Постанова

від 24.01.2012 по справі 13/316

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2012                                                                                           № 13/316

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Калатай  Н.Ф.

суддів:            Баранця  О.М.

          Пашкіної С.А.

при секретарі           Кулачок О. А.

за участю представників:

від позивача:           ОСОБА_1 – представник за довіреністю № 7 від 20.06.2011 року

                              Соломко М. М. - директор

від відповідача 3:          ОСОБА_2 – представник за довіреністю від 08.12.2011 року

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні    

апеляційну скаргу          Державного підприємства «Запорізький титано – магнієвий комбінат»

на рішення                      господарського суду міста Києва  від 26.07.2011 року

у справі                      № 13/316 (суддя Сівакова В. В.)

за позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН»

до                                        1 Міністерства промислової політики України

                                        2. Казенного підприємства «Запорізький титано–магнієвий комбінат»

                                        3. Державного підприємства «Запорізький титано–магнієвий комбінат»

про                                         стягнення 5 449 744,30 грн.

ВСТАНОВИВ.

Позов, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог (т. 1 а.с. 128-131, т. 2 а.с. 98-102, т. 3 а.с. 1-5, 37-42) заявлено про стягнення з відповідача 1 та відповідача 3 основного боргу в сумі 2 540 191,88 грн. – плати за послуги, надані позивачем за укладеним з відповідачем 2 договором про надання юридичних послуг № 51 від 12.01.2005 року, збитків від інфляції в сумі 1 885 219,66 грн., 3 % річних в сумі 297 724,41 грн., штрафу в сумі 177 813,43 грн. та пені в сумі 927 170,04 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2011 року, повний текст якого підписаний 27.07.2011 року, у справі № 13/316 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача 3 на користь позивача присуджено основний борг в сумі 2 540 191,88 грн., збитки від інфляції в сумі  1 885 219,66 грн., 3 % річних в сумі 297 724,41 грн., провадження у справі відносно відповідача 2 припинено, в решті вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт невиконання  обов'язку по оплаті наданих за спірним договором послуг.

Припинення провадження щодо відповідача 2 ґрунтується на тому, що юридичну особу  відповідача 2 ліквідовано.

Відмова в задоволенні вимог про стягнення вказаної суми з відповідача 1 ґрунтується на тому, що станом на день вирішення спору Казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» перетворено у Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат», а тому Міністерство промислової політики  України, до сфери управління якого входить Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат», не має нести відповідальність за зобов‘язаннями останнього.

Відмова в задоволення вимог про стягнення пені та штрафу ґрунтується на тому, що приписи ч. 2 ст. 231 ГК України, на яких позивач ґрунтує зазначені вимоги, визначають вказані санкції  як вид відповідальності за порушення зобов‘язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов‘язання.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Державне підприємство «Запорізький титано – магнієвий комбінат» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва  від 26.07.2011 року у справі №13/316 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач 3 посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення порушено норми процесуального та матеріального права. Порушення норм процесуального права, на думку відповідача 3, полягає в припинення провадження щодо відповідача 2, оскільки, враховуючи приписи процесуального законодавства та те, що Казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» перетворено у Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат», суду потрібно було виключити відповідача 2 зі складу відповідачів, а не припиняти провадження щодо неї.

Порушення норм матеріального права, на думку відповідача 3, полягає в тому, що судом першої інстанції не було з'ясовано фактів надання послуг, не були досліджені належним чином документи, які б підтверджували наявність заборгованості, не досліджувався обсяг наданих послуг, що призвело до неправильних висновків суду першої інстанції.

Ухвалою від 22.08.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н. Ф., судді  Пашкіна С. А., Синиця О. Ф. апеляційну скаргу Державного підприємства «Запорізький титано – магнієвий комбінат»  прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням  заступника голови  суду  № 01–23/2/4  від  13.09.2011 року справу № 13/316 передано  на  розгляд  колегії  суддів у складі головуючого судді  Калатай  Н. Ф., суддів Баранця О. М., Синиці О. Ф.

