Постанова

від 06.02.2012 по справі 3/244

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2012                                                                                           № 3/244

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Рєпіної  Л.О.

суддів:            Суліма  В.В.

          Корсакової Г.В.

розглянувши  апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

 на рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2011

 у справі № 3/244 (Сівакова В.В.   

 за позовом           Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

 до           Підприємство Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект"

 третя особа відповідача           Одеська міська рада

 про          визнання договору оренди №18 від 16.08.2009 недійсним та стягнення 63665,16 грн. збитків

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 3/244 від 08.11.2011 р.  відмовлено ФОП ОСОБА_2 у задоволенні позову до ПФПСУ «Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект» про визнання договору оренди недійсним та стягнення коштів.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду – без змін.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причина суду не відома. Враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, наявність повідомлення відділення поштового зв'язку про отримання сторонами ухвали суду про призначення справи до розгляду, відсутність клопотань та заяв, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутність третьої особи.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 16.08.2009 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлових приміщень № 18 ,за умовами якого позивач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення (1 поверх), що орендується по АДРЕСА_1, площею 105кв.м для використання під кафе.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору оренди  недійсним та стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що дізнався про те, що відповідач не має відношення до нерухомого майна, що ним орендується. Таким чином, на його думку, відповідач ввів в оману щодо переходу до нього права власності на майно, отримання орендної плати, укладання як договору так і додатків до нього. Тобто, договір оренди є таким, що укладений з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), та відповідно ст. 215 ЦК України є недійсним, в зв'язку з чим відповідач повинен повернути кошті, отримані за цим договором.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що зі змісту ст. 331 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, вбачається, що норми вказаної статті стосуються лише набуття права власності на новостворене майно та об‘єкти незавершеного будівництва, а тому норми вказаної статті не можуть бути застосовані до приміщення, яке є об‘єктом оренди за спірним договором, оскільки дане приміщення не є новоствореним або об‘єктом незавершеного будівництва. Ухвала суду про затвердження мирової угоди є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, тобто офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності. Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір  суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Згідно ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Зокрема, право отримувати плату за користування майном.   

Судова колегія звертає увагу на те, що договір оренди може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування приміщенням на підставі договору, унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, позаяк використання майна – «річ» безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо.

Між тим, дослідивши доводи апеляційної скарги, додані до неї докази, колегія суддів вважає її такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Також зазначеною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Угода може бути визнана недійсною на підставах, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд, повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 203 ЦК України, зокрема, передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності. Поняття цивільної дієздатності юридичної особи надається у положеннях ст. 92 ЦК України. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Посилання позивача на введення його в оману не приймається до уваги, оскільки за мировою угодою від 09.06.08, затверджену ухвалою господарського суду Одеської області, засновник відповідача передав у власність нерухоме майно, в тому числі приміщення, що орендується позивачем. Відсутність у БТІ реєстрації нерухомого майна, може лише свідчить про невиконання судового рішення. Отже, 16.08.2009 відповідач мав всі законні підставі для укладання з позивачем договір. Крім того, позивачем не надано доказів того, що майно належить до комунального майна, або належить на праві власності іншої особі.

Не можуть бути доказами відсутності у відповідача права розпоряджатися нерухомим майном (передачі його в оренду), оспорювання в судовому порядку ПП «Укркурортстрой» права власності, як на те вказує позивач.

Навпаки, наявні у матеріалах справи судові рішення у справах №24/119-10-4051, № 30/276-06-8252А, ін.., спростовують доводи позивача.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.   

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

           1. Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 3/244  від 08.11.2011 – без змін.

            2.  Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва .

Головуючий суддя                                                                      Рєпіна  Л.О.

Судді                                                                                          Сулім  В.В.

                                                                                          Корсакова Г.В.

10.02.12 (відправлено)