Рішення

від 08.11.2011 по справі 3/244

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/244

08.11.11

За позовом          Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

До                    Підприємства Федерації професійних спілок України «Проектно-

                       вишукувальний інститут «Укркурортпроект»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

                       Одеська міська рада

Про                     визнання договору оренди № 18 від 16.08.2009 недійсним та стягнення

                       63 665,16 грн. збитків

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача          ОСОБА_1

                                ОСОБА_2 –по дов. № 87 від 14.04.2011

Від відповідача       Гудиренко С.П. –директор

Від третьої особи   не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Одеської області були передані позовні  вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди № 18 від 16.08.2009 та стягнення з Підприємства Федерації професійних спілок України «Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект»63 665,16 грн. збитків.

Ухвалою Господарського суду Одеської області № 6/17-2011-934 від 10.06.2011 вищезазначену позовну заяву було передано за встановленою територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2011 ухвалу  Господарського суду Одеської області № 6/17-2011-934 від 10.06.2011 скасовано, позовні матеріали направлено до Господарського суду Одеської області для розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області № 26/17-2011-1177 від 07.07.2011 позовні матеріали знов було передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду № 26/17-2011-1177 (6/17-2011-934) від 28.07.2011 ухвалу  Господарського суду Одеської області № 26/17-2011-1177 від 07.07.2011 скасовано, позовні матеріали передано на розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постановою Вищого господарського суду України № 26/17-2011-1177 (6/17-2011-934) від 04.10.2011 постанову Одеського апеляційного господарського суду № 26/17-2011-1177 (6/17-2011-934) від 28.07.2011 скасовано, ухвалу Господарського суду Одеської області № 26/17-2011-1177 від 07.07.2011 залишено без змін, позовні матеріали надіслано до Господарського суду міста Києва.

Позовні матеріали були отримані Господарським судом міста Києва 06.10.2011 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на розгляд судді          Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2011 позовні матеріали Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 до Підприємства Федерації професійних спілок України «Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект» про визнання недійсним договору оренди № 18 від 16.08.2009 та стягнення з 63 665,16 грн. збитків прийнято до розгляду Господарського суду міста Києва та порушено провадження у справі № 3/ 244, розгляд якої призначено на 18.10.2011.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 18.10.2011 відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав. Рішенням Одеської міської ради від 09.12.1999 № 460-ХХІІ (п. 1.2.2.), з врахуванням змін внесених рішенням Одеської міської ради від 28.04.2000 № 926-ХХІІІ (п. 4.3.) «Про передачу будівель та споруд здравниць ЗАТ «Укрпрофоздравниця»вирішено  прийняти до комунальної  власності сімейні гуртожитки, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, м. Одеса, вул. Затонського, 19 до комуналь ної власності в цілому. На підставі цих рішень виконкомом Одеської міської ради 29.12.2003 оформлене свідоцтво про право власності Одеської міської ради на домоволо діння № 3 по вул. Піонерська у м. Одесі в цілому. В подальшому, КП «ОМБТІ та РОН»зареєструвало вищевказане право власності за Одеською міською радою. Частково не погоджуючись з вищенаведеними рішеннями та свідоцтвом про право власності, Підприємство Федерації професійних спілок України «Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект»оскаржило їх чинність в суді. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.02.2007 по справі № 30/276-06-8252А, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.11.2007, визнані протиправними та нечинними п. 1.2.2 рішення Одеської міської ра ди від 09.12.1999 № 460-ХХІІІ, та п. 4.3 рішення Одеської міської ради від 28.04.2000 № 926-ХХІІІ в частині віднесення нежитлових приміщень підвалу та 1-го поверху площею 1996,2 кв.м. будинку по вул. Піонерський, 3 в м. Одесі до комунальної власності. Отже, преюдиціальність фактів встановлених судовими рішеннями по справі №30/276-06-8252А свідчать, що позивач та Одеська міська рада не є власниками спірних приміщень. Однак, до теперішнього часу, згідно довідки КІІ «Одеське МЕТІ та РОН»від 10.01.2011 № 228085.72 домоволодіння в частині нежитлових приміщень підвалу та 1-го поверху площею 1996,2 кв.м. будинку по вул. Піонерський, 3 зареєстровано за Одеською міською радою, що свідчить про невиконання останньою судових рішень, які вступили в за конну силу. Постановою Одеського апеляційного господарського суду по справі № 24/119-10-4051 від 11.08.2011 встановлено, що спірні нежилі приміщення 1-го та цокольного поверхів зага льною площею 2022 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. С. Варламова, 3 знахо дяться у Підприємства федерації професійних спілок України «Проектно-вишукувальний ін ститут «Укркурортпроект»на праві господарського відання. Отже, відповідач мав всі законні підстави для укладення договору оренди з позивачем. Доказів, які б підтверджували умисне введення позивача в оману щодо наявності права власності на спіні приміщення останнім не подано.

