Постанова

від 06.02.2012 по справі 39/189

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2012                                                                                           № 39/189

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Новікова  М.М.

          Мартюк А.І.

при секретарі:          Рибаруку М.М.

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. б/н від 16.12.2011р.;

відповідача:                     ОСОБА_2 – дов. б/н від 08.04.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче об'єднання „Інформаційні технології”

на рішення                     Господарського суду міста Києва  

від                               21.11.2011р.

у справі           №39/189 (суддя Гумега О.В.)

за позовом                       Товариства з обмеженою відповідальністю „Рекламна Телевізійна Група”

до                                     Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче об'єднання „Інформаційні технології”

про                                   стягнення заборгованості у сумі 13 033,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Рекламна Телевізійна Група” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче об'єднання „Інформаційні технології” заборгованості за ліцензійним договором №133/СС від 01.11.2011р. у загальному розмірі 13 033,71 грн. (з них: 12 201,00 грн. - основний борг, 339,91 грн. - пеня, 427,04 грн. - інфляційні втрати,  65,76 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за вищевказаним договором.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не надав, свою позицію у спорі не визначив, у зв'язку з чим справа розглядалась місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2011р. у справі №39/189 позовні вимоги було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 12 201,00 грн. основного боргу, 339,91 грн. пені, 65,76 грн. 3% річних, 126,07 грн. державного мита та 228,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2011р. у справі №39/189 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що на підтвердження визначення кількості абонентів позивачем були надані протоколи про кількість абонентів відповідача, які не містять відомостей на підставі якого саме договору вони були складені, а тому не можуть свідчити про дійсну кількість абонентів. Окрім того, за твердженням відповідача, він не отримував від позивача картку доступу, яка надавала б йому можливість виконувати свої зобов'язання за договором №133/СС від 01.01.2011р., тоді як розмір винагороди (роялті) за вказаним договором повинен сплачуватись відповідачем на користь позивача лише у зв'язку з наданням абонентам можливості перегляду телерадіопрограми „Совершенно секретно” за допомогою сигналу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.01.2012р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів             Новікова М.М., Мартюк А.І.

17.01.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів та письмові пояснення по справі.

Клопотання відповідача було задоволено судом.

В судовому засіданні 18.01.2012р. представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначав про безпідставність та непідтвердженість належними доказами доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити скаргу без задоволення.

Оскільки в процесі судового розгляду у суду виникла необхідність у витребуванні додаткових пояснень та доказів по справі, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2012р. розгляд справи було відкладено на 06.02.2012р.

17.01.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

24.01.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії договору №10/СС від 01.01.2008р. та рахунків-фактури за січень-березень 2011 року.  

Вказане клопотання було задоволено судом.

30.01.2012р. та 31.01.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі та клопотання про залучення додаткових доказів, а саме: договору доручення №133/VIP від 01.01.2011р.

Суд  задовольнив клопотання позивача та залучив надані документи до матеріалів справи.

31.01.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 06.02.2012р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній та додаткових письмових поясненнях, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2011р. у справі №39/189 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 06.02.2012р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.01.2011р. між позивачем, як ліцензіаром, та відповідачем, як ліцензіатом, було укладено ліцензійний договір №133/СС (далі - Ліцензійний договір), за умовами якого (ст.  ст. 1, 2) ліцензіар надає ліцензіату невиключні права на розповсюдження та поширення телерадіопрограми  “Совершенно секретно” за допомогою багатоканальної телемережі виключно на платній основі на визначеній в договорі території, способом, в межах, строком, визначеними в договорі, а ліцензіат зобов'язується в розмірі, в порядку та в строки, визначені у ст. 8 договору, сплатити ліцензіару винагороду за надання невиключних прав. Усі невиключні права за цим договором надаються ліцензіату на строк з 01.01.2011р. та діють протягом всього строку дії цього договору.

Згідно з п.8.2 Ліцензійного договору розмір щомісячної винагороди (роялті) визначається Додатком №1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

В Додатку №1 до Ліцензійного договору передбачено, що розмір щомісячної винагороди залежить від кількості абонентів ліцензіата, які отримали можливість перегляду телерадіопрограми у відповідному місяці. Розмір щомісячної винагороди за одного абонента за розповсюдження телерадіопрограми в аналоговому форматі становить гривневий еквівалент 0,07 доларів США, однак в будь-якому випадку розмір щомісячної винагороди не може бути меншим гривневого еквівалента 225,00 доларів США. Розмір щомісячної винагороди за одного абонента за розповсюдження телерадіопрограми в цифровому форматі становить гривневий еквівалент 0,23 доларів США, однак в будь-якому випадку розмір щомісячної винагороди не може бути меншим гривневого еквівалента 75,00 доларів США (п.п.1, 2 Додатку №1).

Відповідно до п.9.1 Ліцензійного договору ліцензіат зобов'язаний надавати ліцензіару щомісячні письмові звіти, що містять повні й достовірні відомості про середню кількість абонентів.

Згідно з п.п.3, 5 Додатку №1 до Ліцензійного договору розмір винагороди (роялті) визначається на підставі звіту про середню кількість абонентів ліцензіата у звітному місяці, який ліцензіат зобов'язується надавати не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним. У випадку ненадання та/або неналежного надання ліцензіатом звіту за минулий звітний місяць (поряд із умовами п.11.10 Ліцензійного договору), а також у випадках, визначених абзацом 2 п.11.3 та п.11.11 Ліцензійного договору, розмір щомісячної винагороди (роялті), належної до сплати ліцензіатом у звітному місяці, обчислюється виходячи із звітного місяця, в якому ліцензіатом було надано інформацію (за відповідним звітом) щодо найбільшої кількості абонентів протягом всього строку дії даного договору.

У відповідності із ст. 8 Ліцензійного договору ліцензіат зобов'язується щомісяця перераховувати грошові кошти в рахунок оплати винагороди (роялті) ліцензіара на поточний рахунок ліцензіара не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. У випадку неотримання або несвоєчасного отримання ліцензіатом від ліцензіара рахунку у визначений строк ліцензіат зобов'язується оплатити винагороду (роялті) у строк, встановлений першою частиною цього пункту, виходячи з кількості абонентів ліцензіата у звітному місяці, що зазначена у звіті ліцензіата за такий місяць, та розміру винагороди (роялті) за одного абонента, вказаний в п.2 цього Додатку, у разі якщо розмір оплаченої в такий спосіб винагороди (роялті) не відповідає дійсному розміру винагороди (роялті) за звітний місяць, сторони зобов'язуються провести взаємні розрахунки з метою належної оплати такої винагороди (роялті).

В п.6 Додатку №1 до Ліцензійного договору передбачено, що ліцензіар зобов'язується щомісячно, протягом дії цього договору, направляти поштою відповідачу Акти про надання невиключних прав на розповсюдження та поширення телерадіопрограми не пізніше, ніж до 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем. В Акті повинні міститися відомості щодо розміру винагороди (роялті) за надання невиключних прав. Не пізніше десяти робочих днів із дати направлення ліцензіату відповідного Акта, останній зобов'язаний направити ліцензіару підписаний Акт або мотивовану відмову, а у разі неотримання ліцензіатом Акта, він зобов'язаний негайно повідомити про це ліцензіара. У випадку, коли ліцензіар протягом вказаного строку не отримує від ліцензіата підписаного Акту або мотивованої відмови, в день закінчення вказаного строку такий Акт вважається прийнятим ліцензіатом без зауважень, а права належно наданими та прийнятими без зауважень.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Ліцензійного договору відповідач щомісячно з січня по липень 2011 року надсилав позивачу Протоколи про кількість абонентів, які фактично є письмовими звітами про середню кількість абонентів відповідача у звітному місяці та містять інформацію про кількість наявних абонентів відповідача у певному місяці по конкретній телерадіопрограмі. У відповідності до наданих відповідачем Протоколів у січні, березні-липні 2011 року кількість абонентів телерадіопрограми “Совершенно секретно”, які приймали сигнал у цифровому форматі становить 196 абонентів, а кількість абонентів, які приймали сигнал у аналоговому форматі - 3215 абонентів. Лише в лютому 2011 року кількість абонентів, які приймали сигнал у цифровому форматі, складала 193, а кількість абонентів, які приймали сигнал у аналоговому форматі, - 3205.

Позивач направив відповідачу Акти про надання невиключних прав (роялті) на сповіщення та розповсюдження Каналу Телепрограма “Совершенно секретно” за травень – серпень 2011 року. Зауважень до вказаних Актів або мотивованої відмови від їх підписання від відповідача не надійшло, однак у встановлені Ліцензійним договором порядку та строки винагорода (роялті) відповідачем оплачена на користь позивача не була.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, визнавши їх обґрунтованими лише щодо стягнення з відповідача основного боргу, пені та 3% річних у заявленому позивачем розмірі. В задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат судом було відмовлено з посиланням на те, що у періоді, за який позивач нарахував інфляційні втрати, індекс інфляції мав від'ємне значення, тобто сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення у даному випадку не збільшилась.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності  здійснюється, зокрема, на підставі ліцензійних договорів (ст. 1107 Цивільного кодексу України).

За ліцензійним договором одна сторони (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону (ст. 1109 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач у період з квітня по серпень 2011р. на виконання своїх зобов'язань за Ліцензійним договором надав відповідачу невиключні права на розповсюдження та поширення телерадіопрограми “Совершенно секретно” в багатоканальній мережі на визначеній в договорі території, про що, зокрема, свідчать складені відповідачем щомісячні Протоколи про кількість абонентів за вищевказаний період.

На підставі Протоколів про кількість абонентів, наданих відповідачем, позивач обчислив розмір щомісячної винагороди (роялті), належної до сплати ліцензіатом (відповідачем) у звітному місяці, і направив відповідачу Акти про надання невиключних прав (роялті) на сповіщення та розповсюдження телепрограми “Совершенно секретно” за квітень, травень, червень, липень, серпень 2011р.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що він отримав Акти за квітень-серпень 2011 року лише у вересні 2011 року, а за серпень 2011 року Акт взагалі не надходив. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи спірний Ліцензійний договір сторони на власний розсуд визначили умови останнього, зокрема, порядок здійснення розрахунків та надання послуг.

Як уже зазначалось вище, згідно з п.6 Додатку №1 до Ліцензійного договору ліцензіар зобов'язується щомісячно, протягом дії цього договору, направляти поштою відповідачу Акти про надання невиключних прав на розповсюдження та поширення телерадіопрограми не пізніше, ніж до 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем. Не пізніше десяти робочих днів із дати направлення ліцензіату відповідного Акта, останній зобов'язаний направити ліцензіару підписаний Акт або мотивовану відмову, а у разі неотримання ліцензіатом Акта, він зобов'язаний негайно повідомити про це ліцензіара. У випадку, коли ліцензіар протягом вказаного строку не отримує від ліцензіата підписаного Акту або мотивованої відмови, в день закінчення вказаного строку такий Акт вважається прийнятим ліцензіатом без зауважень, а права належно наданими та прийнятими без зауважень.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про його звернення до позивача з приводу неотримання Актів про надання невиключних прав (роялті) на сповіщення та розповсюдження телепрограми “Совершенно секретно” за квітень-серпень 2011р. або наявності зауважень щодо відомостей, вказаних у цих Актах, тоді як згідно з ч.1          ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що з урахуванням п.6 Додатку №1 до Ліцензійного договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Акти за квітень-серпень 2011 року вважаються прийнятими відповідачем без зауважень, а права за Ліцензійним договором у вказаний період - належно наданими позивачем та прийнятими відповідачем.

Посилання відповідача на те, що позивачем не було надано відповідну картку доступу до телепрограми “Совершенно секретно”, у зв'язку з чим відповідач не міг виконувати свої договірні зобов'язання, також не може бути прийнято судом до уваги, оскільки жодних доказів на підтвердження звернення (реагування) відповідача з цього приводу до позивача ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відносно твердження відповідача про те, що спірний Ліцензійний договір сторонами взагалі не виконувався, а Протоколи про кількість абонентів складались на виконання іншого договору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, в матеріалах справи наявна копія ліцензійного договору №10/СС від 01.01.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, за умовами якого (п.п.2.1, 2.2, 13.1) позивач, як ліцензіар, надає відповідачу, як ліцензіату, невиключні права на розповсюдження та поширення телерадіопрограми „Совершенно секретно”, за допомогою багатоканальної телемережі виключно на платній основі на території, способом, в межах, строком, як встановлено цим договором, а ліцензіат зобов'язується в розмірі, в порядку та в строки, визначені у ст. 8 цього договору, сплатити ліцензіару винагороду за надання невиключних прав. Усі невиключні права за цим договором надаються ліцензіату на строк з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. Цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2008р., однак припиняє свою дію не раніше повного виконання сторонами всіх грошових зобов'язань за цим договором (том справи – 1, аркуші справи – 106-112).   

01.01.2009р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до ліцензійного договору №10/СС від 01.01.2008р., в якій сторони дійшли згоди щодо продовження (пролонгації) строку названого договору з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. (том справи – 1, аркуш справи – 113).

Тобто, станом на 2011 рік ліцензійний договір №10/СС від 01.01.2008р. припинив свою дію. Доказів на підтвердження того, що у 2011 році між позивачем та відповідачем було укладено інший ліцензійний договір, окрім спірного ліцензійного договору №133/СС від 01.01.2001р., за яким би позивач передавав відповідачу невиключні права на розповсюдження та поширення телерадіопрограми „Совершенно секретно” суду не надано.  

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи відповідача відносно того, що Протоколи про кількість абонентів відповідача не містять відомостей, на підставі якого саме договору вони були складені, у зв'язку з чим вказані Протоколи не можуть підтверджувати дійсну кількість абонентів, оскільки відповідно до п.3 Додатку №1 до Ліцензійного договору у випадку ненадання та/або неналежного надання ліцензіатом звіту за минулий звітний місяць (поряд із умовами п.11.10 Ліцензійного договору), а також у випадках, визначених абзацом 2 п.11.3 та п.11.11 Ліцензійного договору, розмір щомісячної винагороди (роялті), належної до сплати ліцензіатом у звітному місяці, обчислюється виходячи із звітного місяця, в якому ліцензіатом було надано інформацію (за відповідним звітом) щодо найбільшої кількості абонентів протягом всього строку дії даного договору. При цьому, з позовної заяви вбачається, що за основу розрахунку заборгованості відповідача за Ліцензійним договором була взята сума, яка дорівнює мінімальній сумі щомісячної винагороди, встановленої Додатком №1 до Ліцензійного договору.

Крім того, в п.11.11 Ліцензійного договору сторони погодили, що нездійснення ліцензіатом реалізації отриманих за цим договором прав та відповідно невикористання (розповсюдження та поширення) телерадіопрограми з будь-яких причин, що не передбачені цим договором, не є підставою для несплати та/або неналежної сплати винагороди (роялті) за цим договором. При цьому розмір винагороди (роялті) належний до сплати ліцензіатом в такому випадку встановлюється у відповідності до умов, викладених в Додатку №1 до цього договору.

Доводи відповідача про те, що у спірному періоді позивач виставляв йому до сплати рахунки за іншим договором також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до п.5 Додатку №1 до Ліцензійного договору виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення оплати винагороди (роялті) позивачу не залежить від неотримання або несвоєчасного отримання відповідачем від позивача рахунку на оплату винагороди (роялті). До того ж, існування або відсутність між сторонами інших договірних відносин не є підставою для невиконання ними умов Ліцензійного договору №133/СС від 01.01.2011р.

Підсумовуючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зібрані у справі докази свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині дотримання порядку і строків виплати відповідачу винагороди (роялті) за спірним Ліцензійним договором у період з квітня по серпень 2011 року, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 12 201,00 грн.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.11.2 ст. 11 Ліцензійного договору у випадку несвоєчасної виплати ліцензіару винагороди, або частини винагороди, відповідно до умов ст. 8 цього договору, ліцензіат зобов'язується сплатити ліцензіару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від розміру несвоєчасно виплаченої позивачу винагороди за кожний день прострочення.

Окрім того, згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 339,91 грн. та 3% річних в сумі 65,76 грн.   

Що ж до вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, то, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, при здійсненні розрахунку вказаних позовних вимог позивачем не було враховано від'ємне значення індексу інфляції, внаслідок чого за час прострочення сума боргу не збільшилась, тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не приймаються судом до уваги, оскільки згідно з ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, як уже зазначалось вище, відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх договірних зобов'язань, тому твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом незаконного рішення у даній справі є безпідставним та спростовується зібраними у справі доказами.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2011р. у справі №39/189 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

          Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче об'єднання „Інформаційні технології” залишити без  задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2011р. у справі №39/189 – без змін.

2. Матеріали справи №39/189 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Зубець Л.П.

Судді                                                                                          Новіков  М.М.

                                                                                          Мартюк А.І.