Постанова

від 30.09.2008 по справі 2/162(15/207)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2/162(15/207)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 30 вересня 2008 р.                                                                                    № 2/162(15/207)  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. –головуючого, Плюшка І.А., Разводової С.С.,

          за участю представника позивача –Тулюк Т.В. дов. № 1631 від 30.09.2008 року,

          розглянувши касаційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Луганського регіонального відділення ДІФКУ на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 1 липня 2008 року у справі господарського суду Луганської області за позовом Української державної інноваційної компанії в особі Луганського регіонального управління УДІК до ДП "Центральне конструкторське бюро машинобудування "Донець" про стягнення суми та за зустрічним позовом ДП "Центральне конструкторське бюро машинобудування "Донець" до Української державної інноваційної компанії в особі Луганського регіонального управління УДІК про визнання договору неукладеним та стягнення суми,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2006 року Українська державна інноваційна компанія в особі Луганського регіонального відділення (далі –позивач) звернулась до господарського суду з позовом про стягнення боргу до державного підприємства «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець».

Позов обґрунтовано тим, що відповідач не виконує свої зобов'язання за договором від 2 вересня 2003 року про реструктуризацію боргу, просив стягнути з останнього 45106 гривень.

У липні 2006 року Державне підприємство ЦКБМ «Донець»звернулось до суду з зустрічним позовом до Української державної інноваційної компанії, в якому просив визнати неукладеним договір про реструктуризацію боргу від 2 вересня 2003 року № 15-20/02/09/03 та стягнути з Української державної інноваційної компанії безпідставно набуті кошти в сумі 199980 гривень.

Відповідно до заяви № 405 від 7 грудня 2007 року позивач за первісним позовом збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 66 650 грн., а також втрати від інфляції.

Справа в судах розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Луганської області від 27 травня 2008 року первісний позов задоволено частково.

З державного підприємства ЦКБМ «Донець»стягнуто борг у сумі 66 650 грн. В задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні позовних за зустрічним позовом відмовлено повністю.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 1 липня 2008 року у задоволенні первісного позову відмовлено повністю.

У решті рішення господарського суду Луганської області від 27 травня 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Луганського регіонального відділення ДІФКУ просить скасувати частково рішення Господарського суду Луганської області від 27 травня 2008 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 24 171 грн. 88 коп. та 3-х % річних в сумі 4101 грн. 33 коп. Також просить повністю скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 1 липня 2008 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Луганського регіонального відділення ДІФКУ про стягнення боргу в сумі 66 650 грн., втрат від інфляції в сумі 24171грн. 88 коп. та 3% річних в сумі 4101 грн. 33 коп.

На думку заявника, судами порушено положення ст. ст. 526, 599, 625, 627, 628, 1050, 1053 ЦК України та ст. ст. 4, 42, 43 ГПК України.

Представники відповідача в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за їх відсутності.

Вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 27 листопада 1997 року між Луганським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України і Центральним конструкторським бюро машинобудування "Донець" укладено інноваційний договір № 004-97, відповідно до умов якого інвестор - позивач у справі зобов'язався внести у реалізацію інноваційного проекту цільовий вклад у розмірі 1400000 грн., а підприємство - відповідач взяв зобов'язання повернути інвестору його вклад не пізніше листопада 2000 року.

Враховуючи наявність заборгованості за вказаним інноваційним договором, позивач у справі звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відповідача основного боргу - 1400000 грн. 00 коп., 109200 грн. - інфляційних витрат і 157430 грн. 00 коп. - пені.

Рішенням господарського суду Луганської області від 30.08.2002 по справі № 4/217 позовні вимоги задоволені, стягувачу видані відповідні накази № 4/217.

Накази були подані до виконання.

Листом № 340 від 3 вересня 2003 року стягувач відкликав дані накази з виконання, а отже відмовитися від примусового виконання рішення суду через органи Державної виконавчої служби.

Встановлено, що між позивачем та відповідачем 2 вересня 2003 було укладено договір № 15-20/02/09/03 про реструктуризацію, відповідно до умов якого було досягнуто домовленість про реструктуризацію пені та інфляційних нарахувань у сумі 266 630 грн. відповідно до рішення господарського суду Луганської області від 30 серпня 2002 року у справі №4/217, ухвали господарського суду Луганської області від 9 вересня 2002 року та наказу від 9 вересня 2002 року виданого на виконання даного рішення суду.

