ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" лютого 2012 р.
Справа № 37/414-14/202
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Акулової Н.В.
Попікової О.В.
за участю представників:
Позивача: ОСОБА_1. дов. від 24.01.2012 року;
Відповідача 1: ОСОБА_2. дов. від 21.06.2011 року №039-5369/7;
Відповідача 2: не з'явився;
Третьої особи: не з'явився;
Прокурора: Громадський С.О. посвід. №42.
розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011 року
у справі № 37/414-14/202 господарського суду міста Києва
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УКРМЕД"
до відповідача-1 Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
відповідача-2 Головного управління Державного казначейства України в м. Києві
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головного фінансового управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення 22 257 076,59 грн.
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю “УКРМЕД” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), просило стягнути з відповідача суму боргу за поставлене обладнання в розмірі 11 999 000, 00 грн., 7 067 411, 00 грн. пені, 839 930, 00 грн. штрафу, 580 883, 09 грн. трьох відсотків річних, 1 769 852,3 50 грн. інфляційних витрат у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № У4708-03 від 24.09.2008 р. щодо оплати поставленого товару-медичного обладнання.
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.11.2010 р. у справі № 37/414 (суддя Гавриловська І.О.) у позові відмовлено повністю (а.с. 114-119).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 року (головуючий Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Вербицька О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2010 р. у справі № 37/414 скасоване частково та прийнято нове рішення, яким позов задоволений частково. Стягнуто з Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “УКРМЕД” 11 999 000,00 грн. основного боргу, 580 883, 09 грн. трьох відсотків річних, 1 769 852,3 50 грн. інфляційних витрат, 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у позові відмовлено (а.с. 165-168).
Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 року у та рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2010 року у справі № 37/414 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Суд касаційної інстанції зазначив про порушення судами норм процесуального права, вказав на необхідність залучення Головного управління Державного казначейства України у м. Києві до участі у даній справі.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року (суддя Мельник С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011 року (головуючий Зеленін В.О., судді Пашкіна С.А., Синиця О.Ф.) позов задоволений частково, стягнуто з Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “УКРМЕД” 11 999 000,00 грн. основного боргу, 580 883,09 грн. 3% річних, 1769 852,50 грн. інфляційних витрат, 16 447,50 грн. державного мита, 152,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Оскаржені судові акти мотивовані посиланням на норми Бюджетного кодексу України (чинного на час укладення договору) та норми Цивільного кодексу України щодо належного виконання зобов'язань за договором.
Не погодившись з прийнятими судовими актами, заступник прокурора міста Києва звернувся з касаційною скаргою, просив скасувати судові рішення, прийняти нове, яким у позові відмовити, посилаючись на те, що відповідач не є безпосереднім користувачем бюджетних коштів та не має прямого доступу до бюджету, оскільки одержує бюджетні кошти шляхом їх перерахування на рахунки управління в органах Державного казначейства України у встановленому законом порядку.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.01.2012 року касаційну скаргу прийнято до розгляду.
Ухвалою від 25.01.2012 року розгляд касаційної скарги був відкладений.
Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 13.02.2012 року №03.07-05/84 сформовано колегію судді: головуючий Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Попікова О.В.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.02.2012 року продовжено строк розгляду касаційної скарги та відкладено її розгляд на 29.02.2012 року.
Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.02.2012 року №03.07-05/155 сформовано колегію судді: головуючий Прокопанич Г.К., судді Акулова Н.В., Попікова О.В.
У судове засідання 29.02.2012 року представники відповідача - Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, третьої особи - Головного фінансового управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача та третьої особи.
Колегія суддів, вислухавши представників позивача, відповідача, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості виникли на підставі договору постачання медичного обладнання від 24.09.2008 року №У4708-03 та додаткової угоди від 29.12.2008 року, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник передає у власність покупця, а покупець сплачує за устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне для Олександрійської міської клінічної лікарні міста Києва, лот №1 –устаткування радіологічне (ангіограф), в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток 1), що додається до цього договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною.
У відповідності до додатку 1 до договору постачання № У 4708-03 від 24.09.2008 р. –специфікації предметом даного договору є устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне для Олександрійської міської клінічної лікарні міста Києва, лот №1 –устаткування радіологічне (ангіограф), а саме –система діагностична рентгенівська кардіоваскуляр на Allura в кількості 1 комплекту загальною вартістю за 1 одиницю 11 999 000,00 грн.
Згідно з пунктом 4.1. даного договору постачальник забезпечує поставку товару на умовах поставки DDP –Київ (Інкотермс-2000) на місце встановлення у покупця за адресою: вул. Шовковична, 39/1, м. Київ, 01601, Олександрівська міська клінічна лікарня м. Києва
Пунктом 4.3. договору встановлено, що датою поставки товару є дата підписання покупцем видаткової накладної в момент одержання товару згідно п. 3.2. ст. 3 даного договору.
