Постанова

від 07.07.2008 по справі 2-а-468/2008

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                Справа

№ 2-а-468/2008 року

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 

07 липня 2008 року                                                     Канівський

міськрайонний суд

                                                                                              Черкаської

області

в складі : головуючого            -

судді    Штих К.М.

при секретарі                          -

Десятник О.А.

позивача                                 -

ОСОБА_1

представника відповідача       -

Іванова В.П.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні у м.Канів, Черкаської області 

справу за адміністратвиним позовом ОСОБА_1 до Управління праці і

соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення

недоплаченої суми щорічної разової допомоги.

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся в суд з позовом до

відповідача про стягнення недоплачених сум щорічної разової грошової допомоги

до 5 травня, посилаючись на те, що відповідач в порушення вимог ст. 13 Закону

України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплачує

щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду війни 2-ї групи у

розмірі, що не співвідноситься з розміром пенсії за віком, внаслідок чого за

період 2005-2007 р.р. утворилась заборгованість в розмірі 7788,78 грн., яку і

просить стягнути.

У судовому засіданні позивач підтримав

позовні вимоги, просить їх задоволити та звільнити його від сплати судового

збору як особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.  

Представник відповідача Управління

праці і соціального захисту населення Канівської міської ради позовні вимоги не

визнала та пояснила, що виплати разової грошової допомоги позивачу до 5 травня,

проводилися на підставі Законів України «Про Державний бюджет України» на

відповідні роки, якими були встановлені розміри грошової допомоги окремим

категоріям громадян і які були відповідно виплачені відповідачу. Провести виплати в повному обсязі відповідно до Закону

України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

управління не в змозі в зв'язку з відсутністю коштів. Просить суд відмовити у задоволенні

позовних вимог в зв'язку з тим, що позивачем пропущений річний строк звернення

до адміністратвиного суду.

Суд заслухавши позивача, представника

відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове

задоволення адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст. 17-1 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту» одноразова щорічна допомога до 5 травня виплачується громадянам за

місцем їх проживання або отримання пенсії органами соціального захисту

населення.

В судому засіданні з достовірністю

встановлено, що позивач дійсно являється інвалідом війни 2-ї групи з 18.06.2001р., що підтверджується

посвідченням НОМЕР_2 виданого Канівським міським відділом захисту населення та

довідкою МСЕК НОМЕР_1 (а.с. 6, 7) і відповідно до ст.13 Закону України «Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на щорічну

до 5 травня виплату разової грошової допомоги у розмірі восьми

мінімальних пенсій за віком, але всупереч ст.2 зазначеного Закону та ст.22

Конституції України, грошова допомога призначена позивачу за період 2005-2007

роки виплачувалася не в повному обсязі. А саме у 2005 році, відповідно до Закону України

«Про Державний бюджет України на 2005 рік» йому було виплачено - 330

гривень, коли мінімальна пенсія за віком станом на 07.04.2005

року складала - 332 грн.; у 2006

році, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006

рік» йому було виплачено - 330 гривень, коли мінімальна пенсія

за віком станом на 06.04.2006

року складала - 359 грн.; у 2007 році,

відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» йому

було виплачено - 400 гривень, коли мінімальна пенсія за віком станом на 05.04.2007

року складала - 406 грн., що стверджується довідкою (а.с. 9, 10), то провівши

відповідні розрахунки в 2005 році - 332х8=2656 гривень, в 2006 році -

359х8=2872 гривень, в 2007 році - 406х8=3248 гривень, а всього 8776 гривень,

таку саме суму щорічної допомоги на оздоровлення повинен був виплати позивачу

відповідач за вищевказаний період часу, тобто недоплачена сума щорічної разової

грошової допомоги за вищевказаний період часу складає 8776-1060=7716 гривень.

            Посилання представника відповідача на

те, що Закон України «Про Державний бюджет України» є пріоритетним відносно

чинних Законів і тому виплати проводились відносно даного Закону не ґрунтується

на ч.2 ст.152 Конституції України де зазначено, що Закони, інші правові акти

або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня

ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. А

відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства

права, а Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй.

Крім того, суд вважає, що при

прийнятті рішення про відшкодуваня щорічної разової допомоги слід застосовувати

поняття аналогії права згідно ст. 257 ЦК України щодо загального строку

позовної давності встановленого тривалістю у три роки. 

Відповідно до ст.17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав

людини» від 23.02.2006 року №3477-ІУ, суди застосовують при розгляді справ

Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні, ухваленому 30 листопада

2004 року у справі «Бакалов проти України», Європейський суд з прав людини

вказав, що для держави неприпустимо пояснювати невиплату боргу браком бюджетних

коштів, тому посилання представника відповідача на відсутність коштів не може

бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Дану позицію також підтримав Верховний Суд України

Постановою від 20.02.07р. стосовно позову до Управління праці і соціального

захисту населення Червоногвардійчької районної адміністрації України

Макіївської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення

недонарахованих сум на оздоровлення.

В рішенні Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002,

17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 вказано, що

Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян

України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним

законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою

конституційного права на забезпечення життєвого рівня який принаймні не може

бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження

змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін

до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається.

Крім того інших доказів

правомірності свого рішення, як в період підготовки справи до розгляду так і

під час судового розгляду представник відповідача до суду не надав. Відповідно

до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень,

дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування

правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,

якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.2 ст.

19 Конституції України органи державної влади та органи державного

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 5

Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96р. № 9 „Про застосування

Конституції України при здійсненні правосуддя” визначає, якщо при розгляді

справи буде встановлено, що нармативно-правовий акт, який підлягав

застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний

застосувати закон який регулює ці правовідносини.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 2

Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування,

які обмежують права і пільги ветеранів війни, а також осіб прирівняних до них,

передбачені цим Законом є недійсними.

А тому суд прийшов до висновку, що в

даному спорі щодо розміру разової щорічної грошової допомоги, яка повинна

виплачуватись позивачу до 5 травня як інваліду війни 2 групи, слід керуватися

не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік, а Законом України

«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки він, як

Закон постійної дії має пріоритет над Законами про Державний бюджет України на

відповідний рік.

Враховуючи вищенаведене,

суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити частково, оскільки ним було допущено помилку при

підрахунку виплат, та стягнути з відповідача на його користь недоплачену щорічну допомогу як

інваліду війни 2-ї групи за період 2005-2007 рік в сумі 7716 гривень.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на пропуск позивачем

річного строку звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки, позивач про порушення своїх прав

дізнався в липні 2007 року, тобто, з дня прийняття рішення Конституційного суду

України.

Від сплати

судових витрат сторони звільнені.                  

               Керуючись Законом України „ Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Законом України „Про

Державний Бюджет” на 2005-2007 роки, від 28.02.91 р. №796-ХІІ,  рішенням Конституційного Суду України від 01.12.04

року № 20-рп, рішенням Європейського суду з прав людини від 30.11.2004 року

„Бакалов проти України”, правових позицій Вищого Адміністративного Суду

України, ст.ст. 2, 4, 6, 9, 11, 17, 19, 71, 159, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці і

соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення

недоплаченої суми щорічної разової допомоги, - задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці та

соціального захисту населення Канівської міської ради на користь ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., недоплаченої щорічної разової грошової допомоги, як інваліду

війни 2-ї групи за період 2005-2007 р.р. в сумі 7716 грн. (сім тисяч сімсот

шістнадцять  гривень).

Від сплати судових витрат сторони

звільнені.

На постанову суду може бути подана заява про апеляційне

оскарження до Київського апеляційного адміністративного суду через Канівський

міськрайонний суд на протязі десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського

апеляційного адміністративного суду через міськрайсуд

на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Головуючий                                                     

                                            К.М.

Штих