Постанова

від 10.07.2012 по справі 37/419

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2012 р. Справа № 37/419

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової -головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: позивачаОСОБА_4 -довіреність від 02.07.2012 р. відповідачаОСОБА_5 -довіреність від 18.11.2011 р. Лазенко О.О. -голова правління розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постановувід 11.04.2012 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 37/419 господарського суду м. Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія" простягнення 172 825,62 грн. В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2011 р. ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія" заборгованості за договором № 7028/4-11 від 20.08.1999 р. за період з липня 2008 р. по червень 2011 р. у загальному розмірі 172 825,62 грн., з яких: 154 012, 21 грн. -основний борг, 10 991, 70 грн. - інфляційні втрати, 3 143,82 грн. -3% річних, 4 677,89 грн. -пеня, посилаючись на приписи статей 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтю 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, з огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо повної оплати наданих послуг з постачання питної води та приймання каналізаційних стоків за спірний період.

У відзиві на позовну заяву ОСББ "Мрія" просило відмовити у її задоволенні, зокрема, вказуючи на те, що укладеним між сторонами договором № 7028/4-11 від 20.08.1999 р. не були передбачені прилади обліку гарячої води та її стоків та не передбачалось постачання гарячої води та її водовідведення, а будь -яких інших угод між сторонами не укладалось, у зв'язку з чим у позивача відсутні підстави для нарахування сплати стоків гарячої води в сумі 92393,58 грн. разом зі стоками холодної води та нарахування штрафних санкцій.

Відповідач також вказував на те, що позивачем за холодне водопостачання та водовідведення сума 105 023,15 грн. нарахована із безпідставним застосуванням тарифів, які не підлягали застосуванню через відсутність їх реєстрації в Київському міському управлінні юстиції.

Крім того, відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

ПАТ "АК "Київводоканал" у поясненнях зазначав, що повноваження щодо встановлення тарифів з оплати комунальних послуг водопостачання та водовідведення належить органам місцевого самоврядування, а саме їх виконавчим органам, а самі тарифи визначаються без будь -яких додаткових узгоджень з абонентами їх розмірів та термінів введення, а ПАТ "АК "Київводоканал" зобов'язаний застосовувати погоджені тарифи. При цьому, чинним законодавством не передбачено державної реєстрації актів органів місцевого самоврядування в органах юстиції. Позивач зазначав, що розрахунок сум відповідачу було здійснено на підставі тарифів, затверджених відповідними розпорядженнями № 1127 від 28.08.2007 р., № 516 від 29.04.2009 р., № 1332 від 30.11.2009 р. та постанови № 58 Нацкомісії регулювання енергетики України, які є чинними та не скасованими у судовому порядку.

Позивач також звертав увагу на те, що між ним та ПАТ "Київенерго" не існує договірних відносин, згідно яких останній купував би у ПАТ "Київводоканал" питну воду для використання її в подальшому для виготовлення гарячої води та її продажу, тобто у позивача відсутні правові підстави для нарахування та виставлення АК "Київенерго" рахунків за питну воду, яка використовується для приготування гарячої води. При цьому, АК "Київенерго" здійснює реалізацію теплової енергії на основі укладених зі споживачами договорів, предметом яких є постачання теплової енергії на потреби гарячого водопостачання, а не самої води у будь -якому вигляді, і АК "Київенерго" виставляє споживачам рахунки тільки за підігрів води, а не за її постачання.

Пунктом 3.7 договору № 7028/4-11 від 20.08.1999 р. сторонами були погоджені дії, у разі незгоди кількості або вартості отриманих послуг та передбачено, що при невиконанні цих дій дані постачальника вважаються прийнятими абонентом, і такі дії відповідачем вчинені не були, що свідчить про його погодження із кількістю та вартістю наданих послуг, а відповідачем не зазначено якій організації він сплачує кошти за поставку гарячої води та взагалі чи сплачує він такі кошти.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.12.2011 р. (суддя Гавриловська І.О.) позовні вимоги задоволені частково, а саме: стягнуто з ОСББ "Мрія" на користь ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" 151 677, 20 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основного боргу, при цьому, застосувавши строк позовної давності за заявою відповідача до вимог позивача про стягнення основного боргу за період з липня по жовтень 2008 р. включно, відмовивши в задоволенні цієї частині позову.

Відмовляючи у стягненні з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, судом першої інстанції було зазначено, що сторонами не надано доказів здійснення оплати за надані послуги з водовідведення і водопостачання із зазначенням конкретних дат платежів, у зв'язку з чим неможливо встановити періоди заборгованості (коли розпочалось прострочення відповідача).

За апеляційною скаргою ОСББ "Мрія" Київський апеляційний господарський суд (судді: Зубець Л.П., Новіков М.М., Мартинюк А.І.) переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2011 р. в апеляційному порядку, постановою від 11.04.2012 р. скасував його частково, у задоволенні позову відмовив у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів укладення будь-яких додаткових угод до спірного договору, якими було б врегульовано питання щодо поставки холодної питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, як й не надано доказів на підтвердження наявності на балансі відповідача у спірному періоді теплових пунктів (бойлерів), при цьому, встановивши факт перебування теплових пунктів, з яких здійснюється постачання гарячої води, у власності ПАТ "Київенерго", а не відповідача, дійшов висновку, що оскільки позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання як самостійного різновиду енергії (продукції), а умовами спірного договору не передбачено обов'язку відповідача оплачувати холодну воду, яка використовується для гарячого водопостачання, підстави для стягнення з відповідача вартості такої води (використаної для потреб гарячого водопостачання) відсутні.

ПАТ "АК "Київводоканал" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2011 р. залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено надання послуг щодо постачання питної води, що використовується для надання послуг з гарячого водопостачання та її стоків, оскільки судом не були враховані обсяги спожитої в межах договору питної води, яка використана відповідачем у своїй господарській діяльності для надання послуг з гарячого водопостачання, в той час, як судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до пункту 1.1 договору на відповідача покладено обов'язок оплачувати послуги водопостачання та водовідведення, а умовами пунктів 3.1 та 3.4 передбачені кількість води та порядок її визначення.

На думку скаржника, враховуючи те, що будинки, які обслуговує ОСББ "Мрія" споживають гарячу воду з бойлерів ПАТ "Київенерго", а договір між ПАТ "Київенерго" та позивачем відсутній, обов'язок оплачувати питну воду, використану для надання послуг з гарячого водопостачання законом покладено на відповідача.

ОСББ "Мрія" у відзиві та запереченнях на касаційну скаргу просило відмовити у її задоволенні, вказуючи на правомірність висновків суду апеляційної інстанції та необґрунтованість і суперечливість доводів позивача.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 20.08.1999 р. між ПАТ "АК "Київводоканал" (постачальник) та ОСББ "Мрія" (абонент) було укладено договір на послуги з водопостачання та водовідведення № 7028/4-11, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язувався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65.

Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник, зокрема, забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин.

Відповідно до підпункту "а" пункту 2.2. договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Порядок розрахунків визначений сторонами в розділі ІІІ договору, згідно з яким кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться. Якщо водолічильники відсутні, постачальник визначає інший спосіб обліку використаної води, передбачений Правилами. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності -за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим пунктом 21.2 Правил. Ліміти споживання води та скидання стоків у міську каналізаційну мережу встановлюються на підставі пропозицій постачальника. Розмір лімітів постачальник повідомляє абоненту додатковим повідомленням, яке є невід'ємною частиною цього договору. За використану воду та скидання стоків понад встановлені та затверджені ліміти оплата провадиться у відповідності з постановою Ради Міністрів УРСР від 24.04.1979 р. № 196 у п'ятикратному розмірі діючих тарифів. Абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у 5-денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Відповідно до пункту 4.2 договору, за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню в розмірі 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення з ОСББ "Мрія" заборгованості за договором № 7028/4-11 від 20.08.1999 р. за період з липня 2008 р. по червень 2011 р. у загальному розмірі 172 825,62 грн., з яких: 154 012, 21 грн. -основний борг, 10 991, 70 грн. - інфляційні втрати, 3 143,82 грн. -3% річних, 4 677,89 грн. -пеня, посилаючись на приписи статей 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтю 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, з огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо повної оплати наданих послуг з постачання питної води та приймання каналізаційних стоків за спірний період.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана винити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (зокрема, з договорів та інших правочинів), змінюються та припиняються з підстав, передбачених Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства та підлягають виконанню належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; з наведеного вбачається, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 № 65 (які діяли на момент укладення договору та які вказані сторонами у договорі щодо порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Кількість води, використаної абонентами, визначається за показниками повірених у встановленому порядку водолічильників та інших приладів обліку, які мають бути опломбовані (пункт 11.1 вказаних Правил).

Вказаними Правилами також надані визначення термінів, згідно яких вода питна - це вода, яка відповідає чинному стандартові або дозволу Держспоживстандарту та Міністерства охорони здоров'я України і яка призначена для господарсько-побутових потреб населення, гасіння пожеж, а також технологічних процесів промислових підприємств, де неможливо використовувати воду технологічної якості.

Наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 р. № 65 втратив чинність із прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України

Наказу № 190 від 27.06.2008 р. (який набрав чинність з 18.10.2008 року), яким затверджені в новій редакції Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, якими також визначено порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України та, зокрема, пунктом 3.13. яких передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

10.01.2002 року було прийнято Закон Україну "Про питну воду та питне водопостачання", яким визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання (сукупності технічних засобів, включаючи мережі, споруди устаткування), та що підлягав застосуванню у відповідних правовідносинах; існуючі нормативно-правові акти належало привести у відповідність з цим Законом.

Згідно зі статтею 19 Закону Україну "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору; договір про надання послуг з питного постачання набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами. Підприємством питного водопостачання є суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного постачання, а споживачами питної води -юридичні або фізичні особи, які використовують питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.