29.12.2009 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 1(а.с. 23) до договору постачання № У4708-03 від 24.09.2008 р. в якій сторони дійшли згоди змінити пункти 5.1., 4.2. та 12.1. договору постачання № У 4708-03 від 24.09.2008 р., виклавши їх в наступній редакції:
“5.1. Розрахунок за поставлений товар здійснюється на підставі пункту 7 статті 51 Бюджетного кодексу України на умовах відтермінування платежу до 30 календарних днів.
У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар в 2008 році в сумі 11 999 000,00 грн. буде здійснюватися в 2009 році після затвердження покупцю річних кошторисних позначень та протягом 5 банківських днів з дати отримання покупцем на свій реєстраційний рахунок бюджетного призначення на фінансування закупівлі, але не пізніше 31.03.2008 року.
4.2. Поставка товару постачальником за цим договором здійснюється протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дня підписання договору.
12.1. Договір набирає чинності з дня його підписання та діє:
- до 31.03.2009 року;
- до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
Пункт 5.2. договору постачання № 4708-03 від 24.09.08 р. виключити.”.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Тобто, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка має неминуче настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його негайного виконання у будь-який час.
Згідно підпункту 8 пункту 1 статті 2 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 року № 2542-III бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Сторони у додатковій угоді від 29.12.2008 року узгодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється на підставі пункту 7 статті 51 Бюджетного кодексу України на умовах відтермінування платежу до 30 календарних днів.
Так, відповідно до пункту 7 статті 51 Бюджетного кодексу України після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 212 Цивільного кодексу України встановлено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Таким чином, сторони у договорі передбачили дві відкладальні умови виконання зобов'язання за договором, перша: строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, а саме, затвердження покупцю річних кошторисних призначень та отримання бюджетного призначення на фінансування закупівлі , друга: строк виконання з вказівкою на певну дату.
Тобто, сторони узгодили, що зобов'язання щодо розрахунку за поставлений товар буде здійснюватися в 2009 році після затвердження покупцю річних кошторисних позначень та протягом 5 банківських днів з дати отримання покупцем на свій реєстраційний рахунок бюджетного призначення на фінансування закупівлі, але цей строк не може перевищувати дату 31.03.2009 року, що свідчить про можливість розрахунку відповідача у будь який час після затвердження покупцю річних кошторисних позначень але він не може перевищувати дату, зазначену у договорі.
Це означає, що боржник може виконати зобов'язання в будь-який день до встановленої дати, і це виконання буде вважатися належним.
Крім того, судом апеляційної інстанції було досліджено розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.04.2011 року №537 "Про затвердження перерозподілу бюджетних асигнувань на капітальні видатки для закладів охорони здоров'я я м. Києва на 2011 рік" яким затверджено перерозподіл бюджетних асигнувань Головного управління охорони здоров'я щодо погашення заборгованості за обладнання, придбане централізовано в 2008 році.
За вищезгаданим пунктом договору у разі затримки бюджетного фінансування замовник здійснює оплату за поставлене обладнання після затвердження покупцю річних кошторисних позначень та протягом 5 банківських днів з дати отримання покупцем на свій реєстраційний рахунок бюджетного призначення на фінансування закупівлі.
Отже, сторонами узгоджено не умови виникнення у замовника вказаного обов'язку, а порядок та строки здійснення розрахунків, тобто, строки виконання зобов'язання.
Сторони погодили строк виконання замовником зобов'язання з вказівкою на обставини наявності фінансування. Однак, зазначена подія не може бути визнана такою, що має неминуче настати, оскільки оспорюваним пунктом навіть не визначено обставини, за яких така подія як “ затвердження річних кошторисних позначень” має настати.
Враховуючи, що чинне законодавство України не містить будь-яких особливих вимог до договорів, які укладаються суб'єктами підприємницької діяльності з бюджетними установами, виконання договору повинно здійснюватись на загальних підставах.
За приписами ст.ст. 614,617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов‘язань.
В силу статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Наявність чи відсутність бюджетного фінансування не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за поставлений товар за договором.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, відповідач як бюджетна установа, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, зумовленої відсутністю коштів у бюджеті.
Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржених судових актів відсутні.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 –11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011 року у справі № 37/414-14/202 залишити без змін.
Головуючий суддя Г.К.Прокопанич
Судді: Н.В.Акулова
О.В. Попікова
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 29.02.2012 |
Оприлюднено | 12.03.2012 |
Номер документу | 21777927 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Прокопанич Г.K.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні