Постанова

від 21.02.2012 по справі 2/81-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "21" лютого 2012 р.                                                                                    

Справа № 2/81-10  

              Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого  -                                         Ткаченко Н.Г.

Суддів -                                                     Катеринчук Л.Й.  

                                                                  Коробенка Г.П.

      За участю  :  ФОП ОСОБА_2  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на  постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2011 р. та рішення  господарського суду Сумської області від 04.10.2011 р. по справі  № 2/81-10 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 про визнання договору недійсним та повернення 5000 грн.,-

                                        В С Т А Н О В И В :

У червні 2010 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2  звернувся з позовом  до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору суборенди приміщень від 27.02.2010 р.  №27/ДС-02/10, що розташований  за адресою : АДРЕСА_1

Ухвалою господарського суду Сумської області від 24.06.2010 р. залучено до участі у справі № 2/81-10 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -  ОСОБА_4

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду  Сумської області від 04.10.2011 р. по справі № 2/81-10 /судді : Лугова Н.П., Зайцева І.В., Моїсеєнко В.М. /  в задоволені позову - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2011 р. по справі  № 2/81-10 /судді : Бондаренко В.Л., Терещенко О.І., Медуниця О.Є./ рішення господарського суду Сумської області від 04.10.2011 р.  залишено без змін.

В касаційній скарзі  позивач - ФОП ОСОБА_2 просить   скасувати    постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2011 р. та рішення  господарського суду Сумської області від 04.10.2011 р посилаючись на те, що вони постановлені  з порушенням норм  матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення ФОП ОСОБА_2,  перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга  не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.03.2006 р. № 136, був затверджений акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального володіння ОСОБА_4 за адресою :  АДРЕСА_1.

23.02.2008 р.  між ОСОБА_4 (позичкодавець) та ФОП ОСОБА_3  (користувач)  укладено договір безоплатного  користування (позички),  відповідно до умов якого, позичкодавець безкоштовно передав користувачеві приміщення площею 25 м.кв.,  що знаходиться  в будівлі за адресою :                       АДРЕСА_1,  для користування протягом встановленого цим договором строку та (або) здачі в оренду (суборенду) повністю або частково.

В подальшому, між ФОП ОСОБА_2  (суборендар)  та                                 ФОП ОСОБА_3  (орендодавець) 27.02.2010 р.  укладений договір суборенди приміщення № 27/ДС-02/10, відповідно до умов якого Орендодавець надав, а Суборендар прийняв в строкове платне користування без права викупу приміщення загальною площею 25 м.кв., яке розташоване за адресою :                    АДРЕСА_1.

Відповідно до п.1.1 даного  договору право  передачі приміщення в суборенду належить орендарю на підставі договору безоплатного користування (позички), укладеного між власником приміщення -   ОСОБА_4 та орендарем –ФОП ОСОБА_3

      Пунктом  4.1 договору, сторони погодили, що  за об'єкт суборенди суборендар перші шість місяців з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення сплачує щомісячно орендодавцеві фіксовану плату, що складає 2500,00 грн.

       Пункт  4.5 договору передбачає, що суборендна плата за користування об'єктом суборенди сплачується суборендарем передплатою за поточний місяць суборенди в національній валюті України до 1-го (першого) числа поточного місяця, шляхом передачі грошових коштів орендодавцю, про що складається відповідний акт.

Згідно п.3.1 договору суборенди від 27.02.2010 р., орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду будівлі за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору.

При цьому, згідно з пунктами 4.6, 4.7 договору в зазначений розмір суборендної плати не враховуються витрати за отримані суборендарем комунальні послуги; їх компенсація здійснюється суборендарем щомісячно за попередній місяць, до п'ятого числа поточного місяця, шляхом передачі грошових коштів орендодавцю, про що сторонами складається відповідний акт.

Відповідності до пункту 2.4.1. позивач зобов'язався у встановлені договором строки сплачувати суборендну плату та оплату додаткових послуг (пункт 4.1 договору).

Згідно з пунктом 4.10. договору суборендар на протязі 5 (п'яти календарних днів), що обчислюються з моменту підписання акту приймання - передачі приміщення мав сплатити шляхом передачі грошових коштів орендодавцеві, про що сторонами складається відповідний акт.

Відповідно до п.6.4.2. договору договір може бути розірваний за ініціативою суборендаря у випадках, передбачених діючим законодавством України; у разі припинення ним своєї діяльності в приміщенні в порядку пункту 2.4 договору; за письмовою згодою сторін; за рішенням суду.

Спірний договір укладений строком на  10 місяців, з 27.02.2010 р. по 31.12.2010 р. (п.9.1).

       Між сторонами 15.04.2010 р. складений акт прийому передачі вищезазначеного приміщення, а 21.04.2010 р. складений акт приймання грошових коштів в сумі  5000 грн. в рахунок передоплати за оренду приміщення.

Позивач, з метою відкриття магазину,  звернувся до Виконавчого комітету Сумської міської ради, але йому було відмовлено в  подальшій процедурі оформлення документів, оскільки у позивача був відсутній державний акт вводу будинку в експлуатацію.

ФОП ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним укладений договір суборенди від 27.02.2010 р., у зв'язку з недотриманням при його укладанні вимог п. п.2, 5 ст.203 ЦК України, ст.761, 767 ЦК України та п.3 ст.774 ЦК України.

Повторно розглянувши справу та відмовляючи в задоволенні позову  господарський суд першої інстанції виходив  з того, що оскільки право суборенди належить орендарю  - ОСОБА_3 на підставі договору від 23.02.2008 р., укладеного з власником приміщення,  який  підписаний уповноваженими представниками сторін, відповідає  вимогам  ст.ст.628, 639, 827 ЦК України щодо змісту  та форми  договору, не визнаний недійсними та не розірваний сторонами, то  посилання позивача  на те, що відповідач не мав права здавати приміщення в суборенду є необґрунтованим; крім того,  в підписаному  позивачем та відповідачем акті приймання-передачі приміщення від 15.04.2010 р. зазначено, що суборендар (позивач) претензій до приміщення не має;  відсутність у спірному договорі мети, з якою позивач орендував дане приміщення, не є  відповідно до вимог ЦК України, обов'язковою умовою для договору найму і посилання позивача на дану підставу в обґрунтування визнання договору недійсним є необґрунтованим.

Таким чином, господарський суд Сумської області дійшов до висновку про те, що оскільки договір суборенди № 27/ДС-02/10  від  27.02.2010 р. укладений у відповідності до вимог Закону, підписаний сторонами, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх  суттєвих умов  договору, зокрема,  узгоджено об`єкт оренди, термін дії договору оренди, орендна плата, то підстав для задоволення позовних вимог не має.

Харківський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив  рішення  господарського суду Сумської області від 04.10.2011 р. без змін.

       Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.          

        Відповідно до ст.627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

 Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Відповідно до  7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 3 ст.774 ЦК України передбачено, що  до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Предметом договору найму (оренди), а отже і суборенди (ст.774 ЦК України), відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до укладеного спірного договору суборенди від 27.02.2010 р. предметом даного  договору є приміщення площею 25 кв.м., що знаходиться у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.1)

Статтею 761 ЦК України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

      Як було встановлено судом, договір безоплатного користування (позички)  приміщень, що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1, що укладений 23.02.2008 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не оспорювався сторонами в суді, не визнавався  недійсним, а отже,  є чинним.

Таким чином, відповідач –ОСОБА_3, який є орендодавцем за договором суборенди від 27.02.2010 р., отримав право передачі приміщення в суборенду на підставі договору безоплатного користування (позички від 23.02.2008 р., а отже, мав право, відповідно до ст.761 ЦК України,  здавати приміщення, яке знаходиться у будівлі за адресою: АДРЕСА_1, в суборенду.

Відповідно до ст.767 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору та її призначенню.

Пунктом 2.1 спірного договору  від 27.02.2010 р. сторони передбачили, що стан приміщення на момент передачі в суборенду відображений в акті приймання-передачі приміщення (Додаток № 2), який є невід‘ємною частиною договору і згідно з яким приміщення є придатним до використання і суборендар не має претензій щодо його стану.

Згідно  з вимогами  параграфу 1 "Загальні положення про найм (оренду)" глави 58 Цивільного кодексу України визначення мети укладання  договору  не є обов'язковою умовою договору найму.

Таким чином, посилання позивача на те, що у спірному договорі, в порушення вимог Закону,  не було визначено призначення речі (приміщення), що передавалося у суборенду і це є підставою для визнання  його недійсним  є необґрунтованими.  

Відповідно до ст. 215 ЦК України, у якій визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;  особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;  волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;  правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно  ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається із матеріалів справи, спірний договір суборенди приміщень від 27.02.2010 р.  №27/ДС-02/10 укладений у простій письмовій формі, підписаний сторонами,  не засвідчений нотаріально, оскільки, згідно ч.2 ст.793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) підлягає нотаріальному посвідченню, якщо його укладено строком на три роки і більш, а договір безоплатного користування (позички) укладався на строк менше ніж на три роки.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що відмова позивачу відповідними органами у наданні йому дозволу на відкриття у орендованому приміщенні за адресою:  АДРЕСА_1 магазину для здійснення торгівельної діяльності не є підставою для визнання спірного договору оренди недійсним та повернення  коштів, які були сплачені як орендна плата.

Згідно  ст.ст.43, 33  ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порушення вищевказаних вимог Закону, позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог щодо визнання договору суборенди приміщень від 27.02.2010 р.  № 27/ДС-02/10 недійсним.

Постановою ВГСУ від 24.05.2011 р. було скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. та рішення  господарського суду Сумської області від 07.10.2010 р., а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду, під час нового розгляду справи.

Повторно переглянувши справу, перевіривши матеріали справи, давши належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін, виконавши вказівки, які викладені в постанові ВГСУ від 24.05.2011р., господарські суди першої та апеляційної інстанції, дійшли  до обґрунтованого висновку, що  позов не підлягає задоволенню.

За таких обставин, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2011 р. та рішення  господарського суду Сумської області від 04.10.2011 р. по справі  № 2/81-10 відповідають вимогам закону і підстав для їх скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117 –11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -          

                                       П О С Т А Н О В И В:    

Касаційну скаргу  фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2011 р. та рішення  господарського суду Сумської області від 04.10.2011 р. по справі  № 2/81-10 залишити без змін.

     Головуючий -                                                                      Ткаченко  Н.Г.  

     Судді -                                                                                  Катеринчук Л.Й.     

                                                                                                    Коробенко Г.П.