Постанова

від 22.02.2012 по справі 4/412

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2012                                                                                           № 4/412

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  О.В.

суддів:            Чорної Л.В.

          Зеленіна  В.О.

при секретарі                       Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача:               ОСОБА_1 дов. №042/1/07-139 від 05.01.2012 року

від відповідача:        1) ОСОБА_2. дов. від 05.09.2011 року

                                2) не з'явились

                                3) не з'явились

від третьої особи:     1) ОСОБА_3 дов. №123 від 11.10.2011 року

                                2) ОСОБА_4. дов. №225-КР-78 від 17.01.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу    Приватного акціонерного товариства «Полар-Україна»

на рішення                 Господарського суду м. Києва

від                                 20.12.2011  року

у справі                       № 4/412  (суддя Борисенко І.І.)

за позовом                Головного управління комунальної власності м. Києва  виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до                                  1)    Приватного акціонерного товариства «Полар-Україна»

                               2) Акціонерного комерційного банку харчової промисловості «Укрхарчпромбанк»

                               3) Довірчого товариства з додатковою відповідальністю «Фонд  соціального захисту»

треті особи                     1) Спеціалізована школа – дитячий садочок «Кияночка»

                              2) Київська міська рада

про                               визнання права власності, визнання недійсною мирової угоди та

                                     зобов'язання повернути майно

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Головного управління комунальної власності м. Києва  виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  до Приватного акціонерного товариства «Полар-Україна», Акціонерного комерційного банку харчової промисловості «Укрхарчпромбанк», Довірчого товариства з додатковою відповідальністю «Фонд  соціального захисту»  про визнання недійсною мирової угоди укладеної 16 квітня 2004 року між відповідачами, визнання права власності територіальної громади міста Києва в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на будівлю загальною площею 2 682, 9 кв. м., що розташована на земельній ділянці площею 0,8808 га і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шамрила, 7-А, та витребування у Закритого акціонерного товариства “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар-Україна” на користь територіальної громади міста Києва в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) спірного майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у серпні 2011 року Головному управлінню комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) стало відомо, що будівля дошкільного виховного закладу (дитячий садочок) № 621 (на сьогоднішній день Спеціалізована школа-дитячий садок “Кияночка) загальною площею 2 682, 9 кв. м., що розташована на земельній ділянці площею 0, 8808 га і яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шамрила, 7-А, зареєстрована на праві власності за Закритим акціонерним товариством “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар” (на сьогоднішній день –Приватне акціонерне товариство “Полар-Україна”).

Позивач вважає, що Приватне акціонерне товариство “Полар-Україна” є неналежним власником спірного майна, в зав'язку з тим, що вказане майно вибуло із володіння територіальної громади Шевченківського району м. Києва поза волею власника, а тому підлягає витребуванню від Приватного акціонерного товариства “Полар-Україна” до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.20.2011р. залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача Київську міську раду (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01001).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2011  року у справі № 4/412 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсною мирову угоду, укладену 16.04.2004 року між Акціонерним комерційним банком харчової промисловості “Укрхарчпромбанк”(код 19357590), Довірчим товариством з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту”(вул. Володимирська, 25, м. Київ, 01025; ідентифікаційний код: 22929251) та  Приватним акціонерним товариством “Полар-Україна”(вул. Тургенівська, 16,  м. Київ, 01054; ідентифікаційний код: 14357846). Визнано право власності територіальної громади міста Києва в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 10, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код: 19020407) на будівлю загальною площею 2 682, 9 кв. м., що розташована на земельній ділянці площею 0, 8808 га і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шамрила, 7-А. Витребувано у Приватного акціонерного товариства “Полар-Україна” (вул. Тургенівська, 16, м. Київ, 01054; ідентифікаційний код: 14357846) на користь територіальної громади міста Києва в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 10, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код: 19020407) будівлю загальною площею 2 682, 9 кв. м., що розташована на земельній ділянці площею 0, 8808 га і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шамрила, 7-А.  Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Полар-Україна”(вул. Тургенівська, 16, м. Київ, 01054; ідентифікаційний код: 14357846) на користь територіальної громади міста Києва в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 10, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код: 19020407) державне мито в розмірі 144 (сто сорок чотири) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.  Стягнуто з Довірчого товариства з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту”(вул. Володимирська, 25, м. Київ, 01025; ідентифікаційний код: 22929251) на користь територіальної громади міста Києва в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 10, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код: 19020407) державне мито в розмірі 144 (сто сорок чотири) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.  Відносно Акціонерного комерційного банку харчової промисловості “Укрхарчпромбанк” провадження у справі припинено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що на момент укладення вказаної мирової угоди від 16.04.2004р. власником спірного майна була територіальна громада Шевченківського району м. Києва, а не Довірче товариство з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту”. Відтак, п. 3 мирової угоди, в якому вказано, що власником спірного майна є Довірче товариство з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту” та таке майно передається у власність Закритому акціонерному товариству “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар-Україна” суперечать ст. ст. 316, 317, 328, 658 Цивільного кодексу України та порушує права територіальної громади Шевченківського району м. Києва.