Договором також було погоджено графік погашення реструктуризованої суми та визначено що кінцевим терміном погашення реструктуризованої суми є 4 липня 2006 року.

Встановлено, що підставою для звернення до суду стало непогашення відповідачем реструктуризованої суми в розмірі 66 650 грн.

Крім того вбачається, що позивачем до непогашеної суми були застосовані наслідки, встановлені ст. 625 ЦК України.

З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд виходив з того, що угода про реструктуризацію не має ніякого самостійного значення і фактично витікає з рішення суду, за яким вже стягнені суми інфляційних витрат і пені за існуючий борг за інноваційним договором.

Також, на думку суду апеляційної інстанції, місцевим господарським судом неправомірно названа боргом сума в розмірі 66 650 грн., оскільки умовами договору про реструктуризацію не передбачені якісь зобов'язання, за невиконання яких виникає борг.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

          Вбачається, що згідно ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»виконавчий документ, прийнятий державний виконавцем до провадження, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: 1) за письмовою заявою стягувача…

          У такому випадку виконавче провадження за ст. ст. 37, 38 цього ж Закону визнається завершеним і не може бути розпочате знову.

          Тобто, закон надає право стягувачу відмовитись від примусового виконання рішення суду через органи державної виконавчої служби і визначає наслідки такої відмови.

          Таким чином, після завершення виконавчого провадження з наведених підстав процедури, визначені Законом України «Про виконавче провадження», які, зокрема, унормовують розстрочення, відстрочку, зміну способу та порядку виконання рішення суду, застосовуватись не можуть.

Ст. 124 Конституції України та ст.ст. 115, 121 ГПК України містять приписи про обов'язковість судових рішень та про можливість розстрочити, змінити спосіб та порядок виконання рішення суду на вимогу однієї з сторін у судовому порядку у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють або роблять виконання рішення суду неможливим.

          Однак, зазначені норми не містять вказівки про обов'язок стягувача одержувати виконавчий документ і вимагати примусового виконання рішення суду.

          Це є правом сторони, а не обов'язком.

Також вказані норми не забороняють сторонам, щодо прав та обов'язків яких постановлено судове рішення, за  наявності взаємної згоди самим визначати свої подальші правовідносини.

У даному випадку сторони скористалися своїм законним правом і добровільно уклали угоду про виконання зобов'язання, сума якого визначена судом.

Суд першої інстанції підставно звернув увагу на те, що зазначена угода не суперечила чинному, на момент її укладення, законодавству України, а саме повністю відповідала вимогам, які ставились ст. ст. 4 та 41 ЦК УРСР.

Вбачається, що дана угода була спрямована на встановлення цивільного обов'язку відповідача щодо сплати встановлених судом сум пені та втрат від інфляції.

Водночас, невиконання однією з сторін в договорі взятого на себе обов'язку наділяє іншу сторону правом на звернення до суду для забезпечення виконання цього обов'язку в примусовому порядку, що й зробив позивач у справі.

Все вищенаведене, крім іншого, вказує також на правильність висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Що стосується нарахування позивачем трьох відсотків річних та втрат від інфляції на непогашену відповідачем  частину реструктуризованої суми, то суд правильно визначив правову природу даного боргу відповідно до умов угоди сторін і обгрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини вимог, оскільки зміст правової природи зобов'язань, які виникають з договору про реструктуризацію від 2 вересня 2003 № 15-20/02/09/03 не є тотожним поняттю грошового зобов'язання в розумінні ст.625 ЦК України.

Наведене дає підстави стверджувати, що суд першої інстанції дав вірну юридичну оцінку обставинам справи, повно та всебічно дослідив всі обставини справи, підставно відмовив у визнанні спірної угоди неукладеною та стягнув кошти за цією угодою, а рішення суду апеляційної інстанції є помилковим.

За таких обставин постанова Луганського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду зміні не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 1 липня 2008 року.

Рішення господарського суду Луганської області від 27 травня 2008 року залишити без змін.

Головуючий                                                                           Т. Козир

Судді                                                                               І. Плюшко              

                                                                                        С. Разводова