Рішення

від 12.12.2011 по справі 9/198

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.12.11 р. Справа № 9/198

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргазавтоматика", м.Харків

до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь", м.Краматорськ Донецької області

про стягнення 20'154грн.33коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Укргазавтоматика", м.Харків (далі - позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь", м.Краматорськ Донецької області (далі - відповідач) про стягнення 20'154грн.33коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 10000грн.00коп., суми 3% річних у розмірі 886грн.03коп., інфляційних нарахувань у розмірі 4956грн.30коп., пені в розмірі 4312грн.00коп.

Ухвалою від 06.10.2010р. судом (суддя Марченко О.А..) порушено провадження по справі, сторони зобов'язані надати документи та вчинити певні дії.

11.11.2010р. відповідач звернувся до суду із зустрічною позовною заявою № 17/1256-5607 від 09.11.2011р. до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргазавтоматика", м.Харків з вимогою стягнути з позивача за первісним позовом неустойку за прострочення поставки продукції у розмірі 2677грн.60коп.

Ухвалою від 11.11.2010р. суд повернув зазначену зустрічну позовну заяву без розгляду керуючись п.п. 4,10 ст. 63, ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 16.11.2010р. суд зупинив провадження по справі у зв'язку з надходженням апеляційної скарги на ухвалу господарського суду від 11.11.2010р. про повернення зустрічної позовної заяви.

В перебігу розгляду справи провадження по справі неодноразово поновлялося та зупинялось, в останнє суд ухвалою від 03.03.2011р. зупинив провадження по справі № 9/198 до вирішення пов'язаної справи № 34/42пд за позовом Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь", м.Краматорськ Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргазавтоматика", м.Харків про визнання договору недійсним.

Розпорядженням голови господарського суду від 21.07.2011р. у зв'язку з обранням судді Марченко О.А. на посаду судді Донецького апеляційного господарського суду справа № 9/198 передана на автоматичний розподіл.

Автоматичним розподілом судових справ, згідно з Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням ради суддів від 26.11.2010р. № 30 для розгляду справи № 9/198 призначено суддю Макарову Ю.В.

Ухвалою від 17.10.2011р. суд поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 08.11.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором поставки № 15/478 від 10.04.2006р.

Відповідач проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві № 17/1160-5349 від 25.10.2010р., мотивуючи свою позицію спливом строку позовної давності по основному зобов'язанню, що в свою чергу тягне сплив строку позовної давності по додатковим зобов'язанням з оплати штрафних санкцій. На підставі вищевикладеного, просив суд при розгляді справи застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні вимог, зазначаючи при цьому, що акт звірки від 15.10.2007р., на якій посилається позивач в позовній заяві, не може бути прийняти судом як доказ визнання відповідачем суми боргу, оскільки є лише бухгалтерським документом, за яким підприємства звіряють облік операцій, акт підписаний з боку сторін не керівниками, тобто особами, які не мають право визнавати чи спростовувати наявність заборгованості. Отже, відповідач вважає, що акт звірки розрахунків від 15.10.2007р. не може переривати строк позовної давності.

Після поновлення провадження по справі відповідач жодного разу не направив свого представника для прийняття участі в судових засіданнях, однак обізнаність останнього про час судового засідання підтверджується повідомленнями про вручення поштової кореспонденції з відміткою про отримання ухвали суду та клопотанням відповідача № 17/1152 від 03.11.2011р. про відкладення розгляду справи.

Під час судового засідання 08.11.2011р. позивач підтримав позовні вимоги, зауважив про відсутність додаткових доказів у підтвердження вимог. В судові засідання 28.11.2011р. та 12.12.2011р. позивач своїх представників не направив, але через канцелярію суду 28.12.2011р. на адресу суду направив письмові пояснення та додаткові документи у виконання ухвал суду.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка сторін істотним чином не вплине на розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

10.04.2006р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 15/478, згідно з яким постачальник зобов'язується передати в установлений строк продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується в відповідності з умовами даного договору прийняти цю продукцію (товар) та оплатити її.

Відповідно п. 1.2 договору найменування, номенклатура (асортимент), кількість, якісні та інші характеристики продукції (товару), її ціна, строки та умови поставки зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.

Згідно п.2.1 договору ціна продукції зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом п. 9.3 договору сторони встановили, що форма розрахунків - зазначаються в специфікаціях.

Відповідно п. 13.2 договору договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2006р.

