Постанова

від 24.04.2012 по справі 13/316

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ



ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2012 р.

Справа № 13/316

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка I.A. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Саранюка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року

у справі № 13/316

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СНН"

до 1. Міністерства промислової політики України

2. Казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

3. Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

про стягнення 5449744,30 грн.

за участю представників

позивача –Войстрик В.А., Соломко М.М.

відповідачів – 1. Подолян В.І.

2. не з'явились

3. Єфименко О.О., Вєдєрнікова О.С.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СНН" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства промислової політики України та Казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про стягнення 2540191,88 грн. основного боргу за надані юридичні послуги згідно договору №51 від 12.01.2005р., а також збитків від зміни індексу інфляції у сумі 1885219,66 грн., трьох відсотків річних у сумі 297724,41 грн., штрафу у сумі 177813,43 грн. та пені у сумі 927170,04 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2011 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012р. позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" основний борг у сумі 2540191,88 грн., збитки від інфляції у сумі 1885219,66 грн., три відсотки річних у сумі 297724,41 грн., провадження у справі відносно відповідача 2 припинено, у решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, Державне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012р. та прийняти нове рішення, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "СНН" у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що при винесенні рішень судами попередніх інстанцій були неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а також неправильно надана юридична оцінка обставинам справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 січня 2005 року товариством з обмеженою відповідальністю "СНН" та казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" було укладено договір про надання юридичних послуг № 51, згідно п.1.1. якого відповідач 2 доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання здійснити усі необхідні юридичні дії для підписання додаткової угоди до договору № 229 від 16.10.1996р., укладеного між Державним комітетом України по матеріальних резервах та Казенним підприємством “Запорізький титано-магнієвий комбінат” про приведення цін зазначеного договору у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. № 1998 за курсом 2,25 грн. за 1 долар США.

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що позивач зобов'язується на підставі Договору та окремого доручення відповідача 2 представляти інтереси останнього у судах, державних та недержавних організаціях, установах, підприємствах, коли це стосується чинного законодавства України та предмету Договору.

Проте з матеріалів справи вбачається, що сторонами укладено ряд додаткових угод до договору №51, а саме: № 1 від 21.06.2005 р., № 1/2 від 22.07.2005 р., від 17.02.2006 р., №1/3 від 16.11.2006 р. та № 1/4 від 17.05.2007 р., зі змісту яких вбачається, що сторони погодили, що відповідач 2 доручає, а позивач зобов‘язується здійснити усі необхідні юридичні дії для визнання постанови Кабінету Міністрів України № 695-17 від 01.07.1996 р. незаконною у частині: “видати на договірних засадах”, “випуск здійснити як товарний кредит на строк до 1 року під 25 відсотків облікової ставки Національного банку від вартості германія за цінами, що діють на час випуску”, “Мінпрому забезпечити повернення ЗТМК до державного бюджету коштів, отриманих від реалізації германія за узгодженим з Мінфіном графіком до кінця 1997 року з подальшим направленням їх на поповнення держрезерву” та скасувати її у цій частині.

Відповідач 2 також доручив позивачу здійснити всі дії, направлені на підписання акту звірки між КП “ЗТМК” та Держкомрезервом України станом на 01.12.2006 р. за договором № 229 від 16.10.1996 р., узгодження усіх розбіжностей між КП “ЗТМК” та Держкомрезервом з метою зменшення заборгованості КП “ЗТМК” відповідно до законодавства України.

Згідно умов договору, Відповідач 2 також доручає, а позивач зобов‘язується здійснити усі необхідні юридичні дії для визнання Контракту № 229 від 16.10.1996 р. недійсним у частині, або для підписання мирової угоди з метою зменшення заборгованості КП “ЗТМК” відповідно до законодавства України, або для підписання графіку відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 р. № 538-р.

Відповідно до п. 1.3. Договору, сторони визначили, що станом на момент підписання додаткової угоди № 1/2 від 22.07.2005 р. від Держкомрезерву надійшов проект договору, у якому КП “ЗТМК” зобов'язано виплатити Держкомрезерву наступні суми коштів: основний борг –10692500,00 доларів США; сума відсотків за період користування позичкою –5052079,55 доларів США; штрафні санкції з 01.01.2000р. по 10.02.2000р.: штраф –59686604,25 грн., пеня –5759757,31 грн., загалом - 65446361,56 грн. Загальна сума боргу –15744579,55 доларів США та 65446361,56 грн.

