Рішення

від 18.01.2012 по справі 36/287

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/287

18.01.12

За позовом     Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1  

До                    Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Авіатор-4”

Про                  відшкодування матеріальних збитків за неналежне виконання умов

                        договору оренди нежилого приміщення в сумі 281 654  грн.     

Суддя     Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача:        ОСОБА_2 –по дов. №5594 від 01.12.2011р.

Від відповідача:   ОСОБА_3 –по дов. №б/н від 19.08.2011р.

                              Кульчитський О.В. –голова правління ОСІБ

                              ОСОБА_4 –по дов. №б/н від 12.07.2011р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

         На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (з урахування  заяви  позивача від  21.12.2011р. про збільшення розміру позовних вимог) про:

         визнання змістом  позовної заяви «Відшкодування збитків  від протиправних дій  позивача та недотримання ним умов договору №1 від 25.12.2003року, зобов»язань договору №1 від 25.12.2003р. та додаткової угоди  №1 від 17.08.2004р. і додатної угоди №2 від 05.01.2005р. до договору №1 від 25.11.2003р.»;

         визнання суми збитків відповідача перед позивачем в розмірі 281 654, 39 грн.;

         стягнення з Житлово-будівельного кооперативу “Авіатор-4”   матеріальних збитків в розмірі 281 654, 39 грн. із яких:

         53 184, 40 грн. –не повернуті кошти  за виконані роботи згідно додаткової угоди №1 від 17.08.2004року до договору №1 від 25.12.2003р. на виконання підрядних робіт по влаштуванню туалету та заміні трубопроводів чавунної каналізації на поліетиленові в підвалі будинку  АДРЕСА_1  на суму 20 494, 00 грн. та додаткової угоди №2 від 05.01.2005р. до договору №1 від 25.12.2003р. на виконання підрядних робіт по ремонту міжповерхових коридорів в будинку АДРЕСА_1  на суму 33 506, 00 грн.;

         81 864,84 грн. –штрафні санкції (3% річних та інфляційні втрати);

         146 605, 15 грн. -  не повернуті кошти  за виконані роботи по ремонту на горищі  будинку  АДРЕСА_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2008 р. провадження у справі № 36/287 зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 36/240-3/197 за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу “Авіатор-4” про зобов'язання не чинити перешкод в користуванні орендованим нежилим приміщенням згідно умов договору оренди, яка розглядається Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. поновлено провадження у справі № 36/287, розгляд якої призначено на 21.11.2011 р. за участю представників сторін.

21.11.2011 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з неможливістю представника відповідача бути присутнім у судовому засіданні 21.11.2011 р.

У дане судове засідання представник позивача не з'явився, вимоги ухвали суду від 07.11.2011 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

         Представник відповідача у судове засідання не з‘явився, вимоги ухвали суду від 07.11.2011 р. не виконав.

         У зв'язку з неявкою в судове засідання представників  сторін розгляд справи було відкладено на 05.12.2011р. о  14 год. 30 хв.

         В судове засідання  05.12.2011р. представник позивача не з'явився.

         До початку розгляду справи через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання від представника позивача про відкладення розгляду справи.

         В судовому засіданні 21.12.2011р. представником позивача подана заява  по уточнення позовних вимог та ціни позову. Відповідно до даної заяви позивач просить стягнути з відповідача  збитки в сумі 281 654, 39 грн.

         В судовому засіданні  21.12.2011р. оголошувалась перерва до 18.01.2012р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

          13.01.2012р. через відділ діловодство Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог про відшкодування збитків у зв'язку з неналежним виконанням умов договору оренди нежитлового приміщення.

          Відповідно до даної заяви позивач просить стягнути з відповідача  1 6788 492, 10 грн., що становлять збитки.

          Представник  відповідача проти прийняття даної заяви заперечував.

          Розглянувши дану заяву суд приходить до висновку, що дана заява не підлягає прийняттю судом до розгляду  виходячи з наступного:

          ГПК України, зокрема ст. 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення»або «уточнення»позовних вимог, або заявлення «додаткових»позовних вимог і т.п.

          Оскільки позивачем подана заява про уточнення позовних вимог про відшкодування збитків у зв'язку з неналежним виконанням умов договору оренди нежитлового приміщення, відповідно до якої збільшується заявлена позивачем до стягнення сума, тому суд розцінює дану заяву, як заяву про збільшення розміру позовних вимог.

          Відповідно до ст.. 6 Закону України «Про судовий збір»у разі якщо розмір позовних вимог збільшено недоплачену суму судового збору необхідно сплатити  до звернення до суду з відповідною заявою.

          При подані заяви про уточнення позовних вимог про відшкодування збитків, яку суд розцінює як заяву про збільшення розміру  позовних вимог,  позивачем недоплачено судовий збір, відповідно до Закону України «Про судовий збір».

          В судовому засіданні представником  позивача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи  та надання позивачу часу доплатити судовий збір.

          Представник відповідача проти задоволення клопотання заперечував посилаючись на його необгрунтованність, а також зазначив, що строк вирішення спору  відповідно до ст.. 69 Господарського –процесуального кодексу України закінчився.

          Суд розглянувши дане клопотання  вважає, що воно не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

           Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

         Оскільки нормами  ГПК  України  визначено перелік підстав для відкладення розгляду справи  і заявлена представником підстава не є тією обставиною із якої спір не можу біти вирішено в даному судовому засіданні.

          В судовому засіданні представником  позивача заявлено клопотання  про витребування від  відповідача доказів, а саме:  

          довідку, що  приміщення в будинку АДРЕСА_1  перебувають на балансі відповідача,

          докази того, що ремонт в приміщеннях (підвал та на горищі)  АДРЕСА_1  здійснював не позивач, а інша особа.

          Представник відповідача проти задоволення клопотання заперечував посилаючись на його необгрунтованність.

          Відповідно до приписів ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

          У клопотанні повинно бути зазначено:

          1) який доказ витребовується;

          2) обставини, що перешкоджають його наданню;

          3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

          4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

          Вказане клопотання судом відхиляється, оскільки позивачем не названо конкретних документів які він просить суд витребувати у відповідача, а посилається лише на інформацію, яку б він хотів отримати від останнього, також позивачем не вказано, які обставини можуть підтвердити ці докази, що є порушенням ст. 38 ГПК України.

           В судовому засіданні представником  позивача заявлено клопотання  про надання позивачу часу надати суду додаткові докази того, що ремонт в  підвальному приміщенні та на горищі проводив саме позивач, а не інша особа.

          Розглянувши дане клопотання суд приходить до висновку про його необгрунтованність  з огляду на наступне:

         Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 коментованої статті, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

           Обов'язок доказування поширюється не лише на сторони, а й на всіх осіб, які беруть участь у справі: третіх осіб, прокурора.

Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Частина 2 коментованої статті покладає обов'язок подання доказів на сторони та інших учасників судового процесу.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, строки вирішення спору, що передбачені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що у позивача було достатньо часу надати докази в обґрунтування  заявлених позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 18.01.2012 року  позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник  відповідача проти задоволення позову заперечував із підстав викладених в письмовому відзиві.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін , Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

              Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

  Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань п

              25 грудня 2003 року між Житлово-будівельним кооперативом “Авіатор-4” (орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди № 1 нежилого приміщення (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду горищне приміщення загальною площею 408,33 кв. м., яке розташоване між 16-м поверхом будівлі та покрівлею за адресою: АДРЕСА_1.

У відповідності до пункту 1.2 договору, вказане приміщення передається в оренду під капітальне відновлення та здійснення орендарем підприємницької діяльності.

Термін дії договору було встановлено з 25.12.2003 до 25.12.2015 з правом продовження.

             Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 3/503 від 25.12.2007, що набрало законної сили, з підстав встановлення порушення орендарем вимог пунктів 3.1., 4.1.1, 5.2., 5.7. договору, договір № 1 оренди нежилого приміщення від 25.12.2003 було розірвано та зобов'язано Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_1 повернути Житлово-будівельному кооперативу “Авіатор-4” нежиле приміщення, загальною площею 408,93 кв. м., що знаходиться між 16-м поверхом та крівлею у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

           Спір по справі виник внаслідок того, що на думку позивача йому заподіяні збитки в сумі 281 654, 39 грн., що складаються із коштів в  сумі 53 184, 40 грн., які не були повернуті  за виконані роботи згідно додаткової угоди №1 від 17.08.2004року до договору №1 від 25.12.2003р. на виконання підрядних робіт по влаштуванню туалету та заміні трубопроводів чавунної каналізації на поліетиленові в підвалі будинку  АДРЕСА_1  на суму 20 494, 00 грн. та додаткової угоди №2 від 05.01.2005р. до договору №1 від 25.12.2003р. на виконання підрядних робіт по ремонту міжповерхових коридорів в будинку АДРЕСА_1  на суму 33 506, 00 грн., 81 864,84 грн. –штрафні санкції (3% річних та інфляційні втрати) та 146 605, 15 грн. -  не повернуті кошти  за виконані роботи по ремонту на горищі  будинку  АДРЕСА_1.

         Оцінюючи подані сторонами  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать  законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення права та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно п. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання цих прав; визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обраний позивачем спосіб захисту права не може бути використаний при розгляді цього спору та такий позов не може бути задоволений, оскільки згідно з ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України способи захисту права є видами матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді. Разом з тим, законодавство не встановлює, що будь-який з цих способів захисту права може бути використаний під час будь-якого судового розгляду. Позовні (матеріально-правові) вимоги повинні відповідати суті правопорушення, якщо воно наявне.         

Обраний спосіб захисту права повинен кореспондувати характеру допущеного невизнання, оспорювання або порушення права.

             У відносинах між позивачем і відповідачем відсутнє будь-яке порушення права позивача, якому кореспондує обраний ним спосіб захисту права.

             Крім того, заявлені позивачем вимоги про  визнання змістом  позовної заяви-    

             відшкодування збитків  від протиправних дій  позивача та недотримання ним умов договору №1 від 25.12.2003року, зобов»язань договору №1 від 25.12.2003р. та додаткової угоди  №1 від 17.08.2004р. і додатної угоди №2 від 05.01.2005р. до договору №1 від 25.11.2003р.;

            визнання суми збитків відповідача перед позивачем в розмірі 281 654, 39 грн. фактично є вимогами про встановлення фактів, що не входять в перелік спорів підвідомчих господарським судам.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

            Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

            Згідно зі ст. 611, 623 Цивільного кодексу України, наслідками порушення зобов'язань є, зокрема, відшкодування збитків, встановлене договором або законом. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

             Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599  Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов'язків є їх порушенням у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, що за змістом ст. 611 Цивільного кодексу України має наслідком, у тому числі –необхідність відшкодування збитків.

      Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

           До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

           вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

           додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

          неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

          Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і ст. 22 Цивільного кодексу України.

          Збитками, відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

          Неналежне виконання зобов'язань відповідачем, на дамку позивача,  полягає в тому, що відповідач не здійснив оплату вартості виконаних позивачем робіт по актам приймання виконаних підрядних робіт №1 від січень 2006 року та актом №2 за березень 2006 року.

     Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і неодержаних доходах.

Відповідно до ч. 5 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Як вбачається зі матеріалів справи  договір оренди від 25.12.2003р.був  розірваний  у зв'язку з неналежним виконанням саме  позивачем по даній справі умов договору.

        Даний          факт встановлений    рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 3/503 від 25.12.2007, що набрало законної сили. Договір оренди від 25.12.2003р. був розірваний  з підстав встановлення порушення орендарем вимог пунктів 3.1., 4.1.1, 5.2., 5.7. договору, договір № 1 оренди нежилого приміщення від 25.12.2003р.

        Не потребують доказування преюдиційні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, яки вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь  ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

            Суд не погоджується з твердженням позивача про те, що  не оплачені відповідачем акти  виконаних підрядних робіт є збитками, понесеними у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договору в частині оплати вартості виконаних робіт.

  Відповідальність за порушення зобов‘язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

- протиправної дії чи бездіяльності особи;

- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

- причинного зв‘язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

- вини боржника.

          Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні договірного зобов‘язання. Позивачем доведено факт  не здійснення оплати виконаних робіт, однак не доведено наявності причинного зв‘язку між протиправними діями чи бездіяльністю відповідача та збитками.

          З огляду на вищевикладене, оцінюючи подані докази та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені  позивачем вимоги не підлягають  задоволенню.

           Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України,  судові витрати по справі покладається на позивача.

           Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу  України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

               Суддя                                                                      Трофименко Т.Ю.

Повний текст рішення складено

23.01.2012р.