Таким чином, мирова угода суперечить приписам Законів України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, а також положенням про право власності, встановлених Главою 23 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, те що судом мирова угода визнана недійсною, права власності на спірне майно підлягає визнанню в судовому порядку за територіальною громадою міста Києва.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що спірне майно вибуло із володіння територіальної громади Шевченківського району м. Києва поза волею власника, а тому підлягає витребуванню у Приватного акціонерного товариства “Полар-Україна”.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2011  року у справі № 4/412, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року апеляційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.02.2012 року, та зобов'язано апелянта надати докази сплати судового збору за вимоги майнового характеру(визнання права власності).

Вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року апелянтом не виконано, проте останнім подано заяву про уточнення апеляційних вимог, відповідно до якої просить скасувати рішення суду першої інстанції лише в частині вимог немайнового характеру, в зв'язку з недоплатою судового збору за вимоги немайнового характеру.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з задоволенням клопотання сторін про відкладення розгляду справи та неявкою у судове засідання представників  позивача та відповідачів, колегією суддів ухвалою від 08.02.2012 року розгляд справи було відкладено на 22.02.2012 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами №01-22/1 від 21.02.2012 року у зв'язку з виробничою необхідністю – перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі  № 4/412 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Кропивної Л.В. відповідно до приписів статті 46,  69 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі наказу Голови суду № 154к від 01.12.2010, у відповідності до п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 12.09.2011.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду  №01-22/1/1 від 22.02.2012 року у зв'язку з виробничою необхідністю – зайнятістю судді Кропивної Л.В. в інших судових процесах та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі  № 4/412 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Зеленіна В.О. відповідно до приписів статті 46,  69 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі наказу Голови суду № 154к від 01.12.2010, у відповідності до п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського

22.02.2012 року  представником відповідача 1 в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про витребування доказів, а саме останній просив витребувати у позивача правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності останнього на спірне майно. Дане клопотання відповідача 1 колегією суддів відхилено, оскільки матеріали справи містять достатньої доказів для прийняття обґрунтованого та законного рішення по справі.

Також, 22.02.2012 року представником відповідача 1 в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про залучення до участі  у справі Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації та Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва.

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Згідно ст. 29 ГПУ України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовами інших осіб, на будь-які стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства України та оскільки Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва може вступати за своєю ініціативою у справу для захисту порушених та охоронюваних законом прав та інтересів сторін, колегія суддів відмовляє в задоволенні даного клопотання.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги з врахуванням уточнень до апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2011 р. у справі №4/412 скасувати в частині вимог немайнового характеру.

Представники позивача, третіх осіб в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів відповідача 1, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2011  р. у справі № 4/412 .

Про судове засідання 22.02.2012 відповідач 3 був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, проте представники останнього не з'явились, причини неявки не повідомили.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Полар-Україна» у відсутності представника відповідача 3.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1, третіх осіб, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Рішення виконавчого  комітету Київської міської ради депутатів №1263 від 28.12.1988р., Наказу Головного управління освіти №10 від 09.01.1988р., Наказу будівельно-монтажного тресту №1 №25 від 19.01.1989р., Наказу Шевченківського районного відділу народної освіти №18 від 14.02.1989р. та Акту приймання-передачі від 07.02.1989р., –будівля дошкільного виховного закладу (дитячий садочок) № 621 (на сьогоднішній день Спеціалізована школа-дитячий садок “Кияночка) загальною площею 2 682, 9 кв. м., що розташована на земельній ділянці площею 0, 8808 га і яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шамрила, 7-А (спірне майно) будувалась за державні кошти та до 1989 року знаходилась на балансі Головного управління народної освіти.

