Постанова

від 05.12.2011 по справі 24/257

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2011                                                                                           № 24/257

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Мартюк А.І.

при секретарі:          Рибаруку М.М.

за участю представників

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. б/н від 22.10.2009р.;

відповідача-1:           ОСОБА_2 – дов. №049-05/833-11 від 15.02.2011р.;

                              ОСОБА_3 – дов. №049-05/834-11 від 15.02.2011р.;

відповідача-2:          не з’явились;

третьої особи:          не з’явились;

прокуратури:          Некрасов О.М. – посвідчення №259 від 08.12.2009р.;          

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю „Комплекс-АБД”   

на рішення                     Господарського суду міста Києва  

від                               19.09.2011р.

у справі           №24/257 (суддя Шевченко В.Ю.)

за позовом                Товариства з обмеженою відповідальністю „Комплекс-АБД”

до                                     1) Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

          2) Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача-2           Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

про                                  внесення змін до договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Комплекс-АБД” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-1), Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач-2) про внесення змін до договору №1041 від 21.11.2007р., шляхом визнання Додаткової угоди №1 від 21.11.2007р. та Розрахунку №5 (додаток до договору №1041 від 21.11.2007р.) укладеними в редакції, запропонованій позивачем, з моменту набрання рішенням законної сили, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 12.03.2011р. в газеті „Голос України” №45 був опублікований та набув чинності Закон України від 17.02.2011р. №3038-VI „Про регулювання містобудівної діяльності”, згідно з п.7  Прикінцевих положень якого у разі, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, чим визначено цим законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим законом.

Позивач зазначав про те, що пайовий внесок за умовами спірного договору становить приблизно 7,75% загальної кошторисної вартості будівництва житлового будинку, тоді як Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту для житлових будинків не може перевищувати 4% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.

З метою приведення договору №1041 від 21.11.2007р. у відповідність із Законом України „Про регулювання містобудівної діяльності” позивач звернувся до відповідачів з пропозицією внести зміни до договору №1041 від 21.11.2007р., однак згоди між сторонами договору з цього приводу досягнуто не було.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог у зв’язку з допущеними в позові технічними помилками, в якій наводив нову редакцію п.2.1.1 додаткової угоди №1, а також змінив назву Додатку №5 до договору №1041 від 21.11.2007р. з „Розрахунок” на „Розрахунок №5” (том справи – 2, аркуші справи – 39-40).

Відповідач-1 проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити, наголошуючи на тому, що:

- договір №1041 від 21.11.2007р. було укладено на підставі та на виконання рішення Київської міської ради №271/431 від 27.03.2003р. „Про пайову участі (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва”;

- за умовами спірного договору позивач зобов'язався оплачувати пайовий внесок в строк з грудня 2007 року по травень 2009 року включно;

- посилання позивача на норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є безпідставним, оскільки даний Закон був прийнятий 17.02.2011р., тобто після закінчення строку, встановленого для сплати позивачем пайового внеску за договором №1041 від 21.11.2007р.;

- на правовідносини сторін і наслідки цих правовідносин не поширюються положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідач-2 також просив суд в позов відмовити, зазначаючи наступне:

- сплата пайових внесків є необхідною умовою здійснення інвестиційної діяльності щодо будівництва об'єктів нерухомості у м. Києві, яку здійснює позивач;

- договір про сплату пайового внеску №1041 від 21.11.2007р. є угодою про розмір пайового внеску, термін (графік) сплати, умови індексації, майнові та інші права сторін, їх відповідальність та інше. Вказаний договір було укладено сторонами на добровільних засадах, тобто умови договору визначені за погодженням сторін, в тому числі і щодо розміру пайових внесків;

- Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація не є належним відповідачем у даній справі, у зв'язку з її ліквідацією;

- комісія з припинення Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації відповідно до п.3 ст. 105 Цивільного кодексу України здійснює виключно управління справами даної юридичної особи, пов'язаними лише з її ліквідацією, і не має повноважень припиненого органу, оскільки на даній території існує місцевий орган державної влади - Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація;

- комісія з припинення Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації не має повноважень по внесенню змін у спірний договір;

- Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація не здійснює повноважень органу місцевого самоврядування та не має повноважень органу державної влади, як місцева державна адміністрація.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2011р. у справі №24/257 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011р. у справі №24/257 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, положення Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 651 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.11.2011р.

Заявою №05/2-7461-10 від 07.10.2011р. прокуратура міста Києва повідомила про вступ у справу (том справи – 2, аркуш справи – 106).

03.11.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли доповнення до апеляційної скарги.

07.11.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі як відповідача виконавчого органу Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію).

В судовому засіданні 07.11.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 21.11.2011р.

В судовому засіданні 21.11.2011р. представник позивача підтримав своє клопотання про залучення до участі у справі як відповідача виконавчого органу Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію).

Колегія суддів частково задовольнила вказане клопотання, залучивши виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 05.12.2011р.

02.12.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання, в якому він просив залучити до матеріалів справи докази надіслання на адресу третьої особи позову та апеляційної скарги з доданими до них документами, копії розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.07.2003р. №1262 «Про будівництво житлового будинку з приміщеннями нежитлового призначення між будинком №4, вул. Сім'ї Хохлових та будинком №20/2, вул. Якіра у Шевченківському районі» та копії листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.07.2011р. №23-11/6294/0/6-11 «Про пайову участь забудовника у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів».

Колегія суддів задовольнила клопотання представника позивача та залучила надані ним документи.

В судовому засіданні 05.12.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011р. у справі №24/257 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представники відповідача-1 та прокуратури в судовому засіданні 05.12.2011р. заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання 05.12.2011р. не з’явились. Третя особа письмових пояснень по суті спору та апеляційної скарги не надала, будь-яких заяв або клопотань до суду не надійшло.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третьої особи та прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи та відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.    

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27.02.2003р. Київською міською радою було прийнято рішення №271/431 “Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва”, яким затверджені нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів, методику розрахунку розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.

21.11.2007р. на виконання вищевказаного рішення між позивачем, як інвестором, відповідачем-1, та відповідачем-2, як замовником, було укладено договір №1041 (далі - Договір), предметом якого є сплата інвестором пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв’язку із будівництвом житлового будинку (загальна площа квартир - 7 934,00 кв. м.) з вбудованими приміщеннями загальною площею 2 197,00 кв. м. (в т.ч. офіси - 760,50 кв. м., магазини - 1 436,50 кв. м.), підземним паркінгом загальною площею 2 364,00 кв. м. та відкритою автостоянкою площею 247,560 кв. м. між будинком №20/2 по вул. Якіра та будинком №4 по вул. Сім’ї Хохлових у Шевченківському району м. Києва. Розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2, 3 та 4 становить 4 710,95 тис. грн. Щомісячно сума платежу підлягає корегуванню відповідно до даних замовником документів, що підтверджують фінансування будівництва, за бюджетний кошт. Остаточна сума платежу розраховується з врахуванням наявних надходжень бюджетних коштів на момент проведення розрахунку, та може бути зменшена в залежності від остаточного співвідношення залучених бюджетних коштів та інвестиційних (приватних) коштів (розділ 1 Договору).

В розділі 2 Договору сторони погодили свої обов’язки. Зокрема, в п.2.1.1 Договору передбачено, що інвестор (позивач) зобов’язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 4 710,95 тис. грн. в термін з грудня 2007р.  по травень 2009р. включно, рівними частками, щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету (з урахуванням п.1.3 цього Договору).

На виконання умов Договору сторонами були складені розрахунки обсягу пайової участі (внеску) у створені соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста №1-4, в яких визначені суми внеску, що підлягали сплаті.  

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у період з березня по травень 2008 року ним було сплачено 1 761 390,00 грн. пайових внесків та 50 730,00 грн. пені. Однак внаслідок настання світової фінансової кризи та відмови фінансових установ у кредитуванні будівництва будівельні роботи не були розпочаті, а позивач не мав можливості своєчасно виконати свої зобов’язання за Договором, у зв’язку з чим він був змушений звернутися до відповідачів із заявами про відстрочення сплати пайового внеску до 31.12.2011р.

12.03.2011р. в газеті “Голос України” був опублікований та набув чинності Закон України від 17.02.2011р. №3038-VI “Про регулювання містобудівної діяльності”, в п.7 Прикінцевих положень якого передбачено, що у разі, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, чим визначено цим законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Граничний розмір коштів, які залучалися для розвитку соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування), відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2007р. №40, яка діяла на момент укладання Договору, не міг перевищувати 10% від вартості спорудження житлових будинків, загальна кошторисна вартість будівництва житлового будинку відповідно до позитивного висновку комплексної державної експертизи від 13.11.2009р. в цінах 2007р. - 60 772,936 тис. грн. За твердженням позивача, визначений в Договорі розмір пайового внеску становив приблизно 7,75% загальної кошторисної вартості будівництва житлового будинку.

В ст. 40 Закону “Про регулювання містобудівної діяльності” зазначено, що встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту для нежитлових будівель та споруд не може перевищувати 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, для житлових будинків - 4% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.

