Рішення

від 11.01.2012 по справі 13/488

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа №  13/488

11.01.12

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

до   1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмайданчик"     

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору, визнання відсутності права користування земельною ділянкою, повернення земельної ділянки.

Суддя   Курдельчук І.Д.

Представники сторін:

 Прокурор Стретович М.О. –посв. № 46 від 01.03.2011 р.,

Від позивача ОСОБА_1  –дов. № 9752/17/12 -11 від 30.06.2011

від відповідача -1   ОСОБА_2 –дов. № 1-35/1475 від 18.07.2011 р.

від відповідача  - 2 не з'явився

В судовому засіданні 11.01.2012 року відповідно до ст. 85 ГПК України  оголошено вступну і резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор звернувся з позовом про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1, визнання недійсним договору укладеного між відповідачами, визнання відсутності права користування земельною ділянкою відповідача-2, повернення земельної ділянки відповідачу-1

14.11.11 ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі, справу призначено до розгляду в судовому засіданні, сторони зобов'язано вчинити дії.     

06.12.11 в судове засідання прокурор та позивач та відповідач-1 з'явились , а відповідач-2 не з'явився. Відповідач-1 подав клопотання про припинення провадження у справі в частині визнання протиправним та скасування рішення  №415/1076 від 29.03.03 у зв'язку із визнанням його таким , що втратило чинність відповідно до Рішення Київради від 10.11.11 №622/6858. Наданий примірник Рішення Київради від 10.11.11 №622/6858, не є належно завіреним. Про відкладення розгляду справи  господарський суд виносить ухвалу.

14.12.2011 в судове засідання прокурор та позивач та відповідач-1 з'явились, а відповідач-2 не з'явився. Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Представник відповідача-1 вимоги ухвал суду не виконав. Представник позивача надав письмові пояснення. Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов'язками, відповідно до ст.ст. 20, 21, 22, 29, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

11.01.12 в судове засідання прокурор та позивач та відповідач-1 з'явились, а відповідач-2 не з'явився. Прокурор надав пояснення по суті позовних вимог та просить позов задовольнити. Представник позивача підтримав позицію прокурора та просить позов задовольнити. Представника відповідача -1 надав пояснення, проти позову заперечив та просив у позові відмовити.

Представники відповідача в судове засідання не з'явились, незважаючи на належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, документи витребувані ухвалами суду не надали, повідомлень про причини неявки чи клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали, отже суд вважав за необхідне справу розглянути за відсутності представників відповідача та третьої особи.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відсилає до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданим позивачем.

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу господарський суд –

ВСТАНОВИВ:

Київською міською радою 29.03.07 прийнято рішення № 415/1076 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будмайданчик»земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру з багаторівневим паркінгом на Либідській площі у Печерському районі м. Києва».

Вказаним рішенням затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відповідачу –2 (ТОВ «Будмайданчик») та передано в короткострокову оренду строком на 5 років вказаному підприємству земельну ділянку площею 0,62 га, в тому числі 0,23 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування та 0,39 га (з них в межах червоних ліній 0,22 га) - за рахунок земель житлової та громадської забудови.

На виконання Рішення від 29.03.07 № 415/1076 між Відповідачем -1 (Київською міською радою) та Відповідачем -2 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого товариству надано в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,62 га кадастровий номер 8000000000:729:635:0003, з цільовим призначенням, вказаним в рішенні.

Вказаний договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 09.07.07 за № 82-6-00438 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до витягу з технічної документації Головного управління земельних ресурсів КМДА нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 13 050 199, 74 грн.

Позивач провів перевірку та встановив, що рішення від 29.03.07 № 415/1076  Відповідача -1 прийнято, а договір оренди земельної ділянки укладено з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим вимагає визнати рішення незаконним і скасувати його, а договір оренди -недійсним.

Відповідно до ст. З Закону України «Про планування і забудову територій», рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням із спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури.

Статтею 5 Закону України «Про основи містобудування»(в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Зміни до містобудівної документації вносяться рішенням органу, який затвердив містобудівну документацію, за поданням відповідного спеціально уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури.

Статтями 20, 21 Закону України «Про основи містобудування»встановлено, що регулювання земельних відносин у містобудуванні здійснюється відповідно до земельного законодавства. Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.

Згідно з містобудівною характеристикою земельної ділянки, зазначеною у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-1892 від 03.03.07, територія спірної земельної ділянки, відповідно до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.02 № 370/1804, за своїм функціональним призначенням належить до території вулиць і доріг. Враховуючи висновок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-1892 від 03.03.07 затвердження проекту землеустрою під будівництво торговельно-офісного центру з паркінгом можливе лише за умов прийняття рішення Київради про внесення в установленому порядку змін до містобудівної документації. Для вирішення цього питання Відповідачу, на підставі п. 2.1.4 - 2.1.6 Правил забудови м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 27.01.05 № 11/2587, рекомендовано розробити, погодити та затвердити в установленому порядку, згідно ДБН Б. 1.1-4-2002 містобудівне обґрунтування внесення змін до містобудівної документації щодо вилучення земельної ділянки з території вулиць і доріг та переведення її до зони громадських будівель і споруд. Лише за умови виконання цих вимог, як зазначено у вказаному висновку, Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища не заперечуватиме проти надання земельної ділянки в оренду.

Водночас, відповідно до висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 09-2863 від 29.03.07 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відповідачу -2 погоджено вказаним органом за умови затвердження в установленому порядку містобудівного обґрунтування внесення змін до містобудівної документації та внесення в установленому порядку змін до Генерального плану розвитку м. Києва до 2020 року в частині переведення з території вулиць і доріг до території громадських будівель і споруд.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про планування і забудову територій»(в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Статтею 20 Закону України «Про планування і забудову територій» встановлено, що нормативне регулювання планування, забудови та іншого використання територій полягає у прийнятті нормативно-правових актів, зокрема державних будівельних норм, відомчих нормативних документів, регіональних і місцевих правил забудови.

Пунктом 2.1.1 Правил забудови міста Києва, затверджених рішенням Київради від 27.01.05 № 11/2587, встановлено, що планування, забудова, реконструкція, інше використання територій та окремих земельних ділянок в м. Києві здійснюються відповідно до законодавства та Генерального плану розвитку м. Києва до 2020 р„ затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 N 370/1804, а також іншої затвердженої містобудівної та проектно-кошторисної документації з дотриманням державних норм, стандартів та цих Правил.

Відповідно до п. 2.1.4 та п. 2.1.5 вказаних Правил, у разі відсутності затвердженого детального плану території або необхідності внесення змін до містобудівної документації для принципового визначення граничних параметрів об'єкта містобудування розробляється містобудівне обґрунтування. Необхідність розроблення містобудівного обґрунтування визначається в кожному конкретному випадку Головкиївархітектурою та/або інвестором під час вибору земельних ділянок для розміщення об'єкта містобудування, підготовки висновку з питань відведення земельної ділянки, уточнення граничних параметрів об'єкта.

На замовлення Відповідача –2 було розроблено містобудівне обґрунтування внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів об'єкта містобудування - будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру з багаторівневим паркінгом на Либідській площі у Печерському районі м. Києва», яке затверджене рішенням Відповідача -1. Рішення про внесення змін до Генерального плану розвитку міста Києва, не прийнято на підставі порушення вимог ст. ст. 3,10, 20 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. ст. 17, 20, 21 Закону України «Про основи містобудування», пункту 2.1.1 Правил забудови міста Києва, затверджених рішенням Київради від 27.01.05 № 11/2587,

Водночас, відповідно до висновку державної експертизи землевпорядної документації від 27.03.07 № 108/06-10 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відповідачу -2 оцінюється позитивно та погоджується після усунення зауважень, викладених у п. 10 вказаного висновку. Відповідно до п. 10 висновку державної експертизи землевпорядної документації необхідно виконати умови, наведені у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА.

Як встановив суд, умови вказаного висновку Відповідачем -2 виконані не були, зміни до Генерального плану розвитку міста Києва не внесені.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування     і     архітектури     та     охорони     культурної     спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Однак, в порушення вимог ст.123 Земельного кодексу України проект землеустрою не погоджено усіма органами, як того вимагає закон.

Так, Державною службою з питань національної культурної спадщини та Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в своїх висновках від 23.02.07 та від 13.03.07 зазначено, що спірна земельна ділянка розташована в загальноміській частині історичного ареалу міста Києва, що зберегла стародавній вигляд, в зоні регулювання забудови 3 категорії та знаходиться в історичному ареалі міста. У зв'язку з цим вказано на необхідність розробити історико-містобудівне обґрунтування граничних архітектурно-планувальних параметрів реконструкції та нового будівництва з оцінкою впливу об'єкта проектування на збереження традиційного характеру середовища, в тому числі об'єктів культурної спадщини, умов та обмежень використання ділянки проектування відповідно до Генерального плану розвитку міста та іншої містобудівної документації. Після цього, як вказано в листі Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 1497 від 13.03.07 проект відведення земельної ділянки погодити в установленому порядку, в тому числі з Головним управлінням охорони культурної спадщини.

Відповідач -2 вимоги, викладені у висновках органів охорони культурної спадщини не виконав, у зв'язку з чим проект відведення вважається не погодженим у встановленому законом порядку.

Крім того, в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відповідачу -2 є висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві  № 06-6-25/1990 від 04.04.07, тоді як оскаржуване рішення прийнято Київською міською радою 29.03.07. Вказаний факт свідчить про те, що на момент прийняття Відповідачем - 1 рішення №415/1076 від 29.03.03  проект землеустрою не був погоджений природоохоронним органом.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ст. 9 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

10.11.2011 року Відповідач –1 прийняв Рішення  №  622/6858 «Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Київської міської ради від 29.03.2007 № 415/1076 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «БУДМАЙДАНЧИК»земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру з багаторівневим паркінгом на Либідській площі у Печерському районі м. Києва».

Однак, оскільки рішення Відповідача -1 № 415/1076 від 29.03.07 вищевикладеним    вимогам законодавства не відповідає, що відповідно до ч. 2 ст. 144 Конституції України, ч. З ст. 152 ЗК України, ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку, тому рішення Відповідача -1 №  622/6858  від 10.11.2011 немає юридичної сили

На підставі вказаного рішення між Відповідачем -1 та Відповідачем -2 укладено договір оренди земельної ділянки, який на даний час є чинним. Однак зазначений договір також підлягає визнанню недійсним згідно зі статями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, тому що зміст даного правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законами України, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. І ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 статті 207 ГК України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили, як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»реституція, як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Рішенням № 415/1076 від 29.03.07  та договором щодо передачі спірної земельної ділянки Відповідачу -2 в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об'єктами соціально- побутового обслуговування торговельно-офісного центру з багаторівневим паркінгом на Либідській площі у Печерському районі м. Києва порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов‘язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Всупереч названим нормам законодавства відповідачем не подано суду жодного  належного або допустимого доказу на які б спростовували зазначені вище обставини.

Керуючись ст.ст. 22, 32-34, 36, 43, 44, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

1.          Провадження у справі в частині позовних вимог в частині визнання відсутності у товариства з обмеженою відповідальністю «Будмайданчик»(01042,м. Київ вул. Патріса Лумумби, 15А. Код ЄДРПОУ 34480306 ) права користування земельною ділянкою, що розташована на Либідській площі у Печерському районі м. Києва, площею 0,62 га, кадастровий номер 8 000 000 000:79:635:0003, вартість якої згідно нормативної грошової оцінки становить 13 050 199, 74 грн. припинити.

2.          В іншій частині позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради (01044,м. Київ, вул.Хрещатик, 36, код 22883131) від 29.03.03 № 415/1076 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будмайданчик»(01042,м. Київ, вул.Патріса Лумумби, 15-А, код 34480306) земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру з багаторівневим паркінгом на Либідській площі у Печерському районі м. Києва».

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою (01044,м. Київ, вул.Хрещатик, 36, код 22883131) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будмайданчик»(01042,м. Київ, вул.Патріса Лумумби, 15-А, код 34480306), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 09.07.07 за № 82-6-00438 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Будмайданчик»(01042,м. Київ, вул.Патріса Лумумби, 15-А, код 34480306) повернути Київській міській раді (01044,м. Київ, вул.Хрещатик, 36, код 22883131) земельну ділянку площею 0,62 га, кадастровий номер 8 000 000 000:79:635:0003, що розташована на Либідській площі у Печерському районі м. Києва

3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                               І.Д. Курдельчук

дата складення    16.01.2012