Постанова

від 29.11.2011 по справі 8/132

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2011                                                                                           № 8/132

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Я.Л.

суддів:             

за участю представ- ників сторін:          

від позивача:          ОСОБА_1, дов. № 913 від 21.10.2011 року

від відповідача:          ОСОБА_2, дов. № 72 від 11.01.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу           

Приватного акціонерного товариства „Народна фінансово-страхова компанія „Добробут”

на рішення

Господарського суду          

міста Києва

від          26.05.2011 року

у справі          № 8/132 (суддя: Катрич В.С.)

за позовом          Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „СТАТУС”

до          Приватного акціонерного товариства „Народна фінансово-страхова компанія „Добробут”

про          відшкодування збитків в порядку регресу 4 050 грн.

В судовому засіданні 29.11.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2011 року у справі № 8/132 позов Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „СТАТУС” (далі – позивач) до Приватного акціонерного товариства „Народна фінансово-страхова компанія „Добробут” (далі – відповідач) про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 4 050 грн. задоволено повністю. З відповідача на користь позивача стягнуто 4 050 грн. страхового відшкодування, 102 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2011 року та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з’ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що місцевим господарським судом не застосовано норми ЗУ „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів” щодо розміру франшизи. Крім того, на думку апелянта, місцевий господарський суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що позивач, не врахувавши положення п. 1.10.3 договору добровільного страхування, відповідно до яких, якщо під час настання страхового випадку керування здійснювала особа, молодше 25 років та/або зі стажем водія менше 3-х років, при виплаті страхового відшкодування застосовується подвійний розмір франшизи, але не менше 1%, не застосував під час здійснення розрахунку суми страхового відшкодування подвійний розмір франшизи, у зв’язку з чим, на думку апелянта, позивач не вправі вимагати від заподіювача шкоди та його страховика суму, яку він виплатив страхувальнику з порушенням умов договору страхування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.11.2011 року.

В судове засідання 29.11.2011 року з’явились представники позивача та відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу 4 050 грн. страхового відшкодування, виплаченого страхувальнику позивача відшкодування, у зв'язку з ДТП, що сталася 29.11.2010 р. у м. Києві.

Відповідач в суді першої інстанції заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивач, в порушення вимог ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не надав відповідачу всіх необхідних документів на виплату страхового відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.09.2010 року між позивачем (страховик за договором) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 000012-021-235-10, за умовами якого був застрахований транспортний засіб "Шевроле Авео", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на строк з 11.09.2010 року по 10.09.2011 року.

29.11.2010 року в м. Києві по вул. Братиславській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованного транспортного засобу "Шевролет Авео", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу "Хюндай", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4

Згідно з довідкою Відділу ДАІ Деснянського районного управління ГУ МВС України в м. Києві автомобіль "Шевролет Авео", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 22.12.2010 року у справі № 3-111915\2010 ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення і притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України.

Актом огляду транспортного засобу № 463/3 від 06.12.2010 року було визначено характер і обсяг пошкоджень автомобіля "Шевроле Авео", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті ДТП, яка сталась 09.09.2010 року.

Відповідно до звіту № 463/3 від 06.12.2010 року про визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля "Шевролет Авео", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 4 746 грн.

Згідно з калькуляцією ремонту автомобіля від 17.01.2011 року матеріальний збиток, який завдано власнику пошкодженого транспортного засобу “Шевроле Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 4 700 грн.

Позивач на підставі страхового акту № 4991 від 02.02.2011 року, з урахуванням результатів звіту № 463/3 від 06.12.2010 року, виплатив страхове відшкодування на загальну суму 4 050 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність винної особи –ОСОБА_4 на момент ДТП 09.09.2010 року була застрахована за полісом № ВЕ/0426793, укладеним з відповідачем на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

01.03.2011 року позивач звернувся до відповідача із претензією за вих. № 218 про відшкодування шкоди в порядку регресу на суму 4 050 грн. Вказана вимога була залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно до приписів статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України “Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.  

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ст. 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідності до приписів ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України “Про страхування" до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, яке страхувальник мав до відповідача, як страховика цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації водієм ОСОБА_4 автомобіля "Хюндай", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Цивільно-правова відповідальність винної особи – ОСОБА_4 на момент ДТП 09.09.2010 року була застрахована за полісом № ВЕ/0426793, укладеним з відповідачем на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

При цьому, в порушення положень статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач страхову виплату не здійснив.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відшкодуванню підлягають збитки в розмірі 4 050 грн.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що, в даному випадку, відповідач зобов’язаний відшкодувати у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля "Хюндай", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, проте, не погоджується з розміром присудженого до стягнення відшкодування.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи калькуляції ремонту автомобіля від 17.01.2011 року матеріальний збиток, який завдано власнику пошкодженого транспортного засобу “Шевроле Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 4 700 грн.

Пунктом 5 договору добровільного страхування наземного транспорту № 000012-021-235-10, за яким застраховано майнові інтереси ОСОБА_3, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом "Шевроле Авео", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, передбачено франшизу в розмірі 1% (без вини водія) від суми страхової суми (65 000 грн.).

З урахуванням викладеного вище, позивачем згідно платіжного доручення № 3896 від 24.02.2011 року було виплачено страхове відшкодування в розмірі 4 050 грн. (в даному випадку за вирахуванням франшизи 650 грн. – 1% від страхової суми, розмір якої згідно з п. 1.7.1 складає 65 000 грн.).

П. 2 полісу №ВЕ/0426793, за яким застраховано цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи – ОСОБА_4, передбачено франшизу у розмірі 510 грн.

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 22.1 ст. 22 “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з ч. 2 ст. 12.1 ст. 12 зазначеного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Таким чином, з урахування викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Шевроле Авео", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, за вирахуванням франшизи, що становить 3 540 грн. (4 050 грн. виплаченого страхового відшкодування – 510 грн. франшизи).

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, колегія суддів відхиляє як помилкові твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги положення п. 1.10.3 договору добровільного страхування та не застосував під час здійснення розрахунку суми страхового відшкодування подвійний розмір франшизи.

Колегія суддів вважає, що, посилаючись в обґрунтування вимог апеляційної скарги на порушення позивачем положень п. 1.10.3 договору добровільного страхування, апелянт не звернув уваги на той факт, що положення вказаного пункту щодо подвійного розміру франшизи застосовуються, якщо під час настання страхового випадку керування ТЗ здійснювала будь-яка особа, молодша 25 років та/або зі стажем водія менше 3-х років, яка керувала застрахованим транспортним засобом на законних підставах.

Натомість, безпосередньо для страхувальника за договором добровільного страхування наземного транспорту № 000012-021-235-10 - ОСОБА_3 передбачена франшиза, визначена в п. 1.5 вказаного договору.

Отже, оскільки суд першої інстанції, встановлюючи фактичні обставини справи, дійшов вірного висновку щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах, і лише невірно визначив розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню, рішення місцевого господарського суду в цій частині слід змінити, задовольнивши позовні вимоги в розмірі 3 540 грн. та відмовивши в іншій частині позовних вимог, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

У зв’язку зі зміною рішення судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають перерозподілу шляхом покладення їх на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Народна фінансово-страхова компанія „Добробут” задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2011 року у справі № 8/132 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут" (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного/Ігорівська, буд. 10/5, літ. А, ідентифікаційний код 31093336) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "СТАТУС" (02160, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 15, оф. 109, ідентифікаційний код 31201694) 3 540 (три тисячі п’ятсот сорок) грн. страхового відшкодування, 89 (вісімдесят дев’ять) грн. 16 коп. державного мита та 206 (двісті шість) грн. 28 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.”

3.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "СТАТУС" (02160, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 15, оф. 109, ідентифікаційний код 31201694) на користь Приватного акціонерного товариства "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут" (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного/Ігорівська, буд. 10/5, літ. А, ідентифікаційний код 31093336) 6, 42 грн. (шість гривень сорок дві копійки).

4.Видачу наказів із зазначенням реквізитів сторін доручити Господарському суду міста Києва.

5.Матеріали справи № 8/132 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді