Постанова

від 11.04.2012 по справі 37/419

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2012                                                                                           № 37/419

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Новікова  М.М.

          Мартюк А.І.

при секретарі:          Рибаруку М.М.

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. №129 від 02.04.2012р.;

відповідача:                     ОСОБА_2 – дов. б/н від 18.11.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Мрія”

на рішення          Господарського суду міста Києва

від          14.12.2011р.

у справі          №37/419 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом                 Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”

до             Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Мрія”

про                               стягнення 172 825,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Мрія” (далі – відповідач) заборгованості за договором №7028/4-11 від 20.08.1999р. за період з липня 2008р. по червень 2011р. у загальному розмірі 172 825,62 грн. (з них: 154 012,21 грн. – основний борг, 10 991,70 грн. - інфляційні втрати, 3 143,82 грн. – 3% річних, 4 677,89 грн. – пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення.

Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на безпідставності нарахування позивачем оплати за послуги з постачання води, яка йде на підігрів, оскільки договір           №7028/4-11 від 20.08.1999р. не регулює відносин щодо постачання холодної води, яка використовується для приготування гарячої, до того ж, власником бойлерів, в яких нагрівається вода, є не відповідач, а АЕК „Київенерго”. Відповідач також зазначав про те, що позивачем у спірному періоді застосовувались недіючі тарифи, оскільки розпорядження Київської міської державіної адміністрації, якими затверджувались ці тарифи, не зареєстровані у відповідному управлінні юстиції. Окрім того, відповідач просив суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності (том справи – 1, аркуші справи – 71-74, 77).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2011р. у справі №37/419 позовні вимоги було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 151 677,20 грн. основного боргу, 1 516,77 грн. витрат по сплаті державного мита та 207,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2011р. у справі №37/419 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводились відповідачем під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2012р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.02.2012р.

В судовому засіданні 08.02.2012р. представник позивача подав письмові заперечення на апеляційну скаргу.

У зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2012р. розгляд справи було відкладено на 12.03.2012р.

В судовому засіданні 12.03.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 21.03.2012р.

Однак, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (доповідача) Зубець Л.П. на лікарняному, справу №37/419 було знято зі складу справ, призначених до розгляду в судовому засіданні на 21.03.2012р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012р. справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.04.2012р.

В судовому засіданні 02.04.2012р. представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2011р. у справі №37/419 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 02.04.2012р. зазначав про необґрунтованість доводів, викладених в апеляційній скарзі, з підстав наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В процесі розгляду справи у суду виникла необхідність у витребуванні від позивача додаткових доказів по справі, у зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2012р. розгляд справи було відкладено на 09.04.2012р.

В судовому засіданні 09.04.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 11.04.2012р.

В судовому засіданні 11.04.2012р. представник відповідача підтримав пояснення, надані у попередніх судових засіданнях, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2012р. також підтримав раніше надані пояснення по справі, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20.08.1999р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір на послуги з водопостачання та водовідведення №7028/4-11 (далі - Договір).

У відповідності до умов Договору (п.1.1) постачальник зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. №65 (далі - Правила).

Згідно з п.2.1 Договору постачальник, зокрема, забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин.

Відповідно до пп.„а” п.2.2. Договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Порядок розрахунків визначений сторонами в розділі ІІІ Договору, згідно з яким  кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться. Якщо водолічильники відсутні, постачальник визначає інший спосіб обліку використаної води, передбачений Правилами. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності – за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п.21.2 Правил. Ліміти споживання води та скидання стоків у міську каналізаційну мережу встановлюються на підставі пропозицій постачальника. Розмір лімітів постачальник повідомляє абоненту додатковим повідомленням, яке є невід'ємною частиною цього договору. За використану воду та скидання стоків понад встановлені та затверджені ліміти оплата провадиться у відповідності з постановою Ради Міністрів УРСР від 24.04.1979р. №196 у п'ятикратному розмірі діючих тарифів. Абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у 5-денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

В п.4.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню в розмірі 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п.5.1 Договору останній є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що на виконання умов Договору у період з липня 2008р. по червень 2011р. він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, однак відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, здійснивши лише частковий розрахунок за надані позивачем послуги, внаслідок чого за вказаний період у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 154 012,21 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, визнавши їх нормативно та документально обґрунтованими лише в частині стягнення з відповідача 151 677,20 грн. основного боргу. За заявою відповідача суд застосував строк позовної давності до вимог позивача про стягнення основного боргу за період з липня по жовтень 2008р. включно, відмовивши в задоволенні цієї частині позову. Окрім того, суд відмовив у стягненні з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, зазначивши про те, що сторонами не надано доказів здійснення оплати за надані послуги з водовідведення і водопостачання із зазначенням конкретних дат платежів, у зв'язку з чим неможливо встановити періоди заборгованості (коли розпочалось прострочення відповідача).

Колегія суддів частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість, що виникла за період з липня 2008р. по червень 2011р., про стягнення якої позивачем подано позов, включає в себе борг за послуги як з холодного водопостачання та водовідведення, так і з постачання холодної води, яку використано на підігрів (для виготовлення гарячої води) та її стоки.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності по вимогам про стягнення з відповідача заборгованості за період з липня по жовтень 2008 року, оскільки позов подано до суду лише у листопаді 2011 року. Враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності та положення п.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, суд правомірно відмовив в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення заборгованості за Договором за період з листопада 2008 року по червень 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, з яким не погодився місцевий господарський суд, зазначав про те, що умовами спірного Договору не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання (постачання води на підігрів) та прийняття стоків цієї води.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 16, 19 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Послуги з гарячого водопостачання (питна вода, яка іде на підігрів) обліковуються позивачем за кодом №8-50528 і за розрахунком позивача у спірному періоді було надано вказаних послуг на загальну суму 123 722,51 грн., з яких відповідач оплатив лише 48 640,49 грн. Тобто, заборгованість за послуги гарячого водопостачання становить 75 061,52 грн.

Позивачем не було надано належних і допустимих доказів укладення будь-яких додаткових угод до спірного Договору, якими було б врегульовано питання щодо поставки холодної питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

З 18.10.2008р. набрали чинності Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. (далі – Правила).

В пункті 3.13 вищезгаданих Правил передбачено, що розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності на балансі відповідача у спірному періоді теплових пунктів (бойлерів) суду надано не було.

Відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі зазначав про те, що бойлери, які  були використані для підігріву води, знаходяться на балансі Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”.

Місцевим господарським судом питання щодо приналежності бойлерів взагалі не з'ясовувалось.  

З наявних у матеріалах справи Актів про зняття показань з приладу обліку та маршрутних листів (том справи – 1, аркуші справи – 88-98) вбачається, що адресою точки обліку (місцезнаходженням приладів обліку) є вул. Уборевича Командарма, 19-А та вул. Уборевича Командарма, 21.

Київським апеляційним господарським судом було направлено запит до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” щодо надання відомостей про те, чи перебувають бойлери (котельні, теплові пункти), розташовані в будинках №19-А та №21 по вул. Командарма Уборевича у м. Києві, у власності або на балансі Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”.

Згідно з листом №048/72/3527 від 28.03.2012р. (том справи – 2, аркуші справи – 88-92) окремо розташований тепловий пункт по вул. Уборевича, 19 та вузли приєднання по вул. Уборевича, 21 перебувають у володінні та користуванні Публічного акціонерного товариства „Київенерго”. На підтвердження викладеного суду було надано інвентарні картки обліку основних засобів, згідно з якими належне Публічному акціонерному товариству „Київенерго” обладнання (теплові пункти) розміщено в будинку №19-А по вул. Уборевича, а вузли приєднання в будинку №21 по вул. Уборевича.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

Тобто, в процесі судового розгляду встановлений факт перебування теплових пунктів, з яких здійснюється постачання гарячої води, у власності Публічного акціонерного товариства „Київенерго”, а не відповідача. Питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води транспортується водопровідними мережами позивача на теплові пункти Публічного акціонерного товариства „Київенерго”, де підігрівається, а вже звідти гаряча вода, тобто готовий продукт, на межі балансової належності водопровідних мереж позивача та Публічного акціонерного товариства „Київенерго” передається відповідачу. Таким чином, теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води відповідачу, на балансі останнього не перебувають, власником водопровідних мереж, якими здійснюється постачання гарячої води та індивідуальних теплових пунктів (бойлерів) є Публічне акціонерне товариство „Київенерго”. Оскільки позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання як самостійного різновиду енергії (продукції), а умовами спірного Договору не передбачено обов'язку відповідача оплачувати холодну воду, яка використовується для гарячого водопостачання, підстави для стягнення з відповідача вартості такої води (використаної для потреб гарячого водопостачання) відсутні і в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Відносно заборгованості по коду №8-528, судом було встановлено наступне. Як вбачається з розрахунку позивача (том справи – 1, аркуші справи – 10-15) за період з липня 2008 року по червень 2011 року включно по коду №8-528 позивачем було нараховано відповідачу до сплати 195 071,58 грн., а відповідачем сплачено 146 074,47 грн. Враховуючи строк позовної давності, застосований судом до вимог про стягнення заборгованості за липень-жовтень 2008р., за період з листопада 2008 року по червень 2011 року позивачем нараховано до сплати відповідачу 180 695,15 грн., а відповідачем за вказаний період сплачено 132 885,16 грн. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що по коду №8-528, окрім холодної води і її стоків, позивачем обліковуються стоки води, використаної на підігрів, хоча  умовами спірного Договору не передбачено обов'язку відповідача оплачувати холодну воду, яка йде на підігрів, та її стоки. Із загальної суми нарахувань по коду №8-528 вартість стоків води, використаної на підігрів, становить 91 863,32 грн. (з урахуванням знижки), а решта 88 831,83 грн. – це вартість холодної води та її стоків (91 863,32+88 831,83=180 695,15).    

