Постанова

від 31.01.2012 по справі 11/229

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2012                                                                                           № 11/229

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Калатай  Н.Ф.

суддів:            Баранця  О.М.

          Пашкіної С.А.

при секретарі           Царук І. О.

За участю представників:

від позивача:           ОСОБА_1 – представник за довіреністю № 14.02/01 від 05.01.2012

від відповідача:           ОСОБА_2 – представник за довіреністю № 01/015 від 16.01.2012

від третьої особи:          не з'явились  

розглянувши у відкритому судовому засіданні    

апеляційну скаргу          Товариства з обмеженою відповідальністю «Нортон – Україна»

на рішення                      господарського суду міста Києва від 16.11.2011

у справі                     № 11/229 (суддя Смирнова Ю. М.)

за позовом                    Міністерства охорони здоров'я України

до                                        Товариства з обмеженою відповідальністю «Нортон – Україна»

третя особа                    Державне підприємство «Укрвакцина»

про                               стягнення пені та штрафу у розмірі 273524,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення пені в сумі 119 115,36 грн. та штрафу в сумі 154 408,80 грн. за несвоєчасне виконання обов'язків по поставці товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 488/21-24-407/1201 від 03.12.2010.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позов відповідач проти задоволення вимог позивача заперечував у повному обсязі, проте, 16.11.2011 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення штрафних санкцій, в якому, посилаючись на те, що затримка поставки у 58 днів (з 09.12.2010 до 04.02.2011) сталася з причин, які відносяться до форс-мажорних, оскільки діяльність компанії-виробника товару, що є предметом поставки за договором сторін, призупинялась в зв'язку із страйками та колективними протестами, просить в порядку п.3 ч. 1ст. 83 ГПК України зменшити розмір штрафних санкцій і стягнути на користь позивача 39 705,12 грн. пені за 18 днів - з 05.02.2011 по 22.02.2011 (дату поставки товару), а у вимогах про стягнення штрафу відмовити, оскільки прострочення не перевищує встановлені п. 7.2 договору 30 календарних днів.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В даному випадку, на думку колегії суддів, підстави для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відсутні, тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив його як необґрунтоване.

В той же час, з огляду на зміст зазначеного клопотання, колегія суддів розглядає його як письмові пояснення відповідача по суті спору, якими, з урахуванням обставин, на які відповідач посилається як на обставини непереборної сили, заявлені до стягнення позовні вимоги визнаються відповідачем частково.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2011, повний текст якого підписаний 22.11.2011, у справі № 11/229 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено штраф у розмірі 154 408,80 грн. та пеню в сумі 114 703,68 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання  по поставці товару за спірним договором.

Суд першої інстанції визнав безпідставними посилання відповідача на обставини непереборної сили з огляду на те, що відповідач, укладаючи 21.12.2010 додаткову угоду № 1 до договору та вносивши 20.12.2010 зміни до графіку поставки, знав про обставини, на які він посилається і які згідно листа Палати індійських торговців від 28.02.2011 виникли в період з 09.12.2010 по 04.02.2011, однак взяв на себе зобов‘язання поставити товар протягом грудня 2010 року.

Також суд першої інстанції погодився з висновком позивача, що на підставі ст. 14 Закону України «Про торгово–промислові палати в Україні» правом на засвідчення форс-мажорних обставин наділено Торгово-промислову палату України, а не Київську торгово–промислову палату.

Часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені ґрунтується на тому, що позивач помилково розрахував пеню за прострочення зобов'язання по поставці товару за 22.02.2011, оскільки цією датою вже була підписана видаткова накладна.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нортон–Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2011 у справі №11/229 змінити і частково задовольнити позов, присудивши до стягнення з відповідача пеню в сумі 39 705,12 грн. за прострочення виконання зобов'язання за договором за період з 05.02.2011 по 22.02.2011.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не прийнято до уваги те, що невиконання відповідачем своїх обов'язків по поставці спірного товару було наслідком обставин, які носять надзвичайний, невідворотній характер і знаходяться поза контролем та волею сторін, а саме у зв'язку зі страйками та колективними протестами у місці виробництва, про що відповідач дізнався 13.12.2010 через своїх контрагентів та, у відповідності до умов спірного договору, 14.12.2010 повідомив про зазначені обставини позивача.

Ухвалою від 14.12.2011 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н.Ф., судді Баранець О.М., Пашкіна С.А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нортон–Україна» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача  надав пояснення, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представники позивача та третьої особи проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

03.12.2010 позивач як Замовник та відповідач як Постачальник уклали договір про закупівлю товарів за державні кошти № 488/21-24-407/12.01 (далі Договір), за умовами якого, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 21.12.2010, позивач зобов'язується здійснити попередню оплату, а відповідач - поставити позивачу у 2010 році товар - лікарські препарати (абакавір табл., капс., драже 300 мг ) у кількості 273000 од. на суму 2 205 840,00 грн.