Господарська діяльність у сфері питного водопостачання включає в себе централізоване водопостачання, питне водопостачання за допомогою пунктів розливу питної води, виробництво фасованої питної води, питне водопостачання за допомогою індивідуальних та колективних установок; забезпечення споживачів питної води централізованим водопостачанням здійснюється саме підприємствами питного водопостачання, як спеціальних суб'єктів господарської діяльності у сфері питного водопостачання. При цьому, підприємство питного водопостачання укладає договір щодо надання послуг питного водопостачання з споживачами, якими можуть бути підприємства, установи, організації, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням, підприємства, установи, організації, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного постачання та водовідведення, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельні кооперативи, інші об'єднання власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів, власники будинків, що перебувають у приватній власності.

За статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством, є комунальними послугами. Виходячи із статті 13 вказаного Закону, перелік комунальних послуг, наведений у ній, не є вичерпним.

Учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виробник, виконавець; виконавець -суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач має право отримувати житлово-комунальні послуги від виконавця чи від виробника та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені законом чи договором. До прав виробника належить вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати від виконавців (стаття 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

З наведених вище положень законодавства вбачається, що особи -споживачі послуг питного водопостачання укладають договір щодо надання послуг питного водопостачання або для задоволення власних потреб, або для надання житлово-комунальних послуг з метою забезпечення власних потреб споживачів житлово-комунальних послуг в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу (пункти 3.1, 5.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р.).

Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені Наказом № 65 від 01.07.1994 р., містять аналогічні положення щодо здійснення розрахунків за надані водопостачальником послуги.

Договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання", Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з яким до таких належать, зокрема, порядок вимірювання обсягів та якості наданих послуг, точка розподілу, в якій відбувається передача послуг.

Відповідно до положень статей 16 та 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції було зазначено, що послуги з гарячого водопостачання (питна вода, яка іде на підігрів) обліковуються позивачем за кодом №8-50528 і за розрахунком позивача у спірному періоді було надано вказаних послуг на загальну суму 123 722,51 грн., з яких відповідач оплатив лише 48 640,49 грн., тобто, заборгованість за послуги гарячого водопостачання становить 75 061,52 грн.

Проте, як було встановлено судом апеляційної інстанції позивачем не було надано належних і допустимих доказів укладення будь-яких додаткових угод до спірного договору, якими було б врегульовано питання щодо поставки холодної питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, як й не було надано доказів на підтвердження наявності на балансі відповідача у спірному періоді теплових пунктів (бойлерів).

Судом апеляційної інстанції зазначено, що згідно з Актів про зняття показань з приладу обліку та маршрутних листів вбачається, що адресою точки обліку (місцезнаходженням приладів обліку) є вул. Уборевича Командарма, 19-А та вул. Уборевича Командарма, 21.

При цьому, на запит суду ПАТ "Київенерго" щодо надання відомостей про те, чи перебувають бойлери (котельні, теплові пункти), розташовані в будинках № 19-А та № 21 по вул. Командарма Уборевича у м. Києві, у власності або на балансі ПАТ "Київенерго", листом № 048/72/3527 від 28.03.2012 р. повідомлено, що окремо розташований тепловий пункт по вул. Уборевича, 19 та вузли приєднання по вул. Уборевича, 21 перебувають у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", що також підтверджується інвентарними картками обліку основних засобів, згідно з якими належне ПАТ "Київенерго" обладнання (теплові пункти) розміщено в будинку №19-А по вул. Уборевича, а вузли приєднання в будинку № 21 по вул. Уборевича.

Під час розгляду справи судом апеляцйної інстанції був встановлений факт перебування теплових пунктів, з яких здійснюється постачання гарячої води, у власності ПАТ "Київенерго", а не відповідача. Питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води транспортується водопровідними мережами позивача на теплові пункти ПАТ "Київенерго", де підігрівається, а вже звідти гаряча вода, тобто готовий продукт, на межі балансової належності водопровідних мереж позивача та ПАТ "Київенерго" передається відповідачу. Таким чином, теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води відповідачу, на балансі останнього не перебувають, власником водопровідних мереж, якими здійснюється постачання гарячої води та індивідуальних теплових пунктів (бойлерів) є ПАТ "Київенерго".

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання як самостійного різновиду енергії (продукції), а умовами спірного договору № 7028/4-11 від 20.08.1999 р. не передбачено обов'язку відповідача оплачувати холодну воду, яка використовується для гарячого водопостачання, підстави для стягнення з відповідача вартості такої води (використаної для потреб гарячого водопостачання) відсутні.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, беручи до уваги приписи законодавства та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, судова колегія погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника колегія суддів вважає непереконливими, такими, що не відповідають приписам законодавства та встановленим судом апеляційної інстанції обставинам справи.

В решті судові рішення сторонами до суду касаційної інстанції не оскаржувались.

Керуючись пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 5 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 р. у справі № 37/419 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач