Рішення

від 17.01.2012 по справі 16/535

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  16/535

17.01.12

За позовом Військового  прокурора  Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до   Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелоп Проект"    

про визнання недійсним договору з моменту його укладання   

Суддя  Ярмак О.М.  

Представники :

Від позивача: ОСОБА_1 за дов.

Від відповідача: не з'явився

Від прокурора Погорелов А.А. посв. №879 від 19.07.2011р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Військовий прокурор  Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України пред'явив вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договору №227/УПБ-4Д від 24 травня 2004року про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, укладеного Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Девелоп Проект".

Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні договору №227/УПБ-4Д про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін від 27.05.2004р. не були дотримані вимоги законодавства України, тому позивач, посилаючись на ст.ст. 203, 215 ч. ЦК України, просить суд визнати недійсним договір №227/УПБ-4Д від 24.05.2004р. з моменту його укладення.

У судовому засіданні прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали.

Позивач вказує, що договір не відповідає вимогам законодавства України і підлягає визнанню недійсним з моменту укладення, свої обґрунтування виклав у відзиві на позовну заяву.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, свого представника в судове засідання не направив, про час і місце його проведення повідомлявся належним чином. Ухвали суду надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (витяг станом на 12.12.2011р. наявний в матеріалах справи).

Провадження у справі №16/535 порушено ухвалою суду від 29.11.2011р. та розгляд справи призначено на 13.12.2011р. Ухвалою суду від 13.12.2011р. розгляд справи було відкладено на підставі ст.77 ГПК України. Вказані обставини свідчать про достатність часу для підготовки сторонами до судового розгляду справи, подання відповідачем відзиву на позов та інших доказів в обґрунтування своєї позиції.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, Господарський суд міста Києва,  –

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2004 року між Міністерством оборони України (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Девелоп Проект” (пайовик за договором) було укладено  договір №227/УПБ-4Д про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін,  предметом якого (п.2.1) є визначення порядку співробітництва сторін щодо здійснення будівництва комплексу житлових будинків з вбудованими приміщеннями, офісно-адміністративними приміщеннями, підземною автостоянкою та іншими приміщеннями на земельній ділянці, загальною площею 4,0 га, яка розташована на території військового містечка №31 по вул. Зоологічна, 6 у м. Києві.

Відповідно до п.3.5 договору, відповідач вносить пай (п.4.2 договору) у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва об'єкту, а часткою позивача є пай (п.3.5 договору) у вигляді майнового права використання земельної ділянки шляхом надання цієї ділянки під будівництво об'єкту.

Пунктом 3.1 договору визначено, що після введення об'єкту в експлуатацію позивач отримує  частку у розмірі  25% приміщень будинку (п.3.1.1), а відповідач отримує частку у розмірі 75% приміщень будинку (п. 3.1.2 договору).

Зазначений договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, що регулюються главою 77 Цивільного кодексу України та Законом України “Про інвестиційну діяльність”.

Згідно з ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відповідно до ч. 1 ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Стаття 1132 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ч. 1 ст. 1133 вказаного Кодексу).

Згідно абзацу 2 ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи норми Цивільного кодексу України, за спірним договором учасники об'єднують свої вклади, після чого ці вклади набувають статусу спільного майна та використовуються в інтересах усіх учасників.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством оборони України у спільне зведення сторонами спірного об'єкта будівництва, було вкладено право користування земельною ділянкою, загальною площею 4,0 га, яка розташована на території військового містечка №31 по вул. Зоологічна, 6 у м. Києві, а відповідачем, в свою чергу, грошові кошти на фінансування будівництва житлового будинку.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. ст. 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. За погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до п. б, ч. 3, ст. 84 Земельного кодексу України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони (п. в, ч. 4, ст. 84 вказаного Кодексу).

Таким чином при укладенні спірного договору замовник не мав права передавати право користування земельною ділянкою, в тому числі у спільне користування, особам приватного права, з іншою метою, ніж цільове призначення цієї земельної ділянки та використовувати цю земельну ділянку в інтересах осіб приватного права, в тому числі у спільних інтересах, з огляду на те, що така земельна ділянка має використовуватись виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Укладенням вищезазначеного договору сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки - з земель оборони на землі житлової та громадської забудови. Це суперечить вимогам ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, якою встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель, відповідно до п. б ст. 21 зазначеного кодексу, є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність" інвестиційними є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні, цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності, але тільки у випадку, що вони не суперечать законодавству України.

За таких умов, сторони, відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність" є суб'єктами інвестиційної діяльності. Тобто фактично відповідач  є інвестором.

Указом Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" від 01.07.1993 року № 240/93 введено в дію Положення "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України", відповідно до п. 3 якого погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у п. 1 цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла.

Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом). Замовникам будівництва дозволено –Міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.

Отже, вказаним Указом Президента України встановлено граничну частку житла, яке може бути передано інвестору в рахунок погашення інвестицій, а саме: до 50 відсотків.

Оскільки після введення об'єкту в експлуатацію Міністерству оборони України планується розподілити лише 25 відсотків від загальної площі житла в об'єкті, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Проект»отримує 75% загальної площі завершеного будівництвом об'єкту, то недоотримання сторонами відсоткового співвідношення, згідно п. 3 зазначеного вище Положення, при майбутньому розподілі житла призведе до зменшення загальнодержавної частки житла, чим може бути спричинено шкоду економічним інтересам держави, а також суперечити моральним засадам суспільства, нормам чинного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про інвестиційну діяльність", Закону України "Про використання земель оборони".

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що для чинності договору є необхідною вимога щодо змісту договору, який не може суперечити чинному законодавству.

Таким чином, при укладанні договору №227/УПБ-4Д від 24 травня 2004 року на пайову участь у будівництві житла, не були дотримані усі вимоги, передбачені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Законами України “Про інвестиційну діяльність”, “Про використання земель оборони”, “Про оборону”та “Про Збройні Сили України”, Указу Президента України “Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” від 01.07.1993р. № 240\93, у зв'язку з чим він підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203,215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадян та держави в суді у випадках, визначених Законом.

Статтею 36-1 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійснені прокуратурами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених Законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовними заявами про захист прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Відповідно до Положення “Про Міністерство оборони України”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006 року, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 14 Закону України “Про Збройні Сили України” визначено, що майно військових частин Збройних Сил України є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління.

Органи, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, стверджувань прокурора та позивача не спростував.

Враховуючи вищевказані обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги  прокурора є обґрунтованими та підлягають  задоволенню.

Згідно положень ч. 3 ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст.ст. 22, 29, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

1. Визнати недійсним з моменту укладення договір №227/УПБ-4Д про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, укладеного Міністерством оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Девелоп Проект” (03150, м.Київ, вул.Предславинська, 34-Б , 01010, м.Київ, вул.Андрія Іванова, 10, код ЄДРПОУ 32917399) від  24 травня 2004 року.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелоп Проект” (03150, м.Київ, вул.Предславинська, 34-Б, 01010, м.Київ, вул.Андрія Іванова, 10, код ЄДРПОУ 32917399) в доход Державного бюджету України 941 (дев'ятсот сорок одну) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати  відповідно до ст. 116 ГПК України.

Суддя                                                                                                                       О.М.Ярмак

Повне рішення складено 25.01.2012р.