Постанова

від 23.12.2008 по справі 2-а-468/2008

РОМЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 2-а-468/ 2008 р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р

А Ї Н И

23 грудня 2008 року Роменський міськрайонний суд Сумської

області

                                                                в складі :    

головуючого судді Ганзя О.Д.,

                                                                                   при секретарі -  Петренко Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку

адміністративного судочинства справу за позовом 

ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Ромни про стягнення

недоплаченої щорічної державної соціальної допомоги «Дітям війни» та поновлення

пропущеного строку для звернення до суду, -

                                                                                   В

С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом. Свої

вимоги мотивувала тим, що протягом 2006-2007 років їй не виплачувалася, а

протягом 2008 р. виплачувалася не в повному обсязі щомісячна державна соціальна

допомога як дитині війни, що передбачена ст. 6 Закону України “Про соціальний

захист дітей війни”. Про вказаний факт вона довідалася на початку серпня 2007

р, після висвітлення в пресі відповідного рішення Конституційного Суду України.

В зв'язку з цим прохає суд поновити пропущений строк для звернення до суду та

зобов'язати відповідача нарахувати 

вказану допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3400 грн. 30 коп.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала

повністю.        

Відповідач 

Управління Пенсійного Фонду України в м. Ромни в запереченнях на позовну

заяву клопоче перед судом про розгляд справи у відсутності їхнього

представника. Позовні вимоги не визнає і прохає відмовити в їх задоволенні. В

обґрунтування своїх доводів зазначає, що вимоги щодо сплати підвищення до

пенсії за період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року є безпідставними,

оскільки ст. 110 Закону України “Про державний бюджет  України на 2006 рік” було передбачено

поетапне  запровадження, виплат “дітям

війни”, яке у 2006 році не було запроваджено. 

Рішенням Конституційного Суду України 

№ 6-рп від 09.07.2007 року визнано таким, що не відповідають Конституції

норми ст. ст. 71, 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007

рік”. Тому вважає, що позовні вимоги з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року

суперечили чинному на той час законодавству. З приводу підвищення доплати до

пенсії за період з 09.07.2007 року по 01.01.2008 року посилаються  на відсутність чіткого механізму визначення

розміру такої допомоги, так як різні нормативні акти визначають різний розмір з

якого необхідно вираховувати відсоток для її виплати. Також відповідач вважає

свої дії щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону

України “Про соціальний захист дітей війни” правомірними через невизначеність

на законодавчому рівні органу на який покладено обов'язок здійснення таких

виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні

здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно

застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому, відповідач зазначив про

необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин

ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”,

оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1

цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених

за цим Законом. У 2008 році дітям війни, в тому числі і позивачеві,

здійснювалася виплата щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 10%

прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Одночасно вказують,

що фінансове забезпечення соціальних гарантій громадян здійснюється за рахунок

коштів державного бюджету України. Крім того, на думку відповідача, позивач

пропустив, передбачений ст. 99 КАС України строк звернення до суду.

Враховуючи, що відповідач, був своєчасно та належним

чином повідомленим  про час і місце

розгляду справи і враховуючи думку позивача, яка погодилася на розгляд справи у

відсутності відповідача, суд вирішив можливим розглянути справу у відсутність

представника відповідача, на підставі наявних у справі доказів.     

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм

правовідносини.

Позивач  ОСОБА_1

народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і на неї поширюється дія  Закону України “Про соціальний захист дітей

війни ”, в тому числі положення ст. 6 цього Закону, а тому вона має право на

отримання  щомісячної  соціальної допомоги. Вказані обставини

підтверджені копією паспорту (а.с.6), копією пенсійного посвідчення НОМЕР_1 з

відміткою штапму «Дитина війни» (а.с.7)

ОСОБА_1 в 2006-2007 роках щомісячна  соціальна допомога не виплачувалася, а в  2008 році виплачувалася  в розмірі 

10 відсотків від розміру мінімальної пенсії за віком. Дана

обставина  визнана сторонами в наданих

ними заявах і запереченнях, і в суду немає сумнівів щодо її достовірності та

добровільності її визнання.

Враховуючи зазначений статус позивача, вона відповідно до

ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання

державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30%

мінімальної пенсії за віком.

Із заперечень Управління Пенсійного Фонду України в м.

Ромни випливає, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат,

посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової

величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії

категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених

доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення

позовних вимог, з наступних підстав.

Зі змісту ст. 6 Закону України “Про соціальний захист

дітей війни” вбачається, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове

утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії,

підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей

війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим

Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від

20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про

Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності з

15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006

рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені

ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році

запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі,

у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом

Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону

України “Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.

Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від

20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет

на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом

2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у

відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до

пенсії, передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”,

оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім

передбачені нею виплати запроваджені не були.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про

Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та “Про внесення змін до

Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, суд

виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади -

Верховної Ради України, Конституція України не встановлює пріоритету в

застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового

регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання

колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини

рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією)

зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас

врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які

за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі

акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування

попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не

передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який

діяв у часі раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм

законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог

позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по

справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не

мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до

15.03.2006 року дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни»

була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб,

тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону

України «Про Державний бюджет на 2006 рік”.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати

до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких

підстав.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України “Про Державний

бюджет на 2007 рік”, дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей

війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за

№6-рп\2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо

відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч.