Специфікацією № 1 від 10.04.2006р. до договору № 15/478 від 10.04.2006р. сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, а саме позивач повинен був здійснити відповідачу поставку датчик-реле напору ДН-40 у кількості 2шт., викон. механізм МЭО 250/63-0,25И220 у кількості 1шт., викон. механізм МЭО 1600/25-0,25К 380 у кількості 1шт., викон. механізм МЭО 40/63-0,63И220 у кількості 13шт., напоромер НМП-52 (0-1000кгс/м2) у кількості 10шт., пускатель ПБР-2М у кількості 14шт., тягонапоромер ТНМП-52 УЗ (+/- 30кгс/м2) у кількості 1шт., показник положення ДУП-М у кількості 14шт., електропневмоперетворювач ЭПК 1/4 у кількості 1шт., на загальну суму 33470грн.00коп. з ПДВ.

Крім того, зазначеною специфікацією сторони погодили форму розрахунків - оплата протягом 5 банківських днів після поставки в м. Краматорськ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі договору № 15/478 від 10.04.2006р. за видатковою накладною № 256 від 25.05.2006р. здійснив поставку товару, погодженого специфікацією № 1 від 10.04.2006р., загальною вартістю 33470грн.00коп.

Однак, позивач у позові посилається на те, що станом на час розгляду справи відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором, сплативши вартість отриманого товару лише частково в сумі 23470грн.00коп., сума заборгованості в розмірі 10000грн.00коп. не погашена.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свою позицію спливом загального строку позовною давності, у зв'язку з чим просив суд застосувати строки позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні його вимог.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 10000грн.00коп., у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 15/478 від 10.04.2006р., що в свою чергу стало підставою для нарахування пені в сумі 4312грн.00коп., 3% річних у розмірі 886грн.03коп., інфляційних нарахувань у розмірі 4956грн.30коп. Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ними та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

В матеріалах справи є рішення господарського суду Донецької області від 12.08.2010р. по справі № 36/142, в якій аналогічні вимоги були предметом спору. Даним рішенням відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за товар згідно спірної видаткової накладної № 256 від 25.05.2006р. з підстав недоведеності того, що поставка товару по вищевказаній спірній накладній здійснювалася на підставі усної домовленості, як стверджував позивач у позовній заяві, суд дійшов висновку що поставка товару відбулася саме на підставі договору № 15/478 від 10.04.2006р. Рішення вступило в законну силу, завірена копія міститься в матеріалах справи, доказів оскарження даного рішення сторонами суду не представлено.

Підставою позову по справі № 9/198 є договір № 15/478 від 10.04.2006р., в даному випадку позивач обґрунтовує позов на спірних правовідносинах, які виникли на письмовому договорі в формі єдиного документа, а не на усній домовленості між сторонами.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок поставити товар, а у відповідача прийняти та оплатити його.

Як зазначалось, на виконання умов договору позивач за видатковою накладною № 256 від 25.05.2006р. поставив відповідачу продукцію загальною вартістю 33470грн.00коп.

Поставлений згідно зазначеної накладної товар на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯЛС 951659 від 25.05.2006р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останньої на вказаній накладній.

Статтею 688 ЦК України на Покупця покладено обов'язок повідомити Продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з поставки Товару.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього Товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору поставки № 15/478 від 10.04.2006р.

На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачеві товару на суму 33470грн.00коп., тобто обов'язок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов Договору.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторони в п. 9.3 договору передбачили, що умови оплати зазначаються в специфікації.

Специфікацією № 1 від 10.04.2006р. до договору сторони передбачили оплату товару протягом 5 банківських днів після поставки в м. Краматорськ.

Враховуючи, що позивач здійснив поставку товару за видатковою накладною № 256 ще 25.05.2006р., то строк оплати вартості отриманого товару наступив 01.06.2006р., а вже з 02.06.2006р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів - копій банківських виписок, відповідач частково оплатив вартість отриманого товару в сумі 23470грн.00коп. (як свідчать наявні в матеріалах справи належним чином банківські виписки, відповідачем були здійснені наступні оплати: 30.06.2006р. в сумі 3470грн.00коп., 07.11.2006р. в сумі 5000грн.00коп., 26.03.2007р. в сумі 5000грн.00коп., 13.07.2007р. в сумі 5000грн.00коп., 11.01.2008р. в сумі 5000грн.00коп.), внаслідок чого неоплаченим залишився товар на суму 10000грн.00коп.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов'язання оплатити в установлений законом строк суму боргу в розмірі 10000грн.00коп.

Зазначений розмір боргу за договором поставки № 15/478 від 10.04.2006р. підтверджується довідкою ТОВ „Укргазавтоматика" б/н від 23.11.2011р. за підписом директора та головного бухгалтера та двостороннім актом звірки взаємних розрахунків від 15.10.2007р.

Відповідач проти позовних вимог заперечив у відзиві, у якому просить застосувати строк позовної давності.

