Постанова

від 02.02.2012 по справі 45/160

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "02" лютого 2012 р.                                                                                    

Справа № 45/160  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Борденюк Є.М.,

судді

Вовк І.В.,

судді

Кондратової І.Д.,

за участю представників сторін

від позивача

ОСОБА_1- пред. за дов.,

від відповідача

не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні  

касаційну скаргу

Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком"

на

рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2011р.

у справі

№ 45/160 Господарського суду міста Києва

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

до

Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком"

про

вилучення майна та стягнення штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

06.07.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (надалі –ТОВ "ВіЕйБі Лізинг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" (надалі –ЗАТ "Київська будівельна компанія "Київбудком") про стягнення 53823,04 грн. неустойки, 25800,00 грн. –штрафу та про вилучення та передачу власнику предмету лізингу, а саме сідлового тягача КАМАЗ 5460-006, 2006 року випуску, державний НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, в кількості 1 за залишковою вартістю 38 625,00 грн.

До прийняття рішення у справі позивач зменшив розмір позовних вимог, просив стягнути з відповідача стягнути з відповідача 27450,49 грн. –неустойку за прострочку повернення майна, 5160,00 грн. –штрафу за порушення процедури вилучення майна та вилучити та передати власнику предмет лізингу, а саме сідловий тягач КАМАЗ 5460-006, 2006 року випуску, державний НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, в кількості 1 за залишковою вартістю 38 625, 00 грн. (а.с. 82-81, 143-146).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в порушення умов договору фінансового лізингу № 23/08/06-1 від 23.08.2006 р. відповідач здійснив оплату лізингових платежів не у повному обсязі, сплативши розмір лізингового платежу зазначеного в графіку сплати лізингових платежів, без урахування коливання курсу, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2011 р. у справі №  33/342-27/374, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 р.  та постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011 р. В зв'язку з тим, що відповідач сплатив лізингові платежі частково, позивач, на підставі п. 16.3.2 договору фінансового лізингу № 23/08/06-1 від 23.08.2006 р., в односторонньому порядку  розірвав договір та надав відповідачу строк для повернення лізингового майна. Оскільки відповідач майно не повернув та порушив процедуру вилучення майна, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної ставки НБУ та штраф у відповідності до п. 11.2.2 та 11.2.5 договору, а також вилучити у відповідача та повернути позивачу предмету лізингу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2011р. у даній справі (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Тарасенко К.В., Яковлєва М.Л.) позов задоволено повністю.

Відповідач, не погоджуючись з зазначеними судовими актами, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України), ч. 2 ст. 214, ст. 321, ст. 655, ст. 783 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), ст. ст. 188, 291 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) та ч. 1 ст. 9 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

23.08.2006 р. між ТОВ "ТіБіАй Лізинг" (з грудня 2008 року назву змінено на ТОВ "ВіЕйБі Лізинг", (надалі - лізингодавець)) та ЗАТ "Київська Будівельна Компанія "Київбудком" (надалі - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 23/08/06-1 (надалі - договір), предметом якого є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладання договору якого наведена у специфікації (додаток № 2 до договору), для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Специфікацією (додаток № 2 до договору) сторони погодили найменування, ціну одиниці, кількість та вартість майна, що є предметом лізингу за договором, а саме, автотранспортний засіб (сідловий тягач) марки КамАЗ, модель 5460-006, державний НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору фінансового лізингу № 23/08/06-1 від 23.08.2006 р., зазначений транспортний засіб було передано відповідачу в користування по акту приймання-передачі майна.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

В силу ст. 782 ЦК України, якою врегульовані загальні положення про найм, видом якого є лізинг, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. При цьому, у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", яка є спеціальною по відношенню до норм ЦК України, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Частина 3 вказаної норми визначає, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до п. п. 3, 4 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, або вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами договору (підпункт 16.3.2 пункту 16.3 статті 16 договору) також передбачено, що на вимогу лізингодавця цей договір може бути достроково розірваний ним у односторонньому порядку у випадках, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого в Графіку сплати лізингових платежів.

Згідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг"" лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Умовами п.п. 10.1, 10.1.1 договору встановлено, що лізингодавець має право вилучити майно в таких випадках: лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого в Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору).

Відповідно п. 10.2 договору, у випадку виникнення будь - якої з підстав, передбачених в пунктах 10.1.1. - 10.1.5 даного договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про вилучення майна із зазначенням строку його передачі. Документом, що підтверджує факт прийняття лізингодавцем рішення про розірвання договору, є рекомендований або цінний лист лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом 7 (семи) робочих днів з моменту направлення лізингодавцем на адресу лізингоодержувача відповідної вимоги, повернути майно лізингодавцю.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач (лізингоодержувач) не виконав належним чином умов договору фінансового лізингу та прострочив сплату лізингових платежів на строк більше 30 днів з дня настання строку платежу. Зазначені факти встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 14.02.2011 р. у справі №  33/342-27/374, які у відповідності до ст. 35 ГПК України мають преюдиціальне значення при вирішенні спору у даній справі.

Матеріали справи свідчать про те, що у відповідності з підпункт 16.3.2 пункту 16.3 статті 16 договору 27.05.2009 р. позивач за первісним позовом направив відповідачу повідомлення № 2829, в якому повідомив про одностороннє розірвання договору і вимагав в строк до 05.06.2009 р. включно повернути позивачу предмет лізингу. Однак, лізингоодержувач не здійснив повний розрахунок з лізингодавцем за лізинговими платежами та не повернув предмет лізингу (майно).

Отже, враховуючи вищенаведені умови договору (п.п. 10.1, 10.2, 16.3., 16.3.2), норми чинного законодавства (ч.ч. 2, 3 ст. 7, ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг"), якими закріплено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів, а також встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини справи щодо дотримання позивачем порядку повідомлення відповідача про розірвання договору, неналежного невиконання відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасного повернення предмету лізингу, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів про обґрунтованість та правомірність заявлених позивачем вимог про вилучення та передачу позивачу предмета лізингу.

Посилання скаржника на порушення судами норми ст. 783 ЦК України та ст.ст. 188, 291 ГК України колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом вищенаведених норм одностороння відмова від договору фінансового лізингу не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. В даному випадку спеціальним законом та умовами договору надано право лізингодавцю відмовитись від договору лізингу в односторонньому порядку, якщо лізингоодержувачем порушені умови договору.

Доводи касаційної скарги про те, що лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача лише у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, колегія суддів також відхиляє, оскільки недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо повернення предмету лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про вилучення та повернення предмету лізингу. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України.

Що стосується доводів відповідача про те, що згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувачу забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника, а частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним, то вони колегією суддів відхиляються, оскільки правові наслідки у вигляді вилучення лізингового майна настали в зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо сплати лізингових платежів, при цьому, згідно п. 1.2 договору лізингу майно є власністю лізингодавця протягом усього строку дії даного договору.

Посилання скаржника на те, що між сторонами у справі залишилось неврегульованим питання щодо повернення відповідачу грошових коштів в сумі 238033,44 грн., як безпідставно набуті  у відповідності до ст. 1212 ЦК України, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вказані вимоги не є предметом спору у даній справі. Поряд з цим, лізингоодержувач не позбавлений права звернутись до суду з відповідними позовними вимогами в іншому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 11.2.2 договору фінансового лізингу передбачено, що якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким майно, при обов'язковій наявності відповідного письмового дозволу лізингодавця, може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули майно або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення майна у відповідності до статті 10 даного договору, лізингоодержувач сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який нараховується неустойка, від загальної вартості майна на момент укладення договору, вказаної в пункті 3.2. договору, за кожний день прострочення строку повернення майна.

Пунктом 11.2.5 договору передбачено, що за порушення процедури вилучення майна, лізингоодержувач має сплатити штраф у розмірі 2% загальної вартості майна на момент укладення цього договору за кожен випадок такого порушення.

Виходячи з того, що судами встановлений факт  порушення відповідачем зобов‘язань щодо своєчасного повернення предмету лізингу та процедури повернення майна, яка встановлена умовами договору, висновок судів про наявність підстав для стягнення пені та штрафу у відповідності до п.п 11.2.2 та 11.2.5, ст. ст. 546, 549, 611 ЦК України, ст. ст. 231, 232 ГК України також визнається правомірним.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, оскаржувані судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу ЗАТ "Київська будівельна компанія "Київбудком" - без задоволення, як таку, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 р. у справі № 45/160 –без змін.

Головуючий суддя       

Борденюк Є.М.,

Суддя          

Вовк І.В.

Суддя

Кондратова І.Д.