Постанова

від 17.09.2008 по справі 7/149/08

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/149/08

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.09.08                                                                                       Справа №7/149/08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді  Мойсеєнко Т. В.    , Коробка Н.Д.  , Мірошниченко М.В.

при секретарі судового засідання: Бредіхін Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача: Грановська І.І., довіреність № 12-30/119-619 від 30.01.2008 року, головний спеціаліст;

відповідача: Минько І.В., довіреність б/н від 02.01.2008 року, головний спеціаліст;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши матеріали справи № 7/149/08 та апеляційну скаргу Головного управління Державного Казначейства України у Запорізькій області в особі управління Державного казначейства у Розівському районі Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області

на рішення господарського суду Запорізької області від 29.05.2008 року у справі               № 7/149/08

за позовом: Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області в особі управління Державного казначейства у Розівському районі Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області

до відповідача: Розівської дослідної станції Інституту зернового господарства УААН, смт. Розівка, Розівський район,  Запорізької області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Відкрите акціонерне товариство «Розівський елеватор», смт. Розівка, Розівський район, Запорізької області

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.05.2008 року у справі                   № 7/149/08 (суддя Кутіщева Н.С.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач оскаржує даний судовий документ і в апеляційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 29.05.2008 року у справі №7/149/08 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Заявник апеляційної скарги зазначає, що  відділення Державного казначейства України у Розівському районі надало бюджетну позичку відповідачу шляхом сплати за послуги та товари, що забезпечували господарську діяльність останнього, що підтверджується платіжними дорученнями за квітень-липень 1996р. Господарський суд Запорізької області  рішенням від 14.12.2005р. у справі № 23/449 встановив, що кошти, які перераховані  казначейством за платіжними дорученнями, не мають відношення до договору  від 29.08.96р. про надання бюджетної позички, укладеного між казначейством та відповідачем. На оригіналах акту приймання-передачі заборгованості  та договорі від 29.08.96р. не можливо ідентифікувати особу, яка їх підписала. В Управлінні Державного казначейства у Розівському районі відсутні достатні докази отримання бюджетної позички Розівською дослідною станцією, таким чином суму коштів 157 688 грн. слід рахувати, як безпідставно отримане відповідачем майно.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20 червня 2008 року у справі № 7/149/08 апеляційна скарга позивача прийнята та призначена до розгляду на 19 серпня 2008 року.

Розгляд справи відкладався, колегія суддів змінювалась.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1757 від 16.09.2008 року справу призначено до розгляду у складі колегії – головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Коробка Н.Д., Мірошниченко М.В., якою і прийнято постанову.

У судове засідання, яке відбулося 17.09.2008 року уповноважений представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.   

За заявою представників сторін присутніх у судовому засіданні, судовий процес проводився без застосування технічних засобів фіксації та за їх згодою у судовому засіданні 17.09.2008 року оголошено тільки вступну та резолютивну частину постанови.

Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позовні вимоги про стягнення до Державного бюджету коштів у сумі 157 668,00грн. з урахуванням уточнень (а.с.95-97,т.1) обґрунтовані ст.469 ЦК УРСР, ст. 1213 ЦК України, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Однак, ст. 469 ЦК УРСР, яку зазначив позивач, як правову підставу для стягнення спірної суми, на момент пред'явлення ним позовної заяви та на момент вирішення спору судом є нечинною.

Відносини з повернення відповідачем безпідставно отриманого майна виникли між сторонами  після набрання чинності Цивільного кодексу України в редакції 2003р., то до спірних відносин слід застосовувати Цивільний кодекс України, як то визначено у п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу.

Правовідносини щодо повернення безпідставно отриманого майна регулюються нормами глави 83 ЦК України (ст.ст.1212-1215).  

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна,  потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст. 1213 цього Кодексу набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Виходячи зі місту положень вищенаведених правових норм для їх застосування необхідно, як правильно визначив суд першої інстанції, довести перш за все факт набуття або збереження особою майна і, по-друге, набуття цього майна без достатньої правової підстави.

Згідно зі ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У підтвердження своїх вимог позивач послався на те, що у 1996 році відповідно до Порядку надання та повернення бюджетної позички на закупівлю продовольчого зерна, елітного і сортового насіння за  державним замовленням 1996 року, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України та Міністерства сільського господарства і продовольства від 11.04.1996 року № 72/113 і зареєстрованого Міністерством юстиції України 04.06.1996 року № 265/1290 «Про затвердження порядку надання і повернення бюджетної позички на закупівлю продовольчого зерна, елітного і сортового насіння за державним замовленням 1996 року», на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 року № 323 «Про задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік», відділенням Державного казначейства у Розівському районі та Розівською дослідною станцією був укладений договір «Про надання бюджетної позички для авансування закупівлі зерна за державним замовленням 1996 року» від 29.08.1996 року (а.с. 49, т. 1).

Відповідно до умов договору відділення Державного казначейства у Розівському районі Запорізької області надало відповідачу бюджетну позичку в сумі 157 668,00 грн. на закупівлю продовольчого зерна, елітного і сортового насіння за державним замовленням 1996 року виходячи з обсягів, визначених договором, укладеним між Товаровиробником (Розівська дослідна станція) та Заготівельним підприємством (АП «Розівський елеватор»).

У підтвердження отримання відповідачем коштів, що є предметом спору казначейство надало акт приймання-передачі заборгованості від 15.10.1996 року (а.с. 67, т. 1). Однак на наданих позивачем копіях зазначеного акту та договору від 29.08.1996 року (а.с 49, т. 1) з боку Розівської дослідної станції міститься нечитаємий відбиток печатки, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати особу. Оригінали цих документів суду не надані. До того ж, відповідно до п. 4.10 порядку надання і повернення бюджетної позики на закупівлю продовольчого зерна, елітного  сортового насіння за державним замовленням 1996 року, зареєстрованого в МЮ України 04.06.1996 року за № 265/1290, такий акт повинен бути підписаний в десятиденний термін після завершення видачі авансів, а він складений 15.10.1996 року. Наведені факти  також встановлені і рішенням господарського суду Запорізької області по справі № 23/449  

Кріт того, у якості доказів виконання умов договору і перерахування коштів з боку ВДК у Розівському районі Запорізької області позивачем надані копії платіжних доручень за квітень – липень 1996 року, на підставі яких сплачувались послуги та товари, що забезпечували господарську роботу господарства (ремонт вакуумних насосів, запчастини, двигун та інше). Однак, як встановлено господарським судом Запорізької області, зазначені платіжні доручення не мають відношення до спірної угоди, так як угода укладена 29.08.1996 року, а вищевказані платіжні доручення є доказом оплати по окремим рахункам за період з квітня по липень 1996 року.

Рішенням господарського суду Запорізької області по справі № 23/449, яке залишено без змін по суті постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року, де брали участь сторони по справі № 7/149/08, не скасовано і на момент розгляду спору у справі № 7/149/08 є чинним.

Згідно ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Таким чином, факти встановлені рішенням суду у справі № 23/449 є преюдиціальними при вирішенні справи                    № 7/149/08.

         Таким чином, оскільки перерахування коштів проводилось до укладання договору на надання бюджетної позички, позивач вважає, що кошти відповідачем були отримані безпідставно.

Однак, з наявних у справі платіжних дорученнях вбачається, що 1357209000крб. (13572,09грн.) за платіжним дорученням отримані відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України  №652 від 14.08.95р., як фінансування під врожай 1996р., тобто кошти по цьому платіжному документу, як слідує з призначення платежу, були перераховані не безпідставно, а на підставі нормативно- правового акту.

Платіжні доручення № 167 від 11.07.96р. на суму 1317460000крб та № 168 від 15.07.96р. на суму 39749000крб. (а.с.75, 76) свідчать про перерахування самим відповідачем коштів іншим підприємствам за бензин та послуги за доставку бензину і не підтверджують факт отримання цих коштів за цими платіжними документами саме від позивача.

З інших платіжних доручень, наданих позивачем до справи, вбачається, що кошти перераховувались казначейством на рахунки інших підприємств, а не відповідача та також не є доказом, який підтверджує факт отримання коштів саме відповідачем і на підставі рахунків відповідача.

Позивач не довів, що він є потерпілою особою, власником чи особою, яка фактично передала вказані кошти відповідачу, або факт надання їй повноважень виступати від потерпілої особи.

Таким чином, позивач не довів, як того вимагає ст.33 ГПК України, обставин, на які він посилається в обґрунтування позову, а саме наявність підстав, передбачених ст.1212 ЦК України.  

              Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та наступним.         

Згідно ч. 2 ст. 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Указом Президента України від 20.04.2005р. № 676/2005 "Питання Міністерства фінансів України" постановлено реорганізувати Державне казначейство України шляхом його перетворення в урядовий орган державного управління у складі Міністерства фінансів України.

Пунктом 1 Положення про Державне казначейство України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1232 визначено, що Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується.

Пунктом 10 Положення про Державне казначейство України визначено, що Казначейство для виконання покладених на нього завдань може за погодженням з Міністром фінансів утворювати територіальні органи у межах граничної чисельності працівників Казначейства. Типове положення про територіальний орган Казначейства затверджує Міністр фінансів.

Згідно п. 1 Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі Типове положення), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 04.04.2006р. № 332 головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне управління) є територіальним органом Державного казначейства України, який утворюється Державним казначейством України за погодженням з Міністром фінансів України.

Оскільки Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, то позивач – Головне Управління є територіальним урядовим органом державного управління, а отже і юридичною особою публічного права.

Згідно п. 3 Типового положення основним завданням Головного управління є: забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями; у межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів. Таким чином, приписами даної правової норми визначено, що основним завданням Головного управління, яким є позивач, є розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів та відповідний контроль.

Як вже було зазначено, позивач просить стягнути з відповідача до державного бюджету 157668 грн., як безпідставно  отримане майно.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Згідно ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників. Таки чином, приписами даної правової норми визначено, що у разі невиконання юридичними особами відповідних зобов'язань органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів.

Згідно п. 1.16 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи із забезпечення погашення податкового боргу у межах компетенції, встановленої законами.

Відповідно до Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 04.04.2006р.  № 332 у позивача відсутня компетенція щодо здійснення заходів із забезпечення погашення податкового боргу, за таких обставин позивач органом стягнення не є.

Позивач просить стягнути з відповідача бюджетну позичку на підставі ст. 1212 ЦК України, яка, як вважає позивач, отримана відповідачем без достатньої правової підстави.  

Правила щодо участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах встановлені ст. 82 ЦК України, згідно якої на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту  ч. 1 ст. 1212 ЦК України слідує, що особа, яка набула майно за рахунок потерпілого без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Оскільки Позивач – Головне управління Державного казначейства не доводить, що він є власником коштів, що стягуються з відповідача, то між позивачем та відповідачем відсутні цивільно-правові відносини, що регулюються даною правовою нормою.

До того ж, відповідно до п. 12 Порядку  формування обсягів і виконання закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства за державним замовленням у 1996 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 року № 323 (а.с.21,т.1) повернення бюджетної позички, наданої на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням, здійснюється заготівельними підприємствами і організаціями. Тобто погашення бюджетної позички покладалось на заготівельні підприємства, які і повинні були укласти з сільгоспвиробником відповідний договір.

Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.

Керуючись ст. 49, ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державного Казначейства України у Запорізькій області в особі управління Державного казначейства у Розівському районі Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області  залишити без задоволення.

Рішення  господарського суду Запорізької області від 29.05.2008 року у справі 7/149/08 - без змін.

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.

 судді  Мойсеєнко Т. В.  

 Коробка Н.Д.  Мірошниченко М.В.