Рішення

від 09.11.2011 по справі 51/417

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/417

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/417

09.11.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест 2008»    

про стягнення 520 000,00 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники:

від позивача: Казьмірик Р.Я.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 520 000,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, в частині поставки оплаченого ним обладнання, у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з вимогою (лист № 264 від 16.08.2011 р.) щодо повернення здійсненої оплати в сумі 520 000,00 грн. Оскільки така вимога залишена відповідачем без задоволення, позивач просить стягнути таку в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 09.11.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені ним позовні вимоги.

Представники відповідача на виклик суду не з'явилися, вимог ухвали суду від 07.10.2011 р. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направив; заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 2  ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

З поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.11.2011 р. вбачається, що відповідач знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 4-А.

Ухвалу Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі  від 07.10.2011 р. судом направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичну адресу відповідача, що підтверджується відмітками відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаної ухвали.

Ухвалу суду про порушення провадження у справі відповідачем отримано 21.10.2011 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого відправлення.

Провадження у справі порушено ухвалою від 07.10.2011р., що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та оскільки клопотань від відповідача про відкладення розгляду справи не надходило суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.  

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 09.11.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

Встановив:

        Товариство з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп»та Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест 2008»   у спрощений спосіб уклали договір поставки, за умовами якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язався прийняти та сплатити вартість товару.

Судом досліджено, що прийняття до виконання замовлень підтверджувалося наданням відповідачем позивачу рахунків-фактур для оплати.

Так, відповідачем було виставлено позивачу рахунки на оплату № 12 від 16.11.2010 р. на суму 165 000,00 грн., № 013 від 22.11.2010 р. на суму 33 000,00 грн., № 014 від 10.12.2010 р. на суму 690 000,00 грн. Зазначені рахунки оплачені позивачем 21.12.2010 р., що підтверджується платіжними дорученнями, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України  правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

16.03.2011 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою (вих. № 52 від 15.03.2011 р.) щодо поставки обумовленого зазначеними вище рахунками товару в порядку положень ч. 2 ст. 530 ЦК України протягом семи днів з моменту отримання вимоги, зазначивши адресу поставки товарів.

В свою чергу, відповідач зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару не виконав.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.  Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.  Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу  України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, відповідач, уклавши із позивачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті поставити товар згідно з рахунками № 12 від 16.11.2010 р., № 013 від 22.11.2010 р., № 014 від 10.12.2010 р.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положенням ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, покупець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Як встановлено матеріалами справи, оплачений позивачем за вищевказаними рахунками товар відповідачем не поставлений.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочки боржника виконання зобов'язань втратило інтерес для кредитора, він має можливість відмовитись від прийняття виконання зобов'язань.

          В силу положень ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Про необхідність повернення коштів, сплачених згідно з рахунками № 12 від 16.11.2010 р., № 013 від 22.11.2010 р., № 014 від 10.12.2010 р., позивач зазначав у вимозі № 264 від 16.08.2011 р., яка була направлена на адресу відповідача та отримана 25.08.2011 р., докази чого долучені до матеріалів справи. Натомість така відповідачем залишена без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.п. 2, 3, 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що строк виконання зобов'язання по перерахуванню позивачу 520 000,00 грн. є таким що настав, однак відповідач грошові кошти у розмірі 520 000,00 грн. на рахунок позивача станом на день вирішення справи судом не перерахував.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

У ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 520 000,00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись  ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп»задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест 2008» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, б. 4-А, код 35822640) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення,  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп»(65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, б. 115, код 36343856) 520 000 (п'ятсот двадцять тисяч) грн., 5 200 (п'ять тисяч двісті) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення:14.11.2011 р.