Ухвалою від 14.09.2011 року апеляційне провадження зупинене до вирішення господарським судом міста Києва справи № 6/302 за позовом Прокурора Заводського району міста  Запоріжжя в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України (орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) та Державного підприємства «Запорізький титано – магнієвий комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН» про визнання недійсними додаткових угод до договору, виконання зобов'язань за якими є предметом розгляду у цій справі, та набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Ухвалою від 07.11.2011 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 21.12.2011 року апеляційне провадження зупинено до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2011 року у справі № 6/302 за позовом Прокурора Заводського району міста  Запоріжжя в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України (орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) та Державного підприємства «Запорізький титано – магнієвий комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН» про визнання недійсними додаткових угод до договору

04.01.2011 року до відділу документально забезпечення суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі. До вказаної заяви додано копію постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року у справі № 6/302 за позовом Прокурора Заводського району міста  Запоріжжя в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України (орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) та Державного підприємства «Запорізький титано – магнієвий комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН» про визнання недійсними додаткових угод до договору.

Розпорядженням  секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду  № 01–22/1/1  від  10.01.2012 року справу № 13/316 передано  на  розгляд  колегії  суддів у складі головуючого судді  Калатай  Н. Ф., суддів Баранця О. М., Пашкіної С. А.

Ухвалою від 10.01.2012 року провадження у справі поновлено.

Під час розгляду апеляційної скарги  представник позивача звернувся до суду з заявою про припинення провадження у справі № 13/316 як помилково порушеного за апеляційною скаргою відповідача 3.

В зазначеній заяві позивач фактично просить припинити апеляційне провадження з огляду на те, що зі змісту апеляційної скарги по даній справі не можна дійти однозначного висновку про те, рішення в якій саме справі оскаржується.

Із тих саме підстав в судовому засідання 30.11.2011 року позивачем було заявлено усне клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду.

Відповідач 1 та відповідач 3 проти задоволення зазначених заяви та клопотання заперечили, пославшись на те, що у апеляційній скарзі були допущені помилки, і зміст скарги не дає підстав для сумніву, яке саме рішення оскаржується.

24.01.2012 року до відділу документального забезпечення суду від відповідача 3 надійшли уточнення до апеляційної скарги, в яких ним було усунуто помилки, допущені при звернення до суду з даною апеляційної скаргою.

Колегія суддів погоджується із відповідачем 1 та відповідачем 3, що підстави для сумніву, що оскаржується саме рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2011 року у справі № 13/316 відсутні, тому заява позивача про припинення апеляційного провадження та клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду задоволенню не підлягають.   

В судовому засіданні  24.01.2012 року представник відповідача 3 звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до остаточного вирішення по суті судом касаційної інстанції справи № 6/302 за позовом Прокурора Заводського району міста  Запоріжжя в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України (орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) та Державного підприємства «Запорізький титано – магнієвий комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН» про визнання недійсними додаткових угод до договору. До вказаного клопотання додано копію касаційної скарги ДП «Запорізький титано – магнієвий комбінат» на рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2011 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року у справі № 6/302 та докази направлення її до Київського апеляційного господарського суду та на адреси учасників судового процесу.

Представники позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечили.

Зазначене клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

За правилами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Частиною 5 ст. 85 ГПК України встановлено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Згідно ч. 3 ст. 105 ГПК України, постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Отже, в силу приписів закону, рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2011 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року у справі № 6/302 набрали законної сили у встановленому законодавством порядку, а тому відсутні передумови для припинення провадження у справі за правилами ч. 1 ст. 79 ГПК України.

Під час розгляду справи представники відповідача 1 та відповідача 3 апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції – без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Як слідує з матеріалів справи, 12.01.2005 року позивач та відповідач 2 уклали договір про надання юридичних послуг № 51 (далі Договір), за умовами якого відповідач 2 доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання здійснити усі необхідні юридичні дії  для підписання додаткової угоди до договору № 229 від 16.10.1996 року, укладеному між Державним комітетом  України по матеріальних резервах та КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат», про приведення цін вищевказаного договору відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 1998 року за курсом 2,25 грн. за 1 долар США (п. 1.1).

