Постанова

від 18.01.2012 по справі 1/237

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2012                                                                                           № 1/237

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Новікова  М.М.

          Мартюк А.І.

при секретарі:          Рибаруку М.М.

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. №64-3889 від 30.08.2011р.;

відповідача:                     ОСОБА_2 - особисто;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Приватного підприємця ОСОБА_2  

на рішення                     Господарського суду міста Києва  

від                               28.10.2011р.

у справі                     №1/237 (суддя Мельник В.І.)

за позовом                Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

до                                     Приватного підприємця ОСОБА_2  

про                                  стягнення 65 506,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) заборгованості за договором про надання послуг №183/407 від 01.01.2005р. у загальному розмірі 65 506,37 грн. (52 859,65 грн. – основний борг, 6 658,99 грн. – інфляційні втрати, 2 178,00 грн. – 3% річних, 3 809,73 грн. – пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг (том справи – 1, аркуші справи – 3-5).

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, але в усних поясненнях, наданих в судовому засіданні місцевому господарському суду, проти позову заперечував (том справи – 1, аркуш справи – 39). Справа розглядалась Господарським судом міста Києва у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2011р. по справі №1/237 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 52 859,65 грн. основної заборгованості, 3 809,73 грн. пені, 6 658,99 грн. інфляційних втрат, 2 178,00 грн. 3% річних, 655,06 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (том справи – 1, аркуші справи – 109-111).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2011р. по справі №1/237 та направити справу на новий розгляд в новому складі суду (том справи – 1, аркуші справи – 118-120).

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:

- поза увагою місцевого господарського суду залишилось те, що відповідач не отримував позовної заяви, внаслідок чого було порушено право відповідача на подання відзиву на позов;

- судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, не досліджено листування сторін з приводу розірвання (припинення) спірного договору №183/407 від 01.01.2005р.;

- договір №183/407 від 01.01.2005р. припинив свою дію 01.01.2010р., тому заборгованості за 2010-2011 роки у відповідача немає.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.12.2011р.

05.12.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли уточнення до апеляційної скарги  вих.№30 від 02.12.2011р., згідно з якими відповідач просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2011р. у справі №1/237 та припинити провадження у справі (том справи – 1, аркуші справи – 142-144).

06.12.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2011р., на підставі            ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.01.2012р., сторін зобов'язано провести звірку взаєморозрахунків за договором про надання послуг №183/407 від 01.01.2005р. за період з 01.01.2009р. по 01.07.2011р. та скласти відповідний Акт, який надати суду.

В судовому засіданні 16.01.2012р. представники сторін надали документи на виконання вимог ухвали суду від 12.12.2011р.

Відповідач у судовому засіданні 16.01.2012р. подав письмові пояснення по справі, а також підтримав апеляційну скаргу з урахуванням уточнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №1/237 від 28.10.2011р. скасувати та припинити провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 16.01.2012р. заперечував проти апеляційної скарги відповідача з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 16.01.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 18.01.2012р.

В судовому засіданні 18.01.2012р. відповідач підтримав раніше надані суду пояснення та просив задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 18.01.2012р. представник позивача підтримав пояснення, надані у попередніх судових засіданнях, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.01.2005р. між позивачем та відповідачем, як споживачем, було укладено договір №183/407 про надання послуг (далі – Договір), за умовами якого (розділ 1) позивач зобов'язався на підставі укладених договорів з виробниками і постачальниками комунальних послуг (ВАТ АК „Київводоканал”, АЕК „Київенерго”, ЗАТ ЕК „Укр-Кан-Пауер”) транспортувати відповідачу по внутрішньо будинкових мережах нежилого приміщення площею 270,6 м2 за адресою: м. Київ, вул. Старосільська, 52-А, що є його власністю згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.12.1998р., комунальні послуги, виставляти відповідачу до оплати платіжні документи за Договором, приймати на власний розрахунковий рахунок кошти від відповідача та перераховувати їх виробникам і постачальникам комунальних послуг. Відповідач у відповідності до даного Договору зобов'язався прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплатити (том справи – 1, аркуші справи – 11-15).

Порядок розрахунків за надані послуги визначений сторонами у розділі 2 Договору, згідно з яким споживач повинен до 10-го числа поточного місяця сплатити:

- платежі за комунальні послуги (гаряче і холодне водопостачання, водовідведення, центральне опалення, електроенергія) поточного місяця в сумі, що визначається на рівні сум минулого місяця (останнього опалювального місяця). Перерахунок за фактично спожиті комунальні послуги здійснюється на підставі табулярів та груп рахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг місяцем раніше, шляхом добору або зарахування надмірно сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів;  

- суму відшкодування витрат за технічне та аварійне обслуговування внутрішньо будинкових мереж. Суми по кожному виду комунальних послуг, добір (зарахування), відшкодування витрат за технічне та аварійне обслуговування внутрішньо будинкових мереж, ПДВ пред'являються до сплати платіжною вимогою-дорученням за три банківські дні до моменту їх оплати. Споживач отримує платіжні вимоги-доручення під розпис відповідальної особи.

За несвоєчасну сплату платежів, передбачених п.2.1 Договору позивач, як споживач, повинен сплатити на користь відповідача пеню у розмірі 1% від розміру несплачених платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого чинним законодавством.

В п.п.5.5-5.7 Договору сторони погодили строк дії останнього з 01.01.2005р. по 01.01.2010р. Після закінчення дії цього Договору він може бути продовжений на той же термін і на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення даного Договору жодна із сторін не повідомить іншу про його припинення або зміну умов. Одностороння відмова від Договору не допускається.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач не виконував належним чином свої грошові зобов'язання перед позивачем, внаслідок чого за період з 01.09.2009р. по 01.07.2011р. у відповідача виникла заборгованість у розмірі 52 859,65 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за період з 01.01.2011р. по 01.07.2011р. у сумі 3 809,73 грн., інфляційні втрати за період з 01.01.2009р. по 01.07.2011р. у розмірі 6 658,99 грн. та 3% річних за період з 01.01.2009р. по 01.07.2011р. у сумі 2 178,00 грн.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про безпідставність та недоведеність останніх.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно та документально підтвердженими.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалось вище, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості комунальних послуг, наданих з 2009 року по перше півріччя 2011 року, у розмірі 52 859,65 грн.

В процесі судового розгляду було встановлено, що заборгованість за 2009 рік, яка станом на 31.12.2009р. складала 23 028,48 грн., була погашена відповідачем лише 21.07.2010р. згідно з платіжним дорученням №64 від 21.07.2010р., тобто з порушенням порядку та строків здійснення розрахунків, погоджених сторонами у Договорі.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати послуг, наданих у 2009 році.

Відносно заборгованості за 2010 рік і перше півріччя 2011 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що, укладаючи Договір, сторони погодили його істотні умови, зокрема, відносно предмету договору, порядку проведення розрахунків, зобов'язань та відповідальності сторін, строку дії договору, тощо.

Згідно з п.5.5 Договору строк дії останнього встановлений з 01.01.2005р. по 01.01.2010р.

Договір може бути розірвано за погодженням сторін (п.5.8 Договору).

Після закінчення дії цього Договору він може бути продовжений на той же термін і на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення даного Договору жодна із сторін не повідомить іншу про його припинення або зміну умов (п.5.6 Договору).

В матеріалах справи наявний лист відповідача вих.№21 від 13.11.2009р. (том справи – 1, аркуш справи – 124) з відміткою позивача про його реєстрацію (вхідний №821 від 13.11.2009р.), в якому відповідач, посилаючись на п.5.6 Договору, просив позивача припинити дію договору і не надавати з 01.01.2010р. послуги по опаленню та підігріву води.

Тобто, відповідач заперечував проти пролонгації дії Договору, тому останній припинив свою дію після спливу строку, на який його було укладено, а саме – 01.01.2010р.

Посилання позивача на те, що дія Договору не може бути припинена, оскільки позивач є лише посередником між відповідачем, як споживачем послуг, та виробниками і постачальниками цих послуг, не може бути прийнята судом до уваги. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між позивачем та відповідачем  були укладені будь-які додаткові угоди до спірного Договору, в яких було б врегульовано питання щодо встановлення іншого строку дії Договору та/або визначення порядку (процедури) його пролонгації в інший спосіб, ніж передбачено п.5.6 Договору.

Отже, оскільки Договір №183/407 від 01.01.2005р. припинив свою дію 01.01.2010р., нарахування відповідачу до сплати вартості комунальних послуг за 2010 рік і перше півріччя 2011 року на підставі даного Договору є необґрунтованим.

Вищевказані обставини залишились поза увагою місцевого господарського суду під час вирішення спору по суті та прийняття рішення у даній справі.

Таким чином, в процесі судового розгляду було встановлено прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з проведення розрахунків за послуги, надані у період дії Договору, а саме у 2009 році, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 23 028,48 грн. Однак основний борг був погашений відповідачем у липні 2010 року, тобто ще до звернення відповідача з позовом до суду (позов було подано 02.09.2011р.). Правові підстави для нарахування відповідачу до сплати вартості комунальних послуг за 2010 рік - перше півріччя 2011 року відсутні.  

Оскільки у відповідача немає заборгованості (основного боргу) перед позивачем за спірним Договором, позовні вимоги в частині стягнення 52 859,65 грн. основного боргу не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань за Договором за 2009 рік, а борг, який станом на 31.12.2009р. складав 23 028,48 грн., був погашений лише 21.07.2010р., нарахування інфляційних втрат і 3% річних за період з 01.01.2009р. по 21.07.2010р. є обґрунтованим.

За розрахунком апеляційного господарського суду з відповідача підлягають стягненню 2 121,33 грн. інфляційних втрат, 800,53 грн. 3% річних і в цій частині позов підлягає задоволенню.

Решта вимог про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних не підлягає задоволенню у зв'язку з їх безпідставністю.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що ані позивач, ані місцевий господарський суд при здійсненні розрахунку пені не прийняв до уваги вимоги ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось вище, заборгованість у відповідача виникла у 2009 році, натомість позивач здійснив нарахування пені за період з 01.01.2011р. по 01.07.2011р., тобто без урахування вимог ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Відносно посилання відповідача на те, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, оскільки в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату було відмовлено і справу розглянуто без участі відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.   

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.   

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був завчасно повідомлений про дату та час судового розгляду, але не скористався правом на подання відзиву на позов та доказів по справі.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції повинен був відкласти розгляд справи не може бути прийнято до уваги, оскільки оголошення в судовому засіданні перерви чи відкладення розгляду справи, у відповідності до норм ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується ним в залежності від того, чи наявні обставини, які унеможливлюють вирішення спору в судовому засіданні.

Твердження відповідача про те, що суд першої інстанції не перевірив чи надіслав позивач позовну заяву відповідачу також є безпідставним, оскільки в матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження виконання позивачем ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, а саме: фіскальний чек, опис  вкладення у цінний лист та список згрупованих поштових відправлень (том справи – 1, аркуші справи – 32-35).

Що ж до вимог відповідача в апеляційній скарзі про припинення провадження у справі, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що відповідачем не зазначено жодної підстави, передбаченої в ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, яка б зумовлювала припинення провадження у справі, тому вимоги апеляційної скарги в цій частині задоволенню не підлягають.  

Однак загалом за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача частково підтвердились під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2011р. у справі №1/237 має бути частково скасовано з прийняттям нового рішення про задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача 2 121,33 грн. інфляційних втрат та 800,53 грн. 3% річних. Решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

Зважаючи на часткове задоволення як позовної заяви, так і апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог позову і апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 86, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2011р. у справі №1/237 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

    „1. Позов Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва задовольнити частково.

     2. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району у  м. Києві (02002, м. Київ, вул. Челябінська 9-Г, код ЄДРПОУ 03366612) 2 121,33 грн. (дві тисячі сто двадцять одну гривню 33 копійки) – інфляційних втрат, 800,53 грн. (вісімсот гривень 53 копійки) – 3% річних, 29,22 грн. (двадцять дев'ять гривень 22 копійок) – державного мита, 10,53 грн. (десять гривень 53  копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

     3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити”.

3. Стягнути Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району у м. Києві (02002, м. Київ, вул. Челябінська 9-Г, код ЄДРПОУ 03366612) на користь Приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 341,58 грн. (триста сорок одну гривню 58 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №1/237 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Зубець Л.П.

Судді                                                                                          Новіков  М.М.

                                                                                          Мартюк А.І.