Рішення

від 23.01.2012 по справі 33/374

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/374

23.01.12

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом   публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до                  товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Атен"

про                стягнення 12 289,17 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1.–представник за довіреністю № Д07/2011/04/22-10 від 22.04.11р.

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Атен" про стягнення 12 289,17 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25.06.2002 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальна організація за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Атен»(споживач за договором) укладено договір на використання електричної енергії № 3408413.

Відповідно до п. 1.1. договору, позивач продає відповідачу електричну енергію, а останній зобов'язується своєчасно оплачувати використану електричну енергію.

Згідно п. 5 додатку № 2.3 до договору, відповідач зобов'язується щомісячно направляти свого представника до позивача, для надання звіту за використану електроенергію. Крім цього, відповідач надає підписані акти про приймання-передачу товарної продукції та акт звіряння розрахунків за попередні періоди.

Згідно п. 9 додатку № 2.3 до договору, у разі неподання споживачем звіту про використану електричну енергію в зазначений термін визначення обсягу спожитої електричної енергії за поточний розрахунковий період здійснюється за середньодобовим обсягом споживання у попередньому розрахунковому періоді.

Постачальник може самостійно знімати показання електролічильників та видавати споживачу платіжні документи для оплати електроенергії за весь період, що зберігається в пам'яті приладів обліку.

Відповідно до положень п. 13 додатку № 2.3 до договору, відповідача зобов'язано до 1 числа поточного місяця здійснювати оплату 100% від фактично спожитого обсягу активної електричної енергії за розрахунковий період.

Відповідно до п. 18 додатку № 2.3 до договору, споживач самостійно здійснює остаточний розрахунок за активну електричну енергію шляхом оплати різниці між вартістю обсягу електричної енергії, фактично спожитої протягом розрахункового періоду, та сумою коштів, сплачених відповідно до п. 13 цього додатку та оплату за перевищення договірних величин споживання електричної енергії до останнього робочого дня включно поточного розрахункового періоду.

Позивач взяті на себе зобов'язання виконав, однак відповідачем порушуються договірні зобов'язання, внаслідок чого за період з 01.11.2008 року по 01.10.2011 року виникла заборгованість за використану активну електричну енергію, яка станом на 01.10.2011 року становить 9 227,22 грн., що підтверджується звітами про спожиту активну електричну енергію за спірний період, актами про використану електричну енергію, рахунками-розшифровками за спірний період, актами приймання-передачі товарної продукції за спірний період.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго»звернулось до суду з вимогою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Атен»заборгованості за спожиту активну електричну енергію в розмірі 9 227,22 грн., збитків від інфляції в розмірі 2 335,69 грн. та 3 % річних в сумі 726,26 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.12.2011 року порушено провадження у справі № 33/374, розгляд справи призначено на 20.12.2011 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.12.2011 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням останнім вимог суду, розгляд справи відкладено на 23.01.2012 року.

В судове засідання 23.01.2012 року з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Атен" заборгованість за спожиту активну енергію в розмірі 9 227,22 грн., збитків від інфляції в розмірі 2 335,69 грн. та  3 % річних в сумі 725,26 грн., а також 1 411,50 грн. судового збору.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2002 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальна організація за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Атен» (споживач за договором) укладено договір на використання електричної енергії № 3408413 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго, затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго»(протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, енергопостачальна організація зобов'язалась  відпускати електроенергію як різновид промислової продукції споживачу в межах 20 кВА (кВт) (приєднаної) дозволеної до використання потужності, згідно з визначеними йому цим договорам умовами та величинами споживання електроенергії та потужності.

Згідно п. 4.1. договору,  споживач зобов'язаний оплачувати електричну енергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період, згідно з Прейскурантом 09-01, діючим індексом цін та умовами даного договору.

Відповідно п. 5 додатку № 2.3 до договору, споживач зобов'язався щомісячно 20 числа направляти свого представника до постачальника, для надання звіту  про спожиту активну і реактивну та генеровану реактивну електроенергію та про результати вимірів активної потужності за встановленою формою (Додатки «Звіт про використану електроенергію», «Звіт про результати вимірів активної потужності»). Крім цього споживач  надає підписані акти про приймання-передачу товарної продукції, акт надання послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії та звіряння розрахунків за попередні періоди.

Згідно п. 9 додатку № 2.3 до договору, у разі неподання споживачем звіту про використану електроенергію в зазначений термін визначення обсягу спожитої електричної енергії за поточний розрахунковий період здійснюється за середньодобовим обсягом споживання у попередньому розрахунковому періоді з подальшим перерахунком у разі надання даних протягом наступного розрахункового періоду. Постачальник може самостійно знімати показання електролічильників та видавати споживачу платіжні документи для оплати електроенергії за весь період, що зберігається в пам'яті приладів обліку.

Відповідно до положень п. 13 додатку № 2.3 до договору, споживач до 1 числа поточного місяця здійснює оплату вартості активної електричної енергії поточного розрахункового періоду платежем розміром 100 % від заявленого (договірного) обсягу активної електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Положенням п. 18 додатку № 2.3 до договору встановлено, що споживач самостійно здійснює остаточний розрахунок за активну електричну енергію шляхом оплати різниці між вартістю обсягу електричної енергії, фактично спожитої протягом розрахункового періоду, та сумою коштів, сплачених відповідно до п. 13 цього додатка, оплату за перетікання реактивної енергії, оплату за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплату нарахувань за актами порушень та оплату інших нарахувань згідно з умовами даного договору до останнього робочого дня включно поточного розрахункового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.11.2008 року по 01.10.2011 року відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті використаної електричної енергії, у зв'язку з чим станом на 01.10.2011 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 9 227,22 грн.,  що підтверджується доданими до позовної заяви звітами про спожиту активну електричну енергію за спірний період, актами про використану електричну енергію, рахунками-розшифровками за спірний період, актами приймання-передачі товарної продукції за спірний період.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на використання електричної енергії № 340413 від 25.06.2002 року в період з 01.11.2008 року по 01.10.2011 року у відповідача перед позивачем в сумі 9 227,22 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором на використання електричної енергії,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь витрати пов'язані з інфляційними процесами в сумі 2 335,69 грн. та 3% річних в розмірі 726,26 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних витрат, наданий позивачем є не вірним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, індекс інфляції зараховується за весь час прострочення зобов'язання.  Отже, позивач має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), тому суд наводить власний розрахунок суми інфляційних витрат:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Середній індекс інфляції за період

Інфляційне збільшення суми боргу

01.12.2008 -31.12.2008

3402.50

1.021

71.45

01.01.2009 -31.01.2009

3402.50

1.029

98.67

01.02.2009 - 28.02.2009

3402.50

1.015

51.04

01.03.2009 - 31.03.2009

3402.50

1.014

47.64

01.04.2009 - 30.04.2009

9227.22

1.009

83.04

01.05.2009 - 31.05.2009

9227.22

1.005

46.14

01.06.2009 - 30.06.2009

9227.22

1.011

101.50

01.07.2009 - 31.07.2009

9227.22

0.999

-9.23

01.08.2009 - 31.08.2009

9227.22

0.998

-18.45

01.09.2009 - 30.09.2009

9227.22

1.008

73.82

01.10.2009 - 01.10.2009

9227.22

1.009

83.04

01.11.2009 - 01.11.2009

9227.22

1.011

101.50

01.12.2009 - 31.12.2009

9227.22

1.009

83.04

01.01.2010 - 31.01.2010

9227.22

1.018

166.09

01.02.2010 - 28.02.2010

9227.22

1.019

175.32

01.03.2010 - 31.03.2010

9227.22

1.009

83.04

01.04.2010 - 30.04.2010

9227.22

0.997

-27.68

01.05.2010 - 31.05.2010

9227.22

0.994

-55.36

01.06.2010 - 30.06.2010

9227.22

0.996

-36.91

01.07.2010 - 31.07.2010

9227.22

0.998

-18.45

01.08.2010 - 31.08.2010

9227.22

1.012

110.73

01.09.2010 - 30.09.2010

9227.22

1.029

267.59

01.10.2010 - 31.10.2010

9227.22

1.005

46.14

01.11.2010 - 30.11.2010

9227.22

1.003

27.68

01.12.2010 - 31.12.2010

9227.22

1.008

73.82

01.01.2011 - 31.01.2011

9227.22

1.010

92.27

01.02.2011 - 28.02.2011

9227.22

1.009

83.04

01.03.2011 - 31.03.2011

9227.22

1.014

129.18

01.04.2011 - 30.04.2011

9227.22

1.013

119.95

01.05.2011 - 31.05.2011

9227.22

1.008

73.82

01.06.2011 - 30.06.2011

9227.22

1.004

36.91

01.07.2011 - 31.07.2011

9227.22

0.987

-119.95

01.08.2011 - 31.08.2011

9227.22

0.996

-36.91

01.09.2011 - 30.09.2011

9227.22

1.001

9.23

                                                                                          Всього:

2 012,75

Таким чином, в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 322,94 грн. відмовити.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 726,26 грн. за розрахунком позивача, а інфляційних витрат в розмірі 2 012,75 грн. відповідно до розрахунку суду.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову  витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Атен»(04080, м. Київ,  вул. Нижньоюрківська, 8, ідентифікаційний код 21578803) на користь публічного акціонерного товариства “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 9 227 (дев'ять тисяч двісті двадцять сім) грн. 22 коп., три проценти річних в розмірі 726 (сімсот двадцять шість) грн. 26 коп., індекс інфляції в розмірі 2 012 (дві тисячі дванадцять) грн. 75 коп. та судовий збір в розмірі 1 374 (одна тисяча триста сімдесят чотири) грн. 41 коп.

3.  В іншій частині позову відмовити.

4.  Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

Суддя                                                             С.М. Мудрий