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що позивач зобов'язується на підставі Договору та окремого доручення відповідача 2 представляти інтереси відповідача 2 в судах, державних та недержавних організаціях, установах, підприємствах, коли це стосується чинного законодавства України та предмету Договору  

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що сторони додатковою угодою можуть змінити або доповнити перелік послуг, прав та обов'язків сторін.

Як слідує з матеріалів справи, сторонами укладені наступні додаткові угоди до Договору: № 1 від 21.06.2005 року , № 1/2 від 22.07.2005 року, від 17.02.2006 року, № 1/3 від 16.11.2006 року та  № 1/4 від 17.05.2007 року.

З врахуванням змін, внесених вищепереліченими додатковими угодами:

- пунктом 1.1 Договору сторони погодили, що відповідач 2 доручає, а позивач зобов‘язується здійснити усі необхідні юридичні дії для визнання постанови Кабінету Міністрів України № 695-17 від 01.07.1996 року у частині незаконною та скасування її. А саме у частині: «видати на договірних засадах», «випуск здійснити як товарний кредит на строк до 1 року під 25 відсотків облікової ставки Національного банку від вартості германія за цінами, що діють на час випуску», «Мінпрому забезпечити повернення ЗТМК до державного бюджету коштів, отриманих від реалізації германія за узгодженим з Мінфіном графіком до кінця 1997 року з подальшим направленням їх на поповнення держрезерву».

Відповідач 2 доручає позивачу здійснити всі дії, направлені на підписання акту звірки між КП «ЗТМК» та Держкомрезервом України станом на 01.12.2006 року за договором № 229 від 16.10.1996 року, узгодження всіх розбіжностей між КП «ЗТМК» та Держкомрезервом з метою  зменшення заборгованості КП «ЗТМК» відповідно до законодавства України;

- згідно п. 1.2. договору відповідач 2  доручає, а позивач  зобов‘язується здійснити усі необхідні юридичні дії для визнання Контракту  № 229 від 16.10.1996 року недійсним у частині, або для підписання мирової угоди з метою зменшення заборгованості КП «ЗТМК» відповідно до законодавства України, або для підписання графіку відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 року № 538-р;

-  відповідно до п. 1.3. Договору станом на момент підписання додаткової угоди № 1/2 від 22.07.2005 року від Держкомрезерву надійшов проект договору, у якому КП «ЗТМК» повинно виплатити Держкомрезерву наступні суми коштів:

Основний борг –10 692 500,00 доларів США;

Сума відсотків за період користування позичкою –5 052 079,55 доларів США;

Штрафні санкції з 01.01.2000 по 10.02.2000:

Штраф –59 686 604,25 грн.,

Пеня –5 759 757,31 грн.,

Загалом 65 446 361,56 грн.

Загальна сума боргу – 15 744 579,55 доларів США та 65 446 361,56 грн.

Суми заборгованості зазначені станом на 01.12.2004 та без врахування ПДВ;

- пунктом 1.4 Договору встановлено, що фактом виконання робіт за Договором є рішення суду, яке вступило в законну силу, про визнання постанови Кабінету Міністрів України № 695-17 від 01.07.1996 року незаконною у частині, яка зазначена у п. 1.1. даного Договору, або; рішення суду про визнання Контракту № 229 від 16.10.1996 року недійсним у частині; або мирова угода між КП «ЗТМК» та Держкомрезервом України, затверджена судом, в якої зменшена заборгованість КП «ЗТМК» відносно до вимог Держкомрезерву України, або; акт звірки та графік погашення заборгованості КП «ЗТМК» перед Держкомрезервом України за Контрактом № 229 від 16.10.1996 року  згідно п. 4 розпорядження Кабінету міністрів України від 29.11.2001 року № 538-р;

- згідно п. 1.5. Договору загальна сума боргу КП «ЗТМК», без нарахування ПДВ, перед Держкомрезервом України, яка зазначена в п. 1.3. Договору, додатково включає суму відсотків, без нарахування ПДВ, за період користування позичкою після 01.12.2004 року відповідно до акту звірки, що надається Держкомрезервом України для підписання;

- відповідно до п. 4 Додаткової угоди №1/2 від 22.07.2005 року до Договору  винагорода позивача за Договором складає 5% від різниці між загальною сумою боргу без нарахування ПДВ, зазначеною у п. 1.3., п. 1.5. Договору за курсом НБУ на дату здійснення факту виконання робіт, та сумою, без нарахування ПДВ, яка буде зазначена в документі, який підтверджує факт виконання робіт відповідно до п. 1.4. Договору. На суму винагороди виконавця додатково нараховується ПДВ відповідно до законодавства.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що ним обов'язки за Договором виконані, юридичні послуги надані, проте відповідач 2 не оплавив їх в повному обсязі, і, станом на дату звернення до суду з даним позовом сума заборгованості за послуги, надані позивачем за Договором,  становить  2540191,88 грн.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору позивачем було проведено юридичні дії, результатами яких стало: Держкомрезерв України та КП «ЗТМК» підписали акт звірки від 01.12.2006 року; Держкомрезерв України та КП «ЗТМК» відповідно до п. 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 року № 538-р підписали графік погашення заборгованості за договором № 229 від 16.10.1996 року; Держкомрезерв України та КП «ЗТМК» підписали мирову угоду від 14.06.2007 у справі № 42/548Т, яка була затверджена судом ухвалою № 42/548Т  від 25.07.2007 року.

Як слідує з матеріалів справи, 01.07.2007 року сторонами за Договором  підписано акт виконаних робіт (т. 1 а.с. 49-65), в якому сторонами погоджено обсяг робіт, який виконаний позивачем за Договором, визначено перелік документів, складених позивачем під час виконання Договору.

Крім того, у зазначеному Акті сторонами погоджено, що:

- Держкомрезерв України станом на 21.11.2006 року  відповідно до контракту № 229 від 16.10.1996 року та акту звірки від 21.11.2006 року нарахував відсотки за користування кредитом в сумі 6 207 144,42 доларів США;

- загальна сума боргу КП «ЗТМК» перед Держкомрезервом України за контрактом № 229 від 16.10.1996 року станом на 01.12.2006 року за курсом Національного банку України  5,05 грн./дол. США складала 150 789 565,88 грн. без ПДВ: 59 686 604,25 грн. (штраф) + 5 759 757,31 грн. (пеня) +  10 692 500 дол. США х 5,05 грн./дол. США (основний борг у валюті) + 6 207 144,42 дол. США х 5,05 грн./дол. США (відсотки станом на 21.11.2006) = 150 789 565,88 грн.;

- після проведеної позивачем роботи заборгованість КП «ЗТМК» перед Держкомрезервом України станом на 01.12.2006 року, із зупиненням нарахування відсотків та фіксування курсу грн./дол. США відповідно до акту звірки від 01.12.2006 року та мирової угоди від 14.06.2007 року, складає 84 775 701,13 грн., без ПДВ: 10 692 500 дол. США х 5,05 грн./дол. США (основний борг у валюті) + 6 094 767,55 дол. США х 5,05 грн./дол. США (відсотки станом на 01.12.2006) без ПДВ = 84 775 701,13 грн.;

- КП «ЗТМК» та Держкомрезерв України відповідно до п. 4 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 року № 538-р підписали графік погашення заборгованості за контрактом № 229 від 16.10.1996 року до 31.12.2009 року;

- 14.06.2007 року КП «ЗТМК» та Держкомрезерв України підписали мирову угоду та затвердили її у господарському суді міста Києва 25.07.2007 року;

- сума раніше отриманого авансу за Договором складає 300 000 грн., в тому числі ПДВ 23 333,33 грн.(160 000 грн. без ПДВ, 140 000 грн. в т. ч. ПДВ 23 333,33 грн.);

- відповідно до Договору винагорода позивача складає п'ять відсотків від різниці між загальною сумою боргу КП «ЗТМК» перед  Держкомрезервом України без нарахування ПДВ (п. 2 акту) та сумою без ПДВ, яка буде зазначена в документі, який підтверджує факт виконання робіт відповідно до п. 1.4 Договору (п. 3), тобто Графік погашення заборгованості за Договором № 2-10/8-98 від 28.04.1998 року до 31.12.2009 року та Мирова угода від 14.06.2007 року, затверджена судом 25.07.2007 року з додатковим нарахуванням ПДВ на суму винагороди позивача:

          ((150 789 565,88 грн.-84 775 701,13 грн.)*0,05 -(300 000 грн. – 23 333,33 грн. ПДВ))*1,2= 3 628 831,88 грн., в т. ч. ПДВ;

- винагорода позивача складає 3 628 831,88 грн., в тому числі ПДВ 604 805,31 грн. з урахуванням раніше отриманого авансу в сумі 300 000 грн., в тому числі ПДВ 23 333,33 грн.

Отже, підписавши вказаний акт, сторони погодили як факт виконання позивачем робіт за  Договором, так і їх обсяг та вартість.

Викладені вище обставини знайшли своє відображення у оспореному рішенні суду першої інстанції, тому посилання відповідача 3 на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано фактів надання послуг, не були досліджені належним чином документи, які б підтверджували наявність заборгованості, не досліджувався обсяг наданих послуг, колегією суддів до уваги не приймаються.

З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою № 01/08-1 від 01.08.2007 року  про сплату боргу з винагороди в розмірі 3 628 831,88 грн., до якої було додано рахунок-фактуру № СФ-0000005 від 01.08.2007 року (т. 1 а.с. 65-67).

Як зазначає позивач, в рахунок оплати спірних послуг позивачем від відповідача 2 за період з серпня 2007 року по червень 2008 року було отримано кошти в сумі 1 088 640 грн. Зазначений факт відповідачами не спростований, доказів іншого матеріали справи не містять.

З огляду на вказані обставини, заборгованість по оплаті послуг, наданих позивачем за Договором, становить  2 540 191,88 грн.

Факт наявності заборгованості саме  в такій сумі також підтверджується долученою до матеріалів справи копією Акту звіряння розрахунків від 01.03.2009 року, підписаного позивачем та відповідачем 2.

19.09.2008 року позивач звернувся до відповідача 2 з листом № 18-09/5 від 18.09.2008 року, в якому просив оплатити заборгованість за Договором в сумі 2 540 191,88 грн.(т.1 а.с. 68). На доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи долучено копії опису вкладення, фіскального чеку та повідомлення про вручення поштового відправлення № 242446 з відміткою про отримання кореспонденції  відповідачем 25.09.2008 року

Відповідач 2 на вказаний лист не відповів, спірні кошти позивачу не перерахував.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку про те, що відповідач 2 не виконав належним чином взяті на себе за Договором   зобов'язання з оплати отриманих послуг та має перед позивачем заборгованість у сумі 2 540 191,88 грн.

В той же час, як слідує з наявних в матеріалах справи документальних доказів, а саме копій наказу Міністерства промислової політики № 200 від 17.03.2009 року, довідки з ЄДРПОУ АА№ 477783 від 11.01.2011 року (а.с.85 т.3) та Статуту ДП «Запорізький титано–магнієвий комбінат» (нова редакція), затвердженого Наказом Міністерства промислової політики України № 577 від 15.11.2010 року та зареєстрованого державним реєстратором 04.01.2011 року, № запису 11031450000028521, в процесі реорганізації шляхом перетворення КП «Запорізький титано–магнієвий комбінат» (відповідач 2) створено Державне підприємство «Запорізький титано–магнієвий комбінат» (відповідач 3), який є правонаступником всіх прав та обов'язків  відповідача 2.

11.01.2011 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено відповідні відомості.

Згідно ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Законодавством України не визначено припинення казенного підприємства у спосіб, інший, ніж встановлений ч. 4 ст. 91 ЦК України.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 10518737 (а.с. 46-50 т. 3) вбачається, що станом на 14.07.2011 року запис про припинення юридичної особи відповідача 2 в реєстрі відсутній.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залучення до участі у справі відповідача 3 та припинення провадження у справі щодо відповідача 2.

Проте, припинити провадження до відповідача 2, враховуючи вищевикладені обставини, на думку колегії суддів, слід з підстав п. 1 – 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору між позивачем та відповідачем 2, а не згідно п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України з підстав ліквідації останнього.

Незважаючи на те, що суд першої інстанції припинив провадження у справі до відповідача 2 з інших підстав, рішення суду першої інстанції в цій частині по суті є вірним, правових підстав для його скасування не вбачається.

Отже, боржником щодо сплати позивачу 2 450 191,88 грн. за Договором є відповідач 3.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, враховуючи відсутність письмової згоди сторін щодо строків оплати наданих позивачем за Договором спірних послуг, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Враховуючи, що з вимогою щодо оплати спірних послуг позивач до відповідача 2 звернувся 01.08.2007 року, станом на дату звернення його до суду з даним позовом строк виконання відповідачем 2 свого обов'язку по оплаті спірних послуг настав.

Матеріали справи не містять доказів виконання як відповідачем 2, так і відповідачем 3 зобов'язання з оплати отриманих за Договором послуг  в сумі 2 540 191,88 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 основного боргу в сумі 2 540 191,88 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідачів  штрафу в сумі 177 813,43 грн. та пені в сумі 927 170,04 грн. слід зазначити наступне.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нараховує зазначені суми виходячи з положень ч. 2 ст. 231 ГК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Як вбачається з тексту Договору, письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді пені та штрафу за порушення відповідачем 2  зобов'язання в частині розрахунків за надані позивачем послуги сторони не досягли, а тому вимоги позивача стягнути з штраф в сумі 177813,43 грн. та пеню в сумі 927170,04 грн. визнаються колегією суддів безпідставними.

При цьому, посилання позивача на норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням якої він розрахував зазначені пеню та штраф, є помилковими, оскільки зазначена норма не відміняє дію норм закону, якими встановлена обов'язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня).

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов'язання, як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України.

Враховуючи, що у тексті Договору сторони такої згоди не досягли, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідачів у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення неустойки за порушення грошових зобов'язань, позивачем не вказаний, вимоги позивача в частині  стягнення штрафу в сумі 177 813,43 грн. та пені в сумі 927 170,04 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Незважаючи на те, що суд першої інстанції відмовив в задоволення зазначених позовних вимог з інших підстав, рішення суду першої інстанції в цій частині по суті є вірним, правових підстав для його скасування не вбачається.

Щодо вимог про стягнення збитків від інфляції в сумі 1 885 219,66 грн. та 3 % річних в сумі 297 724,41 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За обставин, що склалися, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 збитків від інфляції в сумі 1 885 219,66 грн. та 3 % річних в сумі 297 724,41 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині  залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення заявленої до стягнення суми за рахунок відповідача 1 слід зазначити наступне.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог в цій частині, посилається на ч. 7 ст. 77 ГК України, положення якої передбачають, що у разі недостатності коштів у казенного підприємства відповідальність за зобов‘язаннями останнього несе субсидіарно орган, до сфери управління якого входить підприємство.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні зазначених позовних вимог, виходив з того, що станом на день вирішення спору Казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» перетворено у Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат», а тому Міністерство промислової політики України, до сфери управління якого входить Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат», не має нести відповідальність за зобов‘язаннями останнього.

Проте, станом на дату виникнення спірних відносин відповідач 1 мав зобов'язання перед позивачем відповідати згідно закону за зобов'язаннями відповідача 2, і, враховуючи, що відповідач 3 є правонаступником відповідача 2, відсутні правові підстави вважати, що згвдвне у попередньому абзаці перетворення позбавило відповідача 1 зобов'язання відповідати перед позивачем за борги відповідача 3, які він успадкував від відповідача 2.

На думку колегії суддів, в даному випадку позивачу слід відмовити у вимогах до відповідача 1 з тих підстав, що матеріали справи не містять належних доказів відсутності у відповідача 3 грошових коштів для задоволення вимог позивача, що є необхідною передумовою у задоволенні вимог про стягнення боргу відповідача 3 перед позивачем з відповідача 1 як особи, що згідно чинного законодавства має нести повну субсидіарну відповідальність за порушення договірних зобов'язань відповідачем 2.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Державного підприємства «Запорізький титано – магнієвий комбінат» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2011 року у справі № 13/316 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Державне підприємство «Запорізький титано – магнієвий комбінат».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Запорізький титано – магнієвий комбінат» на рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2011 року у справі № 13/316  залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2011 року у справі № 13/316 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи  № 13/316.

Головуючий суддя                                                                      Калатай  Н.Ф.

Судді                                                                                          Баранець  О.М.

                                                                                          Пашкіна С.А.