Згідно п. 1.5. Договору загальна сума боргу КП “ЗТМК”, без нарахування ПДВ, перед Держкомрезервом України, яка зазначена у п. 1.3. Договору, додатково включає суму відсотків, без нарахування ПДВ, за період користування позичкою після 01.12.2004 р. відповідно до акту звірки, що надається Держкомрезервом України для підписання.

Сторони у п.4 Додаткової угоди №1/2 від 22.07.2005 р. до Договору також погодили, що винагорода позивача складає 5% від різниці між загальною сумою боргу без нарахування ПДВ, зазначеною у п. 1.3., п. 1.5. Договору за курсом НБУ на дату здійснення факту виконання робіт, та сумою, без нарахування ПДВ, яка буде зазначена у документі, який підтверджує факт виконання робіт відповідно до п. 1.4. Договору. На суму винагороди виконавця додатково нараховується ПДВ відповідно до законодавства.

Предметом спору у даній справі є позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "СНН" про стягнення з державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" суми заборгованості за договором про надання юридичних послуг №51, укладеного сторонами 12 січня 2005 року.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Аналіз положень договору про надання юридичних послуг №51 свідчить про те, що за правовою природою це є договір про надання послуг. Згідно частини 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. У частині 2 цієї ж статті також зазначено, що її положення застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, а по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.

Згідно договору про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається та як встановлено судами попередніх інстанцій, 01 серпня 2007 року між позивачем та відповідачем було підписано акт виконаних робіт, згідно якого вартість наданих товариством з обмеженою відповідальністю "СНН" юридичних послуг склала 3628831,88 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов товариства з обмеженою відповідальністю "СНН" дійшов висновку, що зазначений вище акт виконаних робіт підтверджує надання юридичних послуг позивачем. Аналогічного за змістом висновку дійшов і апеляційний господарський суд, зазначивши у своїй постанові, що підписавши акт виконаних робіт, сторони погодили як факт виконання позивачем робіт за договором, так і їх обсяг та вартість. Проте такі висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на нормах права та не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно п. 1.4. спірного договору про надання юридичних послуг (у редакції додаткової угоди №1/3 до договору від 16.11.2006р.) сторони погодили, що фактом виконання робіт за цим договором є: рішення суду, яке вступило у законну силу, про визнання постанови Кабінету Міністрів України № 695-17 від 01.07.1996 р. незаконною у частині, яка зазначена у п. 1.1. даного Договору, або рішення суду про визнання Контракту № 229 від 16.10.1996 р. недійсним у частині, або мирова угода між КП “ЗТМК” та Держкомрезервом України, затверджена судом, в якій зменшена заборгованість КП “ЗТМК” відносно до вимог Держкомрезерву України, або акт звірки та графік погашення заборгованості КП “ЗТМК” перед Держкомрезервом України за Контрактом № 229 від 16.10.1996 р. згідно п. 4 розпорядження Кабінету міністрів України від 29.11.2001 р. № 538-р.

Тобто з наведеного вбачається, що у розумінні зазначених вище положень спірного договору, акт виконаних робіт не є фактом підтвердження належного надання послуг позивачем, а нормами чинного в Україні законодавства не передбачено обов'язку сторін з підписання акту виконаних робіт у підтвердження факту надання послуг.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що предметом спірного договору є надання позивачем необхідних юридичних дій для визнання постанови Кабінету Міністрів України № 695-17 від 01.07.1996 р. незаконною у частині погодженій сторонами, а також підписання акту звірки між КП “ЗТМК” та Держкомрезервом України станом на 01.12.2006 р. за договором № 229 від 16.10.1996 р. та узгодження розбіжностей між КП “ЗТМК” та Держкомрезервом з метою зменшення заборгованості КП “ЗТМК” відповідно до законодавства України. При цьому, юридична наука під поняттям "дія", у тому числі "юридична дія" розуміє, що це певний акт поведінки особи, її волевиявлення відносно інших осіб, яке призводить до безпосереднього або опосередкованого виникнення юридичних фактів (угод, деліктів тощо).

Натомість, з аналізу наявного у матеріалах справи акту виконаних робіт від 01.08.2007р. за Договором про надання юридичних послуг №51 вбачається та встановлено судом першої інстанції, що виконавець (позивач) надав, а замовник (відповідач) прийняв документи стосовно виконання спірного договору, що не є тотожним поняттю "вчинення юридичних дій" у розумінні предмету договору про надання юридичних послуг.

Тому з огляду на те, що згідно п.3.1. договору замовник зобов'язався здійснити оплату саме вчинених виконавцем (позивачем) юридичних дій у сумі та на умовах, погоджених у додатковій угоді до договору, передача позивачем документів згідно акту виконаних робіт не підтверджує факт належного виконання договору про надання юридичних послуг і, як результат, не є підставою для його оплати.

Судами також встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14.06.2007р. казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Держкомрезервом України підписано мирову угоду, яка затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007р. у справі №42/548т та, як зазначає позивач, також свідчить про факт належного надання ним послуг за спірним договором. Проте такі доводи товариства з обмеженою відповідальністю "СНН" є необґрунтованими та не знаходять свого підтвердження з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, у п.1.4. договору про надання юридичних послуг (у редакції додаткової угоди №1/3 до договору від 16.11.2006р.) одним з фактів виконання робіт за договором є мирова угода між Казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Держкомрезервом України, затверджена судом, в якій зменшена заборгованість казенного підприємства відносно до вимог Держкомрезерву України. Тобто сторони погодили, що результатом підписання мирової угоди повинно бути зменшення заборгованості відповідача перед Держкомрезервом України.

Проте з п.1.1 наявної у матеріалах справи мирової угоди вбачається, що сторони лише встановили порядок повернення відповідачем заборгованості Держкомрезерву України за отримані із державного резерву товарно-матеріальні цінності на умовах товарного кредиту за контрактом №229 від 16.10.1996р., укладеного на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996р. №695-17. При цьому, аналіз її положень не свідчить про наявність правових підстав вважати, що заборгованість відповідача перед Держкомрезервом України є зменшеною, в тому числі за результатами надання позивачем юридичних послуг. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що пунктом 4 Розпорядження Кабінету Міністрів України №538-р від 29.11.2001р. "Про заходи щодо збереження та розвитку титанового виробництва" передбачено, що Кабінетом міністрів України прийнято рішення про продовження терміну повернення боргу казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" Держкомрезерву України за товарними кредитами, наданими йому Кабінетом Міністрів України для відновлення виробництва губчастого титану до 31 грудня 2009 року з початком його погашення з 1 січня 2006 року. Тобто зазначені положення спростовують доводи позивача стосовно наявності причинного зв'язку між вчиненням юридичних дій, спрямованих на зменшення заборгованості відповідача перед Держкомрезервом України та підписанням графіків погашення заборгованості, оскільки на момент підписання договору про надання юридичних послуг та його виконання, обов'язок сплати заборгованості не настав. Таким чином, судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, що стало наслідком винесення необґрунтованих та незаконних рішень.

Крім того, переглядаючи оскаржувані рішення у касаційному порядку, колегія суддів дійшла висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що з огляду на ст.11110 Господарського процесуального кодексу України є підставою для їх скасування з огляду на наведене нижче.

Як і суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд, в оскаржуваних рішеннях зазначають про те, що позивачем підтверджено та у матеріалах справи наявний акт звірки від 01.12.2006р., підписаний Держкомрезервом України та відповідачем, яким визначено основний розмір заборгованості Казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перед Держкомрезервом України. Проте зазначений акт у матеріалах справи відсутній, що свідчить про те, що суди, виносячи оскаржувані рішення, порушили приписи статей 33-36, 43, 82 та 84 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, при цьому у мотивувальній частині повинно бути вказано обставини справи, встановлені господарським судом та докази, на підставі яких прийнято рішення. Письмовими доказами у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Одним з основних принципів господарського судочинства є змагальність сторін, зміст якого згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Проте суди попередніх інстанцій винесли оскаржувані рішення на підставі та з посиланням на докази, зокрема - акт звірки від 01.12.2006р., який у матеріалах справи відсутній, тобто позивачем в обгрунтування вимог не надавався та не був витребуваний судом з власної ініціативи у порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, що є порушенням вищезазначених норм чинного в Україні законодавства.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

В силу вищенаведених порушень судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають. Згідно з ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 26 липня 2011 року підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "СНН" у задоволенні позовних вимог повністю.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 26 липня 2011 року зі справи №13/316 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "СНН" у задоволенні позову повністю.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

В. І. Саранюк