Ухвала

від 23.02.2012 по справі 2-265

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ



Справа №2-265

Головуючий у суді у 1 інстанції - Куцан

Номер провадження 22-ц/1890/542/12

Суддя-доповідач - Білецький

Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2012 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді -  Білецького О. М.,

суддів -  Хвостика  С. Г.,  Шевченка  В. А.,

за участю секретаря - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2  

на рішення Буринського районного суду Сумської області від 06 січня 2012 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

                                                                   в с т а н о в и л а :

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 06 січня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» 16525 грн. 63 коп.  заборгованості за договором на відкриття карткового рахунку від 11 вересня 2007 року.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на невідповідність висновків фактичним обставинам та порушення норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважає, що його довіритель не укладав кредитного договору у розумінні цивільного законодавства, оскільки між сторонами не було погоджено його істотних умов, зокрема розміру процентної ставки; з Умовами та правилами надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору, ОСОБА_1 ознайомлений не був; на час виникнення спірних правовідносин банк не мав ліцензії на укладення кредитних договорів; укладений в усній формі кредитний договір є нікчемним з підстав недотримання сторонами його письмової форми.

Крім того вказує, що підвищуючи процентну ставку в односторонньому порядку і без його повідомлення, банк діяв не у передбачений законодавством та договором спосіб, а також посилається на помилковість наданого банком розрахунку заборгованості по кредиту.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 11 вересня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено строком на 10 років договір на відкриття карткового рахунку з лімітом кредитування 10000 грн., відповідно до якого банк видав відповідачу кредитну платіжну картку VISA та відкрив йому картковий рахунок у гривні. Базова процентна ставка за кредит була визначена у розмірі 2% на місяць, тобто 24% річних.

У жовтні 2008 року банк підвищив процентну ставку до 2,5% на місяць, що відповідає 30% річних.

З 17 липня 2009 року ВАТ КБ «Надра» змінив найменування на ПАТ КБ «Надра».

З вересня 2007 року відповідач постійно використовував картку, неодноразово знімаючи з цього рахунку та вкладаючи на нього певні суми, однак з 29 вересня 2009 року допустив прострочену заборгованість, яка не ліквідована і по даний час, що надало право банку нараховувати на неї підвищені відсотки – 60% річних та звернутися за достроковим стягненням усієї суми заборгованості по даному договору.

Станом на 07 грудня 2011 року розмір заборгованості склав 4572 грн. 42 коп. по кредиту (з них по простроченому - 4222 грн., 42 коп.), по простроченим відсоткам - 11953 грн. 21 коп., а всього - 16525 грн. 63 коп.

За таких правильно і з достатньою повнотою встановлених обставин, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в порушення вимог ст.ст.526, 527, 610 ЦК України та Умов і правил надання банківських послуг, з якими він належним чином був ознайомлений, ОСОБА_1 допустив прострочену заборгованість по основному платежу і по сплаті відсотків, що в силу ст.ст.610, 612, 1048, 1049, 1050, 1054, 1069 ЦК України надає право в повному обсязі стягнути з нього на користь банку усі нараховані суми по тілу кредиту і відсоткам.

Посилання в апеляційній скарзі на непогодження істотних умов договору та на його нікчемність через недотримання передбаченої ст.1055 ЦК України обов'язкової письмової форми, спростовуються наявними у справі копіями заяви-анкети, яка була підписана відповідачем і у якій вказано базовий розмір кредитної ставки та зазначено, що ОСОБА_1 ознайомився як з діючими тарифами банку, так і з Умовами і правилами надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Ці документи маються у справі і досліджувались місцевим судом, а належним чином завірена якісна копія яких повторно надана позивачем до суду апеляційної інстанції.

Сумніви представника відповідача щодо відповідності цих копій оригіналам та щодо достовірності підписів його довірителя, об'єктивно не підтверджені і знаходяться поза межами доводів апеляційної скарги.

В силу ст.ст.1054, 1048 ЦК України (у редакції на час укладення договору), розмір процентів встановлюється договором. Відповідно до пунктів 5.3, 6.3 Умов і правил надання банківських послуг, які є складовою частиною договору сторін, станом на жовтень 2008 року (тобто до набрання чинності ст.1056-1 ЦК України) було передбачене право банку в односторонньому змінювати розмір процентів за користування кредитом шляхом інформування клієнта випискою про стан рахунку, яку клієнт зобов'язаний був самостійно регулярно одержувати, і у випадку незгоди зі змінами у письмовій формі звертатись до банку.

Отже, постійно знімаючи кошти та вносячи їх на рахунок відповідач мав реальну можливість та зобов'язаний був цікавитись як станом цього рахунку, так і з розміром процентів за користування, однак зміну розміру процентів він до банку не оскаржив. До суду з вимогами про визнання таких дій банку незаконними ОСОБА_1 також не звертався.

Оспорюючи суму нарахованої заборгованості, відповідач не навів ніяких доказів чи своїх розрахунків на спростування визначених банком у наданих до суду детальних (з вказівками кожної дати одержання та повернення коштів і механізму нарахування) розрахунків боргу, висновків спеціалістів з цього питання не надав і про призначення відповідної перевірки чи судової експертизи не просив.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у банку ліцензії на проведення кредитних операцій спростовуються наданою до апеляційної інстанції копією виданої НБУ України позивачу банківської ліцензії від 19 березня 1992 року за №22, а видана 29 липня 2009 року аналогічна ліцензія вказує лише на її повторне отримання банком після зміни найменування.

Таким чином, рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст.303,  п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

                                                                       у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2  відхилити, а рішення Буринського районного суду Сумської області від 06 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -