ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 30/248
01.11.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг»
До Акціонерного товариства «Актавіс»(Болгарія) в особі Представництва АТ «Актавіс»в Україіні
про стягнення 298 500 грн. 19 коп.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача не з’явився
Від відповідача ОСОБА_1 –представник за довіреністю № б/н від 20.08.11.;
ОСОБА_2 –представник за довіреністю № б/н від 20.08.11.
Рішення прийнято 01.11.11. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 06.10.11. по 01.11.11.
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг»до Акціонерного товариства «Актавіс»(Болгарія) в особі Представництва АТ «Актавіс»в Україні про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 298 500 грн. відповідно до умов лізингової угоди № 20081039.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови лізингової угоди № 20081039 в частині своєчасного повернення предмету лізингу, в зв’язку з чим позивач просить застосувати до відповідача санкції, передбачені ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.11. порушено провадження у справі № 30/248, розгляд справи було призначено на 20.09.11. о 15-10.
Позивач в судовому засіданні подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, а тому позивач має намір уточнити розмір позовних вимог.
Крім того позивачем не виконані вимоги ухвали про порушення провадження у справі.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з»явився, вимог ухвали про порушення провадження у справі не виконав, але через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він пізно отримав ухвалу про порушення, а також відповідач має намір у відповідності до ст.60 ГПК України підготувати зустрічний позов.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.11. розгляд справи № 30/248 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу країни відкладено на 06.10.11. о 11-20.
05.10.11. відповідачем через відділ діловодства Господарського суд міста Києва подано письмовий відзив на позов, відповідально до якого Акціонерне товариство «Актавіс»(Болгарія) проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог повністю.
В судовому засіданні 06.10.11. позивачем подано клопотання про зупинення провадження у справі № 30/248 до вирішення пов’язаної з нею справи № 13/127-11 за позовом Акціонерного товариства «Актавіс»(Болгарія) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг»про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки в обох вказаних справах досліджується факт розірвання Лізингової угоди та підстави повернення лізингодавцю предметів лізингу.
В судовому засіданні 06.10.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 01.11.11. о 10-00.
18.10.11. позивачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмові пояснення по справі.
Розглянувши в судовому засіданні 01.11.11. клопотання позивача про зупинення провадження у справі, суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:
- як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;
- чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Враховуючи те, що розгляд справи № 13/127-11 не є пов’язаним зі справою № 30/248, оскільки наслідки розгляду спору у справі про визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню не можуть вплинути на вирішення спору у справі щодо стягнення неустойки, в зв’язку з чим клопотання позивача задоволенню не підлягає.
Представник позивача в судове засідання 01.11.11. не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні 01.11.11. проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог повністю.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 30/248.
Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
07.05.08. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг»(Лізингодавець) та Акціонерним товариством «Актавіс»(Болгарія) (Лізингоотримувач) укладено Лізингову угоду № 20081039 (далі - Угода), відповідно до умов якого Лізингодавець надає у виключне користування Лізингоодержувачу на визначений даною Угодою строк, транспортний засіб, який набувається у власність за умови сплати відповідачем періодичних лізингових платежів.
Згідно п. 1 Додатку № 1 до Лізингової угоди, в лізинг мали бути передані 12 автомобілів марки «Шкода Фабіа»вартістю 77 772,73 грн., 28 автомобілів марки «Шкода Фабіа»вартістю 78 740,44 грн. та 9 автомобілів марки «Шкода Октавіа»вартістю 98 380,26 грн.
Відповідно до п. 2.2 Додатку № 1 до Лізингової угоди передбачено, що строк лізингу становить 36 календарних місяців, а датою повернення транспортного засобу є дата, що визначена в акті прийому-передачі.
07.05.08. між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угода № 1 до Лізингової угоди, відповідно до якої сторони домовились ввести в лізинг автомобіль марки «Мазда СХ-7».
Позивач вказує на те, що протягом червня-жовтня 2008 року на виконання умов Лізингової угоди, позивачем були передані у користування відповідачу наступні автомобілі:
- 02.06.08. - 12 автомобілів марки «Шкода Фабіа»;
- 11.07.08. - 1 автомобіль марки «Мазда СХ-7»;
- 21.08.08. - 5 автомобілів марки «Шкода Фабіа»;
- 18.09.08. - 8 автомобілів марки «Шкода Фабіа»;
- 16.10.08. - 15 автомобілів марки «Шкода Фабіа»;
- 20.10.08. - 9 автомобілів марки «Шкода Октавіа».
Під час передачі вказаних вище автомобілів у лізинг складались акти прийому-передачі автомобілів.
27.11.08. між сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до Лізингової угоди, якою було затверджено графік платежів у новій редакції.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем було порушено умови Лізингової угоди, а саме, строк лізингу перших 12 автомобілів марки «Шкода Фабіа»закінчився, але незважаючи на це, відповідач продовжував використовувати вказані автомобілі до 20.06.11.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі).
Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Як визначено абз. 1 ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Згідно умов пункту 2.2 Додатку № 1 до Лізингової угоди, сторонами погоджено, що строк лізингу становить 36 календарних місяців.
Відповідно до частини 3 статті 254 Цивільного кодексу України визначено, що строк, який визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Позивачем на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу № 170 від 10.06.11., відповідно до якого позивач просив повернути 12 транспортних засобів та сплатити неустойку за несвоєчасне повернення автомобілів.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.11. відповідачем було повернуто, а позивачем прийнято 12 транспортних засобів, строк лізингу яких закінчився 02.06.11., що підтверджується актами повернення - передачі автомобіля № № 2011/1, 2011/2, 2011/3, 2011/4, 2011/5, 2011/6, 2011/7, 2011/8, 2011/9, 2011/10, 2011/11, 2011/12, а також зведеним актом повернення дванадцяти транспортних засобів від 20.06.11.
Таким чином, судом встановлено, що період прострочення відповідачем повернення 12 транспортних засобів на користь позивача - з 03.06.11. до 19.06.11., тобто 17 календарних днів.
Згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З пояснень відповідача вбачається, що ним 26.07.11. було отримано лист позивача про погашення заборгованості.
Матеріалами справи підтверджується, що 28.07.11. відповідачем на користь позивача було сплачено суму неустойки, передбачену нормами ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України в розмірі 85 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6536 від 28.07.11., копія якого залучена до матеріалів справи.
Таким чином, судом встановлено, що неустойка за прострочення строку повернення 12 транспортних засобів у відповідності до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України була сплачена відповідачем на користь позивача 28.07.11.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов‘язок доведення покладається законом на позивача.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи –позивача у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг».
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг».
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 32, 33, 44, 49, 77, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –
В И Р І Ш И В:
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг»відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Т.М. Ващенко
Повне рішення
складено 08.11.11.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 01.11.2011 |
Оприлюднено | 25.11.2011 |
Номер документу | 19282457 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ващенко Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні