Рішення

від 16.01.2012 по справі 13/211

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/211

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

16.01.12 р.                                                                                 Справа № 13/211                               

  Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Істок”, Донецька обл., м. Ясинувата

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівайвел –буд”, Донецька обл., м. Авдіївка

про стягнення 76142грн.32коп.

за участю представників сторін:

від позивача: арбітражний керуючий Батозький В.Г.(згідно постанови господарського суду Донецької області за справою про банкрутство № 42/156Б від 31.03.2011р.)

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Істок”, Донецька обл., м. Ясинувата (далі – позивач) звернулось до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівайвел –буд”, Донецька обл., м. Авдіївка (далі – відповідач) про стягнення суми заборгованості у розмірі 76142грн.32коп.

Ухвалою від 21.11.2011р. порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 06.12.2011р., зобов'язано сторін з'явитися в судове засідання, надати документи та вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі досягнутої між сторонами усної домовленості здійснив відповідно до видаткових накладних поставку товару відповідачу, однак відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, оскільки отримана продукція була сплачена не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість в розмірі 76142грн.32коп.

Відповідач жодного разу не направив свого представника для прийняття участі в судових засіданнях, клопотанням б/н від 21.12.2011р. просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю директора, повідомив про не отримання копії позовної заяви від відповідача через що немає можливості скласти відзив на позовну заяву.

Клопотанням б/н від 04.01.2012р. відповідач знов повідомив суд про неможливість явки в судове засідання, просив суд залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з ненаданням позивачем витребуваних ухвалами суду документів та не явкою в судові засідання.

Клопотанням б/н від 12.01.2012р., яке надійшло через канцелярію суду 13.01.2012р. відповідач повідомив суд про неможливість явки в судове засідання директора.

Про необхідність витребування від сторін будь–яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

Суд вважає за можливе розглянути спір, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судового засідання представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач в позовній заяві, постановою господарського суду Донецької області по справі № 42/156б від 31.03.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю  „Істок” визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура, в ході якої стало відомо, що у позивача існує дебіторська заборгованість за поставку товарно – матеріальних цінностей відповідачу, яка виникла на підставі досягнутої між сторонами домовленості, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити відповідачеві товар, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити вартість поставленого товару.

Як зазначає позивач, ним на виконання умов досягнутої домовленості згідно накладних № 1078 від 25.07.2008р., № 1151 від 08.08.2008р., № 1116 від 01.09.2008р., № 1117 від 01.09.2008р. була здійснена поставка товару відповідачу та виставлені для її оплати рахунки № 1078 від 25.07.2008р., № 1151 від 08.08.2008р., № 1116 від 01.08.2008р., № 1117 від 01.08.2008р. на загальну суму 156142грн.32коп.

Однак, позивач посилається на те, що відповідач, отримавши товар, здійснив його оплату лише частково по рахункам на загальну суму 80000грн. 00коп., у підтвердження суду надані копії банківських виписок.

         Позивач стверджує, що сума заборгованості в розмірі 76142грн.32коп. не погашена, у зв'язку з чим заявлена позивачем до стягнення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за усною домовленістю (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, в тому числі, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, у тому числі, правочини.

Під правочином, згідно з приписами ст.202 Цивільного кодексу України, мається на увазі дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

         Згідно ст. 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Виходячи із приписів ст.ст. 202, 203, 205 Цивільного кодексу України між сторонами відбувся правочин.

З приписів ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Відповідно до ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язаннь, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

        Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

        Тобто, на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі факт поставки товару, тобто отримання товару відповідачем у означеній позовній заяві кількості та за вказаною ціною.

        Виходячи з положень ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, суд повинен приймати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати юридичні факти, що мають відношення до даної справи. Належні докази повинні свідчити про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню.

В якості таких доказів позивач посилається на накладні № 1078 від 25.07.2008р., № 1151 від 08.08.2008р., № 1116 від 01.09.2008р., № 1117 від 01.09.2008р. на загальну суму 156142грн.32коп., які містяться у матеріалах справи.

       Однак, суд вважає, що вказані документи не є належними та допустимими доказами факту поставки відповідачу товару на зазначену суму, виходячи з наступного.

Суд приходить до висновку про розповсюдження дії Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ” на спірні правовідносини.

Відповідно до  ч.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, якими у даному випадку виступають накладні.

Накладні – це  первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту –здійснення господарської операції.

Згідно ч.2 ст.9 зазначеного Закону визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

За змістом ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Аналогічні вимоги встановлює і Наказ Міністерства фінансів України  від 24 травня 1995 року N 88 „Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”.

Надані позивачем видаткові накладні № 1151 від 08.08.2008р., № 1116 від 01.09.2008р., № 1117 від 01.09.2008р. не можуть вважатися належними доказами отримання відповідачем товару, оскільки на них не містяться підписи осіб, що отримували товар, в тому числі відсутні печатки відповідача та взагалі будь-які відомості отримання матеріальних цінностей. Отже, ці накладні позбавлені доказової сили.

Тільки в накладній № 1078 від 25.07.2008р. наявні підпис отримувача (відповідача) та відбиток печатки товариства в графі „Отримав”. Однак, як зазначає позивач в позовній заяві рахунок № 1078 від 25.07.2008р., виставлений для оплати вартості товару, поставленого за вказаною накладною, оплачений відповідачем в повному обсязі 06.08.2008р. сумою в розмірі 50000грн.00коп. Отже, накладна № 1078 від 25.07.2008р. не є спірною.

Разом з тим, позивач посилається на виставлені відповідачу рахунки № 1078 від 25.07.2008р., № 1151 від 08.08.2008р., № 1116 від 01.08.2008р., № 1117 від 01.08.2008р.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок, відповідач перерахував позивачу грошові кошти наступним чином: 06.08.2008р. в розмірі 50000грн.00коп., призначення - по рахункам № 1078  від 25.07.2008р. (повністю) та 1117 від 01.08.2008р. (частково); 08.08.2008р. в розмірі 30000грн.00коп., призначення - по рахункам № 1117 від 01.08.2008р., № 1116 від 01.08.2008р., № 1151 від 08.08.2008р.

Проте, посилання позивача на здійснення відповідачем часткових оплат судом до уваги не приймаються з огляду на те, що в призначенні платежу не міститься посилань на спірні накладні, які є підставою виникнення спірних правовідносин, зазначені оплати не можуть свідчити про фактичне отримання товару за спірними накладними.

Крім того, в матеріалах справи взагалі відсутні рахунки № 1117 від 01.09.2008р., № 1116 від 01.08.2008р., на які позивач посилається в якості підстави здійсненої відповідачем оплати.

       Інших доказів в підтвердження здійснення позивачем поставки відповідачу товару на загальну суму 156142грн. 32коп. матеріали справи не містять.

Таким чином, позивач фактично не довів факт поставки спірного товару відповідачу по справі.

Крім того, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

        Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Наразі встановлення терміну виконання відповідачем грошового обов'язку на користь позивача у справі, з огляду на характер правовідносин, що склалися між сторонами з приводу поставки за означеними видатковими накладними не уявляється можливим, оскільки ані видатковими накладними термін виконання відповідачем грошового зобов'язання не встановлений.

За таких обставин, момент виникнення у позивача права вимоги оплатити вартості поставленого товару та відповідно кореспондуючого з ним обов'язку відповідача з приводу його оплати, виходячи з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, визначаються моментом пред'явлення вимоги.

Як вже зазначалося, рахунки № 1117 від 01.08.2008р., № 1116 від 01.08.2008р. відсутні в матеріалах справи, як і докази у підтвердження дати їх виставлення/направлення відповідачу, отже не можуть оцінуватися судом у якості вимоги в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позивач у порушення ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України не довів належними та допустимими доказами факт поставки відповідачу вищезазначеного товару, так і факту звернення до відповідача із вимогою сплатити суму заборгованості у заявленному розмірі.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з недоведеністю.    

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

        У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Істок”, Донецька обл., м. Яснувата до Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівайвел –буд”, Донецька обл., м. Авдіївка про стягнення суми заборгованості у розмірі 76142грн.32коп. –  відмовити.

        У судовому засіданні 16.01.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                        Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2012р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.           

< Список >                                                                  < Довідник >     

< Список >                                                                  < Довідник >    

< Текст >