На виконання умов Договору, згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату № 47 від 22.12.2010, позивач платіжним дорученням від 24.12.2010 № 337 перерахував відповідачу кошти у розмірі 2 205 840,00 грн.

Пунктом 5.1 Договору сторони узгодили, що відповідач поставляє товар на склад третьої особи у відповідності до узгодженого Графіку поставки (Додаток № 2 до Договору) - протягом грудня 2010 року.

Як слідує з матеріалів справи, товар відповідач третій особі поставив лише 22.02.2011, що підтверджується доданою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № 171 від 22.02.2011, тобто з порушенням встановленого Договором строку поставки товару.

Зазначені обставини сторонами не заперечується

Згідно ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст.. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору сторони погодили, що у випадку затримки поставки товару понад термін, встановлений пунктом 5.1 Договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% вартості непоставленого товару за кожен день прострочки, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого замовнику товару.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача пеню в сумі 119 115,36 грн. та штраф в сумі 154 408,80 грн., посилаючись на прострочення відповідачем строку поставки Товару, встановленого умовами Договору. До позову позивачем додано відповідний розрахунки заявлених до стягнення сум.

Суд першої інстанції позовні вимоги в частині стягнення штрафу задовольнив в повному обсязі, в сумі 154 408,80 грн., в частині стягнення пені – частково, в сумі 114 703,80 грн., за рахунок уточнення періоду стягнення, заявленого позивачем, виключивши з цього періоду 22.02.2011 як день поставки товару.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції врахував обізнаність відповідача про обставини, на які той послався як на дію непереробної сили, та погодився з висновком позивача, що на підставі ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» правом на засвідчення форс-мажорних обставин наділено Торгово-промислову палату України, а не Київську торгово-промислову палату.

Тобто, суд першої інстанції виходив з припущення, що обставини, на які відповідач послався як на форс-мажорні, для учасників спірного Договору фактично існували.

Повністю погоджуючись з, урахуванням досліджених обставин справи, з рішенням суду першої інстанції по суті, колегія суддів вважає помилковими підстави, виходячи з яких суд першої інстанції прийняв оспорене рішення, з огляду на наступне.

Пунктом 8.1 Договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов‘язань за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Пунктом 8.3 Договору встановлено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються уповноваженими на це законами України органами.

На наявності форс-мажорних обставин, які завадили йому вчасно виконати зобов'язання за Договором щодо поставки товару, наполягає відповідач.

На підтвердження наявності таких обставин, відповідач долучив до матеріалів справи копію листа Палати індійських торговців від 28.02.2011 року, в якому вказано, що через страйки було затримано виробництво Abamune 300 мг (таблетки) на 58 днів (з 09.12.2010 року по 04.02.2011 року), що обставини, в яких опинилась компанія – виробник Messrs Cipla Limited, є форс–мажорними, та копію Висновку про настання обставин непереборної сили (форс-мажор) Київської торгово-промислової палати від 18.03.2011 року, в якому зроблено висновок, що страйки та колективні протести на місці виробництва, внаслідок яких була затримана поставка товару в Україну, є форс –мажорною обставиною.

Проте, дослідивши обставини справи, колегія суддів не може погодитись із твердженням відповідача про те, що страйки, через які компанією-виробником було затримано виробництво Abamune 300 мг (таблетки) на 58 днів, є обставинами непереборної сили для сторін Договору, з огляду на таке.

Згідно ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за Договором поставити позивачеві товар, для виконання зазначеного зобов'язання уклав договір на поставку товару з ТОВ «Старвайз Фарм» (№ 29/12-2010 від 09.12.2010), яке в свою чергу уклало договір поставки з «Starwise Initiatives Ltd.» (№2010/8 від 28.04.2010).

Тобто, відповідач є одним з посередників між позивачем як Замовником за Договором та виробником товару - компанією Messrs Cipla Limited, яка внаслідок певних подій в Індії опинилася в форс-мажорних обставинах.

Невиконання відповідачем договірних зобов'язань перед позивачем в частині поставки спірного товару за умовами Договору пов'язане з невиконанням, в свою чергу, зобов'язань з його поставки контрагентом відповідача за укладеним ним з відповідачем договором поставки, що не вважається дією непереборної сили в розумінні норм законодавства, яка мала б звільнити відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання перед позивачем в частині поставки товару.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Невиконання контрагентами відповідача своїх зобов'язань становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є надзвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

Отже, відповідач безпідставно посилається на наявність обставин, які можуть розглядатися судом як підстава для звільнення його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання перед позивачем.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Нортон–Україна» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва суду у справі № 11/229 від 16.11.2011 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Нортон – Україна».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нортон–Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2011 у справі № 11/229 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2011 у справі № 11/229 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи  № 11/229.

Головуючий суддя                                                                      Калатай  Н.Ф.

Судді                                                                                          Баранець  О.М.

                                                                                          Пашкіна С.А.