Постанова

від 31.07.2008 по справі 26/387-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

26/387-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 31 липня 2008 р.                                                                                    № 26/387-07  

    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя:Першиков Є.В.

суддіДанилова Т.Б., Ходаківська І.П.

розглянувши  матеріали касаційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "Барс"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2008р.

у справігосподарського суду№26/387-07Дніпропетровської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Барс"

додержавного підприємства "Придніпровська залізниця"

проза участю  представників сторін:позивача –

відповідача –

стягнення вартості поліпшення об'єкту оренди

пр. Прокопенко А.В. – дов. №3 від 12.03.08р.пр. Стефлюк Ю.В. –дов. від 09.04.08р.пр. Рєзнік О.І. –дов. №67 від 01.01.08р.

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "Барс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до державного підприємства "Придніпровська залізниця" про стягнення з відповідача на користь позивача вартості витрат на поліпшення майна за договором оренди.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2008р. (суддя Камша Н.М.) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2008р. (судді Павловський П.П., Швець В.В., Чус О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, посилаючись на те, що орендар фактично не отримав від орендодавця згоду на здійснення поліпшення орендованого майна, а також позивачем не доведено суму витрат на поліпшення майна залізниці.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Барс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову по справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові і доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 03.09.1993р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Барс" та Дніпропетровським вагонним депо Придніпровської залізниці укладено договір на надання в орендне користування приміщень і обладнання Дніпропетровського вагонного депо, договір укладено строком на 5 років, предметом договору, зокрема, була площадка для збереження металу.

01.07.1994р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Барс" та Дніпропетровським державним підприємством по перевезенню вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці укладено договір №33/ДНтех на передачу в орендне користування приміщень та обладнання Дніпропетровського вагонного депо, предметом якого було те ж майно, що і по договору від 03.09.1993р.

01.02.1996р. був укладений аналогічний договір на строк –1 рік.

18.02.1998р. ці ж сторони уклали договір №0119.98-А/ДНтех, по якому позивачу передавалось нежиле приміщення площею 35,28м2 в адміністративній будівлі Дніпропетровського пасажирського вагонного депо. У цей же день укладено договір оренди №0120.98-А/ДНТех на оренду нежилого приміщення площею 37,3м2 в будівлі Дніпропетровського пасажирського вагонного депо для виробництва капрону та договір №0121.98-А/ДНТех, за яким передавався позивачу в оренду критий майданчик для ремонту акумуляторних батарей загальною площею 60м2.

Відповідно до пункту 5.1 договорів орендарю надавалось право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переоснащення, що зумовлює підвищення його вартості. Пунктами 9.5 вищеозначених договорів передбачено, що при розірванні договорів поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визнаються власністю орендаря.    

01.11.2001р. між позивачем та відповідачем по даній справі укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ПрНГСор/181-01/-142 та додаткову угоду до цього договору, за яким позивачу надавались в оренду виробничі приміщення загальною площею 679,78м2.

Пунктом 5.2.2  орендар мав право виконувати з дозволу орендодавця за власні кошти реконструкцію, технічне переобладнання та поліпшення орендованого майна, а у випадку розірвання даного договору залишити собі проведені покращення орендованого майна, здійснені за власні кошти, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без його ушкодження. (п.5.2.3 договору). Договором (п.8.6) також передбачено, що у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна  не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані  поліпшення –власністю орендодавця.

Договір був укладений строком на 1 рік –з 01.11.2001р. до 01.11.2002р. Після цього орендар продовжував користуватись майном,  сплачував орендну плату, однак договір оренди у встановленому порядку укладено не було. Орендоване майно повернуто орендодавцю 30.06.2006р., що підтверджується матеріалами справи і не оспорюється сторонами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 03.09.1993р. по 30.06.2006р. позивач орендував у відповідача майно, яке протягом строку дії договору оренди за згодою орендодавця поліпшив, ці поліпшення вважає такими, що не можуть бути відокремлені від предмету оренди без його пошкодження, і тому, посилаючись на положення статті 778 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача вартість необхідних витрат на поліпшення об'єкту оренди, а відповідач, в свою чергу, вважає, що із поданих позивачем доказів неможливо встановити  вартості необхідних витрат саме на поліпшення об'єкту оренди, а при поверненні об'єкту оренди позивачем сторонами не був зазначений факт поліпшення орендарем орендованого майна.

Посилання касатора на грубе порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права щодо застосування старої редакції ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є безпідставним та неправомірним, оскільки поліпшення об'єкту оренди відбувалось у період з 1998 року по 2001 рік, тому суди попередніх інстанцій при винесенні рішень правомірно керувались положеннями Цивільного кодексу Української РСР 1963р. та чинною на той час редакцією Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Стаття  272 Цивільного кодексу Української РСР передбачала, що в разі проведення з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором. Зроблені наймачем без дозволу наймодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для майна і якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені наймачем. Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.

Частина друга статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на час проведення поліпшень) передбачала, що орендарі вправі залишити за собою проведені ними поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок даних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо, орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що орендар мав отримати від орендодавця згоду на здійснення таких поліпшень, довести суду вартість проведених витрат на поліпшення майна та неможливість відокремлення проведених поліпшень від орендованого майна.

Судами встановлено, що позивачем не надано письмової згоди орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого майна як єдиного документа.

Як доказ погодження проведених поліпшень, позивач надав креслення плану реконструкції площадки оборотного водопостачання та частини реконструкції складу. Проектна документація погоджена орендарем з орендодавцем, однак позивачем не подано доказів того, що з орендодавцем погоджена також і кошторисна документація на проведення поліпшень орендованого майна за рахунок орендаря.

За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про не доведеність позивачем факту погодження проведення поліпшень орендованого майна в період з 1998 року по 2001 рік, окрім того, в підтвердження понесених витрат на поліпшення орендованого майна позивачем було подано первинні документи на придбання будівельних матеріалів, однак із їх змісту неможливо зробити висновок про те, яку кількість і якої вартості матеріали були витрачені на проведення поліпшень, яким чином оплачені роботи, будівельні матеріали, конструкції тощо.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а позивач не довів доказами належного погодження з орендодавцем проведення поліпшень об'єкту оренди та вартості витрат на його поліпшення .

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Барс", оскільки судами попередніх інстанцій повно досліджені всі обставини даної справи, їм надана належна правова оцінка та прийняті обґрунтовані та правомірні судові рішення.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Барс" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2008р. у справі №26/387-07 залишити без змін.

Головуючий                                                             Є. Першиков

Судді                                                                              Т. Данилова

                                                                                          І. Ходаківська