Постанова

від 15.05.2008 по справі 38/362

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

38/362

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 15.05.2008                                                                                           № 38/362

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Рєпіної  Л.О.

 суддів:            Буравльова С.І.

          Синиці  О.Ф.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Будіндустріяальянссервіс Лтд"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.02.2008

 у справі № 38/362 (Власов Ю.Л.)

 за позовом                               Перший заступник Генерального прокурора України

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Будіндустріяальянссервіс Лтд"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання недійсними договорів від 28.12.2005р. та від 22.02.2006р.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду м. Києва від 22.02.2008 року № 38/362 позов  Першого заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до ТОВ „БудІндустріяАльянсСервіс” про визнання недійсними договорів про пайову участь у будівництві задоволено, визнано недійсними договір № 227/ДБ-5СПЗ від 28.12.2005, договір № Д/у   1/5СПЗ від 22.02.2006. У задоволенні зустрічного позову  про визнання договорів такими, що відповідають вимогам чинного законодавства відмовлено.

Не погоджуючись  з рішенням суду першої інстанції,  відповідач  звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права,  прийняте рішення не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, просить його скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічну позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Прокурор, представники позивачів, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі заперечували, просили залишити їх без задоволення, рішення господарського суду – без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд  дійшов наступного висновку .

Як встановлено матеріалами справи,  28.12.2005 року між Міністерством оборони України та ТОВ „БудІндустріяАльянсСервіс”  укладений  договір № 227/ДБ-5СПЗ про пайову  участь у будівництві, відповідно до умов якого предметом є пайова участь сторін у проектуванні та будівництві  групи житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення орієнтовно загальною площею приміщень 3088 кв. м на земельній ділянці площею  10 га, яка розташована  на території військового містечка № 254  у с.Віта Поштова Київської області.

Пунктом 2.2.2  договору передбачено, що Міністерство оборони України вносить свій пай у вигляді права користування земельною ділянкою шляхом надання цієї ділянки під будівництво. Відповідно до визначення наданого пунктом 1.1. Договору, „Ділянка” – земельна ділянка орієнтовною площею 10 га, розташована у с.Віта Поштова Київської області , яка підлягає відведенню для будівництва замовнику рішенням Київської міської Ради. Частка Міністерства оборони України в об'єкті становить 25% площі завершеного будівництва. (пункт 3.2. Договору). Відповідач відповідно до пункту 2.2.1 договору вносить пай у вигляді грошових коштів, направлених на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.1. Договору, проектуванню та будівництву шляхом здійснення опати за власний рахунок всіх робіт з будівництва  об'єкту в порядку, передбаченому договором. Частка  відповідача в об'єкті становить 75 % площі завершеного будівництва. Пунктом 4.1.1. договору на Міністерство оборони України  було покладено обов'язок відповідно до вимог діючого законодавства змінити цільове призначення та оформити всю необхідну землевпорядну документацію на земельну ділянку, а пункт 4.1.2. зобов'язував Міністерство оборони України в 60-денний строк з дня підписання даного Договору звільнити земельну ділянку, шляхом списання в установленому порядку, з наступним демонтажем та знесенням всіх будівель та споруд, які знаходяться на даній земельній ділянці.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Умовами договору передбачена можливість відчуження Міністерством оборони України належної йому частки в об'єкті на користь відповідача, що оформляється додатковим договором. У цьому випадку пункт 4.1.3. договору зобов'язував Міністерство оборони України звернутись в установленому порядку до Київської міської Ради з відповідним зверненням про вилучення та передачу на користь відповідача земельної ділянки.

             22.02.2006 року сторонами було укладено договір № Д/у  1/5 СПЗ  про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання  договору № 227/ДБ-5СПЗ про пайову участь у будівництві від 28.12.2005 року, за умовами якого Міністерство оборони України зобов'язується здійснити відчуження своєї частки на користь ТОВ „БудІндустріяАльянсСервіс”. Вартість частки, що відчужується становить 2525000 грн.  Відповідно до пункту 4.2. про врегулювання відносин на  відповідача покладено обов'язок протягом 60 банківських днів з дати підписання цього договору сплатити вартість частки у вигляді 100% авансу. Міністерство оборони України на потязі 10-ти днів з моменту отримання вищезазначених грошових коштів, зобов'язане звернутись у встановленому порядку до Київської міської Ради з відповідним листом про зміну цільового призначення земельної ділянки, її вилучення та надання під будівництво.

                Задовольняючи позов, господарський суд міста Києва в оскаржуваному рішенні погодився з доводами позивача та зазначив, що: договір про пайову участь за своєю правовою природою є змішаним і містить в собі елементи договору про сумісну діяльність та інвестиційного договору; за умовами договору про пайову участь Міністерство оборони України зобов'язалось внести у спільну діяльність пай у вигляді передачі під будівництво земельної ділянки площею 10 га, яка розташована  у с.Віта Поштова Київської області

           Проте під час розгляду справи господарський суд м. Києва не врахував положення глави 77 ЦК України, якою передбачена можливість здійснення спільної діяльності без об'єднання вкладів учасників. Тому, положення § 2 глави 77 ЦК України, що регламентують відносини сторін за договором простого товариства, у даному випадку  не підлягають застосуванню. Умовами договору про пайову участь № 227/ДБ-5СПЗ  від 28.12.2005 року, які відповідно до статті 628 ЦК України становлять його зміст, не передбачено внесення зазначеної земельної ділянки у спільну діяльність.

       Земельна ділянка не може бути вкладом Міністерства оборони України у спільну діяльність сторін, так як у спірному договорі мова йде про право відмови від постійного користування нею, а не про продаж або передачу її відповідачу, так як Міністерство не є власником земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка перебуває у розпорядженні Київської міської ради.

           Обґрунтовуючи  рішення, суд вказав, що спірна земельна ділянка, належить до земель оборони, є державною власністю і належить на праві оперативного управління, тому щодо її використання діє спеціальний режим. Зазначений висновок обґрунтовано статтями 77 Земельного кодексу України, статтею 14 Закону України „Про Збройні Сили України”, статтею 4 Закону України „Про використання земель оборони”.  

       Водночас суд не звернув увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.125 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує таке право, яким є державний акт. Стаття 126 Земельного кодексу України містить імперативну норму, згідно з якою право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України землі Міністерства оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Оскільки, землі державної і комунальної власності не розмежовано, повноваження щодо розпорядження цими землями залишаються у сільських, селищних, міських рад.

Крім того, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном. Згідно з пунктом 7 Положення про відчуження та реалізацію військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1919 рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони із затвердженням його переліку станом на 1 вересня поточного року. Вищевикладене виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” в частині відчуження військового майна через уповноважені КМУ підприємства.

Безпідставним є посилання суду на фактичну зміну цільового призначення земель. Цей висновок суду спростовується пунктами 4.1.1, 4.1.4 договору про пайову участь №_227/ДБ-5СПЗ_ від 28.12.2005 року, якими на Міністерство оборони України  було покладено обов'язок відповідно до вимог діючого законодавства змінити цільове призначення та оформити всю необхідну землевпорядну документацію на земельну ділянку;  позивач 2 від свого імені та за рахунок внесків сторін зобов'язаний виконати функції замовника будівництва об'єкту, в тому числі всі дії (роботи) підготовчо-організаційного етапу будівництва об'єктів, з одержанням всіх необхідних погоджень та дозволів, проекту відведення та оренди земельної ділянки, цільовим призначенням якої є будівництво об'єктів, технічних умов, архітектурно-планувальних завдань, експертизи, а також всі інші роботи, необхідні для будівництва.

Земельна ділянка до відмови землекористувача від її використання та до зміни її цільового призначення продовжує знаходитись у користуванні Міністерства оборони України з дотриманням ст. 20 ЗК України – з розміщенням на ній військової частини, тобто продовжує використовуватись за цільовим призначенням, що підтвердив наданими довідками   заявник позову.

Також судом не було взято до уваги, що чинне законодавство не забороняє укладати договір на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документів, що підтверджує право на неї, забороняється, але умовами договору визначено, що здійснення будь-яких дій по будівництву можуть розпочинатися тільки після оформлення всієї документації. Припинення права постійного користування названою земельною ділянкою буде здійснюватися Міністерством шляхом добровільної відмови за його заявою до власника земельної ділянки, що відповідає вимогам статті 142 Земельного кодексу України та умовам договору і додаткової угоди.

Суд безпідставно прийшов до висновків, що при укладенні оскаржуваного договору порушено вимоги Указу Президента України „Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” від 01.07.1993 року №240/93, яким введено в дію Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, в частині перевищення граничної частки житла, що отримує відповідач за спірним договором від загальної площі побудованого на інвестиційні   кошти житла, оскільки Указом Президента України від 11.09.2002р. №818/2002 „Про поширення чинності та продовження строку дії Указу Президента України від 1.07.1993р. №240” дію Указу №240 поширено на інвестування будівництва та придбання житла для прокурорів і слідчих органів прокуратури та членів їх сімей до 31.12.2005р.

Висновки господарського суду міста Києва щодо удаваності договору про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про пайову участь у будівництві, укладеного між відповідачем та позивачем-2, та вчинення його для приховування іншого правочину – договору купівлі-продажу військового майна (нерухомого майна та майнових прав на земельну ділянку), не знайшли свого підтвердження.

З огляду на викладене, винесене у справі судове рішення не може вважатися обґрунтованим, оскільки прийняте без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, з порушенням зазначених вище норм матеріального права.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає  що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає  скасуванню.

Керуючись ст.99, ст.101-105  Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу ТОВ „БудІндустріяАльянсСервіс” задовольнити, рішення господарського суду м. Києва від  22.02.2008  року по справі № 38/362 скасувати.

2.          Прийняти нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позову Першого заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі  Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю „БудІндустріяАльянсСервіс” про визнання недійсними з моменту укладення договору про пайову участь у будівництві та договору про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про пайову участь у будівництві, укладених між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю „БудІндустріяАльянсСервіс”.

        Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „БудІндустріяАльянсСервіс” задовольнити, визнати договір № 227/ДБ-5 СПЗ про пайову  участь у будівництві від 28.12.2005 та договір  № Д/у  1/5 СПЗ про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання  договору № 227/ДБ-5 СПЗ про пайову участь у будівництві від 28.12.2005 року  від 22.02.2006  такими, що  відповідають вимогам чинного законодавства .

3.          Матеріали справи повернути  господарському суду м. Києва .

 Головуючий суддя                                                                      Рєпіна  Л.О.

 Судді                                                                                          Буравльов С.І.

                                                                                          Синиця  О.Ф.

 20.05.08 (відправлено)