Оскільки відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого права, суд відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України при розгляді справи застосовує позовну давність.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому ч. 5 зазначеної статті встановлює, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи, що договором встановлено строк виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару протягом 5 банківських днів після поставки, а поставка товару була здійснена позивачем за видатковою накладною 25.05.2006р., то перебіг строку позовної давності починається з 02.06.2006р., тобто коли позивач вже був обізнаний про порушення своїх прав, та спливає відповідно 02.06.2009р.

Позивач проти спливу позовної давності відносно спірної суми заперечив, посилаючись на той факт, що підписання сторонами акту звірки розрахунків станом на 15.10.2007р. є дією, яка свідчить про визнання відповідачем спірної суми боргу, отже перебіг позовної давності з огляду на приписи ст. 264 Цивільного кодексу України переривався та з дня підписання зазначеного акту розпочався заново.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, перебіг позовної давності переривається у разі вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу.

Такими діями можуть бути дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема до дій, які свідчать про визнання боргу можуть відноситись: повне або часткове погашення визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою суми заборгованості, прохання про відстрочку або розстрочку виконання грошового зобов'язання.

Так, судом встановлено, що як свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару: 30.06.2006р. в сумі 3470грн.00коп., 07.11.2006р. в сумі 5000грн.00коп., 26.03.2007р. в сумі 5000грн.00коп., 13.07.2007р. в сумі 5000грн.00коп., 11.01.2008р. в сумі 5000грн.00коп. У суду відсутні сумніви щодо здійснення відповідачем оплат саме за договором № 15/478 від 10.04.2006р., оскільки в призначенні платежу в якості підстави розрахунку відповідачем вказаний саме договір № 15/478 від 10.04.2006р. Оскільки останній платіж був здійснений відповідачем 11.01.2008р. у сумі 5000грн.00коп., перебіг строку позовної давності щодо оплати отриманого товару за накладною № 256 від 25.05.2006р., з урахуванням його переривання дією по частковій оплаті, сплинув 12.01.2011р.

Як зазначалося, в обґрунтування факту переривання строку позовної давності, позивач посилається на акт звірки розрахунків між сторонами станом на 15.10.2007р., відповідач вважає що акт звірки не може бути прийняти судом до уваги, оскільки є всього лише бухгалтерським документом, за яким підприємства звіряють облік операцій, крім того він підписаний з боку сторін особами, які не мають право визнавати чи спростовувати наявність заборгованості.

Суд дослідивши наявний в матеріалах справи зазначений акт звірки взаємних розрахунків встановив, що з боку позивача зазначений акт був підписаний бухгалтером Евлаховою О.В., а з боку відповідача генеральним директором Єфімовим М.В. та головним бухгалтером Рудь Т.І., підписи скріплені печатками обох сторін. Висновок стосовно того, що акт має відношення саме до розглядуваємих спірних правовідносин між сторонами суд робить виходячи з того, що акт складений саме за договором № 15/478 від 10.04.2006р., звірка розрахунків між сторонами здійснена саме за спірною накладною 256 від 25.05.2006р.

Оригінал акту звірки оглянутий судом під час розгляду справи, про що свідчить протокол судового засідання від 08.11.2011р.

Як вбачається, із наявною в матеріалах справи Довідки АБ № 035187 з ЄДРПОУ керівником ВАТ „Енергомашспецсталь" є Єфімов Максим Вікторович.

Тобто, особа (директор), який підписав зазначений спірний акт звірки, має право представляти інтереси сторони - відповідача, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання. Підписавши акт звірки від імені відповідача, зазначена вище особа здійснили дії, направлені не тільки на перевірку стану бухгалтерського обліку на своєму підприємстві, але, в силу своїх повноважень, прав та обов'язків, як керівника - дії, направлені на визнання спірної заборгованості, у тому числі за товар, отриманий за договором № 15/478 від 10.04.2006р.

Вчинені дії з боку відповідача свідчать про надання акту звірки юридичної сили документа, якими суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості і які можуть служити підставою для відновлення строку позовної давності в порядку ст. 264 Цивільного кодексу України.

Підписавши акт звірки взаєморозрахунків станом на 15.10.2007р. відповідач визнав суми боргу в розмірі 15000грн.00коп., без врахування часткової оплати 11.01.2008р. у сумі 5000грн.00коп., отже перебіг строку позовної давності почався заново та сплинув 15.10.2010р.

Враховуючи, що строк позовної давності неодноразово переривався та сплинув востаннє 10.01.2011р., тоді як позовна заява була надіслана позивачем до суду 28.09.2010р., зареєстровано канцелярією суду 06.10.2010р., суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності для пред'явлення вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлений товар у сумі 10000грн.00коп.

Доказів виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару в сумі 10000грн.00коп. на момент розгляду спору відповідач не надав, у зв'язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись п. 10.4 договору позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 4312грн.00коп., нараховану за період з 16.10.2007р. по 27.09.2010р., кількість днів прострочення - 1078 днів.

Відповідно до ст.ст.216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування пені здійснюється з врахуванням граничного строку та розміру пені, що передбачено ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, якою законодавець встановив обмеження нарахування у шість місяців, з дня коли зобов'язання повинно бути виконано.

Згідно ч. 6 ст.231 Господарського кодексу штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно п.10.4 договору у випадку несвоєчасної оплати поставленої продукції покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Погоджений сторонами розмір пені не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Виходячи із висновку суду, право вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання зі сплати вартості отриманого товару виникло у позивача виключно з 02.06.2006р., саме з цього моменту виникли і підстави для нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати товару. Таким чином, з урахуванням ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, граничним строком нарахування являється 02.12.2006г., натомість позивачем остаточно заявлений період з 16.10.2007р. по 27.09.2010р., який суд не приймає до уваги як обґрунтований, оскільки здійснений без додержання зазначених вимог законодавства. Вимоги в частині стягнення пені в розмірі 4312грн.00коп. задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування термінів позовної давності, суд відзначає, що оскільки дане питання розглядається судом тільки при обґрунтованості заявлених позовних вимог, в розглянутому випадку суд відмовляє позивачеві у зв'язку з неправильним розрахунком пені.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобов'язання відповідачем щодо поставки оплаченої продукції позивач згідно ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 886грн.03коп. та індекс інфляції у сумі 4956грн.30коп., нараховані за аналогічний період, що і пеня - з 16.10.2007р. по 27.09.2010р.

Перебіг позовної давності переривався та розпочався заново як за загальними, а саме заборгованість про сплату товару, так і додатковими (інфляційна складова та 3 % річних) вимогами.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вже встановлено судом, право вимоги сплати боргу, а отже і нарахування штрафних санкцій, виникло у позивача з 02.06.2006р., однак позивач здійснив розрахунок 3% річних та індексу інфляції з 16.10.2007р., що є його правом.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок в частині позовних вимог про сплату 3% річних, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво", за період з 16.10.2007р. по 27.09.2010р.(в межах заявлених вимог) на суму 10000грн.00коп. встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних у розмірі 885грн.21коп., внаслідок чого суд відмовляє позивачу в частині стягнення 3% річних у сумі 0,82грн.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат за період з листопада 2007р. по вересень 2010р., за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво", з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, що заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань у розмірі 4956грн.30коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а отже, підлягає стягненню з відповідача у заявленому розмірі (враховуючи межі позовних вимог). Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов'язання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні, обсяг боргу не спростований, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов'язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення як передбачено законодавцем.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі суми основного боргу - 10000грн.00коп., 3% річних у розмірі 885грн.21коп. та індексу інфляції у розмірі 4956грн.30коп..

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенню позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 257, 261, 264, 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргазавтоматика", м.Харків до Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь", м.Краматорськ Донецької області про стягнення суми основного боргу в розмірі 10000грн.00коп., суми 3% річних у розмірі 886грн.03коп., інфляційних нарахувань у розмірі 4956грн.30коп., пені в розмірі 4312грн.00коп. задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь" (юридична адреса: 84306, Донецька обл., м.Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602; р/р №2600901517252 Філія ВАТ „Державний Експортно-імпортний банк України", м.Донецьк, МФО 334817; р/р №26005301510738 в філії „відділення Промінвестбанка в м.Краматорськ Донецької області", МФО 334141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргазавтоматика" (юридична адреса: 61052, м.Харків, вул.Ярославська, д.32, к.8; код ЄДРПОУ 31440428, св-во №29458694, р\р №26007257430011 в АКБ „Базіс" м.Харків, МФО 351760; р/р 26003840123230 в ТВБВ №840 АКБ „Укрсоцбанк", МФО 351016) суму основного боргу в розмірі 10000грн.00коп., 3% річних у розмірі 885грн.21коп., індексу інфляції у розмірі 4956грн.30коп., витрати на оплату державного мита в сумі 158грн.41коп., інформаційно - технічного забезпечення судового процесу в сумі 185грн. 49коп.

У задоволенні вимог щодо стягнення пені в розмірі 4312грн.00коп. та 3% річних у розмірі 0,82грн. - відмовити.

У судовому засіданні 12.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 13.12.2011р.

Суддя Макарова Ю.В.