Рішення

від 05.07.2011 по справі 5/28

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

5/28

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  5/28

05.07.11

За позовом  Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед»

до                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Український

                     будівельний центр»

про                стягнення 3 796,34 грн.

                                                                                     Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача:       не з'явився;

від відповідача:   не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Іноземне підприємство «Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельний центр»про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором поставки № б/н від 15.07.2010 р. в розмірі 3796,34 грн. (3 521,52 грн. –основний борг, 274,82 грн. - пеня).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, на виконання умов Договору поставки № б/н від 15.07.2010 р. було поставлено відповідачу товар, за який останній мав розрахуватися у встановлений договором строк, проте відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого, у останнього виникла заборгованість перед Іноземним підприємством «Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2011 р. порушено провадження у справі № 5/28, розгляд справи було призначено на 14.06.2011 р. о 12-10 год.

Представник позивача в судове засідання 14.06.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 20.05.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/28 не виконав, але 14.06.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника.

Представник відповідача в судове засідання 14.06.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 20.05.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/28 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 05.07.2011 р. о 10-10 год.

Представник позивача в судове засідання 05.07.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 05.07.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно з статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені довідкою, наданою позивачем, про включення відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 5/28.

Розглянувши подані матеріали справи, та дослідивши представлені докази, господарський суд міста Києва, -  

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

15.07.2010 р. між Іноземним підприємством «Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед»(далі –Компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український будівельний центр»(далі –Замовник)  було укладено Договір поставки № б/н від     15.07.2010 р. (далі –Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є продаж та доставка Замовнику продукції з торговою маркою Компанії «Кока-Кола»(далі –Товар).

Відповідно до п. 2.1.1 Договору, Компанія зобов'язана прийняти від Замовника через свого торгового представника замовлення на постачання Товару та здійснити доставку Товару за адресою, вказаною у замовленні.

Згідно з п. 2.2.1 Договору, Замовник зобов'язаний прийняти доставлений Товар згідно товарно-транспортних документів з обов'язковою вказівкою кількості отриманих одиниць товару та тари.

Пунктом 3.1 Договору сторонами погоджено, що ціна на Товар та заставна вартість тари вказуються в товарно-транспортній накладній.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Товар за наступними товарно-транспортними накладними (належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи):

- KVI61842827 від 24.09.2010 р. на суму 802,08 грн.;

- KVI61842835 від 24.09.2010 р. на суму 479,16 грн.;

- KVI61842678 від 24.09.2010 р. на суму 985,32 грн.;

- KVI61842686 від 24.09.2010 р. на суму 375,12 грн.;

- KVI61963680 від 01.10.2010 р. на суму 192,24 грн.;

- KVI61963540 від 01.10.2010 р. на суму 687,60 грн., всього на загальну суму 3521,52 грн.

Пунктом 2.2.2 Договору передбачено обов'язок Замовника своєчасно сплатити вартість Товару та заставну вартість тари згідно товарно-транспортних накладних.

Як визначено п. 3.2 Договору, розрахунки за отриману партію Товару здійснюються у гривнях на розрахунковий рахунок компанії протягом 7 календарних днів з моменту отримання Товару, або готівкою в момент здійснення доставки Компанією у відповідності з лімітами та порядком, які встановлено чинним законодавством України.

Отже, в силу ст. ст. 11, 202, 509, 712 ЦК України між сторонами на підставі договору купівлі-продажу (поставки) № б/н від 15.07.2010 р. виникли зобов'язальні відносини.

З умов укладеного між позивачем і відповідачем договору вбачається, що переданий Товар мав бути оплачений наступним чином:

- за товарно-транспортними накладними KVI61842827, KVI61842835, KVI61842678, KVI61842686 –до 01.10.2010 р. включно;

- за товарно-транспортними накладними KVI61963680, KVI61963540 –до 08.10.2010 р. включно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач за переданий Товар не розрахувався, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Іноземним підприємством «Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед»в розмірі 3521,52 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Положеннями ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Нормами ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своєю правовою природою Договір № б/н від 15.07.2010 р. є договором поставки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків продавця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Оскільки відповідач борг у повному обсязі та у встановлений строк не сплатив, він порушив умови Договору.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позов в  частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед»підлягає стягненню 3521,52 грн. заборгованості за поставлений Товар.

В зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Український будівельний центр»припустилося прострочення по платежах, позивач на підставі п. 4.2 Договору просить стягнути з відповідача на свою користь 274,82 грн. –пені.

Відповідно до п. 4.2 Договору, у випадку, якщо Замовник з будь-яких причин не здійснить оплату за отриманий Товар у встановлений строк, він зобов'язаний виплачувати Компанії пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.   

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Приписами ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене  ним  правопорушення у сфері господарювання.

Як встановлено п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи все вищевикладене, суд, перевіривши розрахунок суми пені за договором, приходить до висновку про те, що позивачем завищено суму пені, внаслідок чого з відповідача на користь Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед»підлягає стягненню 273,66 грн. –пені.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Але, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано суду жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельний центр»(02081, м. Київ, вул. Клеманська, б. 3; код ЄДРПОУ 36621508) на користь Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед»(07442, Київська область, Броварський район, 51 км Санкт-Петербурзького шосе; код ЄДРПОУ 21651322)  3 521 (три тисячі п'ятсот двадцять одна) грн. 52 коп. –основного боргу, 273 (двісті сімдесят три) грн. 66 коп. –пені, 101 (сто одна) грн. 96 коп. - державного мита, 235 (двісті тридцять п'ять) грн. 92 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення 1 (одна) грн. 16 коп. –пені –в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                      В.С. Ломака

Повне рішення складено 07.07.11.