Постанова

від 07.12.2011 по справі 34/87

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2011                                                                                           № 34/87

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Верховця А.А.

суддів:             

за участю представників сторін:

представники не з’явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2011 року у справі № 34/87 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва заборгованість за договором № 42/08 на відпуск холодної води, опалення та прийому стічних вод від 10.11.2008 у сумі 31 009 (тридцять одна тисяча дев’ять) грн. 29 коп., а також 310 (триста десять) грн. 09 коп. державного мита та 208 (двісті вісім) грн. 02 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. у справі № 34/87  та прийняти нове рішення, яким визнати заборгованість Відповідача перед Позивачем у період з вересня 2008 по вересень 2010 у розмірі 22 574,11грн., а у решті позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що є підставами для скасування такого судового рішення.

Зокрема, на думку скаржника,  судом першої інстанції не вірно проведено розрахунок заборгованості, на думку Відповідача заборгованість складає 22574,11 грн.

Представники Позивача та Відповідача в судове засідання не з’явилися, не повідомивши суд про причини своєї неявки. У зв”язку з тим, що в справі достатньо матеріалів, апеляційна інстанція  вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі вказаних представників

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 було призначено у справі № 34/87 судово – економічну експертизу.

09.11.2011 на адресу суду надійшов лист від 25.10.2011 № 8340/11-19, в якому повідомлялось про залишення ухвали без виконання у зв’язку з не проведенням Відповідачем, на якого ухвалою суду покладався обов’язок проведення оплати експертизи, попередньої оплати та ненадання додаткових матеріалів.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, Київський апеляційний господарський суд встановив.

Як видно з матеріалів справи, 01 листопада 2008 року між позивачем (Абонент) та відповідачем (Субабонент) укладено договір № 42/08 на відпуск холодної води, опалення та прийому стічних вод (далі –Договір), відповідно до якого позивач зобов’язався забезпечити відповідача холодною водою, опаленням і приймати від нього в каналізаційну мережу стічні води (далі –комунальні послуги)(п. 1.1 та п. 2.1.1), а відповідач зобов’язався своєчасно та у повному обсязі вносити плату за надані йому послуги, обумовлені Договором на розрахунковий рахунок позивача. Комунальні послуги постачаються в приміщення загальною площею 121,90 кв. м. за адресою: м. Київ, площа Святошинська, 1. Приміщення використовується для цілей: магазину, побутових послуг (п. 1.2.).

Згідно з п. 2.1.2 Договору позивач зобов’язався надавати відповідачу комунальні послуги за діючими розрахунками і тарифами.

Пунктом 2.1.4 Договору визначено, що позивач зобов’язався надавати комунальні послуги відповідно додаткам до договору, які є невід’ємною частиною даного Договору.

Відповідно до додатку до Договору сторонами визначено наступний порядок нарахування комунальних послуг (тарифи не стабільні), що оплачується відповідачем:

- холодна вода –згідно нарахувань департаменту ВАТ АК “Київводоканал”;

- центральне опалення –згідно нарахувань департаменту енегозбуту АК “Київенерго”у відсотковому відношенні на площу;

- експлуатаційні витрати –121,9* 0,977=119 грн.

Згідно з п. 2.2.1 Договору відповідач зобов’язався своєчасно та у повному обсязі, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним вносити плату за надані йому послуги, обумовлені даним Договором на розрахунковий рахунок позивача.

Умовами Договору визначено, що при несвоєчасному внесенні всіх платежів відповідач зобов’язався сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

На виконання умов Договору позивачем за період з 01.09.2008 до 31.11.2010 було надано відповідачу комунальні послуги з холодного водопостачання та центрального опалення на загалу суму 33 733,96 грн.

Всупереч договірним умов відповідачем було оплачено надані позивачем послуги у сумі 2 479,70 грн. Заборгованість відповідача становить 31 157 грн.

10.09.2010 позивачем було передано відповідачу претензію №1306 від 09.09.2010 з вимогою оплатити заборгованість, однак остання була залишена відповідачем без відповіді.

Даний спір виник наслідок того, що відповідач вважає здійснення нарахувань вартості наданих послуг опалення, при відсутності діючого будинкового засобу обліку теплової енергії, яка використовується на опалення, такими, що мають розраховуватися, виходячи з квадратного метра опалювальної площі на місяць в опалювальний період. Розрахунок плати за опалення з розрахунку на 1 Гкал, є невірним, оскільки АЕК “Київенерго”розраховує вартість опалення виходячи з максимальних помісячних проектних обсягів споживання теплової енергії, встановлену на центральному бойлері, що обслуговує цілу гілку будинків, а не один лише будинок відповідача.

Суд першої інстанції задовольняючі позовні вимоги частково, прийшов до висновку , що нарахування вартості наданого опалення відповідачу з розрахунку саме 1 Гігакалорія є правомірним та таким, що відповідає умовам Договору.

Судова колегія погоджується з вказаним висновком враховуючи наступне.

Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України “Про житлово-комунальні послуги”(далі –Закон).

Відповідно до ст. 19 Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У ст. 3 Цивільного кодексу України встановлено, що одними із засад цивільного законодавства є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У додатку до Договору сторонами було самостійно визначено порядок нарахування комунальних послуг за центральне опалення, а вартість опалення визначається згідно нарахувань департаменту енегозбуту АК “Київенерго”у відсотковому відношенні на площу.

Відповідно до ст. 32 Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до Договору №1422307 від 01.05.2006, укладеного між позивачем та Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго”(АК “Київенерго”), як виробником та постачальником теплової енергії для потреб опалення та горячого водопостачання, п. 8 додатку №2 до даного договору визначено, що у разі відсутності у “Споживача”(відповідача, що є кінцевим споживачем) будинкових комерційних приладів обліку, кількості спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді на опалення визначається як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1,6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія. Розрахунки  споживача за теплову енергію провадяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику (АК “Київенерго”) Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації за кожну відпущені Гігакалорія (1Гкал/грн.).

Таким чином, оскільки нарахування департаменту енегозбуту АК “Київенерго”теплової енергії, яка використовується для опалення розраховується з розрахунку 1 Гігакалорія, то нарахування вартості наданого опалення відповідачу з розрахунку саме 1 Гігакалорія є правомірним та таким, що відповідає умовам Договору.

Отже, факт надання позивачем за період з 01.08.2008 до 01.11.2010 комунальних послуг саме в сумі 33 733,96 грн. належним чином доведений та обґрунтований.

Згідно з наданого акта звірки розрахунків від 13.04.2011 за період з 01.09.2008 до 01.11.2011 відповідачем вказано, що позивачем при визначенні розміру заборгованості не враховано суму оплати відповідача у розмірі 72,20 грн.

Однак, Відповідачем не надано належних доказів сплати комунальних послуг в сумі 72,20 грн.

Також, заборгованість за комунальні послуги у сумі 31 157,79 грн. утворилася за період з 01.09.2008 до 01.11.2010, з яких заборгованість сумі 148,50 грн. не є заборгованістю за Договором від 10.11.2008. Відповідно до пояснень позивача оплата у сумі 2479,70 грн. здійснена відповідачем саме на виконання умов Договору. Підставами подання позовної заяви є невиконання відповідачем умов Договору №42/08 від 10.11.2008.

Таким чином, судова колегія погоджується з місцевим господарським судом та вважає розмір заборгованості відповідача за Договором становить 31 009,29 грн.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено строк виконання свого обов’язку щодо оплати виконаних робіт.

Посилання відповідача на ненадання позивачем йому частини платіжних вимог суд не бере до уваги, оскільки зазначений факт не звільняє відповідача від обов’язку виконання свого обов’язку у встановлений Договором строк. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості звернення до позивача за інформацією про розмір вартості наданих йому комунальних послуг.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, судова колегія констатує, що судом першої інстанції вірно встановлено, що у наведеному позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних не зазначено конкретних періодів прострочення (конкретні дати початку нарахувань та їх закінчень), не зазначені дати часткового погашення заборгованості, що впливає на періоди та суми на які проводяться зазначені нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, позивачем не доведені суми заявлені ним до стягнення з відповідача. А тому, у цій частині позовних вимог судом було вірно відмовлено в зв’язку із їх недоведеністю (необґрунтованістю).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

            Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. було прийнято по даній справі, з повним з‘ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також воно прийняте з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В  :

            1.Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011 у справі № 34/87 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

2. Матеріали справи  № 34/87 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді