Постанова

від 22.02.2012 по справі 9/198

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/198

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

21.02.2012 р.           справа №9/198

Донецький апеляційний господарський суд  у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І.

суддівБойченка К.І, Стойка О.В.

при секретарі                   Бліновій О.О.

від позивача:не з»явився

від відповідача:не з»явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ Донецької області

на рішення господарського суду

Донецької області

від12.12.2011 року

у справі№ 9/198  ( суддя Макарова Ю.В.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укргазавтоматика", м. Харків

до відповідача

Відкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ Донецької області

простягнення 20154 грн. 33 коп.

ВСТАНОВИВ:

У 2010 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Укргазавтоматика", м. Харків звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ Донецької області про стягнення 20154 грн. 33 коп.

   Рішенням господарського суду Донецької області від 12.12.11 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазавтоматика", м. Харків були задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг у розмірі 10000 грн.00 коп., 3% річних у розмірі 885 грн.            21 коп., інфляційні у розмірі 4956 грн. 30 коп. В решті позову було відмовлено.

        Відповідач, Відкрите акціонерне товариство "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ Донецької області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 12.12.11 р. скасувати  та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представники сторін до  судового засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення 06.01.12р. уповноваженим особам підприємств поштового відправлення - ухвали суду від 03.01.12р. Про причину неявки суд не повідомили, своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали, явка сторін ухвалою суду від 03.01.12р. не була визнана обов'язковою, неявка  без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Судова   колегія   Донецького   апеляційного    господарського   суду    вважає   за   необхідне    розглянути   апеляційну   скаргу,  оскільки  для з'ясування  фактичних обставин  справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи  № 9/198.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.06 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено договір поставки № 15/478, згідно з умовами якого  постачальник зобов'язується передати в установлений строк продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується у відповідності з умовами даного договору прийняти цю продукцію (товар) та оплатити її.

Пунктом 1.2 договору сторони передбачили, що найменування, номенклатура (асортимент), кількість, якісні та інші характеристики продукції (товару), її ціна, строки та умови поставки зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, ціна продукції зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 9.3 договору, форма розрахунків - зазначається в специфікаціях.

Пунктом 13.2 договору сторони встановили, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.06 р.

Також сторони підписали Специфікацію № 1 від 10.04.06р. до договору № 15/478 від 10.04.06р., якою визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість. Так, позивач повинен був поставити відповідачу датчик-реле напору ДН-40 у кількості 2шт., викон. механізм МЭО 250/63-0,25И220В у кількості 1шт., викон. механізм МЭО 1600/25-0,25К 220В у кількості 1шт., викон. механізм МЭО 40/63-0,63И220В у кількості 13шт., напоромер НМП-52 (0-1000кгс/м2) у кількості 10шт., пускач ПБР-2М у кількості 14шт тягонапоромер ТНМП-52 У3 (+/- 30кгс/м2) у кількості 1шт., показник положення ДУП-М у кількості 14шт., електропневмоперетворювач ЭПК 1/4 у кількості 1шт., на загальну суму у розмірі                         33470 грн.00 коп. з ПДВ.

Даною Специфікацією сторони узгодили, що форма розрахунків - оплата протягом 5 банківських днів після поставки в м. Краматорськ.

При  зверненні до суду позивач зазначав, що ним на виконання умов договору № 15/478 від 10.04.06р. за видатковою накладною № 256 від 25.05.06р. було здійснено поставку товару, погодженого специфікацією № 1 від 10.04.06р. на загальну вартість у розмірі 33470 грн. 00 коп.

Оскільки відповідач отриманий товар сплатив лише частково у розмірі 23470 грн. 00 коп., сума заборгованості в розмірі 10000 грн. 00 коп. є непогашеною, у зв»язку з чим позивач звернувся із позовом про стягнення з відповідача боргу у розмірі 10000 грн.00 коп., 3% річних у розмірі 886 грн. 03 коп., інфляційних у розмірі 4956 грн. 30 коп. та пені у розмірі 4312 грн.                   00 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Згідно ст. 173 Господарського  кодексу  України, господарським  визначається  зобов'язання,  що  виникає  між  суб'єктом  господарювання  та  іншим  учасником   відносин  у  сфері  господарювання з  підстав,  передбачених  господарським  кодексом,  в  силу  якого  один  суб'єкт (зобов'язана  сторона, у тому  числі  боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну  дію  господарського  чи  управлінсько-господарського  характеру  на  користь   іншого  суб'єкта   (виконати  роботи, передати  майно, сплатити  гроші,  надати  інформацію тощо),  або  утриматись  від  певних  дій, а інший  суб'єкт  (управлена  сторона, у тому  числі  кредитор)  має  право  вимагати  від  зобов'язаної   сторони  виконання  її  обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних  вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 509  Цивільного  кодексу  України, зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)  зобов'язана  вчинити  на  користь  другої  сторони (кредитора)  певну    дію  (передати  майно, виконати    роботу,  надати  послугу,  сплатити  гроші  тощо)  або  утриматись  від  певної  дії,  а  кредитор  має  право  вимагати  від боржника  виконання  його  обов'язку

Згідно норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 11  Цивільного  кодексу  України,  підставами  виникнення  цивільних  прав  та обов'язків  є зокрема  договори  та  інші  правочини.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно умов Специфікації № 1 від 10.04.06р. до договору, оплата товару здійснюється протягом 5 банківських днів після поставки в м. Краматорськ.

Як вбачається, позивач здійснив поставку товару за видатковою накладною № 256 25.05.06р., у зв»язку з чим строк оплати вартості отриманого товару наступив 01.06.06р., тобто  з 02.06.06р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.  

Враховуючи те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав письмових належних та допустимих доказів погашення боргу, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок про неналежне виконання відповідачем його договірних зобов'язань всупереч вимогам статей 525, 526, 530  Цивільного кодексу України.

Таким чином, судова колегія вважає, що, оскільки строк позовної давності неодноразово переривався діями відповідача, зокрема, з добровільної часткової оплати боргу та підписання уповноваженими представниками відповідача акту звірки взаєморозрахунків станом на 15.10.07р., то позовна заява, що була надіслана позивачем до суду 28.09.10 р., є надісланою в межах трирічного строку позовної давності з урахуванням того, що після переривання перебіг строку позовної давності розпочинається заново згідно норм ст. 264 Цивільного кодексу України. Отже, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу, тобто судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 10000 грн. 00 коп.  

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 4312 грн. 00 коп., нараховану за період з 16.10.07р. по 27.09.10р. у кількості 1078 днів на підставі п. 10.4 договору.

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до вимог ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 10.4 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої продукції покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Судова колегія вважає, що оскільки право вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання зі сплати вартості отриманого товару виникло у позивача з 02.06.06р., то саме з цієї дати позивач має право нараховувати штрафні санкції, враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України про присікальний 6-ти місячний термін нарахування цього виду штрафної санкції. Однак позивач при зверненні до суду остаточно визначив період нарахування пені з 16.10.07р. по 27.09.10р., у зв»язку з чим судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума пені за визначений позивачем період до стягнення не підлягає в зв»язку з невірним розрахунком. Таким чином, господарським судом правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 4312 грн. 00 коп., нарахованої за період з 16.10.07р. по 27.09.10р. у кількості 1078 днів.

Також позивач, звертаючись до суду із позовом, просив стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 886 грн. 03 коп. за період з 16.10.07р. по 27.09.10р. та інфляційні у розмірі 4956 грн. 30 коп. за період з листопада 2007 р. по вересень 2010 р.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже господарський суд, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні у розмірі 4956 грн. 30 коп., як збільшення  суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання з причини девальвації грошової одиниці України за період з листопада 2007 р. по вересень 2010 р. та 3% річних лише у розмірі 885 грн. 21 коп., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання.

    Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача лише частково та правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача борг у розмірі 10000 грн.00 коп., 3% річних у розмірі 885 грн. 21 коп. та інфляційні у розмірі                 4956 грн. 30 коп. з відмовою в іншій частині позову, зокрема, в частині стягнення пені –через невірно визначений позивачем період нарахування та в частині стягнення 3% річних - через невірний розрахунок позивача.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 12.12.2011 р. у справі                                   № 9/198 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну  скаргу Відкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь",                          м. Краматорськ Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 12.12.2011 р. у справі № 9/198 залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 12.12.2011 р. у справі № 9/198 –без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк  та може бути оскаржена  до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий                                                                                      Г.І. Діброва                    

Судді                                                                                             К.І. Бойченко

                                                                                                    О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 –у справу;

2 –позивачу;

3 –відповідачу;

4 –ДАГС;  

5- ГС Дон. обл.

Ложка Н.Л.