ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025,
м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К
Р А Ї Н И
м.
Київ
30.05.2008 р.
№ 9/440
10:08
За
позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
До
Державної
податкової інспекції у Подільському районі міста Києва
про
скасування
рішення
Суддя:
Кротюк О.В.
Секретар судового засідання: Таран Т.К.
Представники:
від
позивача
ОСОБА_2
(довіреність № 2896 від 04.12.2007 р.)
від
відповідача
Петелько
К.О. (довіреність № 8455/9/10 від 13.12.2007 р.)
Олійник
О.Ю. (довіреність № 4064/9/10-201 від 29.05.2008 р.)
Обставини справи:
Позивач звернувся до Окружного
адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної
податкової інспекції у Подільському районі міста Києва про визнання
протиправним та скасування податкового повідомлення від 24.05.2007 року №
0042991701 про нарахування земельного податку у розмірі 5 454,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що
оскаржуване рішення відповідача прийнято з порушенням норм Земельного кодексу
України, Закону України «Про плату за землю».
Відповідач
позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного
позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень
та у спосіб, встановлений Конституцією України, Законом України «Про державну
податкову службу в Україні», Законом України «Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки
позивачем порушено норми Закону України «Про плату за землю».
Розглянувши
подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників
сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується
позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду
справи і вирішення спору по суті, суд,
ВСТАНОВИВ:
У
відповідності до статті 5 Закону України “Про плату за землю” (№ 2535-XII від
03.07.1992 р.; далі -Закон про плату за землю) об'єктом плати за землю є
земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або
користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю
(платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і
землекористувач, у тому числі орендар. Згідно з положеннями статті 15 Закону про
плату за землю власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок,
а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з
дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У
разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою
податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної
власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або
користуванні у поточному році.
Статтею
120 Земельного кодексу України (№ 2768-III від 25.10.2001 р.; далі -Земельний
кодекс) встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або
споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони
розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених
договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди
розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності
на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або
спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці,
наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право
користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та
частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
У
відповідності до положень статті 126 Земельного кодексу право власності на
земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується
державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів
України.
Як
вбачається з матеріалів справи позивач придбав на підставі договору
купівлі-продажу від 14 березня 2007 року нежилі приміщення з № 1 по № 16 (групи
приміщень № 23) (в літ. А) загальною площею 171 кв.метр, які знаходяться за
адресою м. Київ, Андріївський узвіз/Боричів тік, буд. 3/24. Оформлене до цього
договору реєстраційне посвідчення Київського міського бюро технічної
інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна №
038130.
Таким
чином суд, керуючись положеннями частини 1 статті 120 Земельного кодексу
приходить до висновку про те, що позивач, не придбавав будівлю, а лише частину
не житлових приміщень, які знаходяться у відповідній будівлі. Стаття 120
Земельного кодексу поширюється тільки на житловий будинок, будівлю або споруду
лише як цілісний майновий комплекс. Свого поширення окремо на приміщення, що
знаходяться в будівлі зазначена стаття Земельного кодексу не має, адже остання
за своїм змістом охоплює поняття будівля, яка включає в себе усі без винятку
приміщення, що стосуються відповідної будівлі. Отже, поширення на позивача
наслідків передбачених статтею 120 Земельного кодексу в даному випадку є
безпідставним та необґрунтованим.
Відповідачем
також не надано суду жодного доказу у відповідності до положень статі 126
Земельного кодексу з приводу обґрунтування прийнятого ним рішення.
Суд
не приймає покликання відповідача на порушення статей 13 і 15 Закону про плату
за землю виходячи з наступного.
Стаття
13 Закону про плату за землю визначає, що підставою для нарахування земельного
податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну
ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої
земельної ділянки.
Позивач
надав суду витяг з бази даних Державного земельного кадастру від 26.03.2008
року. Витяг сформований та наданий уповноваженою на те особою у відповідності
до рішення Київської міської ради “Про затвердження статуту комунального
підприємства “Київський інститут земельних відносин” (№ 211/371 від 26.12.2002
р.) та рішення “Про створення комунального підприємства “Київський інститут
земельних відносин” (№ 166/326 від 19.12.2002). У відповідності до змісту
зазначеного витягу з бази даних Державного земельного кадастру будинок, в якому
позивачем було придбано не житлові приміщення, знаходиться на земельній ділянці
за кодом 85:384:003, за якою землекористувачем зазначено Державне комунальне
підприємство по утриманню житла Подільського району м. Києва. На підтвердження
зазначеного останнім надано також відповідну довідку про те, що будинок за №
3/24 літ. А по вулиці Андріївській узвіз/Боричів тік знаходиться на балансі
комунального підприємства “Дирекція з управління та обслуговування житлового
фогту Подільського району”. Крім того, листом Головного управління земельних
ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 14.04.08 № 07-387/13672
повідомлено відповідача, що з 22.10.2007 року в автоматизованій системі ПК
“Кадастр” за громадянином ОСОБА_1 зареєстрована лише земельна ділянка за
кадастровим номером 63:472:0014 (Харківське шосе, 173/1) на підставі державного
акту на право власності на земельну ділянку.
Зважаючи
на вище вказане, суд вважає, що позивач, згідно наданим документам до
матеріалів справи та відомостям з Державного земельного кадастру не є ані
власником, ані користувачем земельної ділянки за кодом 85:384:003 (за адресою:
будинок за № 3/24 літ. А по вулиці Андріївській узвіз/Боричів тік), а, отже, не
є суб'єктом плати за землю у відповідності до положень статей 5, 13, 14, 15
Закону про плату за землю.
Крім того, суд, оцінюючи розрахунок земельного
податку за 2007 рік здійснений відповідачем, вважає його необґрунтованим та
помилковим, адже як базу нарахування податку за землю взято загальну площу не
житлового приміщення, в той же час, розрахунок повинен ґрунтуватися
безпосередньо на площі земельної ділянки, яка перебуває у власності або в
користуванні суб'єкта плати за землю з наступним, у разі необхідності, вже визначенням
пропорцій, користувачів/співвласників житлового будинку, будівлі або споруди.
У
відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від
28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною
1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується
принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Суд
також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо
оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень
адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:
1) на
підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України;
2) з
використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3)
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для
прийняття рішення (вчинення дії);
4)
безсторонньо (неупереджено);
5)
добросовісно;
6)
розсудливо;
7) з
дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій
дискримінації;
8)
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими
несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на
досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі
прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи
вищезазначене, суд вважає, що відповідач при нарахуванні податкового
зобов'язання з земельного податку діяв з порушенням зазначених вище принципів,
а саме: діяв не у відповідності до положень статей 5, 13 Закону про плату за
землю, необґрунтовано, не розсудливо.
Згідно
з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про
протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень
обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи
бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного
позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого
ним оскаржуваного рішення.
Зважаючи
на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні
вимоги позивача підлягають задоволенню.
Враховуючи
викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний
адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
1.
Задовольнити адміністративний позов повністю.
2.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення від 24.05.2007 року №
0042991701 про нарахування земельного податку.
Постанова
відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України
набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова
може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її
складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст.
185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання
через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням
протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана
без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається
у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В.
Кротюк
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 30.05.2008 |
Оприлюднено | 11.09.2008 |
Номер документу | 1997777 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Кротюк О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні