Постанова

від 13.12.2011 по справі 2/81-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2011 р.                                                           Справа № 2/81-10  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя ,

суддя  , суддя   

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача -  ОСОБА_2, дов. ВМХ№300014  від 22.06.2010 року

третьої особи - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №5028 С/1-18) на рішення господарського суду Сумської області від 04.10.2011 року у справі № 2/81-10

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми

до   Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -  ОСОБА_5, м. Суми

про визнання договору недійсним та повернення 5000 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач- Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, відповідача,  про визнання недійсним укладеного сторонами договору суборенди приміщення № 27/ДС-02/10 від 27.02.2010 року з часу його укладання та про стягнення з відповідача 5 000,00 грн, перерахованих позивачем  як передоплата за вказаним договором.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.10.2010 року по справі №2/81-10 (суддя Соп‘яненко О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Білоконь Н.Д., суддя Сіверін В.І.) рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2010 року по справі №2/81-10 було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2011 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 року та рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2010 року по справі №2/81-10 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

За результатами нового розгляду справи №2/81-10 господарським судом Сумської області було прийнято рішення від 04.10.2011 року, яким в позові було відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду Сумської області від 04.10.2011 року не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що  в спірному договорі №27ДС-02/10 від 27.02.2010 року не вказано, яке саме приміщення здається в суборенду. Не додано до матеріалів і план приміщення, що передається в суборенду і який зазначений в пункті 10 спірного договору суборенди. Не вказано в акті приймання -передачі приміщення, на думку позивача, про те, в якому стані передається приміщення , яке саме приміщенняі представник відповідача не надав суду доказів стосовно плану приміщення, яке здавалось в суборенду і яке приймалося суборендарем.

Також зазначає, що спірне приміщення є житловим, а згідно з пунктом З статті 823 Цивільного кодексу України житлове приміщення може  здаватися лише в піднайм і прямо вказане те що строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму житла, тоді як укладений   договір   № 27/ДС-02/10 від 27.02.2010 року  перевищує строк договору безкоштовного користування, укладений   між  власником  житла  -  ОСОБА_5 та  відповідачем-   ОСОБА_4 Це ж передбачено і пунктом 2 статті 774 Цивільного кодексу України.

При цьому, звертає увагу на те, що представник відповідача не надав суду документів, що свідчать про право власності на спірне приміщення.

Крім того, вказує на те, що місцевий господарський суд не врахував того що : будинок, в якому здавалася в суборенду спірне приміщення, не прийнятий в експлуатацію, про що свідчить довідка Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Сумської області; в спірному приміщені взагалі немає житлової площі яка вказана в рішенні виконавчого комітету Сумської міської ради №136; договір № 27/ДС-02/10 підписаний однією особою, а акт приймання передачі приміщення іншою особою.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2011 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.І.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 08.12.2011 року на 09:30 год.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу  та його представник у судовому засіданні 08.10.2011 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що позивач взяті на себе зобов'язання по укладеному договору суборенди виконав не належним чином, так як 31 травня 2010 року на адресу позивача відповідачем направлявся акт здачі-прийняття наданих послуг для його підписання згідно з умовами укладеного між сторонами договору суборенди приміщення № 27/ДС-02/10 від 27.02.10 р., а саме п. 4.7. Договору суборенди., який до теперішнього часу не підписаний.

Також зазначає, що   право передачі об'єкта суборенди належить відповідачу на підставі договору безоплатного користування, укладеного між власником приміщення фізичною особою ОСОБА_5 та Орендарем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, у зв"язку з чим відповідач є особою, якій належать майнові права на об'єкт суборенди.

Крім того, вказує на те, що пунктом 1.2. договору суборенди встановлено, що стан приміщення на момент його передачі в суборенду відображається в акті приймання-передачі приміщення (додаток №2), який є невід'ємною частиною договору. 15 квітня 2010 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі приміщення в якому вказано, що суборендар претензій до приміщення, яке приймає в суборенду, не має. Вказаний акт підписано сторонами та скріплено печатками.

Також звертає увагу на те, що посилання позивача на відсутність акту прийняття в експлуатацію спірного приміщення не прийнято судом, оскільки спростовується наявними у справі матеріалами, зокрема копією акту про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального володіння за адресою АДРЕСА_1, копією рішення виконавчого комітету Сумської міської ради № 136 від 21.03.2006 року «Про затвердження актів введення в експлуатацію житлових будинків та їх прибудов і реєстрацію права власності громадян-мешканців м. Суми».

Представник третьої особи в судове засідання не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №615823209103 про вручення їй копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи  за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального  права, колегія суддів  дійшла висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом,   27 лютого 2010 року між позивачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, суборендарем, та  Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, орендарем, було укладено договір суборенди приміщення № 27/ДС-02/10 (далі договір оренди), відповідно до умов якого (пункту 1.1)   орендар  надав, а суборендар прийняв в строкове платне користування без права викупу приміщення загальною площею 25 м. кв., що знаходиться в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 9.1. договору його  укладено строком на 10 (десять) місяців, з 27.02.10 року по 31.12.10 року  

Право передачі об'єкта суборенди належить відповідачу на підставі договору безоплатного користування, укладеного між власником приміщення- Фізичною особою ОСОБА_5 та  користувачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що передача об'єкта суборенди оформлюється актом прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору, за об'єкт суборенди суборендар перші шість місяців з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення сплачує щомісячно орендодавцеві фіксовану плату, що складає 2500,00 грн.

Згідно з пунктом  4.5  договору суборендна плата за користування об'єктом суборенди сплачується суборендарем передплатою за поточний місяць суборенди в національній валюті України до 1-го (першого) числа поточного місяця, шляхом передачі грошових коштів орендодавцю, про що складається відповідний акт.

При цьому, згідно з пунктами  4.6, 4.7 договору в зазначений розмір суборендної плати не враховуються витрати за отримані суборендарем комунальні послуги;  їх компенсація  здійснюється  суборендарем щомісячно за попередній місяць, до п'ятого числа поточного місяця, шляхом передачі грошових коштів орендодавцю, про що сторонами складається відповідний акт.

З матеріалів справи вбачається, що позивач  звернувся  до відповідача  з претензією від 05.05.2010 року, в якій  вказав,  що  договір  суборенди приміщення №  27/дт-02/10  від  27.02.2010р.  укладено  з порушенням  норм  цивільного законодавства,  а тому  договір суборенди є недійсним  та не створює юридичних наслідків, а  передані  по акту  передачі  -  приймання кошти  в сумі  5 000 грн. 00  коп.  підлягають  поверненню.

Також, позивач посилався на те, що договір суборенди № 27/ДС-02/10 від 27.02.2010 року не відповідає  вимогам, передбаченим пункту 1 та пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Як вважає позивач, в порушення статей 761, 767, частини 3 статті 774, статті 823 Цивільного кодексу України відповідачем не надані докази того, що він має право здавати  приміщення в суборенду,  не повідомлено орендаря про відсутність акту прийняття приміщення в експлуатацію, а також до договору суборенди не застосовані положення про договір оренди, оскільки є житловим, а тому мав бути  укладений договір піднайму житла.

Частиною 3  статті  774  цього  Кодексу  передбачено, що до договору  піднайму  застосовуються  положення  про договір найму.

Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, предметом договору найму (оренди), а отже і суборенди (статті 774 Цивільного кодексу України), відповідно до частини 1 статті  760 Цивільного кодексу України може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

У пункті 1.1 договору суборенди від 27.02.2010 року сторони визначили, що предметом цього договору є приміщення площею 25 кв.м., що знаходиться у будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Як  свідчать матеріали справи, відповідач у справі  є орендодавцем за договором суборенди від 27.02.2010 року  та  отримала право передачі приміщення в суборенду на підставі договору безоплатного користування (позички), укладеного нею 23.02.2008 р. з власником цього майна ОСОБА_5

За своєю правовою природою договір від 23.02.2008 р., підписаний представниками сторін, відповідає вимогам, передбаченим статтями 628, 639, 827 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку.

Отже, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного виснвоку про те, що відповідач мав право здавати приміщення в суборенду.

Посилання позивача на порушення вимог  статті 767 Цивільного кодексу України, якою визначено, що наймодавець зобов’язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору та її призначенню, спростовується договором від 27.02.2010 р., у пункті 1.2 якого зазначено, що стан приміщення на момент передачі в суборенду відображений в акті приймання-передачі приміщення (Додаток № 2), який є невід‘ємною частиною договору і згідно з яким приміщення є придатним до використання і  суборендар не має претензій щодо його стану.

З матеріалів справи вбачається, що Управління підприємництва, торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Сумської міської ради надало відповідь за №   1294/16.02.2007р. від 04.10.2010р.., відповідно до якої підприємцю ОСОБА_1 не був затверджений режим роботи магазину, оскільки у нього відсутні документи щодо цільового призначення приміщення (розташування продовольчого магазину).

15 квітня 2010 року між сторонами був підписаний акт приймання-передачі приміщення, в якому вказано, що суборендар претензій до переданого в суборенду приміщення не має.  

А тому, як вірно зазначив місцевий господарський суд, твердження  позивача про  те, що укладення договору суборенди приміщення по АДРЕСА_1 від 27.02.2010р.  було прийнято ним, зокрема, для здійснення у ньому торгівельної діяльності продовольчими товарами, є необгрунтованим.

Щодо призначення речі (приміщення), що передавалося у найм, то  сторони у договорі від 27.02.2010 р. не визначили мету, з якою позивач приймав це приміщення.

Однак відповідно до вимог параграфу 1 “Загальні положення про найм (оренду)” глави 58 Цивільного кодексу  України зазначена  умова  не є обов’язковою умовою договору найму.

Як свідчать  матеріали справи, рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.03.2006 р. № 136, був затверджений акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального володіння ОСОБА_5 по АДРЕСА_1.

При цьому, відповідачем  було надано місцевому господарському суду для  огляду  належним чином завірені  копії технічного  паспорту  на житловий  будинок  по АДРЕСА_1 та  оригінал акту  про  закінчення  будівництва та введення в експлуатацію  індивідуального володіння.   

Відповідності  до пункту  2.4.1. позивач   зобов’язався  у встановлені  договором строки сплачувати суборендну  плату та оплату  додаткових  послуг (пункт 4.1  договору).

Згідно з  пунктом  4.1. договору   за перші  шість  місяців  з моменту  підписання  акту  приймання - передачі  приміщення  щомісячна  суборендна плата  складає  2  500  грн.

На виконання умов  договору, згідно з актом  приймання–передачі  приміщення  від  15.04.2010р. позивачем  було  отримано в суборенду об’єкт оренди.

При цьому,  згідно з пунктом 4.10. договору  суборендар на протязі  5 (п’яти календарних  днів), що обчислюються  з моменту  підписання  акту  приймання   - передачі  приміщення мав сплатити шляхом передачі  грошових коштів  орендодавцеві,  про  що  сторонами  складається  відповідний  акт.

Авансовий  платіж в розмірі  суборендної  плати за два  місяці  суборенди  складає  5 000  грн., за перший  та останній  місяць  суборенди  по договору.

Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції,   згідно з пунктом 6.4.2. договору  договір може   бути  розірваний за ініціативою  суборендаря  у випадках, передбачених  діючим законодавством  України;  у разі припинення ним своєї діяльності  в приміщенні в порядку пункту   2.4   договору; за письмовою згодою сторін; за рішенням суду.        

Частинами 1,  3  статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 –3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до роз’яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з вимогами статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини  1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як свідчать матеріали справи,  рішенням  господарського суду  Сумської  області від  15.07.2010р. по справі  №   13/77-10 за позовом  Фізичної  особи   -   підприємця  ОСОБА_8 до відповідача Фізичної  особи -  підприємця ОСОБА_4  про визнання недійсним договору  та стягнення 6 000  грн. 00  коп. у задоволенні  позовних  вимог було  відмовлено.

У відповідності  до постанов Харківського апеляційного  господарського суду від 25.10.2010р.   та  Вищого господарського  суду  України  від  23.02.2011р.   по справі №  13/77-10, вказане  рішення та постанова  апеляційного суду  залишені без змін.

Згідно із зазначеним  рішенням об’єктом оренди за вказаним  договором є приміщення площею  30 кв.м., що знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_1 тобто, в тому ж самому  будинку, що і  об’єкт оренди за договором суборенди № 27/ДС-02/10  від  27.02.2010р. по даній справі.

Відповідно до  вищевказаного  рішення  підтверджено право відповідача у справі  здавати в оренду   приміщення  за адресою : АДРЕСА_1, а також  підтверджено факт  прийняття  в експлуатацію   спірних  приміщень згідно   акту  про закінчення  будівництва   та введення експлуатацію  володіння за адресою: АДРЕСА_1, що затверджений рішенням виконавчого  комітету  Сумської  міської ради  № 136   від 21.03.2006р.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до статті 115 ГПК України вказане рішення є обов"язковим до виконання на всій території України.

Твердження позивача  про те,  що договір  безоплатного  користування, укладений  між власником  житла  та відповідачем є незаконним  з підстав  відсутності  нотаріального  посвідчення  правочину, на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки відповідно до частини 2  статті 793 Цивільного кодексу України договір  найму  будівлі   або іншої  капітальної  споруди (їх окремої частини) підлягає нотаріальному  посвідченню, якщо його укладено строком  на три  роки  і більш, а договір безоплатного  користування (позички)  укладався    на менший строк.

Посилання позивача  на те, що спірний договір суборенди суперечить  чинному законодавству з тих підстав, що надане  в суборенду приміщення  є житловим  і згідно із статтею  823  Цивільного кодексу України може  здаватися  лише в  піднайм також на думку колегії суддів не може вважатися обґрунтованим, оскільки  в тексті  договору відсутні умови щодо цілей  суборенди.                    

Отже, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову.

Позивач в апеляційній скарзі посилався на те, що  в спірному договорі №27ДС-02/10 від 27.02.2010 року не вказано, яке саме приміщення здається в суборенду. Не додано до матеріалів і план приміщення, що передається в суборенду і який зазначений в пункті 10 спірного договору суборенди, не вказано  в акті приймання -передачі приміщення, в якому стані передається приміщення, яке саме приміщення. Представник відповідача не надав суду доказів стосовно плану приміщення, яке здавалось в суборенду і яке приймалося суборендарем.

Однак, на думку колегії суддів, такі твердження є безпідставними, так як у пункті 1.1 договору суборенди від 27.02.2010 року сторони визначили, що предметом цього договору є приміщення площею 25 кв.м., що знаходиться у будівлі за адресою: АДРЕСА_1, тобто приміщення визначене індивідуальними ознаками.

При  цьому,   рішенням  господарського суду  Сумської  області від  15.07.2010р. по справі  №   13/77-10 за позовом  Фізичної  особи   -   підприємця  ОСОБА_8 до відповідача Фізичної  особи -  підприємця ОСОБА_4  про визнання недійсним договору  та стягнення 6 000  грн. 00  коп. у задоволенні  позовних  вимог було  відмовлено.

Відповідноі  до постанов Харківського апеляційного  господарського суду від 25.10.2010р.   та  Вищого господарського  суду  України  від  23.02.2011р.   по справі №  13/77-10, вказане  рішення та постанова  апеляційного суду  залишені без змін.

За вказаним рішенням об’єктом оренди є приміщення площею  30 кв.м., що знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_1 тобто, в тому ж самому  будинку, що і  об’єкт оренди за договором суборенди № 27/ДС-02/10  від  27.02.2010р. по даній справі.

Відповідно до статті 115 ГПК України вказане рішення є обов"язковим до виконання на всій території України.

Крім того, пунктом 1.2 договору суборенди встановлено, що стан приміщення на момент його передачі в суборенду відображається в акті приймання-передачі приміщення (додаток №2), який є невід'ємною частиною договору. 15 квітня 2010 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі приміщення в якому вказано, що суборендар претензій до приймаємого в суборенду приміщення не має. Вказаний акт підписано сторонами та скріплено печатками.

Також позивач в апеляційній скарзі зазначає, що спірне приміщення є житловим, а згідно з пунктом З статті 823 Цивільного кодексу України житлове приміщення може  здаватися лише в піднайм і прямо вказане те що, строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму житла, а укладений   договір № 27/ДС-02/10 від 27.02.2010 року перевищує строк договору безкоштовного користування укладений   між  власником  житла  -  ОСОБА_5 та  відповідачкою   ОСОБА_4   Це ж передбачено і пунктом 2 статті 774 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає такі доводи необгрунтованими, оскільки суборенда є різновидом майнового найму (піднайму) і в тексті  договору відсутні умови щодо цілей  суборенди, які б порушували вимоги закону щодо використання житлових приміщень за призначенням.              

До того ж, відповідно до пункту 2.1.  договору безоплатного користування від 23.02.2008 року строк цього договору закінчується після спливу 1090 днів з моменту підписання договору (23.02.2008 року), тоді як спірний договір суборенди було укладено строком до 31.12.2010 року. Тобто строк спірного договору суборенди не перевищує строку договору  безоплатного користування від 23.02.2008 року.

При цьому, позивач в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що представник відповідача не надав суду документів, що свідчать про право власності на спірне приміщення.

Однак, на думку колегії суддів, такі посилання не заслуговують на увагу, так як відповідач є титульним володільцем спірного приміщення на підставі договору безоплатного користування, укладеного між власником приміщення фізичною особою ОСОБА_5 та користувачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що місцевий господарський суд не врахував того що: будинок, в якому здавалася в суборенду площа, не прийнятий в експлуатацію, про що свідчить довідка інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Сумської області; в спірному приміщені взагалі немає житлової площі, яка вказана в рішенні виконавчого комітету Сумської міської ради №136; договір № 27/ДС-02/10 підписаний однією особою, а акт приймання передачі приміщення іншою особою.

Однак, колегія суддів вважає такі посилання необгрунтованими, так як вони спростовується наявними у справі матеріалами, зокрема копією акту про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального володіння за адресою АДРЕСА_1, копією рішення виконавчого комітету Сумської міської ради № 136 від 21.03.2006 року «Про затвердження актів введення в експлуатацію житлових будинків та їх прибудов і реєстрацію права власності громадян-мешканців м. Суми».

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення

Рішення господарського суду Сумської області від 04.10.2011 року у справі № 2/81-10  залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя             (підпис)                                      

Суддя                                    (підпис)                                        

Суддя                                    (підпис)                                         

Повний текст постанови складено 13.12.2011 року.

Згідно з оригіналом

 секретар суду                                              Скорописова Н.І.

 13.12.2011