В судовому засіданні 18.10.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 27.10.2011.

Відповідачем в судовому засіданні 27.10.2011 подано письмові пояснення, в яких просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за необхідне оголосити в даному судовому засіданні перерву до 08.11.2011.

Третя особа в судове засідання 08.11.2011 не з‘явилась, вимог ухвал суду від 07.10.2011 та від 27.10.2011 не виконала. Третя особа належним чином повідомлена про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повернутим поштою на адресу суду повідомлення про вручення відправлення Одеській міській раді 01.11.2011.

В судовому засіданні 08.11.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

16.08.2009 між Підприємством Федерації професійних спілок України поектно-вишукувальний інститут «Укркурортпоект»(орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 18 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору цим договором регулюються правовідносини, пов‘язані з переданням орендодавцем орендарю у строкове платне користування нежитлового приміщення (1 поверх), що орендується:

1.1.1.          адреса : м. Одеса, вул. Варламова (Піонерська), 3

1.1.2.          площа об‘єкта переданого в строкове користування 105 кв. м.

1.1.3.          метою орендованого користування є кафе.

Згідно п.п. 2.1., 2.2. договору об‘єкт оренди передається орендодавцем та приймається орендарем в оренду протягом 3 днів з дати підписання цього договору на підставі акту, що складається представниками сторін.

Факт передачі орендодавцем та відповідно прийняття орендарем в оренду нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, вул. С. Варламова (Піонерська), 3, загальною площею 105 кв. м. підтверджується актом приймання-передачі від 16.08.2009.

Пунктом 7.1. договору строк оренди об‘єкта оренди встановлено сторонами з 16.08.2009 до 31.12.2009.

Додатковою угодою № 1 від 02.01.2010 строк дії договору сторонами  продовжено до 31.12.2010.

Спір виник внаслідок того, що на думку позивача договір оренди нежитлового  приміщення № 18 від 16.08.2009 укладено з порушенням норм чинного законодавства України, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України. Позивач вказує на те, що під час укладення договору відповідач запевнив позивача, що він є власником переданого в оренду приміщення, ввівши позивача в оману, проте з згідно листа КП «Бюро технічної інвентаризації та реєстрації об‘єктів нерухомості»№ 228085.72 від 10.01.2011 станом на 19.01.2011 домоволодіння по вул. С.Варламова, 3 зареєстровано за Одеською міською радою, а отже у відповідача відсутні повноваження на укладення договору. У відповідності до ст. 230 Цивільного кодексу України позивач вимагає стягнути збитки у розмірі сплаченої позивачем за договором орендної плати в подвійному розмірі –63 665,16 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов‘язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 761 Цивільного кодексу України встановлює, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

З постанови Одеського апеляційного господарського суду № 24/119-10-4051 від 11.08.2011 вбачається, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.01.2008 у справі № 16/509-05-11699, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.05.2008, на підставі аналізу наступних документів, а саме: статуту Підприємства федерації професійних спілок України «Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект», постанов президії та секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок СРСР (№ 24 від 29.10.1965 «О строительстве домов отдыха и туристко-оздоровительных учреждений»; № 18 від 08.07.1966 «О создании союзного проектного института Центрального совета по управлению курортами профсоюзов»; № 21 від 19.08.1966 «О структуре союзного проектного Института «Союзкурортпроект»Центрального совета по управлению курортами профсоюзов») встановлено, що нежилі приміщення 1-го та цокольного поверхів загальною площею 2022 кв. м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, належать Федерації професійних спілок України, яка є правонаступником Центральних органів Професійних спілок СРСР та знаходяться у Підприємства федерації професійних спілок України Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект»на праві господарського відання.

Згідно статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб‘єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб‘єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Таким чином, відповідач мав право передати приміщення в оренду в силу наявного у нього права господарського відання на приміщення, яке за своїм змістом щодо передачі майна  в оренду є автентичним до права власності.

В подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 20/59-08-999 від 09.06.2008 затверджено мирову угоду від 09.06.2008, укладену між Федерацією професійних спілок України та  Підприємством федерації професійних спілок України Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект», відповідно до умов якої Федерація професійних спілок України передала у власність Підприємству федерації професійних спілок України Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект» вбудоване виробниче приміщення проектного інституту «Укркурортпроект»у цокольному та на першому поверхах будинку гуртожитку МОП в м. Одесі по вул. Варламова, 3, площею 1 830 кв. м., яке належить Федерації професійних спілок України на праві власності відповідно до договору про закріплення прав володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990, укладеного між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України  та затвердженого постановою Президії Загальної конфедерації профспілкових союзів СРСР від 18.11.1990 № 2-1а.

Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Пункт 11 додатку № 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 за № 7/5 визначає, що правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно є ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди.

При цьому у абзаці першому ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та п. 1.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 за № 7/5 зазначено, що державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об‘єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Таким чином зі змісту вказаних атів цивільного законодавства вбачається, що по- перше, ухвала суду про затвердження мирової угоди є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, тобто офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності.

По-друге, зі змісту вказаних атів цивільного законодавства вбачається, що оскільки вони регулюють відносини реєстрації права власності, то можна зробити висновок за яким вважається, що реєстрації підлягає існуюче право власності, тобто те, яке вже виникло, а реєстрацією держава визнає і підтверджує виникнення права власності у особи.

Зі змісту ст. 331 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, вбачається, що норми вказаної статті стосуються лише набуття права власності на новостворене майно та об‘єкти незавершеного будівництва, а тому норми вказаної статті не можуть бути застосовані до приміщення, яке є об‘єктом оренди за спірним договором, оскільки дане приміщення не є новоствореним або об‘єктом незавершеного будівництва.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір  суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Твердження позивача про те, що орендодавець не є власником переданого в оренду майна, а тому не мав повноважень на укладення договору спростовуються матеріалами справи.

Стосовно посилань позивача на те, що відповідач на момент укладення договору  ввів позивача в оману щодо переходу та наявності у відповідача права власності на майно та укладання договору слід зазначити наступне

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Так, однією з умов чинності правочину є дотримання вимог щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб‘єкта правочину. Тому у випадку, коли воля суб‘єкту правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, зокрема, знаходилася під впливом обману, такі правочини визнаються недійсними.

Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону.

Отже, для того, щоб кваліфікувати правочин як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов‘язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В силу вказаної норми закону обов‘язок доведення факту умисного введення відповідачем позивача в оману, а саме: тієї обставини, що на момент укладення правочину відповідач не був власником переданих в оренду приміщень, покладається на останнього.

Позивачем не надано доказів укладення ним договору внаслідок введення його в оману відповідачем, а саме внаслідок повідомлення позивачу відомостей, що не відповідають дійсності та замовчування обставин, які мають істотне значення для укладеного договору та не доведений навмисний характер дій відповідача при укладенні спірного договору.

Щодо позовних вимог про стягнення 63 665,16 грн. збитків на підставі ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України слід відзначити таке

Частина 2 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлює, що сторона, яка застосувала обман, зобов‘язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв‘язку з вчиненням цього правочину.

Загальним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок обману, є двостороння реституція, яка здійснюється за правилами ст. 216 Цивільного кодексу України.

Проте розмір збитків в сумі 63 665.16 грн. позивач розраховує виходячи зі сплаченої ним за договором орендної плати в розмірі 31 832,58 грн. в подвійному розмірі.

Тоді як передбачені п. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України, в силу якої потерпілому відшкодовуються збитки в подвійному розмірі та моральна шкода, що завдані у зв'язку із вчиненням такого правочину мають бути додатковими майновими наслідками (статті 22 –23 Цивільного кодексу України).

У зв‘язку з відсутністю підстав для визнання договору недійсним, вимога про стягнення з відповідача збитків також не підлягає задоволенню, оскільки підстав для застосування ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України не вбачається.

За вказаних обставин, позовні вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Суддя

                                               В.В.Сівакова

Рішення підписано 14.11.2011.