Постанова

від 30.11.2011 по справі 35/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2011                                                                                           № 35/11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Новікова  М.М.

          Мартюк А.І.

при секретарі:          Рибаруку М.М.

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. №124/525 від 21.12.2010р.;

відповідача:                     Гінько І.В. – директор;

                              ОСОБА_2 – дов. б/н від 22.11.2010р.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги           Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек»

на рішення                     Господарського суду міста Києва

від                               07.09.2011р.  

у справі                     №35/11 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом            Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України

до                           Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек»

про                          стягнення 74 453,07 грн. та виселення

ВСТАНОВИВ:

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (далі – позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек» (далі – відповідач) заборгованості по відшкодуванню комунальних платежів та податку на землю у загальному розмірі 74 453,07 грн., яка виникла за договором оренди нерухомого майна №4 від 05.01.2009р., укладеним між позивачем та відповідачем, а також виселення відповідача з орендованого приміщення, розташованого за адресою: 01001,            м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов’язання перед позивачем, передбачені в п.3.1 договору оренди нерухомого майна №4 від 05.01.2009р., оскільки позивач направив відповідачу до сплати рахунки-фактури та акти відшкодування за комунальні послуги за період з січня по грудень 2009 року, за січень, березень-травень 2010р., та рахунок на оплату податку за землю за 2010 рік на загальну суму 74 453,07 грн., які відповідачем оплачені не були. Окрім того, позивач зазначав, що строк дії вищезгаданого договору оренди  закінчився 31.12.2009р., новий договір між сторонами не укладався, однак відповідач спірне приміщення позивачу не повернув та продовжує ним користуватись, у зв’язку позивач просить суд виселити відповідача із займаного ним приміщення.

Відповідач в частині вимог позивача про стягнення вартості послуг за користування стаціонарним зв’язком та інтернетом на суму 5 761,15 грн. зазначав про припинення цього грошового зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви від 01.09.2011р. Проти решти позовних вимог заперечував, наголошуючи на їх необґрунтованості та непідтвердженості належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав про відсутність доказів, які б підтверджували факт надання комунальних послуг та відшкодування податку на землю. До того ж, за умовами спірного договору оренди розрахунки комунальних послуг та земельного податку повинні зазначатись у додатках до договору, але такі додатки сторонами не складались та не підписувались.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2011р. у справі №35/11 позов було задоволено частково, виселено відповідача з нежитлового приміщення загальною площею 238,9 кв. м., яке знаходиться за адресою 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 11 700,51 грн. заборгованості, 117,00 грн. державного мита та 37,07 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково змінити рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2011р. у справі №35/11, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача  заборгованості по відшкодуванню комунальних платежів та податку на землю у розмірі                 74 453,07 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. При цьому, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2010p. у справі №11/145, в якій приймали участь ті ж самі сторони, що у справі №35/11, встановлено обставини, які не підлягають повторній перевірці та дослідженню, а саме наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за період з січня 2009 року по червень 2010 року включно по відшкодуванню плати за землю та комунальним платежам. За розрахунком позивача у справі №11/145, перевіреним судом, у відповідача існує заборгованість за період з січня 2009 року по червень 2010 року по орендній платі, відшкодуванню плати за землю та комунальним платежам у розмірі 176 569,15 грн. Предметом розгляду у справі №35/11 були саме вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по комунальним платежам за вказаний період, однак Господарським судом міста Києва не було надано належної оцінки обставинам, встановленим під час розгляду справи №11/145, що свідчить про порушення норм ст. 35 Господарського процесуального кодексу України;

- вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не прийняв до уваги надані позивачем рахунки-фактури та Акти відшкодування за комунальні послуги за 2009-2010рр. на загальну суму 69 779,35 грн. на підтвердження наявної заборгованості у відповідача за надані комунальні послуги, оскільки вказані документи містять перелік послуг, які сторонами у відповідності до умов спірного договору оренди не погоджувалися та надання яких не доведено. Однак, факт надання комунальних послуг за вказаний період було встановлено судовим рішенням у господарській справі №11/145 від 12.08.2010р.;

- у позивача відсутня заборгованість по сплаті комунальних платежів, що, зокрема, підтверджується зведеними актами за грудень 2009р. та за березень 2011р., звітами про добові параметри теплопостачання в період з 24.12.2009р. по 22.12.2010р., тому позивач вважає, що у нього є підстави для стягнення вартості комунальних послуг з відповідача, як орендаря приміщення.

Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2011р. у справі №35/11 частково, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення заборгованості та виселення відмовити, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- місцевим господарським судом не було прийнято до уваги доводи відповідача щодо припинення зобов’язання з оплати вартості послуг за користування стаціонарним зв’язком та інтернетом на суму 5 761,15 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами;

- судом першої інстанції не надано належної оцінки додатковій угоді від 18.12.2009р. «Про проведення звірянь та аудитів по оренді ТОВ «ГРІНТЕК» нерухомого майна Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України», згідно з якою на час проведення робіт, визначених в п.1 цієї угоди, оренда не припиняється, орендна плата на вказаний період встановлюється відповідно розрахунків на підставі експертної оцінки станом на 30.04.2009р. Тобто дія вказаної угоди не припинялась та триває і на цей час, що, на думку відповідача, підтверджує правомочність, безперервність і продовження строку дії оренди;  

- місцевим господарським судом не враховано, що у відповідача, як орендаря, відсутній обов'язок компенсувати позивачу, як орендодавцеві, податок на землю, який позивач повинен сплачувати до бюджету відповідно до площ, зданих в оренду недержавним орендарям. Позивач не має права без згоди відповідача перекладати на останнього свої зобов'язання в цій частині перед Державним бюджетом, а також вимагати такі платежі, оскільки при визначенні орендної плати вже було враховано і закладено в орендну вартість так звану «вартість земельного компоненту».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2011р. апеляційні скарги було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.10.2011р.

У зв’язку з нез’явленням в судове засідання 31.10.2011р. представника відповідача, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. розгляд справи було відкладено на 14.11.2011р.

14.11.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 14.11.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011р.,  на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, розгляд справи відкладено на 30.11.2011р.

В судовому засіданні 30.11.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2011р. у справі №35/11 частково змінити, задовольнивши в повному обсязі вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості  по відшкодуванню комунальних платежів та податку на землю у розмірі 74 453,07 грн. В іншій частині рішення місцевого господарського суду просив залишити без змін як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Проти апеляційної скарги відповідача заперечував, просив суд залишити вказану скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 30.11.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек» з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2011р. у справі №35/11 в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості та виселення відмовити. Проти апеляційної скарги позивача заперечував, просив суд залишити вказану скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.01.2009р. на підставі дозволу Бюро Президії НАН України (постанова від 12.12.2008р. №316) між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено Договір №4 оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі позивача (далі - Договір).          

Згідно з умовами Договору (п.1.1) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно площею 238,9 кв. м., розміщене за адресою:        м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4 (далі - приміщення).

Порядок нарахування та сплати орендної плати визначений сторонами в статті 3 Договору, згідно з якою орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від

01.10.1995р. №786 (зі змінами та доповненнями). Окрім орендної плати, орендар сплачує орендодавцю по розрахункам орендодавця: відшкодування комунальних платежів; відшкодування податку на землю; витрати на утримання будинку та прилеглої території; інші витрати у розмірі, встановленому погодженим сторонами розрахунком з подальшою зміною сум відповідно до змін діючих цін і тарифів та фактичного споживання енергоносіїв. Розмір додаткових платежів, пов’язаних з утриманням орендованого майна та прилеглої до будинку території, з надаванням послуг, зі сплатою податків, та ін. розраховується орендодавцем  пропорційно площам, які займає орендар, кількості працюючих, з урахуванням електроприладів орендаря та надається орендарю  за перший місяць оренди при укладенні Договору з розшифровкою і письмовою вказівкою, що в подальшому така сума буде змінюватись в залежності від фактичних витрат та змін тарифів. Орендні платежі перераховуються орендарем відповідно вимог чинного законодавства за весь період фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов’язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції балансоутримувачу (п.п.3.1, 3.3, 3.10 Договору).  

В п.10.1, п.10.5 Договору передбачено, що цей Договір укладено строком на 2009 рік та він діє з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. включно. Чинність Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

На виконання умов Договору, 31.12.2008р. позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування об’єкт оренди, про що сторонами було складено та підписано відповідний Акт прийому-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконував належним чином свої грошові зобов’язання за Договором, що призвело до виникнення заборгованості, а також не повернув позивачу об’єкт оренди після закінчення строку дії Договору.

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, визнавши позовні вимоги обґрунтованими лише щодо стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі               11 700,51 грн. (з них: 5 939,36 грн. - відшкодування податку на землю, 5 761,15 грн. - відшкодування вартості послуг за користування стаціонарним зв’язком та інтернетом) та виселення відповідача із нежитлового приміщення загальною площею 238,9 кв. м., розташованого за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохстятительська, 4. Решта позовних вимог судом визнана непідтвердженими належними доказами і такими, що не підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками Господарського суду міста Києва, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ст. ст. 525-527 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, однією із вимог позивача є стягнення з відповідача заборгованості по відшкодуванню податку на землю та комунальним послугам.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно з положеннями ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньоприбудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинками, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Права та обов’язки споживача і виконавця житлових послуг наведені в ст. ст. 20, 21 вищезгаданого Закону. Серед іншого, до прав споживача належить одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а до обов’язків – здійснення оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Виконавець, зокрема, зобов’язаний надавати послуги вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також готувати та укладати із споживачем договір про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Умовами спірного Договору, а саме п.п.11.1, 11.2 передбачено, що додатки до цього Договору є його невід’ємною і складовою частиною. До цього Договору додаються: розрахунок орендної плати; розрахунок комунальних платежів, експлуатаційних та інших витрат, земельного податку за перший місяць оренди (або перелік таких платежів з зазначенням, що сплата здійснюється за діючими тарифами та за показниками лічильників, або договір про сплату комунальних платежів, земельного податку та експлуатаційних витрат); акт приймання-передачі орендованого майна; план-схема орендованих приміщень, тощо. Інші додатки та зміни до Договору оренди оформлюються лише у письмовому вигляді за підписом уповноважених осіб та скріплюються печатками сторін.

В процесі судового розгляду було встановлено, що розрахунки комунальних платежів сторонами не погоджувались та як додатки до Договору не укладались. Натомість у справі наявне листування відповідача на адресу позивача, в якому він просив позивача надати розрахунки – обґрунтування відшкодування за комунальні послуги (листи №3-90630 від 30.06.2009р., №1-90224 від 24.02.2009р.).

На підтвердження обґрунтованості вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відшкодуванню витрат за комунальні послуги, позивач надав суду рахунки-фактури за 2009-2010 рік та Акти відшкодування за комунальні послуги за 2009-2010 рік на загальну суму                69 779,35 грн., які були направлені ним відповідачу. Окрім того, в своїй апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що факт надання комунальних послуг за вказаний період та наявність заборгованості було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2010р. у справі №11/145.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дійсно у справі №11/145 позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по оплаті витрат за комунальні послуги та відшкодування податку на землю за вищевказаний період. Однак факт надання комунальних послуг в судовому рішенні у справі №11/145 не встановлювався. Натомість в задоволенні вказаних вище позовних вимог у справі №11/145 було відмовлено, оскільки обов’язковою умовою для відшкодування орендарем витрат по комунальним послугам та відшкодування податку на землю є здійснення позивачем (орендодавцем) розрахунку вказаних додаткових платежів та надання орендодавцем відповідних розрахунків (рахунків) орендарю, а надані позивачем рахунки на сплату комунальних платежів та відшкодування податку на землю не містять відміток про отримання їх відповідачем (орендарем), а також доказів їх надсилання відповідачу, тому строк сплати витрат за комунальні послуги та відшкодування податку на землю у відповідача не настав. Тобто, фактично місцевий господарський суд, вирішуючи спір у справі №11/145, дійшов висновку про передчасність вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті витрат за комунальні послуги та відшкодування податку на землю.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що надані позивачем рахунки-фактури за 2009-2010 рік та Акти відшкодування за комунальні послуги за 2009-2010 рік на загальну суму 69 779,35 грн. не можуть вважатись належними та допустимими доказами на підтвердження існування у відповідача заборгованості з оплати вартості наданих комунальних послуг, оскільки названі документи містять перелік послуг, які сторонами не погоджувався у порядку, встановленому Договором (стаття 11), а їх надання не доведено.

Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Що ж до вимог про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті відшкодування земельного податку, то в матеріалах справи наявний розрахунок суми відшкодування на суму 5 939,36 грн. (з ПДВ), який був надісланий позивачем на адресу відповідача 26.04.2011р. Оскільки відповідач рахунок позивача не оплатив, вимоги в частині стягнення з відповідача відшкодування податку на землю у розмірі 5 939,36 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зауваження відповідача в апеляційній скарзі про те, що у відповідача, як орендаря, відсутній обов'язок компенсувати позивачу, як орендодавцеві, податок на землю, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в п.3.1 Договору сторони чітко погодили, що, окрім орендної плати, орендар сплачує орендодавцю по розрахункам останнього відшкодування податку на землю. Докази внесення змін або доповнень в цій частині Договору в матеріалах справи відсутні, тоді як згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечуючи проти вимог про стягнення вартості послуг за користування стаціонарним зв’язком та інтернетом на суму 5 761,15 грн., відповідач зазначав про припинення цього грошового зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви від 01.09.2011р.

Колегією суддів враховано, що згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін

Однак з матеріалів справи (том справи – 2, аркуш справи – 151) вбачається, що вищевказана заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог була надіслана позивачу після звернення позивача з позовом до суду та вже під час вирішення Господарським судом міста Києва спору між сторонами по суті (заява датована 01.09.2011р., а рішення у даній справі прийнято 07.09.2011р.). За таких обставин, заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не може бути прийнята судом до уваги.

По суті вимог щодо вартості послуг за користування стаціонарним зв’язком та інтернетом на суму 5 761,15 грн. судом було встановлено, що відповідачем наявність заборгованості не заперечується, доказів на підтвердження її погашення повністю або частково відповідач не надав, тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відносно вимог позивача про виселення відповідача із займаного ним приміщення судом було встановлено наступне.

В ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно зі ст. 26 названого Закону договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди.

Дана норма кореспондується зі ст. 291 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди. У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

В процесі судового розгляду було встановлено, що листом №124/505 від 09.12.2009р. позивач повідомив відповідача про припинення подальших орендних відносин та просив звільнити орендовані приміщення в триденний строк з дня закінчення строку дії Договору у відповідності до п.п.10.8, 10.9 останнього.

Однак відповідач об’єкт оренди у встановлені Договором порядку та строки не звільнив та позивачу не повернув.

Спірний Договір був припинений внаслідок закінчення строку його дії з 31.12.2009р. та не був продовжений сторонами.

Посилання відповідача на додаткову угоду від 18.12.2009р. «Про проведення звірянь та аудитів по оренді ТОВ «ГРІНТЕК» нерухомого майна Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України» не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні копії рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010р. у справі №11/145 за позовом Інституту філософії імені Г.С. Сковороди Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек» про стягнення 192 365,18 грн., залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2010р., та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2011р. у справі №61/32 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек» до Інституту філософії                   ім. Г.С. Сковороди НАН України та Національної академії наук України про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщеннями і визнання недійсним договору оренди, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р. Під час розгляду справ №11/145 та №61/32 було встановлено факт припинення строку дії договору оренди нерухомого майна №4 від 05.01.2009р. з 31.12.2009р. та відсутність доказів його пролонгації.

Згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зважаючи на відсутність у відповідача правових підстав для користування об’єктом оренди за спірним Договором, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо нормативної та документальної обґрунтованості позовних вимог про виселення відповідача з приміщення по вул. Трьохсвятительській, 4 у м. Києві.

Відносно посилання апелянтів на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що згідно з ч.2            ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість за результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

У зв’язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за їх подання покладаються на апелянтів (позивача і відповідача).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-35, 43, 49, 77, 86, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2011р. у справі №35/11 - без змін.

2. Матеріали справи №35/11 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Зубець Л.П.

Судді                                                                                          Новіков  М.М.

                                                                                          Мартюк А.І.