Рішення

від 27.02.2012 по справі 36/7

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/7

27.02.12

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю “Український

                             інвестиційний холдинг”

До                         Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська енергетична

                             компанія”

Про                      стягнення   402 321, 44 грн.

Суддя     Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача:               ОСОБА_1 –директор, виписка з ЄДРПОУ № 426796   

Від відповідача:          ОСОБА_2  –по дов. №10/02/12 від 10.02.2012р.

          В судових засіданнях 13.02.2012р. та  22.02.2012р. оголошувались перерви відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Український інвестиційний холдинг” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська енергетична компанія” про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 378 263, 63 грн., штрафу в розмірі 9 456, 59 грн. та пені в розмірі 14 601, 22 грн. відповідно до договору суборенди № 01/01/11-с від 01.01.2011 р.  Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов вищезазначених договору щодо сплати орендних платежів.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав. Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що у позивача  відсутня згода  орендодавця майна на укладення позивачем договору суборенди. Крім того, відповідач зазначає, що приміщення з  15 червня 2011 року  звільнив.

        Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

          Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

          Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

           01.11.2010р. між Громадянином США ОСОБА_3, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний холдинг», як орендарем, був укладений  договір оренди №47/9.

Відповідно до умов даного договору орендодавець передав орендарю приміщення площею 244, 00 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.  Факт передачі приміщення підтверджується актом прийому –передачі від 01.11.2010р.

           Відповідно до  п. 8.1 договору орендар має право:

           здавати приміщення, що орендується в суборенду за письмовою згодою орендодавця.

           Листом від 36/1/12 від 17.12.2010р. Товариство з обмеженою відповідальності “Український інвестиційний холдинг”  звернулось до Громадянина США ОСОБА_3  про надання дозволу на передачу в суборенду нерухомого  майна, що орендується згідно договору  оренди №47/9 від 01.11.2010р.

           Листом від 30.12.20110р. за №6-01/12 Громадянин США ОСОБА_3 надав згоду Товариству з обмеженою відповідальності “Український інвестиційний холдинг”  на передачу  приміщення площею 244, 00 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,  Товариству з обмеженою  відповідальністю «Українська енергетична компанія» в суборенду.   

           01 січня  2011 року між Товариством з обмеженою відповідальності “Український інвестиційний холдинг”  (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська енергетична компанія”  (далі - відповідач) було укладено Договір суборенди №01/01-11-С.

За даним договором, позивач зобов'язувався передати,   відповідач прийняти в тимчасове оплатне користування частину нерухомого майна, а саме: приміщення площею 244, 00 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.  

На виконання умов  даного договору між сторонами був підписаний  акт прийому-передачі приміщення в суборенду від 01.01.2011 р.

Строк дії договору сторони визначили з  01 січня 2011 року по 30 грудня 2011 року (п. 4.2 договору).

         Відповідно до п. 5.1.  Договору  відповідач сплачує позивачу щомісячну орендну плату в гривнях в розмірі, еквівалентному 7 320 доларів США, що на момент укладення договору складає 58 157, 40 грн., в тому числі ПДВ 9 692, 90 грн.

          Орендна плата сплачується в безготівковій формі позивачу щомісячно до 10 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок позивача, зо офіційним курсом НБУ на день оплати, але не меншому ніж на дату кладення договору.

           15.06.2011 року позивач отримав від відповідача лист №07/1 щодо припинення з 15 червня 2011 року договору суборенди №01/01/11-С від 01.01.2011року.

            На даний лист  позивач листом від 16.01.2011року №108/06 повідомив відповідача, що умовами договору суборенди №01/01/11-С від 01.01.2011року розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою суборендаря (відповідача0) не передбачено, у зв'язку з чим позивач відмовився п розірвати даний договір.

           Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору суборенди припинив сплачувати платежі  в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі  378 263,63 грн. за період з 10 червня 2010року по 30 грудня 2011року.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначає, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

           Згідно з частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

           Згідно ст. 188 Господарського процесуального кодексу України  зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

            Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

           Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

           У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

           Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

           Перелік підстав розірвання договору найму на вимогу наймача визначений статтею 784 Цивільного кодексу України, а саме наймач має право вимагати  розірвання договору  найму, якщо:

          передача наймодавцем у користування речі, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі. Ця підстава кореспондує положенню ст. 767 ЦК України, яка покладає на наймодавця обов'язок передати річ у користування у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Якщо під час користування річчю наймачем буде виявлено наявність недоліків речі, про які наймодавець його не попередив, що суперечить умовам договору та унеможливлює використання речі за призначенням, наймач вправі вимагати розірвання договору найму;

           невиконання наймодавцем свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі. Зазначена підстава розірвання договору найму на вимогу наймача буде існувати тільки якщо обов'язок проводити капітальний ремонт найнятої речі на покладений договором найму на наймача. Слід зазначити, що в коментованій статті мова йдеться тільки про невиконання наймодавцем обов'язку проводити капітальний ремонт об'єкту найму. Невиконання наймодавцем обов'язку по проведенню поточного ремонту найнятого майна, навіть в разі покладення на нього такого обов'язку договором найму, не є підставою для розірвання договору на вимогу наймача.

З огляду на викладене та враховуючи, що умовами договору суборенди не передбачено право відповідача в односторонньому порядку   відмовлятись від договору  або в односторонньому порядку розірвати договір, тому суд вважає посилання відповідача на те, що договір суборенди припинив свою дію  15.06.2011р. у зв'язку із відмовою від договору є необґрунтованим.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 378 263, 63  грн. за період з  10 червня 2011 року по 30 грудня 2011року.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

 Таким чином, матеріали справи свідчать, про те що станом на день звернення позивача з позовом до суду  та  розгляду справи  заборгованість відповідача перед позивачем становить    378 263, 63   грн.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивачем доведено порушення його права щодо несплати відповідачем боргу по орендній платі в розмірі  378 263, 63  грн. чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі  378 263, 63  грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати та у повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Умовами пункту 9.3  договору передбачено, що суборендар (відповідач) при невиконанні чи неналежному виконанні зобов»язань, передбачених п.п. 5.1, 5.2 , суборендар (відповідач) сплачує штраф у розмірі 2,5% від суми невиконанного/ неналежно виконаного зобов'язання, а також неустойку у формі пені у розмірі   подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.  

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

         Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

         Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”  встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати послуг оренди.

          В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті  суборендних платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, штраф відповідно до умов п. 9.3 договору розмір якого, за розрахунком позивача, становить: штраф 9 456,59 грн.  

          Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

          Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

          Згідно п 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

           Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).

           Отже, пеня може бути розрахована за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

            Оскільки позивачем нарахована пені за прострочку платежу за  червень 2011 року більше ніж за  шість місяців, тому вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 14 601, 22   грн.  підлягають задоволенню частково в сумі 14 512, 83 грн.

             Заперечення відповідача в частині того, що відповідач звільнив орендоване приміщення 15.06.2011р.  судом до уваги не приймається, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів звільнення приміщення саме 15.06.2011р.

             Крім того,  відповідно до п. 8.2 договору   повернення приміщення, що суборендується,  здійснюється уповноваженими представниками сторін.  Приміщення, що суборендується, повинно бути  повернуто суборендодавцю у стані, в якому воно було передано в оренду і яке дозволяє його нормально експлуатацію, з урахуванням фізичного зносу, пов'язаного із спливом часу та використанням майна, що орендується. Відповідачем не надано суду акту прийому –передачі приміщення від відповідача позивачу.

             Наданий в судовому засіданні 27.02.2012р. акт  від  27.02.2012р. повернення 16.06.2011р. ключів від орендованого приміщення суборендарем суборендодавцю судом до уваги не приймається, оскільки акт складений  в односторонньому порядку тільки відповідачем.  

             Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

    В зв'язку з задоволенням позову частково відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на  відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись  ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги  задовольнити частково.

       Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична компанія»  (03067, Київ, вул. Машинобудівельна, 44код ЄДРПОУ 32656914)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Український інвестиційний холдінг”  (04074, м. Київ, вул.. Саагайдачного, 4 , літера «А», код ЄДРПОУ 36336201)  378 263 грн. 63 коп. основного боргу,  14 512  грн. 83 коп. пені за просрочку платежу,  9 456  грн. 59 коп. –штраф, 8 045 грн. 39 коп. судового збору.

        В решті позовних вимог відмовити.

        Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

       Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

      Суддя                                                                        Т. Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

28.02.2012р.