У Договорі на перевезення вантажу №30-04/2010 від 30.04.2010 року умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору №30-04/2010 на перевезення вантажів від 30.04.2010, сторонами не погоджено між собою стягнення неустойки (штрафу, пені) за втрату вантажу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення пені.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення пені у розмірі 310,83 грн. є необґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.  

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 000,00грн.. витрат на оплату послуг юриста, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами статті 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Послуги юриста не є судовими витратами з огляду на вимоги статті 44 Господарського процесуального кодексу України, і відповідно згадана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановлено Законом України "Про адвокатуру".

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.  

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав  кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на  зайняття  адвокатською  діяльністю  та  прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, передбачає  відшкодування  сум  як  судових витрат,  які  були  сплачені  стороною  за отримання послуг,  лише адвокатам, а не будь-яким представникам (юристом).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення 3 000,00грн. витрат на оплату послуг юриста є необґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.  

Крім того, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не повідомлення відповідача належним чином про час та місце розгляду справи, оскільки вказане спростовуються матеріалами справи.

Так, в позовній заяві позивачем зазначено адресу відповідача: 04073 м. Київ, проспект Московський, 20-А.

Ухвала Господарського суду м. Києва від 24.09.2010 року про порушення провадження у справі  та ухвала Господарського суду м. Києва від 19.10.2010 року  про відкладення розгляду справи,  ухвала Господарського суду м. Києва від 09.11.2010 року  про відкладення розгляду справи надсилались судом саме на цю адресу.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві, (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній», «за закінченням терміну зберігання» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не був позбавлений можливості подавати суду всі необхідні докази на підтримання своїх заперечень проти позовних вимог, а також користуватись наданими йому процесуальними правами.

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду позовної заяви, проте не скористався своїми правами передбаченими статтею 22 ГПК України, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 18.11.2010 року за відсутності представника  відповідача.

Враховуючи вищевикладене, посилання Відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі №47/435 від 18.11.2010 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “КІНГ-ТРАНС” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2010 року по справі №47/435 залишити без змін.

Матеріали справи № 47/435 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді