Постанова

від 08.05.2012 по справі 3/244

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2012 р. Справа № 3/244 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка I.A. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Саранюка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2012 року

у справі № 3/244

господарського суду міста Києва

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_4

до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно -вишукувальний інститут "Укркурортпроект"

третя особа Одеська міська рада

про стягнення 63665,16 грн. та визнання договору недійсним

за участю представників

позивача -не з'явився

відповідача - Гудеренко С.П.

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" про визнання договору оренди недійсним та стягнення грошових коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08 листопада 2011 року (суддя: Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2012 року (судді: Рєпіна Л.О., Корсакова Г.В., Сулім В.В.) відмовлено позивачу у задоволенні позову повістю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір №18 від 16.08.2009р. оренди нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 105,0 кв.м., стягнути з відповідача збитки у подвійному розмірі у сумі 63665,16 грн. та судові витрати, понесені позивачем.

В обґрунтування зазначених вимог, заявник касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.08.2009 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та підприємством Федерації професійних спілок України "Проектно -вишукувальний інститут "Укркурортпроект" укладено договір оренди нежитлових приміщень № 18, за умовами якого позивач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення (1 поверх) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 105 кв.м.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним зазначеного вище договору оренди та стягнення збитків з відповідача у зв'язку з веденням ним в оману позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Як на підставу позовних вимог, заявник касаційної скарги вказує на те, що відповідач не є власником майна, переданого в оренду за спірним договором, тобто договір оренди є таким, що укладений з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), та відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України є недійсним, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний повернути грошові кошти, отримані за договором та завдані позивачу збитки.

Частиною 1 ст.759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з постанови Одеського апеляційного господарського суду № 24/119-10-4051 від 11.08.2011р. вбачається, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.01.2008р. у справі № 16/509-05-11699, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.05.2008р., на підставі аналізу наступних документів, а саме: статуту Підприємства федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект", постанов президії та секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок СРСР (№ 24 від 29.10.1965 "О строительстве домов отдыха и туристко-оздоровительных учреждений"; № 18 від 08.07.1966р. "О создании союзного проектного института Центрального совета по управлению курортами профсоюзов"; № 21 від 19.08.1966р. "О структуре союзного проектного Института "Союзкурортпроект" Центрального совета по управлению курортами профсоюзов") встановлено, що нежилі приміщення 1-го та цокольного поверхів загальною площею 2022 кв. м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, належать Федерації професійних спілок України, яка є правонаступником Центральних органів Професійних спілок СРСР та знаходяться у Підприємства федерації професійних спілок України Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" на праві господарського відання.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, право господарського відання згідно ст.136 Господарського кодексу України є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності, наділений правом господарського відання стосовно відповідного майна, володіє і сукупністю прав та обов'язків, що дають йому змогу здійснювати функції власника.

При цьому посилання заявника касаційної скарги на те, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2011р. у справі №24/119-10-4051 скасована постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2011р. з передачею справи №24/119-10-4051 на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, не може бути прийняте до уваги колегією суддів з огляду на те, що на момент укладення спірного договору оренди, майно передане за ним належало відповідачеві на праві господарського відання, а отже, відповідач мав необхідний обсяг майнових прав для укладення зазначеного договору.

Крім того, постанова Одеського апеляційного суду від 24.01.2008р. у справі №16/509-05-11699 набрала законної сили і відповідно до ст.115 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою на всій території України та підлягає виконанню у порядку встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за доцільне зазначити також, що з аналізу положень ст.215 Цивільного кодексу України вбачається, що підставами для визнання правочину (договору) недійсним є його невідповідність вимогам закону саме в момент його вчинення. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть бути наслідком його недійсності, а лише можуть призводити до інших правових наслідків, передбачених законом.

З урахуванням того, що спірний договір оренди на момент його укладення не містив порушень закону, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання його недійсним.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Решта доводів заявника касаційної скарги не може бути прийнята до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки їм вже надавалась правова оцінка судами попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів. Окрім того, вони фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 ,111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2012 року зі справи №3/244 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

В. І. Саранюк