2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41,

43. 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний

бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян), визнано

таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.

12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію

ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111

цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має

преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів

у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей

зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду

України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може

бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші

правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають

чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх

неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та

дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, Управління Пенсійного

Фонду України в м. Ромни повинно було нараховувати та сплачувати позивачу

доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей

війни” з 09 липня 2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом

України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про

Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала

застосуванню.

Отже, відповідач з 09.07.2007 року і по 31.12.2007 року

включно мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України

“Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу

відповідні доплати.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача

виплачувати йому в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 %

мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обгрунтованими,

виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про

Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України” текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”

викладено в наступній редакції “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія

Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”)

до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної

допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі

надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на

отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи

державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до

цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

З 01 січня 2008 року позивачу було нараховане та

виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що

вбачається з письмових заперечень відповідача.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за

№10-рп\2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України

щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.

65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону

України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до

деяких законодавчих актів України”  і 101

народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності)

положень ст. 67 розділу І, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про

Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про

Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України

(є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний

бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має

преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів

у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей

зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду

України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може

бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм

законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та

приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку,  що з 22.05.2008 року Управління Пенсійного

Фонду України в м. Ромни повинно було нараховувати і сплачувати позивачу

доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист

дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту

ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41

розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про

внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність

та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у

відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний

захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у

розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення

зазначеного рішення Конституційним Судом Закон України  “Про соціальний захист дітей війни” в

редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України

„Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих

актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених

законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30%

мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не

підлягають.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні

права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків,

передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного

судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і

свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України

гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної

справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності

законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині

неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які

мають статус дітей війни, не можуть бути підставою для їх не здійснення   або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для

застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач,

відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право

на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за

віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового

акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає не обгрунтованими

доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з

якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1

частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії,

призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність

іншого мінімального розміру пенсії за віком, не є підставою для відмови в

реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції

України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону

України „Про соціальний захист дітей війни”.

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на

відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії,

оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як

на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції

України та зазначеною нормою Закону.

Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи

відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу

на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які

мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення „Про

Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15

зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні

управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються

районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання

пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати

до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист

дітей війни” покладено на Управління Пенсійного Фонду України в м. Ромни

Сумської області, за місцем проживання позивача.

Суд відхиляє заяви відповідача про наявність підстав для

відмови в задоволенні позову через 

пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з

позовом, через наступне.

 Порушення прав

позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 09.07.2007

року  по 31.12.2007 року і припинилось

лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний

захист дітей війни”. Таким чином, суд, не вбачає пропущення позивачем строку

звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії,

передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з

того, що вимоги про стягнення з Управління Пенсійного Фонду України в м. Ромни

Сумської області у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають

задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може

перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість

органу,   якому надані такі повноваження.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту

прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним,

на підставі ч.2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати

протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в м. Ромни

Сумської області по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону

України  “Про соціальний захист дітей

війни”, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та

отримання доплати до пенсії.

Керуючись ст.  ст. 8, 22, 46, 64,  ч.2 ст. 152 Конституції України,  ст. ст. 6, 7, 11, 71, 86, 100, 159-163, 167,

186 КАС України, ст. ст. 3, 6 Закону України “Про соціальний захист дітей

війни”, Рішенням  Конституційного Суду

України від 9 липня 2007р. №6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46

народних депутатів України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) положень статей 29, 36 частини другої статті 56, частини

другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7,9, 12, 13, 14, 23, 29,

30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України

“Про державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії

громадян), Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 р. від 22.05.2008

року про визнання неконституційними окремих положень Закону України «Про

державний бюджет України на 2008 рік,   суд -

                                                                                      П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1  до Управління Пенсійного Фонду України в м.

Ромни про стягнення недоплаченої щорічної державної соціальної допомоги «Дітям

війни» та поновлення пропущеного строку для звернення до суду задовольнити

частково.

Визнати протиправною бездіяльність

Управління Пенсійного фонду України в м. Ромни щодо не нарахування та невиплати

щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду

України в м. Ромни здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30%

мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України

„Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні

виплати з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року  включно та 

з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно.

                В іншій частині в задоволенні

позову відмовити.

                Постанова

може бути оскаржена  до Харківського

апеляційного адміністративного суду через Роменський міськрайонний суд шляхом

подачі в 10-ти денний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви

про апеляційне оскарження, та поданням після цього протягом 20 днів апеляційної

скарги, з надісланням її копії до апеляційного суду, або в порядку ч.5 ст. 186

КАС України.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ               -підпис-                                                                                             

                Повний

текст постанови віддруковано та підписано 26 грудня 2008 року.

                СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ               -підпис                                                                               

                КОПІЯ

ВІРНА:

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ                                                                                             О.Д.

ГАНЗЯ