Постанова

від 26.03.2012 по справі 24/207

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

24/207

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.03.2012 р.           справа №24/207

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддівМартюхіна Н.О. Зубченко І.В., Марченко О.А.

за участю представників:

від позивача:не з'явився

від відповідача:не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Артемівський завод стінових матеріалів», м. Артемівськ         

на рішення господарського суду

Донецької області

від05.12.2011р.

у справі№24/207 (суддя Величко Н.В.)

за позовомДочірнього підприємства «Артемівський завод стінових матеріалів», м. Артемівськ        

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Синтез Ойл», м. Донецьк

про визнання положень п. 7.7. договору №0928 від 01.01.2011р. недійсним

В С Т А Н О В И В:

Дочірнім підприємством «Артемівський завод стінових матеріалів», м. Артемівськ  заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Синтез Ойл», м. Донецьк про визнання положення п. 7.7. договору № 0928 від 01.01.2011р. недійсним.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.12.2011р. (повний текст складено та підписано 05.12.2011р.) у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Артемівський завод стінових матеріалів», м. Артемівськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Синтез Ойл», м. Донецьк про визнання положення п. 7.7. договору №0928 від 01.01.2011р. недійсним.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що відповідальність покупця, передбачена пунктом 7.7. договору, фактично дублює його відповідальність, передбачену пунктом 5.1. цього договору, а тому встановлені пунктами 5.1. та 7.7. договору штрафні санкції не можуть застосовуватись одночасно, є неправильним, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Дочірнє підприємство «Артемівський завод стінових матеріалів», м. Артемівськ, з прийнятим рішенням не згодне, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального  та процесуального права, а саме вважає, що трактування судом першої інстанції п. 7.7. договору є таким, що суперечить законодавству й не може застосовуватися на підставах ч. 2 ст. 536, ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України.

Позивач, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Відповідач, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, проте надав заперечення на апеляційну скаргу, де просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2012р. про порушення апеляційного провадження у справі №24/207 явка сторін не була визнана обов'язковою.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст.28-29 Закону України „Про судоустрій та статус суддів” та ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.    

Відповідно до ст. 81-1 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників содового процесу та складено протокол.

Заслухавши доводи сторін, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи,  01.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Синтез Ойл»(Постачальник) та Дочірнім підприємством «Артемівський завод стінових матеріалів» (Покупець) було укладено договір постачання нафтопродуктів № 0928А8.

За цим договором Постачальник зобов'язався передати у встановлені цим договором строки у власність Покупця товар –нафтопродукти у асортименті, кількості та за цінами, передбаченими у специфікаціях до цього договору, а Покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити його вартість в порядку і строки, встановлені цим договором та специфікаціями до нього.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що Покупець здійснює розрахунок за отриманий товар у національній валюті України в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом одного банківського дня з моменту отримання партії товару. Момент отримання відповідає даті, зазначеній у накладній постачальника.

У випадку несвоєчасної оплати товару (невиконання зобов'язань, зазначених в п.3.1) покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки (п.5.1 договору)

Згідно до пункту 7.7 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару покупець додатково до суми боргу і пені сплачує постачальнику процент по невиконаним грошовим зобов'язанням в розмірі 10% від суми боргу за кожен день прострочки.

Договір № 0928А8 від 01.01.2011р. підписано обома сторонами без заперечень.

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання положення п. 7.7. договору №0928 від 01.01.2011р. недійсним, оскільки він суперечить законодавству та не може застосовуватися на підставі ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно з пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.    

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.    

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.    

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.    

Так, відповідно до пункту 5.1 договору за порушення покупцем термінів оплати товару, обумовлених у п.3.1 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.    

Такий вид забезпечення виконання зобов'язань та його розмір встановлено статтею 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».    

Натомість у пункті 7.7 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару покупець додатково до суми боргу і пені сплачує постачальнику процент по невиконаним грошовим зобов'язанням в розмірі 10% від суми боргу за кожен день прострочки.

Приписами ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, таке право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами передбачено нормами чинного законодавства.

Згідно до приписів ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи позивача про те, що відповідальність покупця, передбачена пунктом 7.7 договору, фактично дублює його відповідальність, передбачену пунктом 5.1 цього договору, а тому встановлені пунктами 5.1 та 7.7 договору штрафні санкції не можуть  застосовуватись одночасно, є неправильним, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального  права  та  спростовується наведеним.  

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.  

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України  рішення господарського суду Донецької області від 05.12.2011р. (повний текст підписаний 05.12.2011р.) у справі №24/207 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Артемівський завод стінових матеріалів», м. Артемівськ на рішення господарського суду Донецької області від 05.12.2011р. (повний текст підписано 05.12.2011р.) у справі №24/207 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 05.12.2011р. (повний текст підписано 05.12.2011р.) у справі №24/207 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий                                                                                 Н.О. Мартюхіна

Судді:                                                                                           І.В. Зубченко

                                                                                                    О.А. Марченко

Повний текст постанови складено та підписано 26.03.2012р.