Судом було встановлено, що згідно з розрахунками позивача в оплату послуг по коду №8-528 відповідач перерахував грошові кошти у сумі 132 885,16 грн. (без урахування сплати за липень-жовтень 2008р.). Окрім того, відповідач сплатив позивачу грошові кошти за кодом №8-50528 (питна вода, що іде на підігрів) у розмірі 33 994,02 грн. (без урахування сплати за липень-жовтень 2008р.).

Оскільки, як уже зазначалось вище, умовами спірного Договору не передбачено надання послуг з постачання питної води, для виготовлення гарячої води та її стоків, грошові кошти у сумі 33 994,02 грн., зараховані позивачем по коду №8-50528, підлягають зарахуванню в оплату послуг за постачання питної (холодної) води та водовідведення, наданих на підставі Договору №7028/4-11 від 20.08.1999р., за кодом №8-528.

У періоді з листопада 2008 року по червень 2011 року за кодом №8-528 позивач нарахував відповідачу до сплати вартість питної (холодної) води та її стоків у сумі 88 831,83 грн., тоді як від відповідача надійшли грошові кошти у загальній сумі 166 879,18 грн. (з них: 33 994,02 грн. за кодом №8-50528, 132 885,16 грн. за кодом №8-528), що майже вдвічі перевищує суму нарахувань по питній (холодній) воді та її стокам, у зв'язку з чим підстави стверджувати про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем відсутні.

Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг за період з липня 2008 року по червень 2011 року по кодам №8-528 та №8-50528 у загальному розмірі 154 012,21 грн., про що безпосередньо вказано у позовній заяві. При цьому, в суму боргу за вказаний період позивачем було включено заборгованість за попередні періоди, яка за даними позивача обліковувалась за відповідачем  станом на 01.07.2008 року, а саме: по коду №8-528 у сумі 14 087,10 грн., по коду №8-50528 у сумі 15 892,21 грн. В розрахунку, наданому позивачем (том справи – 1, аркуші справи – 10-15), виокремлено заборгованість за період з липня 2008 року по червень 2011 року, але у підсумку по кодам №8-528 та №8-50528 вказано загальну суму заборгованості з урахуванням боргу, який існував на 01.07.2008р.    

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами, а тому не підлягають задоволенню.  

Відносно решти позовних вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, колегією суддів було встановлено наступне.

В п.4.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню в розмірі 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Окрім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, сторони не надали суду платіжних документів, з яких би вбачалась конкретна дата сплати відповідачем коштів у спірному періоді, що унеможливлює встановлення періоду прострочення. Також, згідно з розрахунками позивача нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені проведено як за послуги із постачання холодної питної води, так і за послуги з постачання питної води, використаної на підігрів, та їх стоків, що також унеможливлює встановлення періоду прострочення виконання грошових зобов'язань та суми боргу при розрахунках вартості послуг саме з постачання холодної питної води. На вимогу суду позивачем не надано розрахунку заборгованості, який би містив усі необхідні елементи для обчислення та перевірки правильності нарахування пені, інфляційної складової боргу і 3% річних.

Окрім того, вимоги про стягнення пені, інфляційної складової боргу і 3% річних за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем є похідними від вимог про стягнення основного боргу. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу, вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних також не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відповідача відносно неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають суттєве значення для справи, а також невірного застосування норм матеріального і процесуального права, підтвердились під час розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2011р. у справі №37/419 - скасуванню в частині задоволення позовних вимог з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у позові.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду в повному обсязі покладаються на позивача.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, витрати відповідача по сплаті судового збору за її подання підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

  ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Мрія” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2011р. у справі №37/419 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: „В задоволенні позову відмовити повністю”.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Мрія” (03197, м. Київ, вул. Уборевича Командарма, 19-А, код ЄДРПОУ 30433404) 1 534,01 грн. (одну тисячу п'ятсот тридцять чотири гривні 01 копійку) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №37/419 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Зубець Л.П.

Судді                                                                                          Новіков  М.М.

                                                                                          Мартюк А.І.