Постанова

від 21.12.2011 по справі 3/226

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2011                                                                                           № 3/226

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Авдеєва  П.В.

суддів:             

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю,  

від відповідача: представник не з'явився,     

розглянувши у відкритому  судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Українська інноваційна страхова компанія “Інвестсервіс”  

на рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2011р.

у справі №3/226 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства “Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств “Укрнафтохімпроект”

до Приватного акціонерного товариства “Українська інноваційна страхова компанія “Інвестсервіс”

про стягнення 132 146,17 грн.,

                                                  В С Т А Н О В И В :

            В вересні 2011 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 127 374,00 грн. – основного боргу по орендній платі, 690,99 грн. – пені, 955,31 грн. – штрафу, 520,84 грн. – 3% річних, 605,03 грн. – інфляційних витрат, 1 321,46 грн. - державного мита та 236,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

          Рішенням Господарського суду м.Києва від 20.10.2011р. у справі №3/226 позов задоволено повністю.  

          Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм процесуального права.    

      Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

         Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, виходячи з наступного.

         Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

        Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2010р. між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, був укладений Договір оренди нежитлового приміщення № 627 (далі – Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, яке є власністю орендодавця, загальною площею 435,3 кв. м., без права передачі його у суборенду, розташоване за адресою: м. Київ, Кудрявський узвіз, 5-б для використання за призначенням, як офіс.

       У відповідності до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

      Відповідно до п. 2.1 Договору орендодавець з дня набрання чинності цим договором передає, а орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється відповідним актом, який підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення строку оренди. Акт приймання-передачі свідчить про фактичну передачу приміщення орендарю.

     Згідно акту приймання-передачі нежитлових приміщень орендодавець передав, а орендар, в свою чергу, прийняв 01.01.2011 в оренду приміщення інституту, що знаходиться за адресою м. Київ, Кудрявський узвіз,5-б, загальною площею 435,3 кв. м.

     Додатковими угодами № 1 від 24.02.2011, № 2 від 18.03.2011, № 3 від 01.04.2011, № 4 від 11.04.2011 сторонами було внесено зміни до Договору щодо розміру площі орендованого приміщення та визначено, що з 01.03.2011 площа переданого в орендне користування приміщення складає 452,20 кв. м.; з 21.03.2011 – 398,00 кв. м.; з 04.04.2011 – 323,60 кв. м.; з 11.04.2011 – 263,30 кв. м.

    В зв‘язку зі зміною розміру орендованої площі сторонами в даних угодах визначено розмір орендної плати за його користування.

    Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

   Пунктом 1.3 Договору сторонами встановлено, що орендоване майно передається орендарю з 01.01.2011 по 30.11.2011.

    Згідно із ч. 1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

    Пунктом 3.2 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 11.04.2011 встановлено, що розмір орендної плати за орендоване майно складає 31 843,50 грн. в тому числі ПДВ 5307,25 за один місяць.

     За умовами п. 3.3 Договору орендна плата сплачується на умовах 100% щомісячної попередньої оплати до 10 числа поточного місяця, за який здійснюється оплата.

     Пунктом 4.12 Договору відповідач зобов‘язався сплачувати орендодавцю щомісячну орендну плату згідно п. 3.2 і 3.3 цього Договору.

     Відповідно до ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

     Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

     Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати в повному обсязі у період з червня по вересень 2011 року, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість, яка за неоспореними останнім  розрахунками позивача становить 127 374,00 грн.

     Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних  умовах  звичайно  ставляться.   Кожна  сторона  повинна  вжити  усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

      Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

       В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

      Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості по орендній платі, на день прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

      З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу в розмірі 127 374,00 грн., відповідає чинному законодавству та матеріалам справи  

     Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

       Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

      Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

     Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України  встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

      З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється  від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

      Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, перевіривши розрахунок позивача та положення вказаних правових норм, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто інфляційні витрати в розмірі 605,03 грн. та 3% річних в розмірі 520,84 грн.

      Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

      Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

     Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

     Згідно із п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

     Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у   цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

    Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

   Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

   Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

   Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

      Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

      Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

     Пунктом 3.4 Договору передбачено, що за кожний день несплати за оренду після 10 числа поточного місяця орендар платить пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на дату складання вимоги про нарахування пені від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

     Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

    Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

     Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

     При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати орендної плати.

     Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

     Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

      За укладеним між сторонами Договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення.

      Враховуючи, що в силу умов пункту 3.3 Договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі до 10 числа кожного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг оренди окремо.

      В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню відповідно до п. 3.4 Договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 2 690,99 грн.

     Отже, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 2 690,99 грн. є обґрунтованим.

     Також пунктом 3.4 Договору передбачено, що в разі повторного порушення термінів щомісячної оплати за оренду орендар сплачує штраф в розмірі 1% від несплаченої суми за кожне порушення.

      Оскільки матеріали справи свідчать, що прострочення оплати орендної плати мало місце за кожним платежем, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині щодо стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 955,31 грн. (за обґрунтованим розрахунком позивача).

      Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

       Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

       Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

      Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

       Судом першої інстанції дотримані вимоги ст.49 ГПК України.   

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Українська інноваційна страхова компанія “Інвестсервіс” на рішення Господарського суду м. Києва  від 20.10.2011 року  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 20.10.2011 року у справі №3/226  залишити без змін.

3.          Матеріали справи  №3/226 направити до Господарського суду  м.Києва.

          Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

26.12.11 (відправлено)