Постанова

від 19.06.2008 по справі 47/414

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

47/414

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.06.2008                                                                                           № 47/414

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Буравльова С.І.

 суддів:            Григоровича О.М.

          Калатай  Н.Ф.

 при секретарі:           Суткович Г.А.

 За участю представників:

 від позивача - Мелешко Ю.М. (довіреність № 52/2008 від 17.06.2008р.);

 від відповідача - Коломоєць Є.А. (довіреність б/н від 12.11.2007р.)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міст Експрес"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 16.04.2008

 у справі № 47/414 (Станік С.Р.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Міст Експрес"

 до                                                   Дочірнього підприємства "Ютем-Транссервіс" Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж"

 про                                                  стягнення 63 074,49 грн.

Відповідно до розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2008 р. № 01-23/1/1 розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі: головуючого судді Буравльова С.І., суддів: Григоровича О.М., Калатай Н.Ф.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від16.04.2008р. у справі №47/414 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що воно прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. При цьому заявник вказує на те, що акт б/н від 22.03.2007 р. складений відповідно до чинного законодавства, зокрема відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363. Як випливає із акту б/н від 22.03.2007 р. він був складений не в односторонньому порядку, а двосторонньою комісією за участю представника відповідача – водія Печончика І.І., який з невідомих причин не виконав свого обов'язку щодо підписання акту, а також не скористався наданим йому правом на подання зауважень до складеного за його участю акту.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність його вини у факті заподіяння шкоди пов'язаної з втратою вантажу.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення господарського суду першої інстанції.

Згідно із ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд встановив наступне.

21.03.2007 р. між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, було укладено угоду на разове перевезення б/н (далі угода), відповідно до умов якої відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначних угодою, доставити наданий йому вантажовідправником вантаж – посилки до вантажоодержувача, а позивач зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п. 1.3.).

В угоді сторони визначили, що вантажовідправник: Київська філія ТОВ ”Міст Експрес” (п. 1.1.), вантажоодержувач/відправник: Миколаївська філія ТОВ ”Міст Експрес”, вантажоодержувач: Сімферопольська філія ТОВ ”Міст Експрес” (п. 1.2.), автомобіль: Рено 20384 КА, напівпричіп 20249 КА (п. 1.4), водій: Печончик І.(п. 1.6).

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 угоди, відповідач зобов'язався прийняти, а вантажовідправник передати для перевезення вантаж; час прибуття під завантаження у Києві: 21.03.2007 р. о 18:00 год., час прибуття під розвантаження у Миколаєві: 22.03.2007 р. о 8:00 год., час прибуття під розвантаження у Сімферополі: 22.03.2007 р. о 14:00.

Згідно із п. 3.1.2. угоди відповідач зобов'язався забезпечувати зберігання вантажу з моменту його прийняття та в процесі транспортування до вручення вантажоодержувачу.

За умовами п. 5.2.1. угоди відповідач несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок втрати чи пошкодження вантажу шляхом відшкодування усіх витрат пов'язаних з нестачею чи пошкодженням відправлення.

Відповідно до маршрутної накладної (товарно-транспортної накладної) від 21.03.2007 р. (а. с. 15) транспортний засіб Рено 20384 КА, напівпричіп 20249 КА було завантажено малогабаритними відправленнями по реєстру, який виїхав з м. Києва 21.03.2007 р. о 22:10 та прибув у м. Миколаїв 22.03.2007 р. о 06:00.

В матеріалах справи наявний магістральний реєстр Київ-Миколаїв-Сімферополь від 21.03.2007 р. № 003006R01 (а. с. 16-22) з переліком номерів відправлень.

22.03.2007 р. під час приймання вантажу вантажоодержувачем/відправником – Миколаївською філією ТОВ ”Міст Експрес” було виявлено недостачу вантажу, про що оператором складу Кім В.С., нічним оператором обліку Довгалець І.Б., вантажником Падзюрко С.І. за участю водія Печончика І.І. було складено акт б/н від 22.03.2007 р. (а. с. 23), в якому зазначено причину складання акту: пошкодження пломбувального тросу на автомобілі. Згідно із вказаним актом виявлено відсутність відправлень за номерами КЕ332695 (загальна кількість 143 місця, відсутньо 54 місця), LV395227 – пошкоджено товар – 3 одиниці, відсутній товар – 2 одиниці, пошкоджена зовнішня упаковка, зовнішня упаковка пошкоджена: АМ2074976, КЕ327219, КЕ330578, КЕ330684, КЕ330690, КЕ330874, КЕ331829 D, КЕ332695, КЕ332747, КЕ332814 (1/33), CG111529, КЕ308814, КЕ327213, КЕ327222, КЕ332096, КН246944, LV399990, LV403967, RV240240. Акт підписано оператором складу Кім В.С., нічним оператором обліку Довгалець І.Б., вантажником Падзюрко С.І. та затверджено директором Миколаївської філії ТОВ ”Міст Експрес” Павленко З.І. із зауваженням про те, що водій автомобіля Печончик І.І. від підпису акта відмовився.

Враховуючи, що відповідно до ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України відповідач несе відповідальність перед позивачем за втрату прийнятого до перевезення вантажу в розмірі фактичної вартості втраченого вантажу, позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом до відповідача про стягнення вартості втраченого вантажу в сумі 63 074,49 грн.

Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача збитків у розмірі 63 074,49 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 2 ст. 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Стаття 920 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Вказана норма кореспондується з приписом ч. 1 ст. 314 ГК України, якою встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Згідно із ч. 3 ст. 314 ГК України, якою встановлено, що: за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Відповідно до ст. 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. № 401, (далі Статут) автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок: а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача); б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться; в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі; г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Стаття 134 Статуту передбачає звільнення перевізника від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли: вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж – з справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача; недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, зв'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача); недостача вантажу не перевищує норм природних втрат. В зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації.

Згідно із п. 3.1.2. угоди відповідач зобов'язався забезпечувати зберігання вантажу з моменту його прийняття та в процесі транспортування до вручення вантажоодержувачу.

Відповідно до п. 5.2.1. угоди відповідач несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок втрати чи пошкодження вантажу шляхом відшкодування усіх витрат пов'язаних з нестачею чи пошкодженням відправлення.

Зазначені умови договору перевезення цілком відповідають нормам ст. 924 ЦК України, згідно з якими перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі його одержувачу.

Згідно із ст. 158 Статуту обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми. Обставини, які можуть служити основою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств і організацій та пасажирів при автомобільних перевезеннях, засвідчуються актами встановленої форми. Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються Правилами.

Відповідно до п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, (далі Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та подорожні листи вантажного автомобіля.

Розділом 15 Правил визначено правила складання актів.

Зокрема, п. 15.1. Правил встановлено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.

Відповідно до п. 15.2. Правил перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними (п. 15.3. Правил).

Пунктом 15.4. Правил встановлено, що жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку ”Особливі відмітки” і засвідчити її підписом.

Абзацом 1 п. 5 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6, (далі Інструкція) встановлено, що в усіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту встановлюється пошкодження чи порча вантажу, невідповідність найменування та ваги вантажу чи кількості місць даним, зазначеним у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, які діють на транспорті, вантажоодержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту (відмітки на товарно-транспортній накладній чи складання акту – при доставці вантажу автомобільним транспортом).

Згідно із п. 15.5. Правил при відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.

Таким чином, відповідно до ст. 158 Статуту та п. п. 15.1., 15.3., 15.6. Правил документами, що підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість є виключно товарно-транспортна накладна з відміткою вантажоодержувача про нестачу/втрату вантажу та акт встановленої форми, що складається в такому випадку.

За приписами ст. 158 Статуту автомобільного транспорту лише зазначені документи можуть підтверджувати обставини, які є підставою для застосування матеріально – правової відповідальності в разі втрати вантажу (зазначене узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 14.02.2008 р. у справі № 14/724-31/60).

Вбачається, що акт б/н від 22.03.2007 р. (а. с. 23) водієм Печончиком І.І. не підписаний, а підписаний лише оператором складу Кім В.С., нічним оператором обліку Довгалець І.Б., вантажником Падзюрко С.І. та затверджений директором Миколаївської філії ТОВ ”Міст Експрес” Павленко З.І. В акті міститься відмітка про те, що водій Печончик І.І. від підпису акту відмовився, тобто даний акт є таким, що підписаний в односторонньому порядку, а згідно із п. 15.3. Правил односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

Таким чином, при дослідженні матеріалів справи апеляційний господарський суд встановив, що акт б/н від 22.03.2007 р. (а. с. 23) не відповідає правилам, передбаченим пунктам 15.1., 15.2., 15.3., 15.4. 15.5. Правил, а тому не є належними доказом недостачі вантажу.

Крім того, слід зазначити, що, як встановлено вище, відповідно до п. 15.5. Правил при відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони. Такий акт в матеріалах справи відсутній.

Відповідно до п. 15.6. Правил для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт.

В маршрутній накладній (товарно-транспортній накладній) від 21.03.2007 р. (а. с. 15) не міститься запису про нестачу вантажу.

За таких обставин, враховуючи викладене та матеріали справи, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що позивачем не були надані встановлені законом документи, що підтверджують втрату вантажу, оскільки маршрутна накладна (товарно-транспортна накладна) від 21.03.2007 р. (а. с. 15) не містить запису про нестачу чи втрату вантажу, а акт б/н від 22.03.2007 р. (а. с. 23), як встановлено вище, не відповідає правилам, передбаченим пунктам 15.1., 15.2., 15.3., 15.4. 15.5. Правил.

За правилами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини.

При цьому ст. 614 ЦК України визначає вину як обов'язкову підставу відповідальності за завдані збитки.

Проте, з огляду на викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у завданих позивачу збитках, тобто, в даному випадку, підстави для стягнення з відповідача збитків відсутні.

Крім того, апеляційний господарський суд також бере до уваги те, що постановою Центрального РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 29.03.2007 р. (а. с. 58) було відмовлено Павленко З.І., директору Миколаївської філії ТОВ ”Міст Експрес”, у порушенні кримінальної справи стосовно пошкодження невідомими особами пломбувального тросу та в цій постанові зазначено про відсутність доказів на підтвердження матеріальної шкоди.

Щодо доводів апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього та враховуючи те, що саме позивач висунув вимогу про стягнення з відповідача вартості нестачі вантажу у розмірі 63 074,49 грн., тому саме позивач зобов'язаний довести, що втрата вантажу заподіяна діями відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків.

З урахуванням зазначеного та матеріалів справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача збитків в розмірі 63 074,49 грн.

Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне й обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду м.Києва від16.04.2008р. у справі №47/414 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Справу № 47/414 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Буравльов С.І.

 Судді                                                                                          Григорович О.М.

                                                                                          Калатай  Н.Ф.

 25.06.08 (відправлено)