Постановою Кабінету міністрів України №222 від 19.12.1996 року “Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності” визнано за необхідне проведення у 1996-1998 роках поетапної передачі до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності, заснованим на загальнодержавній власності, в таких обсягах: дитячих дошкільних закладів, будинків культури: 1996 рік –20, 1997 рік –30, 1998 рік –50 відсотків наявної кількості.

Листом №1381 від 17.11.1996 року Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація на виконання Постанови Кабінету міністрів України №222 від 19.12.1996 року “Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності”звернулась до Довірчого товариства з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту”(Відповідача-3) з пропозицією про передачу спірного майна до комунальної власності.

Листом №98-П від 17.12.1996 року Відповідач-3 звернувся до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації з проханням прийняти у комунальну власність спірне майно.

Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації №1368 від 26.12.1996 року спірне майно було передано на баланс Шевченківського районного відділу освіти у м. Києві.

Відповідно до Акту прийому-передачі у комунальну власність від 26.12.1996 року Відповідач-3 передав, а Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація прийняла у комунальну власність спірне майно.

Згідно Наказу №132 від 30.12.1996р. спірне майно прийнято 01.01.1997р. до комунальної власності Шевченківського району м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2000р. у справі №16/336-б відмовлено Довірчому товариству з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту” в позові про визнання недійсним Розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації №1368 від 26.12.1996р., Наказу №132 від 30.12.1996р. та акту прийому-передачі від 29.12.1996р. дошкільного закладу № 621.

31.01.2003р. ухвалою Господарського суду міста Києва заяву  Акціонерного комерційного банку харчової промисловості “Укрхарчпромбанк” про порушення справи про банкрутство (справа №16336-б)  ДТ з ДВ “Фонд соціального захисту” залишено без розгляду, оскільки ліквідаційна комісія ДТ з ДВ “Фонд соціального захисту” не виконала вимоги постанови Арбітражного суду міста Києва від 15.01.1998р., ухвали від 14.10.2002р. та ухвали від 25.11.2002р. –не надала суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс для затвердження.

Зазначена Ухвала набула чинності та не оскаржувалась.

31.03.2004р. між Акціонерним комерційним банком харчової промисловості “Укрхарчпромбанк”(ліквідаційна комісія) (Відповідачем-2) та Закритим акціонерним товариством “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар-Україна”(Відповідачем-1) було укладено договір №1 згідно до якого Акціонерний комерційний банку харчової промисловості “Укрхарчпромбанк” зобов'язався укласти договір уступки вимоги погашення заборгованості ДТ з ДВ “Фонд соціального захисту” (борг АК “Укрхарчопромбанк” перед Закритим акціонерним товариством “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар-Україна” (Відповідачем-1) складав 18 600грн.11коп.).

02.04.2004р. Акціонерний комерційний банку харчової промисловості “Укрхарчпромбанк” (ліквідаційна комісія) звернулася до Господарського суду міста Києва з заявою про залучення третьою особою Закрите акціонерне товариство “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар-Україна” для участі в справі №16/336-б.

02.04.2004р. Господарський суд міста Києва листом повідомив Акціонерний комерційний банку харчової промисловості “Укрхарчпромбанк” про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва заяву Акціонерного комерційного банку харчової промисловості “Укрхарчпромбанк” про порушення справи про банкрутство (справа №16/336-б) ДТ з ДВ “Фонд соціального захисту” залишено без розгляду,в зв'язку з чим заява про залучення третьою особою по справі розгляду не підлягає.

Разом з цим, 16 квітня 2004 року між  Закритим акціонерним товариством “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар-Україна”(Відповідачем-1), Акціонерним комерційним банком харчової промисловості “Укрхарчпромбанк”(Відповідачем-2) та Довірчим товариством з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту”(Відповідачем-3), укладено мирову угоду як зазначили сторони по справі № 16/336-б. В тексті мирової угоди сторони зазначили, що вони є сторонами у справі № 16/336-б, по справі № 16/336-б.

Вказаною мировою угодою сторін було передбачено, що:

заборгованість Відповідача-3 перед Відповідачем-2, яка визначена в рамках судової справи №16/336-б Господарського суду міста Києва, вважається погашеною з моменту передачі Відповідачем-3 за актом прийому-передачі у власність Відповідачу-1 будівлю, загальною площею 2 682, 9 кв. м., що розташована на земельній ділянці площею 0, 8808 га і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шамрила, 7-А;

будівлі, що розташована на земельній ділянці площею 0, 8808 га і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шамрила, 7-А –є власністю Відповідача-3.

Мирову угода від 16.04.2004р. було затверджено Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2004р. по справі № 16/336-б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2011р. по справі 16/336-б ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.04.2004р. у справі №16/336-б про затвердження вказаної мирової угоди від 16.04.2004р. скасовано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2011р. по справі 16/336-б встановлено, що мирова угода від 16.04.2004р., яка укладена між Відповідачами по справі суперечить положенням чинного законодавства, а саме ст. ст. 316, 317, 328, 658 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про незалежність судової влади” від 13.06.2007 р. №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України ”Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини” від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33 – 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі „Христов проти України” одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу „Брумареску проти Румунії”, п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Також колегією судді встановлено, що Національний банк України повідомив суд про виключення Акціонерного комерційного банку харчової промисловості “Укрхарчпромбанк” з Державного реєстру банків, у зв'язку з припиненням діяльності банку шляхом ліквідації згідно з Постановою Правління НБУ від 02.10.1998р. №412.

На підтвердження цього факту матеріали справи містять наступні документи: витяг з Державного реєстру банків, копію рішення Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 05.07.2006р. №176.

Відповідності з п. 6 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано.

У зв'язку з ліквідацією Акціонерного комерційного банку харчової промисловості “Укрхарчпромбанк” суд першої інстанції правомірно припинив провадження по справі відносно відповідача -2.

Також, матеріали справи містять лист Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 20.12.2011 року, яким адміністрація повідомила, що ліквідаційною комісією заходи щодо ліквідації Довірчого товариства з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту” остаточно не здійснено, документи на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи не надавались.  Таким чином, відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців”, процедуру ліквідації Відповідача-3 не завершено.

Позивач вважає, що Приватне акціонерне товариство “Полар-Україна” є неналежним власником спірного майна, в зав'язку з тим, що вказане майно вибуло із володіння територіальної громади Шевченківського району м. Києва поза волею власника, а тому підлягає витребуванню від Приватного акціонерного товариства “Полар-Україна” до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, який був чинний на момент існування спірних правовідносин по передачі майна, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документу на речі.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що право власності на спірне майно перейшло до територіальної громади Шевченківського району міста Києва з моменту підписання акту прийому-передачі майна від 29.12.1996р., і з цього часу Довірче товариство з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту” перестало бути його власником і не мало жодних правових підстав в подальшому ним розпоряджатися і передавати іншій юридичній або фізичній особі.   

У відповідності зі ст. ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Справи № 16/336-б в провадженні Господарського суду міста Києва станом на 16.04.2004р. не існувало,  отже сторони  неправомірно, безпідставно уклали мирову угоду пославшись на справу  № 16/336-б.

На момент укладення вказаної мирової угоди від 16.04.2004р. власником спірного майна була територіальна громада Шевченківського району м. Києва, а не Довірче товариство з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту”.

Відтак, п. 3 мирової угоди, в якому вказано, що власником спірного майна є Довірче товариство з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту” та таке майно передається у власність Закритому акціонерному товариству “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар-Україна” суперечать ст. ст. 316, 317, 328, 658 Цивільного кодексу України та порушує права територіальної громади Шевченківського району м. Києва.

Оскільки Відповідач-3  по справі не був власником спірного майна, спірне майно на момент укладення мирової угоди належало до комунальної власності, а відтак відчуження такого майна могло бути здійснено тільки в порядку, встановленому для приватизації комунального майна.

Однак, процедур, передбачених законодавством України про приватизацію комунального майна, не проводилось, територіальна громада не уповноважувала Довірче товариство з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту” на відчуження спірного майна.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що мирова угода суперечить приписам Законів України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, а також положенням про право власності, встановлених Главою 23 Цивільного кодексу України.

Підставою недійсності правочину,  у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

-  правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215  ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними” вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегією суддів встановлено, що спірна угода суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, з огляду на наступне.

В спірному приміщенні з моменту його будівництва та на сьогоднішній день функціонує Спеціалізована школа-дитячий садок “Кияночка”.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про дошкільну освіту”, дошкільний навчальний заклад –навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Статтями 3, 4, 9 Закону України “Про дошкільну освіту” передбачено, що Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Дошкільна освіта - цілісний процес, спрямований на: забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб; формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду. Громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім'ї. Здобуття дошкільної освіти в дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності має забезпечити виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти.

Згідно зі ст. 16 Закону України “Про дошкільну освіту”, реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму.

У відповідності зі ст. 38 Закону України “Про дошкільну освіту”, матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, будівля спеціалізованої школи-дитячого садочка “Кияночка”,  загальною площею 2 682, 9 кв. м., що розташована на земельній ділянці площею 0, 8808 га і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шамрила, 7-А, становить, матеріально-технічну базу дошкільного дитячого закладу, і її відчуження без згоди власника чи відповідного рішення уповноваженого органу призведе до незаконного закриття дошкільного дитячого закладу та як наслідок порушення визначених Законом України “Про дошкільну освіту” прав громадян на здобуття дошкільної освіти.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про визнання недійсною угоди, укладеної 16.04.2004р. між Закритим акціонерним товариством “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар-Україна”, Акціонерним комерційним банком харчової промисловості “Укрхарчпромбанк ”та Довірчим товариством з додатковою відповідальністю “Фонд соціального захисту” є обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірна була задоволена.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними ст. 16 Цивільного кодексу України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та інше.

Згідно з Листом Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001р. за № 01-8/98 “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом”, судовий захист права власності, здійснюється шляхом розгляду позовів про визнання права власності.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності може пред'являтись у випадках, коли належне певній особі право оспорюється або не визнається іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Таким чином, можливість звернення до суду за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується, як процесуальним, так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, чим створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності.

Відповідно до ч.2 ст.233 Цивільного кодексу України при визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст. 216 цього кодексу.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи, те що судом мирова угода визнана недійсною, права власності на спірне майно підлягає визнанню в судовому порядку за територіальною громадою міста Києва.

Згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, зокрема, у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Матеріалами справи підтверджено, що спірне майно вибуло із володіння територіальної громади Шевченківського району м. Києва поза волею власника, а тому підлягає витребуванню у Приватного акціонерного товариства “Полар-Україна”.

Рішенням Київської міської ради УІ сесія УІ скликання від 09.09.2010р. №7/4819 “Про питання організації управління районами в місті Києві”та від 02.12.2010р. №284/5096 “Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва” припинено районні в м. Києві ради, їх виконавчі органи та передано у власність територіальної громади міста Києва нерухоме та рухоме майно, кошти, підприємств, установ, організацій та інше майно районних у місті Києві рад та їх органів.

Відповідно до п.6 Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), основними завданнями Головного управління є захист в межах своєї компетенції майнових прав територіальної громади міста Києва та виконавчого  органу Київської міської ради (Київської міської державної  адміністрації).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про визнання права власності територіальної громади міста Києва в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на будівлю загальною площею 2 682, 9 кв. м., що розташована на земельній ділянці площею 0,8808 га і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шамрила, 7-А, та витребування у Закритого акціонерного товариства “Спільне акціонерне будівельне товариство “Полар-Україна” на користь територіальної громади міста Києва в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) спірного майна, є обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірна була задоволена.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача 1 (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Полар-Україна»  залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2011  року по справі №4/412 залишити без змін.

Матеріали справи № 4/412 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Тищенко  О.В.

Судді                                                                                          Чорна Л.В.

                                                                                          Зеленін  В.О.