Позивач наголошував на тому, що граничний розмір пайового внеску, розрахований виходячи з 4% кошторисної вартості об'єкту - житлової частини, 10% кошторисної вартості - нежитлової частини, не може перевищувати 3 449 318,00 грн. Кошторисна вартість зовнішніх інженерних мереж та об'єктів зовнішньої інфраструктури поза межами земельної ділянки для будівництва вказаного житлового будинку становить 2 817 234,00 грн. За розрахунками позивача розмір пайового внеску у розвитку інфраструктури міста, зменшений на кошторисну вартість зовнішніх інженерних мереж та об'єктів зовнішньої інфраструктури поза межами земельної ділянки для будівництва має становити 632 084 грн.

На думку позивача, сторони Договору зобов'язані привести його умови, якими визначений обсяг пайового внеску, у відповідність до вимог Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, тобто внести зміни до Договору.

Позивач направив відповідачам лист №35юр від 06.03.2011р., в якому запропонував внести зміни до п.1.2, п.п.2.1.1 п.2.1, п.п.3.1.2 п.3.1 та п.4.1 Договору в редакції, запропонованій позивачем, та підписати розрахунок №5 (додаток до Договору) в інший редакції.

Зокрема, позивач запропонував зменшити розмір пайового внеску, визначений в Договорі, з урахуванням обмежень щодо граничного розміру, передбаченого ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”. При цьому позивач посилався на ч.3 статті 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, згідно з якою пайовий внесок повинен бути сплачений до введення об'єкту будівництва в експлуатацію, і відповідно до Прикінцевих положень цього Закону вказана норма набуває чинності з 01.01.2013р. Стаття 27-1 Закону України “Про планування та забудову території”, яка передбачала, що пайовий внесок повинен бути сплачений в терміни, визначені договором, але не пізніше 2-х місяців після введення будинку в експлуатацію, втратила чинність із набранням чинності Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Оскільки розмір пайового внеску за спірним Договором розраховувався, виходячи з проектно-кошторисної документації стадії “П” на будівництво об'єкту, та загальної кошторисної вартості, розрахованої за цінами 2007 року, він потребує коригування після розробки та затвердження проектної документації стадії “Р” (робочої документації) та за фактом виконання робіт з врахуванням фактичної вартості виконаних робіт та вартості збудованих зовнішніх інженерних мереж.

Також позивач запропонував сторонам Договору скоригувати: у п.п.2.1.1 останнього термін сплати внеску пайової участі (з урахуванням вже оплаченої інвестором суми) до 31.12.2012р., а у п.4.1 Договору - розмір пайової участі у разі зміни загальної кошторисної вартості будинку на момент затвердження проектної документації стадії “Р” (робочої документації) та завершення будівництва додатковими угодами до спірного Договору.

На думку позивача, у разі, якщо скоригований розмір пайового внеску перевищуватиме розмір вже фактично сплаченого ним пайового внеску в сумі 1 761 390,00 грн., різниця між скоригованим розміром пайового внеску та фактично сплаченою сумою підлягатиме сплаті у терміни, визначені додатковою угодою.

Оскільки сторони не досягли згоди за зверненням позивача щодо внесення змін до Договору, позивач просив суд внести зміни до Договору №1041 від 21.11.2007р., визнавши додаткову угоду №1 від 21.11.2007р. до цього Договору та розрахунок №5 укладеними в редакції, запропонованій позивачем.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позову повністю, наголосивши на необґрунтованості та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, суд в своєму рішенні зазначив наступне:

- правові підстави для внесення змін до Договору відсутні;

- договір може бути змінений за рішенням суду виключно з підстав, передбачених ч.4 ст. 652 Цивільного кодексу України, за наявності одночасно всіх чотирьох умов, визначених названою статтею, проте позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про одночасну наявність таких умов;

- посилання позивача на Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності”, який набрав чинності 12.03.2011р., є безпідставним, оскільки даний Закон набув чинності 12.03.2011р., тобто після закінчення терміну сплати пайового внеску позивачем, а тому правовідносини сторін та наслідки цих правовідносин не можуть підпадати під регулювання норм вищезазначеного Закону;

- на час звернення позивача з позовом до суду відповідач-2 вже не мав повноважень місцевої державної адміністрації, як органу державної влади.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

В ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду в останній є вимоги позивача про внесення змін до Договору №1041 від 21.11.2007р.

За умовами п.4.5 спірного Договору умови останнього можуть змінюватись тільки за письмовою згодою сторін.

В процесі судового розгляду було встановлено, що сторони не досягли згоди відносно внесення запропонованих позивачем змін до Договору.

Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В ч.1 ст. 188 Господарського кодексу України вказано, що зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 651, 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

В порушення вищенаведених правових норм позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження одночасної наявності всіх чотирьох умов, передбачених ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ст. 525-527 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Ініціюючи необхідність внесення змін до Договору, позивач посилався на істотну зміну обставин внаслідок набрання чинності 12.03.2011р. Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, укладаючи спірний Договір, сторони погодили, що позивач, як інвестор, зобов’язаний перерахувати пайовий внесок у період з грудня 2007р.  по травень 2009р. включно.   

Натомість Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності” набрав чинності лише 12.03.2011р., тобто майже через два роки після того, як позивач повинен був виконати свої зобов’язання за Договором, а отже до правовідносин сторін у даній справі не підлягають застосуванню норми вищевказаного Закону.

Посилання позивача на те, що він направляв відповідачам заяви про відстрочення виконання зобов’язань по сплаті пайового внеску за Договором і на час набрання чинності Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності” строк остаточного виконання позивачем своїх зобов’язань ще не настав, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони досягли згоди відносно відстрочення виконання позивачем зобов’язань за Договором. Строк сплати пайового внеску та розмір останнього було скориговано в запропонованій позивачем Додатковій угоді №1 від 21.11.2007р. до спірного Договору, але, як уже зазначалось вище, сторонами не досягнуто згоди з цього приводу, хоча відповідно до п.4.5 спірного Договору умови останнього можуть змінюватись тільки за письмовою згодою сторін.

Тобто, порушивши умови Договору в частині дотримання порядку і строків внесення пайового внеску, позивач всупереч волевиявленню відповідачів намагається легалізувати вказане порушення, запропонувавши внести зміни до Договору.

Також місцевий господарський суд у своєму рішенні наголосив на тому, що виникнення, зміна або припинення цивільних прав та зобов’язань для територіальної громади, має відбуватися внаслідок участі у господарських відносинах визначеного законодавством органу місцевого самоврядування, який діє виключно в межах наданих йому повноважень.

Відповідач-2 на підставі рішення Київської міської ради від 09.09.2010р. №7/4819 “Про питання організації управління районами в м. Києві” з 31.10.2010р. втратив свої повноваження, як орган місцевого самоврядування та існує виключно як юридична особа, що перебуває в стані припинення.

Комісія з припинення Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, утворена відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №787 від 30.09.2010р. “Про організаційно-правові засади, пов’язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010р. №7/4819 “Про питання організації управління районами в місті Києві”, здійснює виключно управління справами даної юридичної особи, пов’язаними лише з її ліквідацією, вона не має повноважень здійснювати юридично значимі дії, окрім безпосередньо пов’язаних з проведенням ліквідаційної процедури.

Під час перегляду справи апеляційним господарським судом було з’ясовано, що відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2011р. №554 „Про реалізацію повноважень районних в місті Києві державних адміністрацій в галузі будівництва”, до розробки і набрання чинності окремих положень про реалізацію повноважень районних у місті Києві державних адміністрацій в галузі будівництва, повноваження, зазначені у пунктах 1 – 5, 7, 8 додатку №5 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011р. №121, реалізуються виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) від 12.04.2011р. №554. Оскільки за умовами спірного договору №1041 від 21.11.2007р. відповідач-2 (Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація) виступав як замовник будівництва, а в п.4 вказаного вище додатку №5 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011р. №121 передбачалися повноваження районних у місті Києві державних адміністрацій щодо виконання та делегування функцій замовника будівництва об’єктів на підставі відповідного розпорядження Київської міської державної адміністрації, колегія суддів ухвалою від 21.11.2011р. залучила виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2. Проте, на вимогу суду жодних пояснень по суті спору від третьої особи не надійшло.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити про те, що колегією суддів враховано доводи місцевого господарського суду відносно повноважень відповідача-2, як органу місцевого самоврядування, щодо узгодження внесення змін та/або доповнень до укладених за його участю договорів (угод), однак передумовою для зміни умов договору (зобов’язань сторін) є наявність певних обставин, з якими законодавець пов’язує виникнення права у однієї із сторін договору вимагати зміни або розірвання останнього.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності істотних порушень спірного договору відповідачами, істотної зміни обставин чи настання іншого випадку, з якими законодавство чи Договір №1041 від 21.11.2007р. пов'язує можливість зміни договору у судовому порядку, а отже не надано нормативного і документального підтвердження правомірності своїх вимог, у зв’язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, наявні у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011р. у справі №24/257 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Комплекс-АБД” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011р. у справі №24/257 – без змін.

2. Матеріали справи №24/257 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Мартюк А.І.